Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із швидкими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки передбачені законодавством.
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із швидкими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки передбачені законодавством.





Вступ

Актуальність даної теми.Після здобуття Україною незалежності одним із першочергових завдань розбудови демократичної, соціальної та правової держави стало формування власної законодавчої бази, в тому числі і в галузі трудового права. Робота в цій сфері полягає в комплексному оновленні трудового законодавства, яке б відповідало ринковим відносинам та міжнародним стандартам. Відповідних змін потребує і законодавство про відпустки.

Нормативно-правова база про відпустки, яка перейшла в спадщину Україні з радянських часів, складалася із цілої низки законів та підзаконних актів, що викликало певні труднощі при їх застосуванні. У зв’язку з цим 15 листопада 1996 року в Україні було прийнято Закон «Про відпустки», який певною мірою «кодифікував» розрізнені нормативні акти та чітко визначив види відпусток, коло суб’єктів, які можуть скористатися правом на відпустку, порядок надання, поділу відпустки та частини тощо.

Прийняття Закону «Про відпустки» можна назвати прогресивним кроком у формуванні вітчизняного законодавства, тому що, по-перше, відпала необхідність у користуванні більш як 70 нормативних актів колишнього Союзу; по-друге, це була спроба відійти від законодавчої залежності Росії (така залежність сформувалась у радянські часи); по-третє, новий закон увібрав у себе прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП щодо набуття права на відпустку, її тривалості тощо.

Актуальність даної курсової роботи обумовлена також прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. У сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються в трудовому праві



Отже, вибір теми курсової роботи зумовлений недостатньою розробкою питань категорійного апарату відпусток у науці трудового права та чинному законодавстві, необхідністю класифікації відпусток та існуючими недоліками при реалізації права на відпустку. Вирішення цих проблем сприятиме кодифікації трудового законодавства та однозначному застосуванню його норм на практиці.

Мета і задачі роботи.Мета даної роботи дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням досягнень науки трудового права, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду розробити концептуальні напрямки правового регулювання відпусток, визначити правові дефініції в умовах побудови демократичної правової держави і розвитку ринкових відносин.

Об’єкт дослідженнястановлять трудові правовідносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідженняє відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів, пов’язана з її застосуванням.

 


 

Розділ 1. Поняття відпустки

Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати. Встановлює державні гарантії права на відпустки та визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні мають право на відпустки нарівні з громадянами України.[6 ст. 54]

Стаття 45 Конституції України передбачає право кожного, хто працює, на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. По­рядок надання відпусток регулюється КЗпП, Законом "Про відпустки", а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають різноманітними. Одні встановлюються з метою надання пра­цівнику можливостей для відпочинку та відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення. До цільових відпусток, що не належать до часу відпочинку, належать відпустки у зв'язку з навчанням, які надаються працівникам, що навчаються без відриву від виробництва, творчі відпустки, які надаються праців­никам для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо. До них також належать соціальні відпустки.

Відпусткою є встановлений законом або на його основі ка­лендарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків. Вона надається, як пра­вило, за відпрацьований робочий рік, і при цьому зберігається місце роботи і у випадках, передбачених законом, заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

Наприклад, Закон "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіо­активного забруднення. Колективним договором можуть пе­редбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Право на відпустку мають громадяни України, які працю­ють за трудовим договором. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

Стаття 3 Закону "Про відпустки" передбачає, що за бажан­ням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Вказане право не поширюється на випадки звільнення працівника за порушення трудової дисципліни (пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП).

Працівник може отримати невикористану відпустку у разі закінчення строку трудового договору. Трудовий договір при цьому продовжується до закінчення відпустки.

Право громадян України на відпустки забезпечується:

1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням при цьому місця роботи, заробітної плати;

2) забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористані дні відпустки при звільненні, а також якщо працівник бажає її грошової компенсації. [5 ст. 98]

Відпустки обчислюються у календарних днях.

При визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, святкові та неробочі дні не враховуються


 

Розділ 2. Види відпусток

 

Право щорічної відпустки мають громадяни, які перебува­ють у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також працюють за трудовим дого­вором із фізичною особою.

При цьому за ними зберігаються:

— місце роботи (посада);

— заробітна плата (ст. 74 КЗпП України).

Тимчасові й сезонні працівники також мають право на від­пустку (пропорційно відпрацьованому часу).

Працівникам, які працюють за сумісництвом, відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою на основній роботі.

За бажанням працівника в разі його звільнення (крім звіль­нення за порушення трудової дисципліни) йому зобов'язані надати невикористану відпустку з подальшим звільненням. У цьому випадку датою звільнення є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням тер­міну трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки цілком або частково перевищує термін трудового договору. У такому разі дія трудового договору продовжується до закінчення від­пустки (ст. 2, 3, 24 Закону України "Про відпустки").[1. Ст. 54]

Види відпусток

Законом України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток:

1. Щорічні:

— основна відпустка (ст. 6 Закону);

— додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах (ст. 7 Закону);

— додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням (ст.13,14 і 15 Закону);

3. Творча відпустка (ст. 16 Закону);

4. Соціальні відпустки:

— у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);

— для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону);

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

5.Відпустка без збереження заробітної плати (ст.25, 26 За­кону).

Колективним договором, угодою або трудовим договором можуть установлюватися й інші види відпусток.

 

 


 

Творчі відпустки.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників, а також моно- графій, довідників та ін.

Тривалість, порядок, умови надання й оплати творчих відпусток встановлюються Постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.98 № 45.

Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до 3 місяців і на здобуття наукового ступеня доктора наук — до 6 місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяль­ність із науковою працею. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника і рекомендації наукового (науково-технічної ради) центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III—IV рівнів акре­дитації або науково-дослідного інституту відповідного профі­лю про доцільність надання творчої відпустки. [8 ст. 176]

Для одержання рекомендації про доцільність надання твор­чої відпустки здобувач наукового ступеня має зробити науко­ву доповідь на засіданні кафедри, відділу або лабораторії, де ведеться наукова робота. За результатами доповіді кафедра, відділ, лабораторія подають ученій раді мотивований висно­вок з обґрунтуванням тривалості творчої відпустки.

Творча відпустка не надається для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук осо­бам, які закінчили відповідно аспірантуру або докторантуру, а також здобувачу одного й того самого ступеня повторно.

Творча відпустка для написання підручника або наукової праці тривалістю до 3 місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника і довідки видавництва про включення підручника або наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.

Якщо підручник або наукова праця створюється автор­ським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу. [9 ст 131]

Творчі відпустки надаються працівникам разом з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформляють­ся наказом власника або уповноваженого ним органу.

На час творчих відпусток за працівниками зберігаються місце роботи (посада) й заробітна плата.

 


 

2.3. Соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;

Висновок

Згідно з ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та довідкові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 75 КЗпП щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.


Згідно з ст. 76 КЗпП щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:


1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
2) за особливий характер праці;
3) в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюється нормативно-правовими актами України. Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, до щорічних відпусток не включаються.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також неподання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Література

1. Прокопенко В. І. Тр.дове право України : підручник/ В. І. Прокопенко. - Вид. 3-є, перероб. та доп. -X. : Консум, 2002.

2. Процевський О. І. Про предмет трудового права України / О. І. Процевський // Право України. -2001. -№12.

3. В. Соціально-т–дові відносини: поняття, суб'єкти, правове регулювання / В. Жернаков // Право України. - 1999. - № 10.

4. Про де–жавну допомогу сім'ям з дітьми [Електронний ресурс] : закон України від 21 листоп. 1992 р. № 2811-ХП. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua./cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2811-12.Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце-здатності та витратами зумовленими похованням [Електронний ресурс] : закон України від 18 січ. 2001 р. № 2240-ІП. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua./cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2240-14.

5. Про відпустки [Електронний ресурс] : закон України від 15 листоп. 1996 р. № 504/96-ВР. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua./cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=504%2F96-%E2%FO.

6. Стесин А. Т. Об отпусках рабочих и служащих / А. Т. Стесин. - М. : Юрид. лит., 1966.

7. Гаращенко Л. П. Правове регулювання відпусток за законодавством України / Л. П. Гаращенко. - К, 2002.

8. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. – 1996.
9. Кодекс законів про працю України, Київ: Видавничий дім «ІнЮре», 2002
10. Закон України “Про відпустки”

11. Карлиць кий С.М. Трудове право України: Навчальний посібник, Київ: Прецендент, 2004;

12. Закон України «Про відпустки» від 15. 11. 1996 №504/96

13. Закон України «Про допомогу сім’ям з дітьми» від 21. 11. 1997 № 2811 – Xll

14. Конвенція № 52 «Про щорічні оплачу вальні відпустки» від 22. 09.1939

15. Конвенція № 101 "Про оплачувальні відпустки в сільському господарстві" від 4 .06.1952

16. Конвенція МОП №132 "Про оплачувальні відпустки" 1970

17. Конвенція № 110 "Про умови праці на плантаціях" 1958

18. Конвенція № 52 "Про щорічні оплачувальні відпустки" від 22.09.1939

19. Л.П. Гаращенко Правове регулювання відпусток за законодавством України - К., 2003

20. В.С. Ковальський Законодавство України про відпустки - К.: Юрінком інтер, 2000

21. Н.Б.Болотіна, Г.І. Чанишевої Трудове право України - К.:Знання,2000

22. Сборник нормативных актов о труде – М.: Юридическая литература, 1984

23. Максимова Т.В. Відпустка як вид відпочинку – Чернігів: Юрист, 1997

 

 

Вступ

Актуальність даної теми.Після здобуття Україною незалежності одним із першочергових завдань розбудови демократичної, соціальної та правової держави стало формування власної законодавчої бази, в тому числі і в галузі трудового права. Робота в цій сфері полягає в комплексному оновленні трудового законодавства, яке б відповідало ринковим відносинам та міжнародним стандартам. Відповідних змін потребує і законодавство про відпустки.

Нормативно-правова база про відпустки, яка перейшла в спадщину Україні з радянських часів, складалася із цілої низки законів та підзаконних актів, що викликало певні труднощі при їх застосуванні. У зв’язку з цим 15 листопада 1996 року в Україні було прийнято Закон «Про відпустки», який певною мірою «кодифікував» розрізнені нормативні акти та чітко визначив види відпусток, коло суб’єктів, які можуть скористатися правом на відпустку, порядок надання, поділу відпустки та частини тощо.

Прийняття Закону «Про відпустки» можна назвати прогресивним кроком у формуванні вітчизняного законодавства, тому що, по-перше, відпала необхідність у користуванні більш як 70 нормативних актів колишнього Союзу; по-друге, це була спроба відійти від законодавчої залежності Росії (така залежність сформувалась у радянські часи); по-третє, новий закон увібрав у себе прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП щодо набуття права на відпустку, її тривалості тощо.

Актуальність даної курсової роботи обумовлена також прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. У сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються в трудовому праві

Отже, вибір теми курсової роботи зумовлений недостатньою розробкою питань категорійного апарату відпусток у науці трудового права та чинному законодавстві, необхідністю класифікації відпусток та існуючими недоліками при реалізації права на відпустку. Вирішення цих проблем сприятиме кодифікації трудового законодавства та однозначному застосуванню його норм на практиці.

Мета і задачі роботи.Мета даної роботи дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням досягнень науки трудового права, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду розробити концептуальні напрямки правового регулювання відпусток, визначити правові дефініції в умовах побудови демократичної правової держави і розвитку ринкових відносин.

Об’єкт дослідженнястановлять трудові правовідносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідженняє відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів, пов’язана з її застосуванням.

 


 

Розділ 1. Поняття відпустки

Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати. Встановлює державні гарантії права на відпустки та визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні мають право на відпустки нарівні з громадянами України.[6 ст. 54]

Стаття 45 Конституції України передбачає право кожного, хто працює, на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. По­рядок надання відпусток регулюється КЗпП, Законом "Про відпустки", а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають різноманітними. Одні встановлюються з метою надання пра­цівнику можливостей для відпочинку та відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення. До цільових відпусток, що не належать до часу відпочинку, належать відпустки у зв'язку з навчанням, які надаються працівникам, що навчаються без відриву від виробництва, творчі відпустки, які надаються праців­никам для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо. До них також належать соціальні відпустки.

Відпусткою є встановлений законом або на його основі ка­лендарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків. Вона надається, як пра­вило, за відпрацьований робочий рік, і при цьому зберігається місце роботи і у випадках, передбачених законом, заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

Наприклад, Закон "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіо­активного забруднення. Колективним договором можуть пе­редбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Право на відпустку мають громадяни України, які працю­ють за трудовим договором. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

Стаття 3 Закону "Про відпустки" передбачає, що за бажан­ням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Вказане право не поширюється на випадки звільнення працівника за порушення трудової дисципліни (пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП).

Працівник може отримати невикористану відпустку у разі закінчення строку трудового договору. Трудовий договір при цьому продовжується до закінчення відпустки.

Право громадян України на відпустки забезпечується:

1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням при цьому місця роботи, заробітної плати;

2) забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористані дні відпустки при звільненні, а також якщо працівник бажає її грошової компенсації. [5 ст. 98]

Відпустки обчислюються у календарних днях.

При визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, святкові та неробочі дні не враховуються


 

Розділ 2. Види відпусток

 

Право щорічної відпустки мають громадяни, які перебува­ють у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також працюють за трудовим дого­вором із фізичною особою.

При цьому за ними зберігаються:

— місце роботи (посада);

— заробітна плата (ст. 74 КЗпП України).

Тимчасові й сезонні працівники також мають право на від­пустку (пропорційно відпрацьованому часу).

Працівникам, які працюють за сумісництвом, відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою на основній роботі.

За бажанням працівника в разі його звільнення (крім звіль­нення за порушення трудової дисципліни) йому зобов'язані надати невикористану відпустку з подальшим звільненням. У цьому випадку датою звільнення є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням тер­міну трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки цілком або частково перевищує термін трудового договору. У такому разі дія трудового договору продовжується до закінчення від­пустки (ст. 2, 3, 24 Закону України "Про відпустки").[1. Ст. 54]

Види відпусток

Законом України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток:

1. Щорічні:

— основна відпустка (ст. 6 Закону);

— додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах (ст. 7 Закону);

— додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням (ст.13,14 і 15 Закону);

3. Творча відпустка (ст. 16 Закону);

4. Соціальні відпустки:

— у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);

— для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону);

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

5.Відпустка без збереження заробітної плати (ст.25, 26 За­кону).

Колективним договором, угодою або трудовим договором можуть установлюватися й інші види відпусток.

 

 


 

Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із швидкими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки передбачені законодавством.

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток визначають Кодекс законів про працю України та Закон України „Про відпустки"[2 ст. 66]

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті громадяни України, які працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Закон України „Про відпуски" нарівні з громадянами України визначив право на відпустки для іноземних громадян та осіб без громадянства, які працюють в Україні,

Щорічна відпустка є одним з важливих видів часу відпочинку працівників, протягом якого вони не виконують своїх обов’язків за трудовим договором.

Період відпустки працівник може використовувати на свій розсуд. Він лише повинен так все розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутись на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання роботи відповідно до трудового договору.

Збереження за працівниками на період відпустки місця роботи (посади) і заробітної плати (допомоги) є важливою умовою для реального використання ними щорічної відпустки.

 

Ст. 7 і 8 Закону "Про відпустки" передбачають можливість надання працівникам двох видів щорічних додаткових відпусток:

1) щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

2) щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. У цій категорії додаткових відпусток виділяється два підвиди: а) додаткова відпустка окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних, географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я; б) додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем. [4 ст. 12]

Крім того, у ст. 4 Закону "Про відпустки" виділяються інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

3. За роботу із шкідливими і важкими умовами праці додаткова відпустка тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку. В межах до 35 календарних днів конкретна тривалість такої додаткової відпустки повинна встановлюватися колективним чи трудовим договором. Вживання в частині другій ст. 7 Закону "Про відпустки" саме сполучника "чи" означає, що колективно-договірне та індивідуально-договірне регулювання тривалості додаткової відпустки, яка розглядається в даному пункті коментаря, повинне здійснюватися відповідно до загального правила ст. 5 Закону "Про колективні договори і угоди", яким забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з колективними договорами. [3 ст. 90]

Критеріями, на підставі яких повинна визначатися конкретна тривалість додаткової відпустки, наданої за роботу із шкідливими і важкими умовами праці в колективному чи трудовому договорі, є результати атестації робочих місць за умовами праці і час зайнятості працівника в таких умовах. На цей час діє Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України. Хоча цей акт затверджено відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення" і він не був безпосередньо зорієнтований на визначення тривалості щорічної додаткової відпустки, все-таки його слід застосовувати за відсутності іншого. Безпосередньою правовою підставою для визначення тривалості додаткової відпустки з розглянутої підстави, що розглядається, є Показники і критерії умов праці, за якими будуть надаватися щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів (далі для стислості - Показники і критерії). Цей нормативний акт визначає тривалість додаткової відпустки залежно від виду шкідливих виробничих факторів, класу, умов і характеру праці. Тривалість додаткової відпустки в Показниках і критеріях визначена на основі Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України [7 ст 13]

 

 


 

Творчі відпустки.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників, а також моно- графій, довідників та ін.

Тривалість, порядок, умови надання й оплати творчих відпусток встановлюються Постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.98 № 45.

Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до 3 місяців і на здобуття наукового ступеня доктора наук — до 6 місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяль­ність із науковою працею. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника і рекомендації наукового (науково-технічної ради) центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III—IV рівнів акре­дитації або науково-дослідного інституту відповідного профі­лю про доцільність надання творчої відпустки. [8 ст. 176]

Для одержання рекомендації про доцільність надання твор­чої відпустки здобувач наукового ступеня має зробити науко­ву доповідь на засіданні кафедри, відділу або лабораторії, де ведеться наукова робота. За результатами доповіді кафедра, відділ, лабораторія подають ученій раді мотивований висно­вок з обґрунтуванням тривалості творчої відпустки.

Творча відпустка не надається для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук осо­бам, які закінчили відповідно аспірантуру або докторантуру, а також здобувачу одного й того самого ступеня повторно.

Творча відпустка для написання підручника або наукової праці тривалістю до 3 місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника і довідки видавництва про включення підручника або наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.

Якщо підручник або наукова праця створюється автор­ським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу. [9 ст 131]

Творчі відпустки надаються працівникам разом з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформляють­ся наказом власника або уповноваженого ним органу.

На час творчих відпусток за працівниками зберігаються місце роботи (посада) й заробітна плата.

 


 

2.3. Соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.