Давальний і кличний відмінки

Як відомо, іменники чоловічого роду другої відміни мають у давальному відмінку однини закінчення -ові після основи на твердий приголосний та -еві, -єві – після основ на м'який або шиплячий приголосний: «Та й не дала тому козакові ні щастя, ні долі» (народна пісня); «Масючка вже постерегла, що молодому паничеві сподобалася Галя» (І. Нечуй-Левицький); «У бою Андрієві так любо відчувати другове плече» (В. Сосюра).

Є ще й паралельне закінчення давального відмінка -у, -ю, яким слід користуватись тоді, коли поряд стоять у цьому відмінку два іменники чоловічого роду, з яких один уже має закінчення -ові, -еві або -єві: «Передай листа товаришеві Бондаренку» (з живих уст).

Субстантивовані прикметники-прізвища, що мають суфікси -ов, -ев, -єв, -ів, -їв, у давальному відмінку однини закінчуються тільки на -у: Петров – Петрову, Щоголев – Щоголеву, Андрухів – Андрухову, прізвища з суфіксами -ин, -ін, -їн закінчуються на -у, а також на -ові: Завалишин – Завалишину і Завалишинові, Серпилін – Серпиліну і Серпилінові, Захар'їн – Захар'їну і Захар'їнові.

Наявність паралельних закінчень у давальному відмінку однини призводить інколи до надуживання закінченнями -у, -ю, замість основних -ові, -еві, -єві: «Андрію Олексійовичу здавалося, що він і на цей раз не помиляється», – читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не взяв до уваги, що він поставив ім'я та по батькові не в давальному відмінку – Андрієві Олексійовичу, – а в кличному, який бачимо, читаючи далі оповідання: «Андрію Олексійовичу. спиніться!»

Не слід забувати, що в українській мові є характерний кличний відмінок однини жіночого роду (нива – ниво, Марія – Маріє) й чоловічого (дуб – дубе, піонер – піонере, батько – батьку, Григорій – Григорію).

Українська класика, фольклор і живе народне мовлення пильно додержуються форм кличного відмінка: «Іди, Петре, до тієї, котру щиро любиш» (І. Котляревський); «Козаче, соколе, візьми ж мене з собою на Вкраїну далеку» (народна пісня). Із цього можна зробити висновок, що й нам не слід уникати без усяких на те підстав цієї особливості нашої мови.

Орудний відмінок дійової особи й знаряддя

У двадцятих і тридцятих роках ХХ ст. багато сперечалися про те, чи є в українській мові форма орудного відмінка дійової особи. Коли одні мовознавці запевняли, що в народі не скажуть «Бригадою Коваленка виорано 20 га з огріхами», а тільки «Бригада Коваленка виорала 20 га з огріхами», бо, мовляв, назва дійової особи чи групи осіб має стояти звичайно в називному відмінку, то другі, на заперечення, наводили цитати з класичної літератури: «Енеєм кинута я бідна» (І. Котляревський); «Дідами крадене добро» (Т. Шевченко).

Очевидно, відкидати категорично можливість орудного відмінка дійової особи не слід, але не треба й надуживати ним, як це часто буває в писемній і в усній мові, наприклад: «Двері відчиняються водієм», «Він насмажив її на похідній сковорідці, передбачливо захопленій Кесарем»; «Щось нове, не звідане нами»; «Нарубані Пилипом дрова». Усі слова в цих фразах – українські, а все ж деякі фрази звучать не по-українському, не в ключі народної мови.

Візьмімо речення з творів Панаса Мирного: «Та кара над Мариною, що придумала її бариня, та нагла смерть Федорова, мов страховище яке, стояли перед очима». Замість того, щоб написати «Та кара, придумана її баринею», де іменник бариня стояв би як дійова особа в орудному відмінку, письменник удався до конструкції з підрядним реченням «що придумала її бариня», поставивши назву дійової особи в називному, бо це більше відповідає нашим мовним традиціям.

Розгляньмо ще одну фразу, взяту з давньої народної пісні: «Буде лях проклятий батьками орати, матерями волочити», де іменники батьки й матері стоять в орудному відмінку. Чому? А тому, що в цій фразі дійова особа – лях, а батьки й матері правлять за знаряддя для дійової особи (ляха). Та було б уже неприродно для народної мови сказати: «Батьками зоране поле, матерями заволочене», бо в цій фразі батьки й матері виступають як дійові особи, через що й треба: «Батьки зорали поле, матері заволочили».

Так само й у наведених вище сучасних реченнях більше відповідатиме духу нашої мови, коли сказати: «Двері відчиняє водій» (хоча слушно буде: «Двері відчиняються механізмом» бо тут немає дійової особи, а є і лише знаряддя – механізм); «Він насмажив її на похідній сковорідці, яку передбачливо захопив Кесар»; «Щось нове, що не звідали ми»; «Дрова, що нарубав Пилип».

Заміна орудного відмінка дійової особи конструкцією з підрядним реченням інколи обтяжує фразу, через що й уникають її, кажучи: «Зроблені колективом працівників спостереження мали велике наукове значення» замість «Спостереження, що їх зробив колектив працівників, мали велике наукове значення». Але іноді контекст дозволяє перебудувати фразу так, щоб у ній не було ні орудного відмінка дійової особи, ні підрядного речення. Наприклад, фразу з сучасного художнього твору «Бородай відміряв зароблені хлопцем три пуди жита» можна, не міняючи значення, висловити й так: «Бородай відміряв хлопцеві зароблені три пуди жита». Та й у попередній фразі можна було б сказати: «Спостереження колективу працівників мали велике наукове значення».

Ми вже бачили вище, як широко використовується в українській мові родовий відмінок, щоб означити час, але для цього часто вживається й орудний відмінок: «Вивірив ти моє серце вдень і нічною добою» (П. Куліш); «Щасливою годиною козак уродився» (Б. Грінченко); «Коли ж тебе, матінко, дожидати в гості – чи глибокими снігами, чи зеленими лугами, чи вишневими» садами?» (І. Нечуй-Левицький); «Уже я думала-гадала про тебе днями й ночами» (з живих уст).

Родовий чи орудний відмінки на означення часу – це майже паралельні форми, хоч деяку значеннєву різницю між ними можна помітити. Якщо порівняти речення «Одної ночі приснився мені сон» з останнім реченням «Уже я думала-гадала про тебе днями й ночами», то відчуємо, що в першому реченні говориться конкретніше про якийсь час (одної ночі), ніж у другому, де йдеться взагалі про невизначений час (днями й ночами).

У діловій і науковій мові орудний відмінок часу мало дається до використання, зате в мові художнього твору, в публіцистиці й щоденному мовленні треба вживати, залежно від нюансових потреб, обидві відмінкові форми.

Слід не забувати й про такі вислови з орудним відмінком часу, як: останнім часом, замість в останній час, цими днями, замість на цих днях, іншим часом, замість у інший час.

Правильно сказати "у вівторок", "у п'ятницю" або "щовівторка", "щоп'ятниці", а не "по вівторках", "по п'ятницях". Наприклад: «Консультації відбуваються у вівторок і п'ятницю (щовівторка й щоп'ятниці»).

«Багато статтів написано на цю тему, багато прочитано доповідів», «йому бракує ще знаннів», «Тут продається література з різних галузів техніки», У всіх цих реченнях іменники жіночого роду стаття, доповідь, галузь та іменник середнього роду знання стоять у родовому відмінку множини з закінченням -ів, властивим іменникам чоловічого роду: "ліс" – "лісів", "робітник" – "робітників" тощо. Така плутанина з закінченням родового множини відбувається підо впливом деяких говірок, але літературна мова додержується сталих граматичних закінчень, через те слід виправляти на статей, доповідей, галузей і знань. Іменник знання краще ставити завжди в однині: «йому бракує ще знання».

Тим часом іменник солдат у родовому відмінку множини дехто лишає в формі, що збігається з називним відмінком однини: «У клубі було багато солдат місцевої частини», – хоч правильно сказати «багато солдатів», як у фразі: «Картини героїчних битв Вітчизняної війни оживають у кипучій праці солдатів трудового фронту» («Літературна газета»).

Іменник "слов'янин" відмінюється так само, як і "селянин", тому в родовому відмінку множини буде "слов'ян", а не "слов'янів", як написано в одному сучасному вірші: «Київська Русь гуртувала слов'янів».

Підо впливом російської мови помилково ставлять у місцевому відмінку множини іменників закінчення -ам, -ям, а не -ах, -ях; «рахує по пальцям», «читає по складам», «мандрує по горам і долинам». Українська граматика вимагає в цих і аналогічних випадках ставити закінчення -ах, -ях: по пальцях, по складах, по горах і долинах.

Закінчення -ам буває тільки в давальному відмінку множини: «Дам лиха закаблукам, дам лиха й передам» (народна пісня).

«Спогад про неї стискає біллю»; «Я не хочу знов чіпати біллю сповнені серця», – читаємо інколи в сучасній поезії й прозі, де автори забули, що іменник біль в українській мові – чоловічого, а не жіночого роду (пор. у російській мові "душевная", "зубная боль"). Ця помилка трапляється й у публіцистичних виступах, дарма що наша класика й народна мова знали слово "біль" тільки як іменник чоловічого роду: «Вона чула страшенний біль, страшну втому в цілім тілі» (І. Франко); «Чужий біль нікому не болить» (прислів'я).

Інша річ, коли іменник біль означає білі нитки, тобто є відповідником російському "бель". Тоді він буде жіночого роду: «Під вербою над водою Катерина біль білила, із своєю біллю говорила» (Словник Б. Грінченка); «Невинна біль змінилась у гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала» (Леся Українка).

Деякі іменники в літературній мові належать до одного роду, а в розмовній, діалектній – до другого: "санаторій" і "санаторія", "клавіш" і "клавіша". Іменник "фальш" у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: «Фальш у її голосі різав Ярині слух» (О. Десняк); «А чи нема тут якого фальшу?» (з живих уст); «Арсенова душа не виносила брехні й фальші» (Л. Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для іменника "фальш" старіша за категорію жіночого, проте ця друга витискає з сучасної української мови першу.

Якому роду давати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: