Неправильне застосування закону України про кримінальну ідповідальність

1. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

підставою як для скасування, так і для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. Вказане порушення не належить до підстав нового розгляду в суді першої інстанції (див. коментар до ст. 415 КПК), тому у разі скасування судового рішення суд апеляційної інстанції зобов'язаний ухвалити нове судове рішення або закрити кримі­нальне провадження.

Формами неправильного застосування закону України про кримінальну відпові­дальність є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Вказані форми взаємообумовлені і взаємопов'язані. Так, при застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, виявляється незастосування судом закону, який під­лягає застосуванню. Застосування певної норми закону України про кримінальну відповідальність, яка не підлягала застосуванню у конкретній ситуації, зумовлено, як правило, неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту, тощо.

Незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, або застосування за­кону, який не підлягає застосуванню, може проявлятися:

- у застосуванні іншого, ніж законодавство України про кримінальну відповідаль­ність, законодавства при визначенні злочинності діяння, а також його караності та інших кримінально-правових наслідків (ч. 3 ст. 3 КК України);

- у застосуванні закону про кримінальну відповідальність за аналогією (ч. 4 ст. 3 КК України);

- у застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили (ст. 4 КК України);

- у застосуванні закону про кримінальну відповідальність, що не має зворотної дії в часі, оскільки встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи (ч. 2 ст. 5 КК України);

- у незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, оскільки скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином по­ліпшує становище особи (ч. 1 ст. 5 КК України);

- порушенні правил щодо чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України (ст. 6 КК України);

- порушенні правил щодо чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України (ст. 7 КК України);

- порушенні правил щодо чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України (ст. 8 КК України);

- застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України;

- застосуванні закону України про кримінальну відповідальність всупереч поло­женням міжнародних договорів України, згода на обов' язковість яких надана Верхо­вною Радою України;

Неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, може про­являтися у помилках при застосуванні положень закону про:

- поняття злочину;

- класифікацію злочинів;

- стадії вчинення злочину;

- вину та її форми;

- співучасть у вчиненні злочину;

- особу, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкта злочину);

- повторність, сукупність та рецидив злочинів;

- обставини, що виключають злочинність діяння;

- покарання та його види;

- призначення покарань;

- склад конкретного злочину та його кваліфікуючі ознаки.

Серед помилок суду першої інстанції при призначенні покарання як підстава для скасування або зміни вироку судом апеляційної інстанції окремо виділяється призна­чення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність. Суд призначає покарання із додержанням вимог ст. 65 КК України: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідаль­ність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК України; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК України за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК України. В інших випадках призначення більш суворого покарання, ніж перед­баченого відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, не допускається.

Призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, може проявля­тися:

- у порушенні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукуп­ністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК України;

- у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті закону про кримінальну відповідальність, за якою кваліфіковане діяння обвинуваченого;

- у призначенні покарання понад максимальний розмір встановленний для цього виду покарання у статті загальної частини КК- у застосуванні додаткового покарання, не передбаченого санкцією статті, за якою обвинувачений визнаний винним (за ви­нятком позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю).

У кожному випадку встановлення факту призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею, а також в інших випадках, коли неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність мало наслідком при­значення несправедливого покарання, суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні може вказувати на дві підстави для зміни або скасування вироку або ухвали суду першої інстанції: 1) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і 2) невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжко­сті кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (див. коментар до ст. 414 КПК).

Стаття 414

Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинува­ченого

1. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встанов­лені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну від­повідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

1. Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості криміналь­ного правопорушення та особі обвинуваченого є самостійною підставою для скасу­вання або зміни вироку суду першої інстанції (див. коментар до статей 408-409 КПК).

При призначенні покарання суди повинні суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад його призначення та покарання призначати:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої час­тини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК;

2) відповідно до положень Загальної частини КК;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Оскільки саме через ці засади реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, особі, що вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів (див. п.1 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призна­чення судами кримінального покарання»).

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класи­фікації злочинів, критерії якої визначені ст. 12 КК (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі), а також із особливостей конкретного злочину й об­ставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Під врахуванням особи винного повинно передбачатись врахування судом пози­тивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових характеристик осо­би, які мають кримінально-правове значення (ст.65 КК).

Врахування обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, здійснюється судом відповідно до статей 66 і 67 КК.

Перелік обставин, що обтяжують покарання, зазначений у ч.1 ст. 67 КК, є вичерп­ним і поширювальному тлумаченню не підлягає. У зв'язку з чим суд при призначенні покарання не вправі визнати обставинами, що обтяжують покарання, ті, які не зазна­чені у вказаній частині КК. Не повинні враховуватися як обтяжуючі і ті обставини, що передбачені в Особливій частині КК як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію. Разом з тим суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати зазначені у ч. 1 ст. 67 КК як такі, що обтяжують покарання, такі обставини, як вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів, вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші (див. ч. 2 ст. 67 КК).

Натомість перелік обставин, які пом'якшують покарання, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 вказаної статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, від­вернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди і т.п.). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, обов'язково повинно бути вмотивоване у вироку (див. п. 5 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

Про підстави призначення більш м'якого або більш суворого покарання, ніж пе­редбачено санкцією відповідної статті Особливої частини КК за вчинений злочин, див. статті 69, 69^[5] і 70 КК.

Тлумачення норм кримінального процесуального закону дозволяє дійти висновку, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність тяг­не за собою скасування або зміну судового рішення, призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (див. коментар до ст. 413 КПК).

При цьому неправильним є таке застосування і у випадку призначення як осно­вного, так і додаткового покарання, при визначенні як строку, так і виду покарання.

Суд апеляційної інстанції також може змінити вирок суду першої інстанції та пом'якшити призначене покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (див. коментар до ст.408 КПК).

Погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні апеляційним судом нового вироку чи своєї ухвали.

Так, якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання надмірно м' яким, то відпо­відно ст.421 КПК лише за наявності апеляційної скарги прокурора, потерпілого або його представника, у якій ставиться питання про скасування вироку саме з цих підстав, він вправі скасувати вирок суду першої інстанції й ухвалити свій вирок, призначивши більш суворе покарання.

Суд апеляційної інстанції також може скасувати ухвалу про застосування приму­сових заходів медичного чи виховного характеру і постановити свою ухвалу у разі необхідності застосування більш суворого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру. При цьому, як і у випадку ухвалення нового вироку про призна­чення більш суворого покарання, ухвала суду першої інстанції про застосування при­мусових заходів медичного чи виховного характеру може бути скасована у зв'язку з необхідністю застосування суворішого виду примусових заходів медичного чи ви­ховного характеру лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник (див. коментар до ст. 421 КПК).

Стаття 415

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: