Основні концепти теорії жанрів М.Бахтіна.

У розробку теорії жанрів великий внесок зробив М. М. Бахтін, який розробив свою концепцію в 30-40-і роки.

У жанровій концепції Бахтіна можна виділити три кола проблем -

1. Жанри і внутрішня діалогічність твору;

2. Жанри і структура твору;

3. Жанри в історії літератури, їх генезис і традиція.

Всі ці проблеми пов'язані з типологією жанрів.

1. Бахтін розуміє жанр як "типову форму цілого твору, цілого висловлювання" та переносить на нього властивості твору, пов'язані з внутрішньою діалогічністю літератури. Кожен жанр розглядається як відшліфований тип діалогічної орієнтації;

Бахтін відзначає двояку орієнтацію жанрів. По-перше, автори завжди враховують при виборі жанру умови художнього сприйняття: "... Твір входить в реальний простір і в реальний час, він - гучний або німий, він пов'язаний з храмом, або зі сценою, або з естрадою." По-друге, жанри орієнтовані на різні типи читачів: "... Для кожного літературного жанру в межах епохи і напряму характерні свої особливі концепції адресата літературного твору, особливе відчуття і розуміння свого читача, слухача, публіки, народу." Однією з функцій жанру є посередництво між письменником і читачем, з яким пов'язано явище так званого жанрового очікування. Жанр не тільки категорія художнього мислення письменника; в тій чи іншій мірі з жанровим репертуаром літератури знайомі і читачі. Жанр є як би одним з мостів, що з'єднують читача і письменника.

2. Заслугою Бахтіна був доказ змістовного своєрідності жанрів. У його інтерпретації жанри поставали не як комбінація формальних прийомів, але як''форми бачення й осмислення певних сторін світу.'' Стійкість жанрової структури дозволяє бачити в окремому образі знак всієї структури і пов'язаного з нею комплексу уявлень та ідей (семіотика). У семіотичних роботах з літератури, спеціальної уваги заслуговує саме семіотика жанрів, адже поетика багатьох жанрів, особливо на ранніх стадіях розвитку мистецтва, - це значною мірою поетика передбачуваного. Але в той же час семіотика жанрів має своїх кордонів, і їх не міг не побачити Бахтін з його підвищеним інтересом до жанру роману. Свою теорію роману -''единственного становящегося и еще неготового жанра''- вчений будує на протиставленні його іншим жанрам (Епопеї, трагедії).

3. Бахтіна цікавили, насамперед, питання генезису жанрів та їх довгого життя у літературі. Основним жанроутворюючим фактором виступає у Бахтіна історичний час, його соціально-ідеологічна характерність. Бахтін був одним з небагатьох соціологістів, що обгрунтовують стійкість жанрів.

Подальший розвиток ідей Бахтына в захыдный естетичній думці (крнцепція інтертекстуальності Ю. Кристевої).

Термін інтертекстуальності був введений Ю. Кристевою і став потім одним із основних принципів постмодерністської критики. Сьогодні цей термін використовується не тільки як літературознавча категорія, але й як поняття, що визначає те світовідчуття сучасної людини, яке отримало назву постмодерністської чуттєвості.

Кристева сформулювала свою концепцію інтертекстуальності на основі робіт Бахтіна, де автор відмітив що

крім даної художнику дійсності, він має справу з попередньо і сучасною йому літературою, з котрою він знаходиться в постійному діалозі, яку варто розуміти як постійну боротьбу письменника з існуючими літературними формами. Французька дослідниця звела цю ідею до діалогів між текстами тобто до інтертекстуальності.

Під впливом теоретиків структуралізму і постструктуралізму, які почали розглядати як текст і літературу і культуру, і історію, що і призвело до розуміння людської культури як загального інтертексту. Тобто для Кристевої інтертекстуцальність – це той спосіб, в який текст прочитує історію і вписується в неї. В результаті текст наділяється практично автономним існування і здатністю «прочитувати» історію.

Концепція інтертекстуальності, таким чином, тісно пов’язана з проблемою теоретичної “смерті автора”, як зазначав Фуко і смертю індивідуального тексту, який розчиняється в явних і прихованих цитатах. Отже, окремі тексти безкінечно посилаються один на одного і на всі разом, оскільки вони всі разом є лише частиною загального тексту.

Структураліз як дослідницький метод у літературознавстві.

Структуралізм – це інтелектуальний рух започаткований у Франції, суть якого полягає в тому, що не можна зрозуміти річ відокремлено – її слід розглядати в контексті більших структур, частинами яких вона є (звідси й термін “структуралізм”).

Структуралізм дає можливість розглядати художній текст як певну систему, яка складається з численної кількості елементів, взаємопов’язаних та взаємообумовлених. Структурний метод передбачає збір і аналіз різноманітних факторів, встановлення зв’язку і відношень між ними. Структури, з якими мають справу структуралісти є не об’єктивними речами, що вже існують у зовнішньому світі, а конструктами, створеними нашим способом сприйняття світу й нашим досвідом.

Структуралісти аналізують переважно прозові твори, пов’язуючи текст з окремим, більш місткими структурами, зокрема:

1) умовностями певного літературного жанру;

2) множиною інтертекстуальних зв’язків;

3) універсальною моделлю базових оповідних структур

4) поняття про оповідь як комплекс періодично повторюваних моделей чи мотивів.

Структуралістський підхід насправді не наближає до самого тексту, а веде вас щоразу далі вбік, до інших порівняно абстрактних питань жанру, історії й філософії.

Структуралістський етап творчості Р. Барта.

Ролан Барт вперше застосував структуралістську методологію до всього поля сучасної культури. У книжці за назвою «Міфологія» він порушує низку питань, які до нього ніколи не були предметом інтелектуального аналізу, наприклад, різниця між боксом і боями без правил, де він шляхом вміщення цих двох елементів в ширшу структуру цінностей і переконань і символів, яка є ключем до їх розуміння, аналізує їх.

Структуралізм має на меті зрозуміти окрему одиницю, залучаючи її до контексту більшої структури, до якої вона належить. Таким чином Барт виділяє п’ять кодів, які є основою усіх можливих оповідей.

- проієратичний код – вказує на дію;

- герменевтичний код – формулює запитання чи загадку, яка викликає непевність;

- культурний код – встановлює зовнішні зв’язки між текстом і тим, що вважається загальновідомим. (Наприклад Агент Ангелс належав до того типу людей, які іноді приходять на роботу в розпарованих шкарпетках – породжує в уяві читача наперед визначений образ такої людини – стереотип роззяви, що, напевно контрастує з уявленням бездоганного агента.

- Семічний код, який також вважають конототивним, тобто він вибудуваний навколо яскравого героя «типовий характер».

- Символічний код – він складається з контрастів та аналогій, стосовно найзагальніших бінарних опозицій: чоловічого та жіночого, ночі і дня, добра і зла, життя і мистецтва.

І вже відповідно до цих кодів Барт аналізує лексеми виділені у тексті. Тобто Барт беручи окремі приклади структураліує його і процесі проступають пласти значення.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: