Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал у суді касаційної інстанції.





Здійснення касаційною інстанцією того чи іншого наданого законом повноваження стосовно розглядуваного судового акта залежить від наявності чи відсутності в матеріалах справи певних помилок (порушень), які законодавство вважає підставами до скасування чи зміни рішення.

Повноваження судово-касаційного органу ширше, ніж повноваження апеляційної інстанції, оскільки в порядку касації можуть бути скасовані не тільки судові акти місцевого суду, а й рішення суду касаційної інстанції. Повноваження суду, який розглядає справу в порядку касації, розширеному тлумаченню не підлягають. Суд касаційної інстанції, наприклад, не вправі, скасувавши рішення, зупинити провадження у справі. У системі повноважень суду касаційної інстанції вирішальне значення мають повноваження, які застосовуються Вищим спеціалізованим

судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ за результатами розгляду касаційної скарги і відбивають не лише його компетенцію, а й природу самої діяльності касаційного суду. Вони закріплені у ст. 336 ЦПК.

Реалізуючи свої повноваження, суд касаційної інстанції здійснює перевірку судових рішень щодо дотримання вимог законності при розгляді справи в суді першої чи апеляційної інстанції. Тому саме в належній реалізації повноважень касаційним судом виявляється соціальне призначення касаційного провадження, метою якого є усунення судової помилки або навмисного порушення порядку провадження й вирішення справи.

Виходячи з того, що об'єктом перевірки в касаційному порядку є рішення й ухвали місцевих та апеляційних судів, ці повноваження застосовують відповідно до об'єктів касаційного перегляду. Перелік зазначених у ст. 336 ЦПК повноважень є вичерпним та розширеному

тлумаченню не підлягає, а їх коло обмежується переглядом судових актів лише в аспекті відповідності їх законодавству без права виявлення ступеня їх обґрунтованості.

Касаційний суд вправі відхилити скаргу при визнанні, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таке повноваження застосовується за умови, якщо рішення, що оскаржується, не містить порушень вимог законодавства, які тягнуть скасування

судового рішення. За даними судової статистики, динаміка застосування даного повноваження постійно збільшується, що визначає позитивну тенденцію підвищення кількості ухвалення законних рішень з боку місцевих та апеляційних судів. Протягом 2008 р. вказане повноваження

реалізовано Верховним Судом України у 4,3 тис. справ1, а у 2009 р. відхилено касаційні скарги із залишенням рішення без зміни в у 4,8 тис. справ1. Упродовж першого півріччя 2010 р. відхилено касаційні скарги із залишенням рішення без зміни в 2,3 тис. справ.

Фундаментальною ознакою можливості залишення в силі рішення, що оскаржується, є заборона скасування правильного по суті і справедливого рішення з одних лише формальних міркувань. У зв'язку з цим теоретичне та практичне значення має дослідження поняття та

змісту формальних міркувань, за наявності яких закон пов'язує неможливість скасування правильного по суті і справедливого судового рішення. На нашу думку, під формальними міркуваннями слід розуміти не закріплені як підстави для скасування чи зміни судового рішення

порушення норм матеріального чи процесуального права, крім статей 338-342 ЦПК. До формальних міркувань, з якими закон пов'язує неможливість скасування судового акта, також належать порушення строків розгляду цивільної справи й інші випадки порушення законодавства,

які не призвели та не могли призвести до винесення неправосудного рішення по справі. Висновок про зміст формальних міркувань, за наявності яких рішення не підлягає скасуванню, підтверджується матеріалами судової практики. Так, 13 лютого 2007 р. у задоволенні скарги було відмовлено, оскільки наведені у скарзі порушення норм процесуального права не є такими, що призвели до неправильного вирішення справи, а тому не можуть бути підставою для скасування

або зміни рішення. Згідно з ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Тому колегія суддів дійшла справедливого висновку про те, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

та процесуального права.

Намагання законодавця наблизити вітчизняне право до вимог зазначеної Конвенції породжує питання визначення змісту правильного по суті судового рішення, про що також ідеться у ч. 2 ст. 337 ЦПК. В. І. Тертишніков у 2001 р. визначав, що поняття ≪правильне рішення≫

закон застосовує тільки в тому разі, коли рішення є обґрунтованим, а порушення норм матеріального права, якщо і були при його винесенні, не вплинули на кінцевий висновок суду1. На нашу думку, нині при наближенні процесуального законодавства до європейських стандартів

правильним по суті є рішення, яке ухвалено з додержанням норм матеріального права. Додержання норм процесуального права, яким виступає належна судова процедура розгляду справи, є елементом змісту справедливості судового рішення.

Особливої уваги заслуговує також питання тлумачення рішення як справедливого, оскільки від правильного його визначення також залежить заборона скасування судового рішення. Цивільне процесуальне законодавство не розкриває змісту процесуальної справедливості, а лише передбачає заборону скасування правильного по суті і справедливого судового рішення. Справедливість судового рішення, визначена у ч. 2 ст. 337 ЦПК, є вимогою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Справедливість судового рішення

в контексті зазначеної норми передбачає обов'язковість дотримання всіх процесуальних гарантій судового розгляду, тобто додержання вимог процесуального права. Поряд з цим у контексті зазначеної Конвенції вимога справедливості рішення суду ґрунтується на праві особи на справедливий судовий розгляд відповідно до певних процесуальних вимог та стандартів здійснення правосуддя, а не до звуження ролі суду в цивільному процесі.

Зміст справедливості судового рішення має безпосередній зв'язок з верховенством права та розкривається передусім крізь призму належної судової процедури та публічного розгляду справи. У цьому контексті мається на увазі розгляд справ незалежним та безстороннім судом, утвореним

на підставі закону, у розумний строк та в умовах гласного відправлення правосуддя. Обмеження гласності можуть бути викликані розумінням моралі, громадського порядку, національної безпеки, інтересами неповнолітніх, захистом приватного життя, а за окремих обставин

— інтересів правосуддя. У рішенні у справі Посохов проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив, що вираз ≪створений на підставі закону≫ стосується не лише регламентації самого існування суду в силу закону, а й законності складу суду. З наведеного положення випливає, що право на справедливий судовий розгляд забезпечується лише у випадку, якщо розгляд справи відбувається ≪належним≫ судом, тобто судом, який має на це компетенцію, і законним складом суду, тобто складом суду, призначеним із додержанням вимог закону.

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що справедливість судового рішення поєднує в собі вимоги щодо розгляду цивільної справи справедливим судом із застосуванням належної процедури, яка створена на підставі національного закону та відповідає

міжнародним зобов'язанням держави. Виходячи з проблематики, співвідношення визначення правильності та справедливості рішення касаційним судом має деякі особливості.

Висновок про наявність вказаних ознак касаційний суд має зробити на підставі аналізу матеріалів справи без дослідження доказів, що не були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки їх дослідження не входить до компетенції суду касаційної інстанції, про що вказується в Ухвалі колегії суддів у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2008 р. Принциповою новелою для цивільного процесуального законодавства є ст. 338 ЦПК у редакції Закону України ≪Про судоустрій і статус суддів≫. Дана норма передбачає випадки для скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд. Складнощі у застосуванні

ст. 338 ЦПК у новій редакції полягають у відсутності чітко визначених та законодавчо ≪окреслених≫ підстав для скасування судом касаційної інстанції рішення суду першої чи апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд.

Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановления незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню

у справі.

Частина 2 ст. 338 ЦПК закріплює, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Законодавство, таким чином, передбачає загальну норму, яка дозволяє кваліфікувати ті чи інші випадки порушення норм процесуального права як підставу для скасування рішення і передачі цивільної справи на новий розгляд. Наприклад, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у випадку порушення судом при розгляді справи норм процесуального права щодо оцінки доказів за умови впливу на законність та обґрунтованість судового рішення. Застосування зазначеного повноваження сприяє не лише дотриманню законності судового рішення, а й формуванню єдності судової практики. Проте реалізація визначеного повноваження не порушує позиції Ради Європи щодо меж розгляду цивільної справи касаційною інстанцією, яка викладена у Рекомендації № Я (95) щодо введення в дію і покращення функціональних систем і процедур оскарження по цивільних і торгових справах,

що прийнята Комітетом міністрів держав — членів Ради Європи 07.02.1995 р.

Стаття 338 ЦПК не містить вичерпного переліку процесуальних порушень, які тягнуть безумовне скасування постановлених рішень з направленням справи на новий розгляд. У частині 2 вказаної статті йдеться про інші випадки порушення або неправильне застосування норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення суду. її застосування можливе за умови, якщо порушення судами норм процесуального права унеможливлює встановлення судом касаційної інстанції фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому важливо, щоб виявлені порушення впливали на результат розгляду справи та без їх усунення неможливе було поновлення та захист порушених прав, свобод і законних інтересів.

До порушень норм процесуального права, про які йде мова у ч. 2 ст. 338 ЦПК, можуть належати також випадки провадження в цивільних справах за процесуальним законом України, який не є чинним на час розгляду справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє за матеріалами справи правильність застосування законодавства та не досліджує докази по справі. У зв'язку з цим слід погодитися з позицією О. О. Борисової, що дотримання судом норм процесуального права впливає на обґрунтованість

судового рішення. Такі порушення, як неправильне визначення судом предмета доказування, дослідження доказів з порушенням правил, встановлених законом, можна віднести не до обґрунтованості рішення, а до його незаконності. Тому, оскаржуючи рішення суду з такого

роду порушеннями, особа, яка подає скаргу, не порушуючи положень закону про те, що суд вказаної ланки не вивчає фактичну сторону справи, у своїй скарзі зазначає не на неправильне визначення судом обставин, що мають значення для справи, а посилається на допущене

порушення процесуального закону.

Як наведено вище, зміст порушень норм процесуального права має обумовлений характер і не повинен відповідати вимозі законності судового рішення.

У зв'язку з цим у правовій літературі існує точка зору про те, що справа підлягає направленню на новий розгляд за наявності таких порушень, котрі не можуть бути усунені самою касаційною інстанцією без порушення прав і законних інтересів заінтересованих осіб, меж розгляду справи у вказаній інстанції та правил судочинства. Скасування судового рішення касаційною інстанцією з направленням справи на новий розгляд відбувається і при порушенні змагальних засад судочинства. Мова йде про фактичну заборону переоцінки доказів касаційним судом, але скасування судового рішення відбувається за наявності порушень правил оцінки доказів та принципу змагальності в цілому відповідно до статей 10, 177 та 179 ЦПК. Поряд з цим рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд при незаконному незадоволенні заяви про відвід судді, що розглядає справу. Річ у тім, що за правилами ч. 2 ст. 24 ЦПК заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Зазначене свідчить про фактичну відсутність у сторін у цивільному процесі будь-якого права на відвід необ'єктивного й упередженого судді, що вбачається несумісним з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Якщо при розгляді справи в апеляційному порядку суд припустився порушень норм права, передбачених у ч. 1 та ч. 2 ст. 338 ЦПК, то касаційний суд за наявності цих порушень скасовує рішення (ухвалу) апеляційного суду та направляє справу для продовження розгляду на новий апеляційний розгляд1. Випадки реалізації вказаного повноваження відбуваються за умови порушення вимог закону, зазначених у ч. 1 і ч. 2 ст. 338 ЦПК, які були допущені судом першої інстанції та не були усунені апеляційним судом або допущені місцевим та апеляційними

судами.

Важливим з позиції застосування функціональних повноважень касаційного суду є з'ясування правової природи і наслідків висновків суду касаційної інстанції та мотивів, якими він керувався при скасуванні судового рішення. Частина 4 ст. 338 ЦПК закріплює, що вони є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи. Проте таке положення законодавства потребує критичної оцінки. Під висновками з приводу спірних правовідносин слід розуміти результати розгляду касаційної скарги, які мають значення для формування та направлення судової практики. Мотиви скасування судового рішення — правові підстави рішення суду апеляційної інстанції. Однак висновки і мотиви скасування судового рішення не у всіх випадках можуть бути правомірними й обов'язковими для виконання

місцевим судом. Вони можуть стосуватися будь-яких питань, крім випадків, коли вони вирішують питання: 1) про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу; 2) про переваги одних доказів перед іншими, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої

сили; 3) про те, яке рішення має бути прийнято судом першої інстанції при новому розгляді справи, оскільки незалежність судді при розгляді справи гарантована Конституцією держави та цивільним процесуальним законодавством. Л. Ф. Лесницька зазначала, що судове рішення, на відміну від норм права, не має такого загального характеру, не утворює типових правил

поведінки, а вирішує конкретний спір та має обов'язкову силу лише щодо конкретної справи. Виходячи з цього і слід розглядати питання про обов'язковість висновків і мотивів суду касаційної інстанції. Їх обов'язковість має певні межі. Передусім вони мають обов'язкову силу лише щодо конкретної справи, по якій вони винесені. Крім того, і стосовно конкретної справи, по якій вони надані, вони мають обов'язкову силу також у певних межах, які встановлені з урахуванням принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, а також свободи внутрішнього суддівського переконання при оцінці доказів. При застосуванні норми щодо обов'язковості висновків і мотивів скасування судового рішення в апеляційному порядку необхідно враховувати,

що законодавство не містить наслідків її невиконання. У зв'язку з цим обов'язковість висновків і мотивів суду касаційної інстанції не слід сприймати як обов'язкову властивість рішення касаційного суду, хоча вони і є його складовими. Поряд з цим законодавець зазначив їх обов'язковість, у той час як обов'язковість судового рішення визначається ст. 129 Конституції. Обов'язковість висновків і мотивів не слід сприймати як обов'язкові вказівки касаційного суду. У зв'язку з цим, на наш погляд, ч. 4 ст. 338 ЦПК не має самостійного навантаження, а сам процесуальний закон не передбачає жодних наслідків, пов'язаних з обов'язковістю для суду першої чи апеляційної інстанції висновків і мотивів касаційного суду. Розглядаючи судове рішення на предмет законності, суд касаційної інстанції при реалізації повноважень вправі скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи при цьому

справу на новий розгляд за умови незастосування при розгляді справи місцевим чи апеляційним судом закону, що підлягав застосуванню, чи застосування того закону, який не поширюється на спірні правовідносини. Відповідно до ст. 341 ЦПК касаційний суд, відповідно до ст. 380 ЦПК, вирішує питання про поворот виконання. Якщо ж питання про поворот виконання не було вирішене касаційним судом при розгляді справи, то за заявою відповідача питання про поворот

виконання розглядає суд, у якому перебуває справа. У зв'язку з цим істотний практичний інтерес має розмежування понять зміни й ухвалення нового рішення. Йдеться про те, що закон такого розмежування не передбачає. На нашу думку, встановивши, що помилка в застосуванні судом першої чи апеляційної інстанції норми матеріального права призвела до неправильного вирішення справи по суті, касаційна інстанція має скасувати рішення суду й ухвалити нове. Це може статися тоді, коли виправлення судової помилки потребує зміни висновків суду щодо задоволення чи відмови в позові. Якщо ж помилка в застосуванні норми матеріального права вплинула лише

на обсяг задоволення позовних вимог або стосувалась додаткових вимог, рішення суду може бути змінено. Нове рішення суд касаційної інстанції вправі винести в тому випадку, коли судами обставини справи встановлені повно й правильно, але при кваліфікації спірних правовідносин допущена помилка в застосуванні норм матеріального чи процесуального права, крім тих

порушень, про які мова йде у ст. 338 ЦПК. Реалізація закріпленого у ст. 341 ЦПК повноваження застосовується у разі незастосування або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права. У випадку порушення та незастосування норм процесуального права, які впливають на законність рішення, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду і передає справу на новий розгляд. У разі встановлення судом першої інстанції повно і правильно обставин справи при порушенні норм матеріального права суд касаційної інстанції повинен постановити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд. При встановленні порушень норм процесуального права, котрі не впливають на законність рішення, що оскаржується, та мають формальний характер, суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити судове рішення.

Винести нове рішення суд касаційної інстанції повинен і в тому разі, коли судами першої та апеляційної інстанцій застосовано закон, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. У такому випадку, як зазначалося, суд скасовує попередні судові рішення та

ухвалює нове. Суд касаційної інстанції може змінити оскаржуване рішення. У правовій літературі зазначалося, що зміну рішення може бути здійснено на підставі тільки таких мотивів, які випливають із матеріалів справи та перевірені судом першої інстанції. Змінюючи рішення, касаційний суд докладно обґрунтовує свої висновки та чітко викладає сутність зміни, наприклад, вказує змінену суму, що підлягає стягненню; новий порядок розподілення судових витрат і т. ін.1 Відповідно до сучасного процесуального законодавства суд касаційної інстанції має право змі-

нити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки частково. Суд касаційної інстанції не вправі змінити рішення чи винести нове на підставі додаткових матеріалів,

які не розглядалися судами попередніх інстанцій, а подані вже як додатки до касаційної скарги.







Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.