Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання

1. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов:

1) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку;

2) якщо вирок набрав законної сили;

3) якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати по­карання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув'язнення на невизначений строк;

4) якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізично­го чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого;

5) якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено ви­рок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б зло­чином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено по­карання у виді позбавлення волі;

6) якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати;

7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

2. Перед вирішенням питання про передачу засудженої особи для відбування по­карання з України до іноземної держави остання має надати гарантії того, що за­суджений не буде підданий катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

3. Згода засудженого чи його законного представника повинна бути висловлена у письмовій формі з усвідомленням усіх правових наслідків такої згоди. Засуджений чи його законний представник мають право на отримання правової допомоги у ви­гляді юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди. Згода засудженої особи не вимагається, якщо на момент вирішення питання згідно з положеннями цієї глави вона перебуває на території держави свого громадянства.

4. У разі недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами першою - третьою цієї статті, Міністерство юстиції України може відмовити у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не передбачено цим Кодексом або міжнарод­ним договором України.

5. Уразі якщо при вирішенні питання про передачу засудженого в Україні грома­дянина іноземної держави встановлено, що законодавство держави виконання ви­року відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті, але максимальний передбачений строк покарання у виді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком, передача засудженої особи можлива лише після фактичного відбуття засудженим частини покарання, визначеної відпо­відно до частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України. Таке саме правило може бути застосовано, якщо законодавство держави виконання вироку не відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті стосовно виду покарання.

6. Уразі прийняття рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання наводяться обґрунтовані підстави прийняття такого рішення.

7. Засуджена особа, яка надала згоду на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання, може відмовитися від такої передачі у будь-який час до перетину державного кордону України відповідно до статті 607 цього Кодексу. Уразі отримання інформації про таку відмову Міністерство юстиції України негайно припиняє розгляд пи­тання про передачу або, у відповідних випадках, вживає заходів для припинення передачі.

8. У випадках, передбачених пунктами 4 та 7 цієї статті, новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після від­мови у передачі або відмови засудженої особи від передачі.

1. У частині 1 ст. 606 КПК наведено перелік умов, за наявності яких засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засуджено­го іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні:

- особа є громадянином держави виконання вироку;

- вирок набрав законної сили;

- на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув'язнення на невизначений строк;

- на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого;

- кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі;

- відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати;

- держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу за­судженого.

Указаний перелік умов є вичерпним і таким, що не передбачає винятків при вирішен­ні питання щодо передачі засуджених осіб та їх прийняття для відбування покарання.

2. У статті 28 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, пово­дженню чи покаранню. Статтею 63 Основного Закону передбачено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.

Україна є однією із держав-засновниць Організації Об' єднаних Націй та членом Ради Європи і повинна виконувати взяті на себе зобов'язання, у тому числі - щодо гуманного поводження з ув'язненими, без чого неможлива її повноцінна інтеграція в європейське і світове співтовариство. Тому вирішення питання про передачу засудже­ної особи для відбування покарання з України до іноземної держави повинно обов'язково надати гарантії того, що засуджений не буде підданий катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Надання таких гарантій повинно враховувати вимоги:

- Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями від 30 серпня 1955 р.

- Європейських пенітенціарних правил від 12 лютого 1987 р.

- інших міжнародних норм щодо прав людини і поводження із правопорушниками.

З огляду на зміст ч. 2 ст. 606 КПК, перед вирішенням питання про передачу засу­дженої особи для відбування покарання з нашої держави сторона від України має право вимагати надання відповідної інформації, якої було б достатньо для підтвердження гарантування того, що засудженого не буде піддано катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

3. Однією із умов, за наявності якої засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні, є згода засудже­ного або, враховуючи його вік або фізичний чи психічний стан, згода законного пред­ставника засудженого (ч. 1 ст. 606 КПК).

Частиною 3 ст. 606 КПК передбачено, що згода засудженого чи його законного представника повинна бути висловлена виключно у письмовій формі. Цією ж части­ною ст. 606 КПК на засудженого або його законного представника, у разі висловлен­ня письмової згоди, покладено обов'язок усвідомити всі правові наслідки такої згоди, а саме: фактичну зміну умов відбування покарання. Особливо слід звернути увагу на застосування законодавцем у вказаному контексті терміна «усвідомлення». Під цим поняттям слід розуміти систему актів свідомості з осягнення певного явища і світу в цілому. Акт усвідомлення явища супроводжується актом усвідомлення власної учас­ті особи у спричиненні тих чи інших наслідків. Тобто, надаючи вказану згоду, засу­джений чи його законний представник повинні не лише розуміти можливості реалі­зації їх прав, а й врахувати те, що настане після їх реалізації.

Частиною 3 ст. 606 КПК закріплюється право засудженого чи його законного пред­ставника на отримання правової допомоги у формі юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди. Також ч. 3 ст. 606 КПК встановлюється виняток щодо необхід­ності надання згоди засудженої особи. Такої згоди не вимагається, якщо на момент вирішення питання про передачу особи для відбування покарання в іншу країну за­суджений перебуває на території держави свого громадянства.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р. у разі якщо засуджена особа висловила своє побажання про передачу державі виконання вироку, держава винесення вироку надсилає на запит цій державі таку інформацію:

- прізвище, дату і місце народження засудженої особи;

- її постійну адресу, якщо вона є, у державі виконання вироку;

- виклад фактів, на яких ґрунтується вирок;

- характер, тривалість покарання і дату, з якої починається його обчислення.

4. Недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами 1-3 ст. 606 КПК, є підставою для відмови у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не перед­бачено положеннями КПК або міжнародним договором України. У такому разі згідно зі ст. 3 вказаної вище Конвенції у виняткових випадках сторони можуть погодитися на передачу засудженої особи, навіть якщо засудженій особі залишилося відбувати покарання протягом меншого часу, ніж якщо на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання упродовж щонайменш шести місяців, або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на невизначений строк.

Оскільки право вивчати та перевіряти матеріали, необхідні для передачі засудже­них осіб, надано МЮ, йому ж надається і право відмовити у передачі або прийнятті засудженого.

5. Якщо при вирішенні питання про передачу засудженого в Україні громадянина іноземної держави встановлено, що законодавство держави виконання вироку відпо­відає умовам п. 5 ч. 1 ст. 606 КПК - кримінальне правопорушення, внаслідок вчинен­ня якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконан­ня вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, але максимальний передбачений строк покарання у виді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком, то передача засудженої особи можлива, але з до­триманням певних правил. Така передача може відбутися лише після фактичного відбуття засудженим частини покарання, визначеної відповідно до ч. 3 ст. 81 КК, якою передбачені умови, при настанні яких судом може бути застосовано умовно-достро­кове звільнення засудженої особи від відбування покарання. Так, у вказаній частині ст. 81 КК встановлено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше:

- половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або серед­ньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

- двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі якщо особа раніше відбува­ла покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

- трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяж­кий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно- до строково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Таке саме правило може бути застосоване, якщо законодавство держави виконан­ня вироку не відповідає умовам п. 5 ч. 1 ст. 606 КПК щодо виду покарання.

6. У рішенні про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування по­карання повинні наводитися підстави такої відмови. Обґрунтованість підстав при­йняття рішення про відмову вимагає повного і всебічного з' ясування всіх обставин, що можуть впливати на вирішення питання про передачу особи, вивчення необхідних матеріалів, встановлення відповідності умовам чинного законодавства та міжнародних договорів України.

Виходячи зі змісту положень ч. 6 ст. 606 КПК безпідставна відмова в передачі за­судженого для подальшого відбування покарання заборонена.

7. Частиною 7 ст. 606 КПК встановлено, що особа, яка надала згоду на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання, має право відмовитися від такої передачі. Більше того, реалізація такого права не має часових обмежень - особа має право відмовитися від такої згоди у будь-який час. Також передбачено, що така відмова може бути здійсненна тільки до перетину Державного кордону України - до моменту фактичного залишення особою території нашої держави.

У разі отримання інформації про відмову особи від передачі в іноземну державу МЮ зобов'язано:

- негайно припинити розгляд питання про передачу засудженої особи;

- у відповідних випадках, вжити заходів для припинення передачі засудженої особи.

8. МЮ може відмовити у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не перед­бачено КПК або міжнародним договором України, у разі недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами 1-3 ст. 606 КПК. У цьому випадку новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після відмови МЮ у передачі.

У разі якщо особа сама відмовилася від передачі в іноземну державу для подаль­шого відбування покарання, новий розгляд питання про її передачу можливий не раніше, ніж через три роки після такої відмови.

Стаття 607

Порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах

1. Питання про передачу осіб, засуджених судами України до позбавлення волі, для відбування покарання в державах, громадянами яких вони є, вирішується Мініс­терством юстиції України.

2. Якщо засуджений є громадянином іноземної держави - учасниці міжнародно­го договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування пока­рання в державі, громадянином якої він є, орган, на який покладено обов 'язок приве­дення вироку до виконання, роз 'яснює засудженому його право звернутися до Мініс­терства юстиції України або до уповноваженого (центрального) органу держави, громадянином якої він є, з клопотанням про передачу його для відбування покарання в цій державі на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Положення цієї частини не перешкоджають засудженим громадянам інших держав звертатися з проханням про передачу в державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.

3. Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки матеріалів у разі їх належного оформлення та за наявності підстав, передбачених цим Кодексом або міжнародним договором, приймає рішення щодо передачі особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, грома­дянином якої вона є, про що надсилає інформацію відповідному органу іноземної держави та особі, за ініціативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи.

4. Після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держа­ви інформації про згоду на прийняття засудженого для відбування покарання Мініс­терство юстиції України надсилає Міністерству внутрішніх справ України доручен­ня про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи з установи системи виконання покарань України в іноземну державу.

5. Передача засудженого громадянина іноземної держави для подальшого відбу­вання покарання відповідно до цієї статті не позбавляє його права порушувати пи­тання про його умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким у строки, передбачені Кримінальним кодексом України, а також про помилування у порядку, передбаченому законодавством України. Будь-які документи чи інформація, необхідні для розгляду цього питання в Україні, можуть бути запи­тані від компетентних органів держави виконання вироку через Міністерство юс­тиції України.

6. Міністерство юстиції України повідомляє суд, що ухвалив вирок, про рішення про передачу засудженої особи, а також забезпечує інформування суду про резуль­тати виконання вироку в іноземній державі.

7. Уразі оголошення в Україні амністії суд, який отримав інформацію про рішен­ня про передачу засудженої особи відповідно до цієї статті, розглядає питання про застосування амністії до такої засудженої особи. У разі потреби суд може зверну­тися до Міністерства юстиції України з метою отримання від компетентних орга­нів держави виконання вироку інформації, необхідної для розгляду питання про за­стосування амністії.

8. Орган, що прийняв рішення відповідно до частин п 'ятої та сьомої цієї статті за результатами розгляду питань про умовно-дострокове звільнення, заміну невід- бутої частини покарання більш м 'яким, помилування чи амністію, надсилає копію відповідного рішення Міністерству юстиції України для відповідного інформування держави виконання вироку.

1. Згідно з Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміні­страції України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/130/512/326/73, центральним органом України, компе­тентним вирішувати та розглядати питання щодо виконання положень Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р., є Міністерство юстиції України (щодо справ, які знаходяться на розгляді в суді).

Частиною 1 ст. 607 КПК встановлено, що питання про передачу осіб, засуджених судами України до позбавлення волі, для відбування покарання в державах, громадя­нами яких вони є, вирішуються МЮ.

Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президен­та України від 6 квітня 2011 року № 395/2011, передбачено, що МЮ, серед іншого, забезпечує правове співробітництво судів та інших органів державної влади у кримі­нальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, виконує інші функції, визначені законами і міжна­родними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України. Зазна­чимо, що передача засуджених осіб для подальшого відбування покарання є однією із форм такого співробітництва.

2. У частині 2 ст. 607 КПК закріплено право засудженої особи, яка є громадянином іноземної держави - учасниці міжнародного договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, звертатися з клопотанням про передачу її для відбування покаран­ня в державу, громадянином якої вона є. Крім того, особі надається право обрати на власний розсуд, до якого саме органу влади їй звернутися із таким клопотанням - до МЮ або до уповноваженого (центрального) органу держави, громадянином якої є за­суджена особа. Більше того, орган, на який покладено обов'язок приведення вироку до виконання, зобов'язаний роз'яснити засудженій особі її право звернутися з клопотанням про передачу для відбування покарання в державі, громадянином якої вона є.

Частиною 2 ст. 607 КПК передбачено, що положення цієї частини не перешкоджа­ють засудженим громадянам інших держав звертатися з проханням про передачу в державу свого громадянства для подальшого відбування покарання. Під іншими дер­жавами, у цьому випадку, слід розуміти іноземні держави, які не є учасницями між­народного договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі для відбуван­ня покарання.

3. МЮ як центральний орган, компетентний вирішувати та розглядати питання щодо передачі засуджених осіб, після вивчення та перевірки матеріалів, а також за наявності підстав, передбачених ст. 605 КПК, може прийняти рішення стосовно пе­редачі особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбу­вання покарання у державі, громадянином якої вони є.

Стаття 6 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р. регламентує процедуру надання інформації від однієї держави іншій під час вирішення питання передачі за­судженої особи. Зокрема, держава виконання вироку на прохання держави винесення вироку надсилає їй:

- документ або заяву про громадянство засудженої особи;

- копію тексту відповідного закону держави виконання вироку щодо караності діяння;

- заяву про те, яка з процедур виконання вироку застосовуватиметься.

Указана Конвенція надає державі виконання вироку право вибору процедури ви­конання: продовжити виконання вироку одразу або шляхом судової чи адміністратив­ної процедури замінити міру покарання. Виконання вироку регулюється законодав­ством держави, де він виконується, і тільки ця держава має право ухвалювати відпо­відні рішення (див. ст. 9 Конвенції). У разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується юридичної природи і тривалості покарання, призна­ченого державою винесення вироку. Якщо міра покарання за своєю природою чи тривалістю несумісна із законодавством держави виконання вироку або якщо її за­конодавство цього вимагає, вона може співвіднести призначену міру покарання з мірою покарання за вчинення аналогічного злочину, передбаченою її власним законо­давством. Таке покарання (захід) за своєю природою повинно, якщо можливо, відпо­відати покаранню (заходу), призначеному у вироку до виконання, і не може бути більш суворим та перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законо­давством держави виконання вироку.

Держава винесення вироку надає такі документи:

- посвідчену копію рішення суду;

- посвідчену копію тексту закону, на якому ґрунтується судове рішення;

- документ про тривалість відбутої засудженим частини строку покарання;

- заяву про згоду на передачу засудженої особи;

- за потреби - довідки про стан її здоров'я і поведінку та інформацію про пово­дження із засудженим і рекомендації щодо подальшого поводження.

Крім того, ст. 7 зазначеної Конвенції передбачено, що держава винесення вироку надає державі виконання вироку можливість перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи, кандидатура якої погоджується із державою виконання вироку, чи було згоду на передачу засудженої особи надано добровільно і з повним розумінням її правових наслідків.

У разі прийняття рішення щодо передачі особи, засудженої судом України до по­збавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, громадянином якої вона є, МЮ України обов'язково надсилає інформацію про таке рішення відповід­ному органу іноземної держави та особі, за ініціативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи.

4. Отримавши від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави інфор­мацію про згоду на прийняття засудженої особи для відбування покарання, МЮ надсилає МВС доручення про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи з установи системи виконання покарань України в іноземну державу.

Передача засудженої особи здійснюється в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання-передавання осіб, яких утримують під вартою, на кордоні України та за її межами, затвердженою спільним наказом МВС України та Державно­го комітету у справах охорони державного кордону України від 17 листопада 1998 р. № 474/845.

5. Частина 5 ст. 607 КПК передбачає, що факт передачі засудженої особи-грома- дянина іноземної держави для подальшого відбування покарання не позбавляє таку особу права порушувати питання про умовно-дострокове звільнення, заміну невід- бутої частини покарання більш м' яким у строки, передбачені КК, а також про поми­лування у порядку, передбаченому законодавством України.

Зазначимо, що згідно зі ст. 12 вказаної Конвенції, кожна з держав-учасниць Кон­венції може прийняти рішення про помилування, амністію або пом'якшення вироку відповідно до своєї конституції або інших законів.

У разі реалізації засудженим права порушувати вказані питання, документи чи інформація, необхідні для їх розгляду в Україні, можуть бути запитані від компетент­них органів держави виконання вироку через Міністерство юстиції України.

6. Частиною 6 ст. 607 КПК на МЮ покладено обов'язки щодо:

- повідомлення суду, який ухвалив вирок, щодо рішення про передачу засудженої особи;

- забезпечення інформування суду про результати виконання вироку в іноземній державі.

Слід звернути увагу також на юридичні наслідки передачі засудженої особи як для держави винесення вироку, так і для держави виконання вироку.

Так, відповідно до положень ст. 8 зазначеної Конвенції взяття під варту засудженої особи владою держави виконання вироку має силу зупинення виконання вироку в державі винесення вироку. Крім того, цією ж статтею передбачено, що держава вине­сення вироку може більше не виконувати вирок, якщо держава виконання вироку вважає виконання вироку закінченим.

Статтею 9 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р. передбачено, що ком­петентні власті держави виконання вироку можуть обрати одну із двох процедур його виконання:

- продовжити виконання вироку одразу або на основі судової чи адміністративної постанови;

- визнати вирок із використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінити міру покарання, призначену в державі визначення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин.

Держава виконання вироку до моменту передачі засудженої особи інформує дер­жаву винесення вироку на її прохання про те, яку із цих процедур вона буде викорис­товувати.

Статтею 9 вказаної Конвенції передбачено, що виконання вироку регулюється законодавством держави виконання вироку, і тільки ця держава має право приймати всі відповідні рішення.

Зазначимо, що ст. 15 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р. встановлено обов'язок держави виконання вироку надати державі винесення вироку інформацію щодо виконання вироку в таких випадках:

- коли вона вважає, що вирок виконано;

- якщо засуджена особа втекла з-під варти до закінчення виконання вироку;

- якщо держава винесення вироку звертається із проханням надіслати спеціальне повідомлення.

7. Частиною 7 ст. 607 КПК передбачено, що у разі оголошення в Україні амністії суд, який одержав інформацію щодо рішення про передачу засудженої особи, роз­глядає питання щодо можливості повного або часткового звільнення від відбування покарання такою особою. При цьому суд, за потреби, має право звернутися до МЮ з метою отримання від компетентних органів держави виконання вироку інформації, необхідної для розгляду питання про застосування амністії. Участь центрального органу України, компетентного вирішувати та розглядати питання виконання Конвен­ції про передачу засуджених осіб 1983 р., обумовлюється тим, що одним із головних завдань МЮ є здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення до­тримання і виконання зобов' язань, взятих за міжнародними договорами України з правових питань.

8. Частиною 8 ст. 607 КПК передбачено, що орган, який прийняв рішення за ре­зультатами розгляду питань про умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, помилування чи амністію зобов'язаний надіслати копію відповідного рішення Міністерству юстиції України. МЮ обов' язково інформує державу виконання вироку про рішення, прийняте за результатами такого розгляду.

Стаття 608

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: