Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні

1. Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування при­мусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи від­мовляє в ньому.

2. У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд від­мовляє в позові.

3. Уразі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу криміналь­ного правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопору­шення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Ко­дексу, суд залишає позов без розгляду.

1. За результатами розгляду в кримінальному провадженні цивільного позову суд може прийняти в ухваленому ним вироку або ухвалі про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру одне з таких рішень: 1) задовольнити ци­вільний позов повністю або частково; 2) відмовити у позові; 3) залишити позов без розгляду.

Рішення про повне або часткове задоволення позову може бути винесено лише у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до осо­би примусових заходів виховного або медичного характеру. При цьому не має зна­чення, чи призначає суд обвинуваченому покарання, звільняє від нього чи від його відбування (зокрема, звільняє від відбування покарання з випробуванням), або засто­совує інші заходи, передбачені законодавством України про кримінальну відповідаль­ність (ч. 2 ст. 373 КПК).

Суд задовольняє цивільний позов повністю або частково (залежно від доведення його розміру), якщо в судовому засіданні були доведені стороною обвинувачення та цивільним позивачем матеріально-правові підстави позову, зокрема: 1) вчинення об­винуваченим кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння осо­бою; 2) заподіяння ними майнової та/або моральної шкоди; 3) причинний зв'язок між кримінальним чи суспільно небезпечним діянням та шкодою; 4) винуватість обви­нуваченого чи цивільного відповідача у заподіянні шкоди. Крім матеріальних підстав, для задоволення цивільного позову мають бути наявні також процесуальні передумо­ви, а саме: 1) процесуальна право- і дієздатність цивільного позивача (законного представника чи представника); 2) підсудність цивільного позову цьому судові; 3) відсутність раніше ухваленого судового рішення, яке вступило в законну силу, щодо цього позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.

2. Суд відмовляє у задоволенні позову у разі ухвалення виправдувального вироку за: 1) відсутністю події кримінального правопорушення (не доведено вчинення кри­мінального правопорушення, в якому обвинувачується особа); 2) недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим. Якщо він ухвалив виправ­дувальний вирок з такої підстави, як відсутність (недоведення) в діянні обвинуваче­ного складу кримінального правопорушення або непричетності цього обвинувачено­го до вчинення кримінального правопорушення, він зобов'язаний залишити позов без розгляду. Такий підхід законодавця обумовлений тим, що відсутність у діях обвину­ваченого складу кримінального правопорушення (кримінального проступку чи зло­чину) ще не означає, що завдана його діями шкода була наслідком правомірної пове­дінки. Такі дії могли мати протиправний характер і бути виражені у формі адміністра­тивного проступку чи цивільного правопорушення (делікту), які також тягнуть за собою майнову та/чи моральну відповідальність за заподіяну ними шкоду. Тому, за­лишаючи цивільний позов без розгляду у кримінальному судочинстві, суд надає ци­вільному позивачеві можливість добиватися відшкодування завданої йому шкоди в порядку цивільного судочинства.

3. Незрозумілим і таким, що не піддається науковому поясненню, є положення ч. 3 коментованої статті про залишення судом без розгляду цивільного позову у разі ви­правдання обвинуваченого у зв'язку з його непричетністю до вчинення криміналь­ного правопорушення (ч. 3 ст. 129 КПК). Річ в тім, що недоведена причетність об­винуваченого до вчинення кримінального правопорушення в силу презумпції неви­нуватості (див. коментар до ст. 17 КПК) означає доведення його невинуватості у вчиненні цього правопорушення. Тому в задоволенні цивільного позову до нього має бути відмовлено, а не залишено позов без розгляду. Вирішення цієї ситуації в такий спосіб не позбавлятиме права потерпілих від кримінального правопорушення пред'явити цивільний позов до інших осіб (у тому числі у встановлених законом ви­падках і без їх вини) у порядку цивільного судочинства, або компенсувати їм шкоду за рахунок Державного бюджету України на підставі частини третьої ст. 127 КПК.

Залишає суд цивільний позов без розгляду і у випадку неприбуття цивільного по­зивача (його представника чи законного представника) до судового засідання, якщо він не надіслав клопотання про розгляд позову за його відсутності, а обвинувачений чи цивільний відповідач не визнає повністю пред'явленого позову (ч. 1 ст. 326 КПК). Дане положення коментованої статті навряд чи є вдалим, воно є занадто категоричним і не сприяє належному захисту прав і законних інтересів потерпілих від криміналь­ного правопорушення. Воно не враховує випадків, коли неявка цивільного позивача (а він є потерпілим, який заявив цивільний позов), могла бути обумовлена об' єктивними причинами: неповідомленням або несвоєчасним повідомленням про час і місце судо­вого засідання, хворобою чи іншими поважними причинами. Крім того, воно не узгоджується і з положенням ст. 325 КПК, яка встановлює наслідки неприбуття в судове засідання потерпілого і як альтернативу при цьому передбачає відкладення судового розгляду. Не враховує воно і правової ситуації, коли цивільний позов в інтер­есах потерпілих був пред'явлений прокурором у встановлених КПК випадках, який і буде його підтримувати в суді. З урахуванням викладеного суд не повинен залишати позов без розгляду, а розглянути і вирішити його у випадку, коли він був пред' явлений прокурором і підтриманий ним у судовому засіданні, а у разі неявки в судове засідан­ня цивільного позивача з поважних причин і неможливості без його участі вирішити цивільний позов, суд, так само як і у випадку неявки потерпілого, повинен відкласти судовий розгляд. Такий підхід узгоджується із положеннями ст. 169 ЦПК. Тож, ВССУ варто було б дати роз'яснення з цього питання.

4. Коментований Кодекс, так само як і КПК 1960 р., не надає права судові визна­вати в обвинувальному вироку (ухвалі) за цивільним позивачем права на задоволення цивільного позову з передаванням питання про визначення його розміру в порядку цивільного судочинства. Таке право передбачають кримінально-процесуальні кодекси деяких пострадянських держав (наприклад, ч. 2 ст. 309 КПК РФ). Видається, що ко­ментований Кодекс більш послідовно підходить до вирішення цього питання, позбав- ляючи цивільного позивача (потерпілого від кримінального правопорушення) необ­хідності повторно шукати доступу до правосуддя в порядку цивільного судочинства і доказувати судові вже не підстави, а розмір заподіяної шкоди.

Рішення суду щодо позову має бути мотивоване у вироку чи ухвалі про застосуван­ня примусових заходів виховного чи медичного характеру. В мотивувальній частині вироку (ухвалі) зазначаються мотиви задоволення (повного чи часткового) цивільного позову, відмови у його застосуванні чи залишення без розгляду (ч. 3 ст. 374 КПК).

У разі повного або часткового задоволення позову суд має навести відповідні до­кази, провести розрахунки розміру відшкодування, а також вказати норми матеріаль­ного права (цивільного, трудового та інших галузей законодавства), на підставі яких вирішується позов. Якщо кримінальне правопорушення вчинено декількома обви­нуваченими, суд зазначає, в якій формі підлягає відшкодування (компенсація) заподі­яної шкоди - солідарній чи в частках. У разі пред'явлення цивільного позову декіль­кома цивільними позивачами суд має мотивувати, кому, в якому розмірі та в якій формі відшкодовується шкода. При цьому згідно з нормами цивільного права про деліктну майнову відповідальність, якщо шкода завдана цивільному позивачеві кри­мінальним правопорушенням, вчиненим кількома обвинуваченими, вони за загальним правилом несуть солідарну цивільну відповідальність. Проте за заявою цивільного позивача суд може визначити їх відповідальність у частці, яка відповідає ступеню вини кожного з них у заподіянні шкоди (ст. 1190 ЦК України). Солідарна цивільна відповідальність обвинувачених виключається, якщо їх притягнуто до відповідаль­ності в одному кримінальному провадженні, але за кримінальні правопорушення, які не пов'язані спільним умислом.

У випадках, коли шкода завдана спільно обвинуваченим та іншою особою, кримі­нальне провадження щодо якої на встановлених цим Кодексом підставах було закри­то (ст. 284 КПК), заподіяна їхніми діями шкода відшкодовується обвинуваченим у повному обсязі. При цьому цивільному позивачеві роз'яснюється його право пред'явити позов до такої особи в порядку цивільного судочинства з вимогою відшкодувати і нею шкоду в солідарному порядку.

У випадку заподіяння шкоди суспільно небезпечним діянням кількох малолітніх, вона підлягає відшкодуванню цивільними відповідачами у частках, які визначаються ними за домовленістю, а в разі відсутності такої - за рішенням суду. У частках від­шкодовується також шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх (від 14 до 18 років), ними самими або цивільними відповідачами. У обох випадках цивільні відповідачі несуть відповідальність за заподіяну шкоду названими особами, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини (статті 1178, 1179, 1181, 1182 ЦК).

При застосуванні примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності або кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічне захворювання до ухвалення вироку, і ці особи є суспільно небезпечним також встановлюються характер і розмір шкоди, за­вданої їх діяннями, але рішення щодо відшкодування має альтернативний характер. Якщо шкода була вчинена кримінальним правопорушенням, але особа (підозрюваний, обвинувачений) захворіла психічною хворобою до ухвалення вироку, суд повинен ухвалити рішення про відшкодування завданої шкоди піклувальниками такої особи за рахунок її майна. У випадку вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою (яка не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними у зв' язку з психічним розладом або недоумством) заподіяна нею шкода за загальним правилом не відшкодовується. Але суд може ухвалити рішення про відшкодування такої шкоди цивільними відповідачами (чоловіком (дружиною), батьками, повноліт­німи дітьми), якщо вони проживали з такою особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання вчинення нею суспільно не­безпечного діяння та заподіянню шкоди (ст. 1186 ЦК).

Зменшення судом розміру відшкодування завданої кримінальним правопорушен­ням шкоди залежно від матеріального становища обвинуваченого не допускається. Проте суд може зменшити розмір відшкодування, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ст. 1193 ЦК).

У разі укладення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим угоди про примирення питання про відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди врегульовується сторонами позову і зазначається у змісті угоди (див. ст. 471 КПК). Така угода затверджується вироком суду (див. ст. 475 КПК).

Для вирішення питання про відшкодування у кримінальному провадженні завда­ної кримінальним правопорушенням шкоди за допомогою цивільного позову важли­ве значення має процесуальна діяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування і суду на судових стадіях провадження, спрямована на забезпечення цивільного позову. Забезпечення цивільного позову полягає у вчиненні процесуальних дій, передбачених КПК, що мають своєю метою гарантувати реальне відшкодування завданої шкоди. Власне, своєчасне застосування таких заходів забезпечення кримі­нального провадження, як тимчасове вилучення майна підозрюваного під час вчинен­ня окремих слідчих (розшукових) дій (обшуків, оглядів) (див. коментар до статей 167, 168 КПК) та арешт майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану їх діями, здатне забезпечити ре­альне і швидке виконання рішення суду про повне або часткове задоволення цивіль­ного позову. (Про підстави, види майна та порядок накладення на нього арешту див. коментар до глави 17 КПК).

Цивільний позов не підлягає розгляду у випадках закриття кримінального про­вадження як на досудовому розслідуванні, так і в суді. Про підстави закриття кримі­нального провадження слідчим і прокурором на досудовому розслідуванні, а судом у судовому засіданні див. коментар до ст. 284 цього Кодексу. У випадку закриття кри­мінального провадження на встановлених цим Кодексом підставах відповідно слідчий, прокурор, суддя і суд зобов' язані роз' яснити цивільному позивачеві його право пред'явити аналогічний позов у порядку цивільного судочинства.

Стаття 130

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: