Еволюція світової валютної системи.

Міжнародна валютна система — це форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Вона виникла наприкінці ХХ ст. в результаті еволюції світового ринку, юридично закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік.

Еволюція світової валютної системи визначається розвитком та потребами як національної так і світової економіки, змінами, що відбуваються у світовому господарстві, періодичним виникненням валютних криз. Розвиток світової валютної системи пройшов ряд етапів, кожний з яких займав відносно тривалий історичний період часу. Різниця між тією чи іншою світовою валютною системою полягала насамперед у тому, який актив вважався резервним, за допомогою якого досягалася рівновага платіжного балансу (у різні періоди це були золото, долар, який обертався в золото за фіксованим курсом, інша валюта, яка виконувала роль міжнародного платіжного засобу). Першою світовою валютною системою була Паризька, яка визнавала золото єдиною формою світових грошей. Основою валютної системи виступав золотомонетний (золотий) стандарт. Друга світова валютна система юридично була оформлена в 1922 р. міждержавною умовою Генуезької міжнародної економічної конференції. В її основу було покладено золотодевізннй стандарт, що грунтувався на золоті та провідних валютах, які конвертувалися в золото. Відносна валютна стабілізація в світі спостерігалася з 1922 по 1928 p., але вона була підірвана світовою економічною кризою 1929 — 1933 pp. У результаті кризи зазнав краху золотодевізннй стандарт. Це призвело до валютної війни, в якій використовувалась валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.

У 1937 р. світову валютну систему сколихнула нова економічна криза, відбулася масова девальвація валют. Напередодні Другої світової війни не залишилося жодної стабільної валюти. На міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. провідні країни Заходу узгодили основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи. Засновується міжнародна організація - Міжнародний валютний фонд (МВФ), - "обов'язком" якої є забезпечення нормального функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою. Бреттон-Вудський режим діяв протягом майже ЗО років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, "економічного дива", відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах. В рамках Бреттон-Вудської системи склалася нерівність валют. Долар США зайняв привілейоване становище. у 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система. Ямайською системою передбачалося скасувати золото як офіційний міжнародний розрахунковий засіб та міру вартості. Була скасована офіційна ціна золота й почалась його демонетиризація, тобто позбавлення золота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР. Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція).

Європейська валютна система та її характеристика.

Європейська валютна система (ЄВС) — це визначені правила розрахунків між групою країн — членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Іспанія, а пізніше — Ісландія, Португалія, Греція. З'явилися європейська валютна одиниця (European Currency Unit — ECU) та механізм обмінних курсів. Європейська Валютна Система почала свою роботу у 1979 р. Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства. Європейська Валютна Система спиралася на три елементи: Європейська валютна одиниця – ЕКЮ; Курсово-інтервенційний механізм; Кредитний механізм. Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від: частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства, частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства, значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках). Примусові інтервенції центральних банків на валютних ринках полягали в тому, що якщо курс однієї валюти по відношенню до другої занадто зростав або падав, то центральні банки зацікавлених держав були зобов'язані вжити відповідні заходи.

Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу. Європейський Фонд Валютної Співпраці виконував таку саму функцію, як і під час функціонування «валютної змії», тобто, надавав кредити центральним банкам країн, що належали до ЄВС.

Європейський валютний союз. «Критерії конвергенції».

Створення ЄВС є об'єктивним наслідком розвитку інтеграційних процесів на Європейському континенті. Проте існували й інші обставини, які викликали створення ЄВС і необхідність запровадження єдиної валюти. Європейський валютний союз — найбільший у світі єдиний ринок.

Главные компоненты ЭВС - единая валюта, получившая наименование «евро», и единый Европейский центральный банк, которые неразрывно связаны друге другом. Подобно тому, как каждая национальная валюта всецело находится под юрисдикцией и контролем соответствующего государства в лице центрального банка, так единая, наднациональная валюта непременно требует наличия наднационального, международного органа, который осуществлял бы единую для всего региона денежно-кредитную политику.

Критерії конвергенції (зближення) — умови, виконання яких дає державам ЄС право приєднатися до третього етапу Економічного й монетарного союзу (ЕМС). Договір про ЄС визначає п’ять критеріїв конвергенції, які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок. А саме: відношення державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 3%; відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 60%; стабільність цін і сталість середніх темпів інфляції протягом одного року до проведення оцінювання; при цьому показник росту інфляції не може більш ніж на півтора відсотки перевищувати відповідні показники трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів; довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати більш, ніж на два відсотки відповідні показники трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів; протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни, нормальне відхилення величини обмінного курсу не повинно виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів.

Другий етап реалізації Економічного та Валютного Союзу (1994-1998 рр.) Маастрихтським договором початок другого етапу створення ЕВС був призначений на 1 січня 1994 р.. На другому етапі країни зобов'язалися координувати грошову та макроекономічну політику, уникати надмірного дефіциту своїх бюджетів і забезпечити незалежність своїх центральних банків. 1 січня 1994 р., після розпущення Комітету голів центральних банків та Європейського Фонду Валютної Співпраці, було створено Європейський Валютний Інститут (ЄВІ). Третій етап реалізації Економічного та Валютного Союзу (01.01.1999). Держави-члени ЄС у протоколі, доданому до Маастрихтського договору, підтвердили, що прийняття ними положень Договору надає невідворотного характеру переходу Співтовариства до фінальної стадії створення ЕВС, до якої прагнутимуть усі члени. Отож, вони повинні поважати волю Співтовариства до початку третього етапу і не перешкоджати одне одному в досягненні цієї спільної мети. Перехід до третього етапу залежав від темпів виконання членами ЄС вимог до їх економічного становища, визначених Маастрихтським договором. Договір передбачав складення Європейською Комісією та ЄВІ звітів Раді ЄС про економічне становище окремих держав-членів та ступінь виконання поставлених перед ними вимог. Метою цих дій було зближення рівня економічного розвитку держав-членів. Критерії вступу держав до Економічного та Валютного Союзу були визначені у Маастрихтському договорі.

14. (+13,12) Європейський економічний і валютний союз. План «Делора» та «Маастрихтська Угода».

План “Делора” передбачав створення загального ринку, заохочення конкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, податкової політики з метою стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту держбюджету й удосконалювання методів покриття.

На основе «плана Делора» к декабрю 1991 г. был выработан Маастрихтский договор о Европейском союзе, предусматривающий, в частности, поэтапное формирование валютно-экономического союза. Договор о Европейском союзе подписан 12 странами ЕС в Маастрихте (Нидерланды) в феврале 1992 г., ратифицирован и вступил в силу с 1 ноября 1993 г. Позднее к ЕС присоединились Австрия, Финляндия, Швеция.
В соответствии с Маастрихтским договором экономический и валютный союз реализуется в три этапа.

“План Делора” (Ж.Делор – голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.) · Створення загального (інтегрованого) ринку; · Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів; · Координація економічної, бюджетної, податкової політики; · Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики; · Єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.
На основі плану Делора була розроблена та підписана 12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три етапи формування валютно-економічного союзу.
Маастрихтська угода:
Перший етап (1 липня 1990р. – 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС – англ. EMU - Economic and Monetary Union).Підготовка до ведення євро.
Ш Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами;
Ш Забезпечення показників економічного розвитку всередині ЄС, приймались країнами програми, де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС
Другий етап (1січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) – більш конкретна підготовка країн-членів до введення євро.
Ш Створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро.
Ш Заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом кредитування центральними банками його підприємств, придбання центральними банками боргів держави;
Ш Відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів;
Ш Заборона брати на себе зобов’язання державного сектора однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому;
Ш Показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3% ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного боргу не вище 60% ВВП;
Ш Прийняття в деяких країнах-членах національного законодавства про надання їхнім центральним банкам статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти їхній правовий статус з аналогічним статусом ЕЦБ.
2 травня 1998р. Європейський Союз назвав країни-члени, які допускалися до переходу на ЄВРО з початку третьої стадії - Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція.
Третій етап переходу до єдиної валюти (1999-2002 рр.)
15. Зовнішний борг: показники та можливі наслідки його існування для країн.

Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов’язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами. За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них: Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — ЕDІТ/ХGS. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним показником він визначає можливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50 %. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії; Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною економікою — 1,0 %; Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього боргу; RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг; Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу; Деякими країнами також використовується такий показник, як зовнішній борг на душу населення.

Рівень зовнішньої заборгованості держави є одним з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Тягар зовнішнього боргу країни здатний справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування. На сучасному етапі для майже всіх країн світу характерне прискорення темпів зростання державного боргу. У країнах, що розвиваються, борг збільшується внаслідок зростання зовнішніх зобов'язань, у розвинутих країнах — за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх позик, з явним переважанням перших. У всіх випадках частка боргу у ВВП збільшується.

Одна з характерних особливостей сучасних національних економік це

глобальна заборгованість. Сьогодні не можливо знайти державу, яка була б спроможна обходитися без зовнішніх запозичень. Використання державою зовнішніх позик зумовлено нестачею власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання боргових зобов’язань, покриття державного дефіциту бюджету, підтримання національної волюти тощо. За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте збільшення заборгованості може привести до фінансової кризи. Провідні економісти світу характеризують нинішню фінансову кризу, перед усім, як боргову, або кризу надмірної заборгованості. Значні обсяги запозичень банків, фізичних осіб, корпорацій і окремих держав призвели до утворення світової піраміди боргових зобов’язань, яка почала руйнуватися після зниження вартості застави, під яку залучаються вказані позики, тому проблема зовнішніх запозичень наразі є дуже актуальною темою для України.

В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростання обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу. На сучасному етапі розвитку державний борг є однією з найважливіших складових фінансової системи багатьох країн світу, інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та реалізації економічної стратегії держави. Одним з головних завдань фінансової політики держави, гарантом стабільності її фінансової системи є управління та обслуговування державного боргу. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально- економічної ситуації та розвитку економіки.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: