Зародження літературознавства як поетики та риторики в античності

Зародження літературознавства як поетики та риторики в античності

Естетичні уявлення та ідеї виникають ще на ранніх етапах розвитку людства. Особливого рівня літературознавство й естетика досягли в Стародавній Греції. Вагомий внесок зробили піфагорійці, що приділяли значну увагу проблемам виховної ролі мистецтва, вперше поставили питання про обєктивні засади прекрасного і про природу мистецтва. Зясували, що мистецтво – наслідування природи, що позначається понятям м і мезис. Демокріт погоджувався з думкою про наслідувальний характер мистецтва й наголошував на ролі натхнення у творчому процесі. Платон не поділяв думок про високе призначення мистецтва, адже він вважав реально уснуючий світ лише блідим відбитком надчутливих ідей. (Люди в печері, що бачать лише тіні). Виходить, що митець наслідує не ідеальні речі, а їїхні копії, тому в цілому мистецтво є справою непотрібною, адже воно вводить людей в оману. Особливої критики в естетиці Платона зазнав живопис. Платон поділив і класифікував види мистецтва, але зазначав, що для ідеальної держави (теорію якої він розробляв) більшість видів мистецтва не є потрібною, бо вони не впливають на виховання громадянських почуттів. Виключення філософ зробив лише для релігійних гімнів, які, на його думку, могли залучити людей до світу ідей.

Арістотель виклав у своїх фундаментальних працях «Поетика» й «Риторика» основні погляди на мистецтво. Арістотеля вважають першим раціоналізатором имстецтва, який підсумував і структурував всі знання про мистецтво слова.у всвоїх працях він торкається питань природи мистецтва, поділу поезії на роди, образотворчих засобів, поняття катарсису та впізнавання, зупиняється на особливостях побудови трагедій. У «Риториці», зокрема 3 книзі, йдеться про стилі литературних творів.

Загалом поетика й риторика зароджуються в Афінах, але розквіту набувають в Александрії Єгипетській. Стають науками, що викладаються у навчальних закладах: поетика – середня школа, риторика – вища школа. Найкращий текст, що підсумовую розвиток поетики – Горацій «Послання до Пізонів». Текст унормував розвиток як тодішнього мистецтва стова так і поетики (що і як мусить робити письменник, чого прагнути, що являє собою художня майстерність). Твір став посібником з поезії та поетики у Середньовіччя та Відродження.

Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів»

Віршоване послання «До Пісонів» стало першим практичним керівництвом для письменників античної доби і дістало назву «Про поетичне мистецтво». Написаний простою мовою, найпопулярніше послання з трьох, що написав Горацій (Рим). Послання зосереджене на зясуванні питань, повязаних з поезією.

У ньому в дусі нормативів класичної грецької поетики розписано, що і як повинен робити письменник, до чого він мусить прагнути, у чому полягає мистецтво слова. Мета художньої творчості в розважанні та повчанні читачів, мета поезії в тому, що вона повинна приносити користь або насолоду, або і те і інше, що є бажаним.

Поезія вважається спорідненою з живописом, адже вона повинна відображати життя, реальну дійсність.Вигадка має бути максимально наближеною до правди. Поет має бути щирим і писати тільки про пережите, адже лише такі слова знайдуть відгук у читачів.

Горацій детально характеризує драму, зокрема трагедію, вбачаючи у відродженні класичної трагедіїї відродження старих звичаїв.

Художні образи творяться н аоснові спостережень за дійністю. Герой повинен зберігати цілісність від початку до кінця, сталість вдачі. Мова героя має відповідати його віку, статі, походженню, заняттю.

Важливим є хор – висловник справедливості. У пєсі має бути не більше 5 дій, і в них можуть брати участь лише 3 актори. Дія трагедії має закінчуватись розвязкою без участі божества.

Радив дотримуватися відповідного для предмета зображення стилю мовлення(До речей комедійних трагічний вірш не підходить). В поезії повинні бути збалансовані талант і майстерність. Не маючи достатнього таланту за поезію братися не варто, адже посередність в поезії недопустима. Поет мусить постійно вчитися, щоб бути цікавим читачеві, брати за приклад грецьких поетів, мати філософську підготовку, вміти прислухатися до критики. Важливо не поспішати з публікацією творів, а як слід усе обдумати й перечитати: «Літ хоча б з девять хай те писання полежить».

Горацій висловлює доцільні думки про єдність змісту й форми, метричну будову твору (ямб як найтиповіший метр), художні засоби, що ними твір не має бути перенасичений, про лексичні особливості (доцільне вживання архаїзмів та неологізмів), просценічні умови та музику.

Твір Горація «Про поетичне мистецтво» відіграв важливу роль не лише в розвитку античної естетичної думки, а й для створення норматичної поетики епохи Відродження та європейського класицизму.

Основні течії академічного літературознавства у першій половині XIX ст.

Літературознавство й літературна критика доби модернізму.

Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.

Анрі Бергсон (1859-1941) - представник ірраціоналізму XX ст. Народився в Парижі в англо-польській родині. Його книги потрапляють в Індекс заборонених: антиінтелектуалізм Бергсона розглядається шкідливим для римського католицизму. Але його філософія продовжувала користуватися широкою популярністю. Вона справила величезний вплив на інших філософів.

Центральним для його філософії є поняття часу. Він відрізняє науковий час, який вимірюється годинником та іншими засобами, і чистий час як динамічний і активний потік подій - потік самого життя. Іінтеллект діє в часі в першому значенні, має практичну спрямованість, дозволяє нам вижити, але в той же час, це призводить до філософської помилку: в реальності немає жодної "ідентичної ситуації". Інтуїція - ідеальний вид пізнання. Інтелект і наука виникли не для пізнання, а лише для дій, практики. Інтелект в значенні наукового пізнання завжди однобічний, так як бачить і вибирає тільки те, що йому потрібно для практики, і опускає все те, що його не цікавить, хоча це й важливо саме по собі. Інтеллект пізнає не самі речі, їх суть, а тільки відносини між ними. Інтелектуальне пізнання - це пізнання зовнішнє. Пізнання життя у всій його повноті можливо лише за допомогою інтуїції, яка представляє собою більш досконалу і глибинну форму пізнання. Він не приймає інтелект за рахунок інтуїції. Інтелект та інтуїція - це два роди знання, які розвиваються паралельно. Інтуїція - це безпосереднє осягнення суті речей. Вона осягає життя у всій його повноті, а не просто як механічне чергування і повторення подій. Інтуїція - споглядання, вільне від будь-якої практичної зацікавленності.Бергсон віддає безсумнівну перевагу інтуїції, а тому вважається прихильником інтуїционізма, а за його критику інтелекту його називають антиінтелектуалістом. Бергсон правдиво відзначив ряд характерних рис людського пізнання, а саме: його однобічність і механічне розуміння життя і розвитку. Він висуває свою концепцію розвитку, назвавши її творчою еволюцією.

Поняття «література» - вик. у широкому і вузькому значенні. у вузькому розумінні: літ. – мистецтво слова, вид мистецтва, в якому матеріальним носієм образності є слово, словесний вираз. В шир. розум.: літ. – будь-які витвори люд. думки, що втілені в писемному слові і мають суспільне значення. Таке розуміння генетично сходить до буквального: «література» поход. від лат. «літера» і історично познач. все, що тільки зображ. буквами. Першим до слова література в так. розумінні вдався Цицерон. З часом термін набув значення літературного спадку чи певної категорії словесної творчості. Щоб у масі літературної тв-ті виділити такі словесні твори, що мали мистецьку вартість, почали вживати термін «художня література». Саме поняття «література» досить пізнє, з’являється у ХХ ст. До того для позначення творів, в яких слово виступало як мистецьке знаряддя, довгий час вживали термін «поезія», навіть тоді, коли твір не мав віршової форми. У Давній Греції тексти, написані прозою, не входили в поняття поезії (яку вивчала поетика) - худ. л-ри. Це було риторикою; а поетика й риторика вивчалися як окремі дисципліни. З появою прози літературні твори (і поетичні, і прозаїчні), що підпадали під критерій мистецької форми словесного вираження думок та почуттів, назив. «красною», «гарною», або ж артистичною літературою. На сучасному етапі розвитку літератури словесні твори, що мають мистецькі ознаки, переважно називають художньою літературою, або власне літературою. Частіше поняттям «література» користуються стосовно прози, а іноді дослідники використовують термін «белетристика», від фр.belles-lettres.

46. Поняття „література” та „літературність”

Поняття „література” та „літературність” є історичними: кожна доба має свої тексти, які вважаються побутовими чи літературними.

Поняття „літературність” введено рос. формалістами (Ю. Тинянов, Р.Якобсон) у перші 10-ліття 20 ст.: тексти можуть „мігрувати” із побутових у літературні, і навпаки, напр., ода (античність – невеликий поетичний текст на будь-яку тему; класицизм – тексти, які прославляють видатного діяча, подію, явище природи; зараз ода – це побутовий, нелітературний жанр); любовна лірика (за доби Пушкіна жанр альбомної лірики оприлюднюють у збірках, що сприяє переходу цього жанру із розряду побутового у літературний); у добу просвітництва та романтизму літературними стають такі жанри: щоденники (зокрема подорожуючого), мемуари, спогади, листи – отже, типові побутові жанри входять у прозу; оновлюється також текст сповіді (для Августина – це був нелатературний твір, зізнання – було релігійним жанром, а для Руссо – стає вже літературним жанром). Існує принципове розмежування двох початків художньої літ-ри - власне художності в її основних типах як формах „естетичного завершення”, і власне літературності в її основному модусі - модусі жанру. Літературність можна визначити як систему принципів жанрової організації словесних текстів у процесі їхнього створення та функціонування. Поетичність (тобто літературність) означає особливий тип повідомлення, предметом якого служить його власна форма, а не зміст (джерело - Ролан Барт Від науки до літератури).

Література – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мис-во слова, що відображає дійсність у худ. образах, створює нову худ. реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за доп. літер. На сучасному етапі розвитку літ-ри словесні твори, що мають мистецькі ознаки, переважно називають художньою літ-рою (цей термін має значення і оцінки рівня майстерності, довершеності естетичної форми). Специфіка худ. літ-ри є предметом літературознавства, зокрема теорії літ-ри. Маючи на увазі тисячолітню історію словесності, її еволюцію, змінюваність відомих літ. напрямів, варто сформулювати найзагальніше визначення худ. літ-ри як виду мис-ва, що певним чином співвідноситься з об’єктивною дійсністю, але не видає своїх творінь за дійсність; це результат творчості, засіб вислову, своєрідна мовна структура, яка конкретизується в читацькому сприйнятті і певною мірою відображає об’єктивну дійсність крізь призму суб’єктивного світу. Художня літ-ра – гетерогенне за походженням мис-во, яке має самодостатню естетичну цінність, що може бути по-різному трактована, інтерпретована залежно від мети і досвіду читачів, літ. критиків. Згідно з Поль де Маном, у літературі наукове дослідження втягує принаймні 2 взаємодоповнювальні схеми: історичні та філологічні факти, як підготовчу умову розуміння, а також методи читання та інтерпретації.

Поняття літературності за П. де Маном: лінгвістика семіології та літератури мають щось спільне, яке може виявити тільки їхня перспектива, і яке виразно належить тільки їм. Дефініція того „щось”, яке часто приписують літературності, стала об’єктом теорії літ-ри. Літературність часто розуміють хибно, припускаючи, що літературність – це ін. слово або ін. форма естетичної відповіді. Слід розглядати літературність у дійсності, а літературу як місце, в якому негативне знання про достовірність лінгвістичного висловлювання стає доступним. Якщо літературність не є естетичною якістю, то вона також не є первинно міметичною. Отже, Поль де Ман висуває поняття „літературність” як противагу естетичності, оскільки літературність руйнує „світський міф” (відповідність імені та його сутності) про те, що в естетичних об’єктах знаходимо єдність звуку і значення; згідно з П. де Меном, взаємозв’язок між словом та річчю, яку воно називає, не є феноменальним, а суто умовним, і забувати про таку природу цього зв’язку означає потрапити в пастку естетичного. Поль де Ман стверджує, що література – це надійне джерело інформації ні про що інше, як про власну мову.

Барт: Очевидно, якщо про що-небудь розповідається заради самої розповіді, а не заради прямого впливу на дійсність, тобто, в кінцевому рахунку, поза будь-якими функціям, окрім символічної діяльності як такої, - то голос відривається від свого джерела, для автора наступає смерть, і тут-то починається письмо. Проте в різний час це явище відчувалося по-різному. Так, в первісних суспільствах оповіддю займається не проста людина, а спеціальний медіатор - шаман або сказатель; можна захоплюватися хіба що його "перформація" (тобто майстерністю у поводженні з розповідним кодом), але ніяк не "генієм". Фігура автора належить новому часу; мабуть, вона формувалася нашим суспільством в міру того, як із закінченням середніх віків це суспільство стало відкривати для себе (завдяки англійському емпіризму, французької раціоналізму і принципом особистої віри, затвердженим Реформацією) гідність індивіда, або, висловлюючись більш високим стилем, "людської особистості". Логічно тому, що в галузі літератури "особистість" автора отримала найбільше визнання. Автор і понині панує в підручниках історії літератури, в біографіях письменників, в журнальних інтерв'ю, і в свідомості самих літераторів, які намагаються поєднати свою особистість і творчість у формі інтимного щоденника. У тому образі літератури, що панує в нашій культурі, безроздільно панує автор, його особистість, історія його життя, його смаки і пристрасті;
Валерії безперестанку піддавав Автора сумніву і осміянню, підкреслював чисто мовний і ніби "ненавмисний", "ненавмисний" характер його діяльності і у всіх своїх прозових книгах вимагав визнати, що суть літератури - в слові, всякі же посилання на душевну життя письменника - не більше ніж марновірство. Навіть Пруст, при всьому видимому психологізмі його так званого аналізу душі, відкрито ставив своїм завданням гранично ускладнити - за рахунок нескінченного поглиблення в подробиці - відносини між письменником і його персонажами.
Смерть Автора за Бартом - це не просто історичний факт або ефект листа: ним повністю перетворюється весь сучасний текст, або, що те ж саме, нині текст створюється і читається таким чином, що автор на всіх його рівнях усувається.

Лірика-один із трьох літературних родів, у якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. Ліричні жанри: Епіталама -весільна пісня на честь молодого подружжя, що була поширена в античності. Викон-ся хором хлопців та дівчат перед шлюбними покоями молодих. Своє походж-ня веде від фольклорних обрядових пісень. Панегірик -урочиста похвальна промова, яка виголошувалася на нар. зборах, зазвичай присвяч-ся певним видатним особам. Дифірамб -урочиста хорова пісня, присвячена богові Діонісу, пізніше-іншим богам і героям. Пеан -хорова пісня, близька до гімну, на честь бога Аполлона. Її звичайно виконували тоді, коли зверталися до бога по допомогу або дякували йому за перемогу у битві чи порятунок стихійного лиха. Мадригал -невеличкий вірш на любовну тему, від 2х до 12ти рядків. Як літ. жанр оформл-ся в епоху Відродження. Епітафія -вірш, присвячений для напису на пам’ятникові померлої особи, часто у формі епіграми. Як літ. жанр з’явл-ся у давній Греції та Римі. Канцона -жанр середньовічної поезії, пісня на тему лицарського кохання, склад-ся з 5-7 строф та так званої коди (заключної напівстрофи), в якій часто містилося звернення до того, кому адресована канцона. З’яв-ся в середньовічній ліриці трубадурів. Станси –невеличкий вірш з кількох чотирирядкових строф, кожна з яких висловлює закінчену думку.Класичн. приклад-вірш Пушкіна «Брожу ли я вдоль улиц шумных». Ода -хвалебний вірш, який присвячено уславленню важливих історичних подій або видатних осіб. Стиль-урочистий, з елем-ми патетики.Основоположник жанру-давньогр. поет Піндар. Елегія -ліричн. вірш, перейнятий настроєм суму.Перші зразки- в давньоєгипетській поезії-плач «Ізіди по Озірісу». Думка-досить поширений в українській та деяких інших слов’н. л-рах жанр короткого ліричного вірша елегійного (іноді баладного) змісту. Гімн -урочистий музичний твір програмного звучання. Послання -епістолярно-публіцистичн. вірш, напис-й у формі зверн-ня до певної реально існуючої особи(інколи к-х осіб).Засновник-Горацій. Пісня -вірш ліричного та ліро-епічного х-ру, мелодичний за своїм інтонаційним малюнком і признач-й для співу. Був. нар. і літерат. Романс -це сольна історична пісня, здебільшого про кохання, вик-ся з музичним супроводом. Ліричний портрет -вірш, у якому дається характ-ка певн. реально існ-ї людини, розкр-ся її вн. світ, належність до якоїсь професії тощо. Псалми -жанр дух. лірики;перші псалми, знайд. у Псалтирі, припис-ть царю Давиду. Медитація -вірш філософ. змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення (життя і смерть, дружба і кохання, людина і природа).
Соне т - канонічний жанр ліричного вірша, який скл-ся з двох катренів і двох терцетів, написаних переважно п’ятистопним ямбом з таким римуванням: абба-абба-ввг-дгд(хоча допуст. й інші конфіг-ї рим).

Композиція виражає взаємодію персонажів, сцен, подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів).

Сюжет і фабула характеризують динамічну сторону цих подій, їх розвиток через діяльність людей, наділених характерами, які, у свою чергу, формуються і виявляються в обставинах (пейзажі, інтер'єрі), а вчинки персонажів, дійових осіб, оповідачів зумовлюються внутрішніми мотивами (архетипами, потягами, уявленнями, думками,переконаннями, ідеалами), і все це разом передається мовленням суб'єктів художнього твору через мовні засоби, використані письменником. Аналіз композиції літературно-художнього твору опосередковується інтерпретацією його тексту, є шляхом до інтерпретації смислу цілісного твору, осягнення задуму письменника.Одним із найважливіших компонентів композиції є сюжет. Це – порядок, в якому розгортаються події твору. В розгортанні подій визначаються такі елементи: експозиція – частина сюжету, що вводить читача в ситуацію; зав’язка – подія чи ряд подій, що стануть причиною конфлікту; розвиток дії; кульмінація – найвища точка напруги в розвитку конфлікту; розв’язка. Із сюжетом тісно пов’язані інші елементи композиції: образи-персонажі, описи природи, інтер’єру тощо.

Зміст художнього твору має, дворівневу об'єктивно-суб'єктивну структуру свого вираження. Об'єктивну основу змісту твору становить коло відображених у ньому життєвих явищ, узагальнена ідейна суть яких розкривається і конкретизується, з одного боку, в тих подієвих лініях,з іншого боку, в тих загальнолюдських типах, втіленням яких виступають дійові особи твору. Про коло відображених у творі життєвих явищ звичайно говорять як про його тему, тобто предмет відображення, ті конкретні події, які немовби розгортають прихований у ній конфлікт, найточніше буде назвати фабулою, що становить у творі предмет розповіді; піц загальнолюдськими типами найчастіше (але не виключно!) розуміють об'єктивно, тобто в самому житті дані і творчо домислені автором людські характери або окремі їхні психологічні стани, як узагальнені, у соціальному або особистісному плані окреслені типи люд ської поведінки, які виступають у творі як предмет художнього пізнання. Суб'єктивний зміст - особистісне, ідейно-емоційне оцінювальне ставлення творця до предмета його зображення.

Зародження літературознавства як поетики та риторики в античності

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: