Специфіка сучасного стану літературних жанрів

Поняття жанру несе спадкоємність сприйняття: читач, виявляючи в творі ті або інші особливості сюжету, місця дії, поведінки героїв, відносить його до певного відомого йому жанру, згадуючи прочитане і відшукує в новому знайоме. Проте, категорія жанру має і прямо протилежну особливість: вона історично рухома, як і вся шкала художніх цінностей. Межі, що відокремлюють літературу від не-літератури, як і межі, що відокремлюють жанр від жанру, мінливі, причому епохи відносної стійкості поетичних систем чергуються з епохами деканонізації і формотворчості. Будь-який жанр може запозичувати специфічні особливості інших жанрів і істотно змінювати свій лад і зовнішність. Ідентифікувати його у такому разі стає вкрай складно: один жанр може по-різному сприйматися в різні епохи, і останнє слово в суперечці про його природу належить рецептору. У XX столітті на літературні жанри зробило особливо сильний вплив відособлення масової літератури від літератури, орієнтованої на художній пошук. Масова література наново відчула гостру потребу в чітких жанрових приписаннях, що значно підвищують для читача передбаченість тексту, дозволяють легко в ньому зорієнтуватися. Колишні жанри для масової літератури не підходили, і вона досить швидко сформувала нову систему, в основу якої ліг вельми пластичний і такий, що накопичив немало різноманітного досвіду, жанр роману. В кінці XIX, першій третині XX-го остаточно оформлюються детектив і поліцейський роман, фантастика і дамський («рожевий») роман. Не дивно, що актуальна література, націлена на художній пошук, прагнула якнайдалі відхилитися від масової і тому заперечила жанрову визначеність, що призвело до нового жанротворення: так, французький антироман настільки не хотів бути романом, що у основних творів цієї літературної течії, представленої такими самобутніми авторами, як Мішель Бютор і Наталі Саррот, виразно спостерігаються ознаки нового жанру. Таким чином, сучасні літературні жанри (таке припущення ми зустрічаємо у праці М.М. Бахтіна («Вопросы литературы и эстетики.» — М., 1975)) не є елементами якої-небудь визначеної системи: навпаки, вони виникають як точки концентрації напруженості в тому або іншому місці літературного простору, відповідно до художніх завдань, які висуваються певним колом авторів.У Новітній час відбувається змішування жанрових форм, паралельне потрясінню соціальних ієрархій. Наслідування, як художній принцип поступається місцем художньому принципу оригінальності. Поняття традиції виявляється скомпрометованим як таке, що ставить у рамки емансиповану і творчо самодостатню особу. Жанри як «хранителі традиції» піддаються критиці і переосмислюються. Не випадково саме в ситуації кризи жанрових форм (18 і 19 століття) виникає і затверджується роман, що вміщує в себе всі жанри відразу і таким чином поглинає їх. У 20 столітті жанри переживають і принципове переосмислення і радикальну перебудову: стають можливі найнесподіваніші експериментальні з'єднання і, оскільки вже ніщо не розуміється само собою,— історично сформована і засвідчена традицією і тим самим успадкована за певними художніми формами закріпленість визначених тем і мотивів, зв'язуючи їх між собою впізнаваними відчуттями і думками перетворюється на проблему і для автора, і для читача.

Художній твір як складна система

Основною формою буття літератури як мистецтва слова є літературно-художній твір, що виступає як цілісний образний організм. У найзагальніших рисах літературно-художній твір можна визначити як розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови.

Розмаїття типів художніх творів, загальна сукупність яких визначає специфіку літератури в цілому і окремих національних літератур на тому чи іншому історичному етапі їхнього розвитку, спирається на більш-менш сталу диференціацію творів словесності за їхніми родовими ознаками.

В духовному житті суспільства літературно-художні твори виконують різні функції, з яких найголовнішими є такі: 1) Естетична 2) Виховна (етична) 3) Пізнавальна. На сучасному етапі основною функцією художнього твору є функція гри.

Художній твір являє собою систему багатьох взаємопов’язаних компонентів, які об’єднані в певну структуру під впливом детермінантів, тобто авторської волі чи існуючих реалій життя. Композицією називається форма побудови художнього твору, яка виявляєься у смислозначущому співвідношенні окремо взятих його частин. Інші рівні змісту: предметна зображувальність і словесна зображувальність. Композиція – це побудова літературного твору. Це доцільний, з точки зору автора, порядок, в якому розгортаються події, розташовуються персонажі.

Композиція виражає взаємодію персонажів, сцен, подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів).

Сюжет і фабула характеризують динамічну сторону цих подій, їх розвиток через діяльність людей, наділених характерами, які, у свою чергу, формуються і виявляються в обставинах (пейзажі, інтер'єрі), а вчинки персонажів, дійових осіб, оповідачів зумовлюються внутрішніми мотивами (архетипами, потягами, уявленнями, думками,переконаннями, ідеалами), і все це разом передається мовленням суб'єктів художнього твору через мовні засоби, використані письменником. Аналіз композиції літературно-художнього твору опосередковується інтерпретацією його тексту, є шляхом до інтерпретації смислу цілісного твору, осягнення задуму письменника.Одним із найважливіших компонентів композиції є сюжет. Це – порядок, в якому розгортаються події твору. В розгортанні подій визначаються такі елементи: експозиція – частина сюжету, що вводить читача в ситуацію; зав’язка – подія чи ряд подій, що стануть причиною конфлікту; розвиток дії; кульмінація – найвища точка напруги в розвитку конфлікту; розв’язка. Із сюжетом тісно пов’язані інші елементи композиції: образи-персонажі, описи природи, інтер’єру тощо.

Зміст художнього твору має, дворівневу об'єктивно-суб'єктивну структуру свого вираження. Об'єктивну основу змісту твору становить коло відображених у ньому життєвих явищ, узагальнена ідейна суть яких розкривається і конкретизується, з одного боку, в тих подієвих лініях,з іншого боку, в тих загальнолюдських типах, втіленням яких виступають дійові особи твору. Про коло відображених у творі життєвих явищ звичайно говорять як про його тему, тобто предмет відображення, ті конкретні події, які немовби розгортають прихований у ній конфлікт, найточніше буде назвати фабулою, що становить у творі предмет розповіді; піц загальнолюдськими типами найчастіше (але не виключно!) розуміють об'єктивно, тобто в самому житті дані і творчо домислені автором людські характери або окремі їхні психологічні стани, як узагальнені, у соціальному або особистісному плані окреслені типи люд ської поведінки, які виступають у творі як предмет художньо­го пізнання. Суб'єктивний зміст - особистісне, ідейно-емоційне оцінювальне ставлення творця до предмета його зображення.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: