Філософія, її об’єкт і предмет.

Філософія — форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності та пізнання, буття людини, відношення людини і світу.

Філософія — раціональний (теоретичний) тип світогляду, предметом якого є відношення “людина — світ”.

Філософія — наука про абстрактні якісні характеристики сущого.

1) Міфогенна — філософія є закономірним етапом розвитку міфології.

2) Гносеогенна — філософія виникає внаслідок накопичення знання, що увійшло в конфлікт з міфологічно релігійними уявленнями.

3) Міфогносеогенна — філософія виникає внаслідок поєднання міфології та теоретичного знання.

-Високий рівень розвитку писемності та мистецтва.

-Розвиток теоретичного знання (тобто знання не для практичного застосування, а знання загального), формування доказового способу обгрунтування знання.

Відношення “людина — світ”, суб'єктивна і об'єктивна реальність.

Онтологiя вивчає буття, його першооснови, форми сущого i змiни у ньому.

Гносеологiя вивчає процес пiзнання, його структуру, джерела i форми, умови можливостi iстинного знання i його межi.

Філософська антропологія вивчає фундаментальні характеристики людського буття, походження, сутність людини.

Соцiальна фiлософiя вивчає суспiльство як складну систему, механiзми функцiонування суспiльства та природу суспільного.

Аксiологiя вивчає цiнностi, їх походження, класифiкацiю, роль у життi людини i суспiльства.

Етика вивчає мораль, умови оптимального спілкування людей у соціумі.

Естетика вивчає чуттєве пізнання людиною світу.

Проблема — питання, яке не має однозначної вiдповiдi. Філософські проблеми носять загальний характер, є «вiчними» проблемами, що потребують вирішення на кожному етапі розвитку людства. До філософських проблем відносять:

Проблема першооснови сущого: що лежить в основі всього різноманітного світу?

Проблема сутності людини: що таке людина, як співвідносяться в ній природні та культурні прояви, чи є мета її існування?

Проблема свідомості: що таке свідомість, як вона виникла, як співвідноситься з матерією, чи може бути відтворена штучно?

Проблема пізнання: як можна отримати достовірні знання про світ та людину, чи існують межі пізнання, яке знання вважати достовірним, що є істина?

Проблема творчості: як можлива творчість, що є її джерелом?

Світогляд — це сукупність поглядів, оцінок та принципів, що визначають загальне розуміння світу і місце людини в ньому.

Світогляд постає як результат духовнопрактичного освоєння світу людиною. Він є сукупністю знань про світ і людину, що визначають її ставлення до світу, самої себе, формують життєву позицію. Світогляд надає людській діяльності осмислений та організований характер.

2) Виховання та освіта, рівень духовної культури особистості.

6) Індивідуальні характеристики особистості.

Види світогляду за ступенем теоретичної зрілості

-буденний(невпорядкований, суперечливий, “житейська мудрість”, “здоровийглузд”);

-теоретичний(впорядкований, раціональний, систематичний).

1) Світогляд інтегративний — у ньому поєднуються образи і уявлення, раціональні поняття та емоційні переживання.

2) Світогляд загальний — охоплює найзагальніші уявлення про світ і місце людини в ньому.

3) Світогляд конкретноісторичний — залежить від епохи, часу та місця формування.

4) Світогляд змінний протягом життя — залежить від рівня освіченості, досвіду, характеру та волі особистості, її суспільного оточення.

-Знання (повсякденні, життєвопрактичні, повсякденні, наукові знання про світ, його будову, принципи його функціонування; знання про людину, її походження та призначення; суспільство, способи його організації та місце людини в ньому тощо);

-Цінності (значимі для людини, суспільства та культури в цілому явища дійсності; уявлення про добро і зло; моральні та естетичні уявлення, пріоритети, цілі і проекти людини);

-Практичні настанови (поєднує знаннєвий та ціннісний компонент, містить: регулятиви поведінки, принципи та переконання, волю та мотиви діяльності).

-світовідчуття(чуттєве освоєння світу, дане через індивідуальний досвід);

-світосприйняття(загальне осмислення світу, його інтерпретація; може бути позитивним (оптимізм) і негативним (песимізм));

-світорозуміння(найвищий рівень світогляду — систематичне та раціональне осмислення світу та місця людини в ньому)

Міфологія — чуттєвий, символічний спосіб розуміння світу, характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Міфи виступали способом передачі інформації наступним поколінням, зберігали етнічну пам’ять, культурні досягнення та досвід. Міфи формували колективні уявлення, виступали способом зв’язку поколінь. Міфологічний світогляд втілений у народних легендах, казках, переказах, епосах (“Іліада”, “Одисея”, “Старий Заповіт”, “Рамаяна”).

-астрогонічні (про походження небесних світил);

-есхатологічні (про кінець світу і оновлення людства);

-культурні (про винайдення культурних досягнень)

Релігія — тип світогляду, в основі якого лежить віра в надприродне. Релігія виступає способом долучення до вищого, засобом зв’язку з ним.

Сьогодні в світі існують національні релігії, носієм яких виступає певна нація (індуїзм — Індія, синтоїзм — Японія, іудаїзм — Ізраїль тощо) та світові, що орієнтується на людей будь-якої національності (буддизм, християнство та іслам).

На відміну від науки чи філософії, релігія дає чіткі відповіді на смисложиттєві питання: хто ми? Звідки ми взялись? Яка мета нашого життя? Як влаштований світ? Що нас чекає після смерті? та інші. Релігійні відповіді не передбачають сумнівів чи критики, вони є незаперечними в межах кожної релігії і виступають її догматами. Кожна релігія вважає істинним саме своє вчення і заперечує інші релігії, не допускаючи плюралізму підходів.

Основні функції філософії та їх роль у суспільстві.

Світоглядна - результатом будь-якого філософствування є усвідомлення підстав людського життя, її мети й сенсу, визначення місця людини у системі “людина-світ”.

Методологічна - визначення умов, принципів та способів організації пізнавальної діяльності з метою отримання систематичного та достовірного знання у будь-якій науці.

Пізнавальна (гносеологічна) -пояснення найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення.

Прогностична функція передбачає загальні тенденції розвитку людини і світу.

Практичнодіяльна (праксеологічна) - здійснення активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину.

Критична - антидогматична роль у розвитку знань.

Гуманістична - утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів прояснює сутність людини і вказує шляхи становлення людської особистості.

-виконує культуроформуючу та культуротранслюючу функції

-Філософські здобутки складають невід’ємну частину духовної культури людства, філософські ідеї виступають джерелом натхнення художників, скульпторів, композиторів,літераторів.

-досліджує природу творчості, формує методологічну основу створення художнього образу, досліджує сутність мистецтва.

-входить до змісту конкретних наук (будова речовини, природа соціальної взаємодії, походження людини, мови, свідомості тощо).

- виступає основою картини світу (уявлення про причинні зв’язки, систематизування та оформлення наукових знань у єдину систему).

-формує методологічну основу наукового пізнання (методи отримання достовірного знання, проблема інтерпретації явищ, способи розвитку наукових теорій тощо).

-розробляє теоретичні принципи суспільства та суспільного життя.

-визначає цінності та ідеали суспільства, стає основою суспільного світогляду.

-вирішує складні суспільні питання, прогнозує його розвиток.

-розвиває навички критичного, системного мислення, вчить проникати в сутність речей та явищ.

-становить могутній потенціал для людського саморозвитку, формування особистості, визначення життєвих орієнтирів та свого місця у світі.

- брахмани (коментарі, що звеличували культ жерців брахманів);

- упанішади (філософсько-релігійні коментарі,спрямовані на зменшення влади брахманів).

Індивідуальна духовна сутність Атман тотожна світовому буттю Брахману. Її втілення у матеріальному світі обтяжене кармою, що призводить до постійного переродження і страждання. Щоб вийти з-під дії карми потрібно дотримуватися законів дхарми і шляхом самозаглиблення та самопізнання намагатися досягти усвідомлення тотожності індивідуальної душі і світової. Мета — розчинення індивідуальності у Брахмані, злиття зі світовою душею — мокша.

У Ведах зафіксований поділ на варни (суспільні прошарки): брахмани (жерці), кшатрії (воїни), вайш’ї (ремесленники) та шудри (найнижча каста робітників). Особистість повністю підпорядкована суспільству.

Кожна варна визначається певним законом життя — дхармою. Життя згідно дхарми не погіршує карму і дає можливість народитися у вищій варні.

Йога — сукупність напрямів індійської філософії, в яких розроблена система фізичних та розумових вправ, що допомагають звільнитися від матеріального начала і позбавитися власної індивідуальності шляхом розчинення її у світовій душі. Існує багато систем йоги.

Світобудова. В основі всього сущого:поєднання двох начал (дуалізм).

- Пуруша — нерухомий (чоловiчий) свiдомий першопочаток всесвiту, непроявлена природа, що не володiє якостями.

- Пракрiтi — матерiальна (жiноча) першопричина свiту. Бог — верховний правитель світу (теїзм). За його волею пуруша з’єднується з пракрiтi i породжує всi речi свiту.

Для йоги знання ототожнюється з характеристиками індивіда: чесність, терпіння, щирість, ненанесення шкоди живому тощо. Істинним вважається те знання, що бачить у всьому живому єдину сутність, а хибним — те, що у кожному прояві буття бачить щось окреме, незв’язне. Отримання істинного знання — необхідна умова звільнення від матеріального світу, що приносить страждання.

Істинне “Я” — вільний безсмертний дух, що знаходиться по ту сторону страждання, зла, смерті та руйнування. Мета — за допомогою спеціальних йогічних вправ звільнитися від обтяження матеріальним тілом (пракріті) і розчинити свою індивідуальність (чітта) в безособовому пуруші.

Причина всіх страждань — панування нижчих гун над людиною. Страждання виникають від незнання (авідья), ототожнення особистості (я) з розумом, від тілесних потягів, болю та страху смерті.

Хатха-йога — шлях подолання страждань, що передбачає єдність внутрішнього і зовнішнього вдосконалення.

КОНФУЦIАНСТВО — релiгiйно-фiлософське вчення, яке у стосунках людини i свiту проголошує верховенство добра, захищає непорушнiсть установлених небом суспiльних понять.

Існує два начала свiту: небо — вище начало, i земля —нижче. Небо керує усім світом i людиною в т.ч.. Конфуцiй учив, що поведiнка людей, їх суспiльний статус залежить вiд неба, вищої духовної сили, яка, разом з тим, є частиною природи. Пізнання природи розвинене дуже слабко. Натомість цінним визнається “знання людей”. Знання полягає не тільки у сукупності відомостей, але й в умінні міркувати й розглядати предмет з різних сторін. Щоб дістати знання, потрібно вчитися у мудрих і розмірковувати. Вивчати неправильні погляди — шкідливо.

Конфуцiй виступав за чiткий iєрархiчний розподiл обов’язкiв мiж членами суспiльства на зразок сiмейних стосункiв, пiдпорядкованих за старшинством. Iмператор є батьком всієї держави, а пiдданi — його вiрнi дiти.

Виправлення імен — елемент вчення Конфуцiя, згiдно з яким титул людини має вiдповiдати її суспiльному становищу.

Золота середина — компромiс мiж двома крайнощами, стабiлiзуюча основа суспiльного життя. До гармонiчної єдностi мають бути приведені iндивiдуальнi i суспiльнi вiдносини, сiм’я i держава, методи покарання та заохочення, теорiя i практика.

Державна влада має користуватися довiр’ям народу i правителi мають особистим прикладом повчати народ своєї країни. Основу виховання складає слiдування церемонiям, якi є зовнiшнiм проявом обов’язку. Дотримуватися етикету (лi) означає знати своє мiсце в суспiльствi i дiяти згiдно зi своїм суспiльним становищем. Виконання ритуалу — запорука пiдтримання єдностi всього сущого, зв’язку людини, держави i природи. Завданням ритуалу є вiдновлення природного ходу речей, там, де вiн був порушений. Всi стосунки в сiм’ї,роботi, суспiльствi мають грунтуватися на церемонiї.

Людинолюбство (жень) — гуманнiсть, що виступає як закон, сукупнiсть соцiальних i етичних взаємин людей. Основою жень є почитання батьків і повага до старших.Взаємність, піклування про людей: «Чого не бажаєш собi — того не роби людям».Серединнiсть як вiдсутнiсть крайнощiв є способом втілення жень.

Благородний муж (цзюнь-цзи) — суспiльний i виховний iдеал конфуцiанства, людина вiрна, справедлива, вiддана iмператору i добра до народу. Протиставляється невихованому простолюдину (сяо-жень).

ДАОСИЗМ — китайська релiгiйно-фiлософська система. Формується приблизно з V ст. до н.е. Засновником вважається Лао-цзи. Основнi книги: «Дао Де Цзин», «Чжуан-цзи». Пiдроздiляється на фiлософський даосизм (дао цзя), що розвинувся в неодаосизм, i

У свiтi немає нiчого постiйного, все змiнюється і переходить у свою протилежнiсть. Дао — закон буття, нескiнченний рух та унiверсальна єднiсть свiту. Дао нiким не створене, але все вiд нього походить i знову повертається у дао. Дао не може бути описане i не володiє субстанцiйною основою, воно лише забезпечує прояви iснування, — це початок i кiнець всього iснуючого. З Дао все виходить i в Дао все повертається. Де — це прояв дао, який можна описати, втiлення енергiї дао в конкретних проявах, це принцип, що визначає сутнiсть кожного об’єкта i явища, його форму, мету i можливi перетворення.

Пізнання природи, космосу і людини досягається шляхом прямого понятійного проникнення в природу їх існування. Мета мислення — єднання людини з природою.Де — благодать, чеснота i мораль, що дається вiд Дао. Основна ідея даоської моралі — слiдування всезагальним законам, природне життя. Метою людини є пiзнання дао, життя за його законами i злиття з дао. Даосизм передбачає однакове прийняття добра i недобра у якостi природного блага, проповiдує простоту i малiсть iнтересiв, iдеалом чого є новонароджена дитина. Ідеал людини в даосизмi — досконаломудра людина — має досягти три мети у життi: здобути довголiття, пережити стан просвiтлення, єднання з Дао; стати безсмертною. Головний принцип даоського життя — у-вей — недiяння, незусилля, утримання вiд активних дiй, заперечення цiлеспрямованої дiяльностi, що розходиться з природним порядком. Будь-яке дiяння, що протирiчить дао, є непотрiбним, а блаженства досягає той, хто заглиблюється у свiй внутрiшнiй свiт i, таким чином, намагається осягнути закони свiтобудови. Подiбно до водного потоку, людське життя має протiкати шляхом найменшого опору.Принципи У-вей:

- не слiд робити того, що не вiдповiдає законам природи.

Сократ — перший афінський філософ. Сократ пропонує позицію етичного раціоналізму, згідно якого чесноти людини залежать від її знань. Знання — це благо, а благо — це знання. Людина, яка знає, що певний вчинок є поганим, ніколи його не вчинить. Всі неподобства у світі через незнання.

Предметом філософії за Сократом є людина. Він вважав світ непізнаваним, доки непізнаною залишається сама людина. Сократ надав філософії рефлексивного характеру, метою людини проголосив перш за все пізнання самої себе як суспільної і моральної істоти і

як людини взагалі. Сократ критично ставився до будь-яких догматичних тверджень, намагався уточнити та піддати їх сумніву за допомогою досить дошкульних питань(“сократівська іронія”)

Сократ вважав, що існує об’єктивна істина, єдина для всіх, віднайти істину можна за допомогою певного методу питань та відповідей — діалектики. Так як благо і мораль тотожні знанню, то вони також об’єктивні і єдині для всіх людей. Розділення добра і зла він

вважає абсолютним, а щастя ототожнював з чеснотою. Знання того, що є добром, а що — злом, робить людей доброчесними. Моральні чесноти досягаються вихованням і звичкою.

Знати дещо — означає знати, що це таке. Сократ цікавився відшуканням означень загальних понять, таких як благо, знання, мужність, краса. Він звернув увагу на те, щонайчастіше люди розуміють лише їх конкретні застосування (красива картина, красива

статуя), але не розуміють їх значення самих по собі: “що це таке?” (краса). Він намагався прояснити ці поняття. Процес народження істини Сократ називав маєвтикою (повивальним мистецтвом).

Вчення про буття. Розуміння буття грунтується на ідеалістичному розв"язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву - універсалій. Ідеї вічні, незмінні, досконалі і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою "нульове буття", або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують; і взаємодіють. Результатом цієї взазмодії є і речі "навколишнього чуттєвого змінного світу. Але речі навколишнього світу не є чимось "чисто" матеріальним, бо "чиста" матерія це ніщо. Ідеї, є не що інше, як речі, тільки позбавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені і досконалі.Речі повсякденного світу виступають у ролі чогось менш досконалого і становлять копію якогось оригіналу,його "тінь". Цим оригіналом є ідея.

Теорія пізнання. Процес пізнанняявляє собою процес пригадування душі.Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. Методами пізнання є діалектика та математика. Діалектика як здатність ставити запитання і давати відповіді наних. Математика /особливо геометрія/,здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого.

Людина та суспільство. Індивідуальна добродійність,суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі повинні бути узгоджені між собою. Звідси необхідність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людської добродійності з державним ладом в цілому.

Форми державності визначає "правильні" - монархію та аристократію, сюди відносить і демократію,якщо остання дотримується законів; і чотири ''неправильні" - беззаконну демократію, тимократію, олігархію і тиранію.

Вчення про буття. Піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характар.З його точки зору суще не може існувати окремо від речей.Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію розглядає як можливість,для того, щоб із можливості виникло щось дійсне матерія повинна мати форму, яка паретворює її на актуальне суще. Форма є активною,тоді як матерїя - пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю вважав чисту /очищену, звільнену від матерії форму. Звільнена від матерії форма - це вічний двигун. котрий служить джерелом руху і життя, космічного цілого.

Вчення про пізнання. Універсали /категорії/ структурують хаос уявлень /чуттєву цілісність/ на елементи і роблять її пізнаною. Визначає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, обладнання, дія, страждання.

Фундатор формальної логіки. Він визначив три основні закони логіки: І. Закон тотожності;

Вчення про людину та суспільство Проблемою людини займається практична філософія, яка складається з двох частин - етики та політики. Фундатор етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність арете/. Чим вище арете, тим повніше щастя. Визначаються два види добродійності: етичні /як середина між людськими вадами; та інтелектуальні.Людина - це суспільна тварина, яка наділена душею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу - щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів.Вважає природним відношення “раб-господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

Софісти здійснили антропологічний поворот у тематиці філософських пошуків —поставили в центр вивчення питань етики, політики, риторики, мистецтва, релігії,виховання. Вони зосередилися на пізнанні людини як суспільної істоти. Основні представники: Протагор, Горгій, Продік, Гіппій.

- Прямо чи опосередковано заперечували існування богів (“боги — це гіпостазування благого і довершеного”, або ж “боги — вигадка, щоб тримати у покорі людей”), вважаючи людину мірилом всіх речей.

- Орієнтували свої дослідження на досягнення практичної мети, розглядали навчання як ремесло і, фактично, стали давньогрецькими просвітителями.

- Реальним вважали тільки матеріальний світ, основою пізнання вважали відчуття (сенсуалізм).

- Заперечували об’єктивність істини, обгрунтовували її суб’єктивність, відносність, “у кожного своя істина” (гносеологічний релятивізм).

- Відносними вважали суспільні закони, аналогічно тому, що в природі ніяких законів немає — все випадкове. Заперечували існування об’єктивного критерію добра і зла.

- Відкидали догматичність, піддавали сумніву та критиці традиційні переконання, вимагали обгрунтування будь-якого твердження.

Софістика згодом набуває негативного відтінку за рахунок того, що:

- софісти вважали істину відносною, залежною від точки зору і людського бажання;

- навчали таким методам обгрунтування, які давали змогу довести що завгодно шляхом використання логічних помилок (софізмів, паралогізмів); істина їх не цікавила, важливішою була перемога над опонентом;

- заперечували об’єктивність та загальність моральних чеснот, цінностей та суспільних норм (етичний релятивізм).Попри це, цінність їх досліджень незаперечна для подальшого розвитку філософії та науки.

- Софісти вважаються засновниками лінгвістики, їм належать значні здобутки у дослідженні походження мови та її функцій, граматики, фонетики тощо.

- Софісти накопичили масу логічного матеріалу, розвивали мистецтво красномовства (риторику) та суперечки (еристику).

- Поставили питання щодо сутності мислення, його зв’язку з мовою та відповідності змісту мислення об’єктивній реальності.

Апологетика (кінець II—III ст.) за допомогою прийомів античної філософії та логічного доведення християнських істин захищає християнство, аби утвердити його в суспільстві. Своїм головним завданням апологети вважали доведення того, що язичницьке віровчення не є істинним, антична філософія є суперечливою, найкращі античні філософи (Сократ, Платан, стоїки) передбачили ідеї християнства, а теологія, що доводить Божі істини, є єдино правильною порівняно з античною мудрістю.

Квінт Тертулліан проголосив думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри. Йому належить ідея віри в абсурдне, як справжню основу буття: “Вірую, бо це — абсурдне”. Ця теза Тертулліана зовсім не безглузда, як може здаватися на перший погляд. Вона набуває певного сенсу насамперед у ситуації соціального тупика, у якому опинилося рабовласницьке суспільство за часів його кризи і розпаду. Ще для античної свідомості здавалися абсурдними догми християнської віри: про створення світу за сім днів, непорочного зачаття, воскресіння Христа. Абсурдним здавалося і те, що треба полюбити ворога як ближнього свого, що усі люди є духовними братами. “Абсурдність” християнства виявилась рятівною для людства, яке опинилося у критичній соціальній ситуації.

Крім того, Тертулліанове “вірую, бо це — абсурдне” — це відкриття і визнання “надрозумової реальності”, яка пізнається не розумом, а вищою інтуїцією, одкровенням. Розум не є вищою інстанцією людського духу. Є істини, які не можуть бути висловлені і обгрунтовані логічними засобами, засобами розуму.

Пропаганда та захист християнства Тертулліаном та іншими апологетами церкви здійснювалися ще в той час, коли християнство було релігією меншості населення Римської імперії. Але наприкінці III на початку IV ст. християнство стає державною релігією у Римській імперії.

Патристика — етап у розвитку середньовiчної фiлософiї (II–VIIIст.), який характеризується дiяльнiстю апологетiв — мислителів, що здійснювали виправдання та захист християнського віровчення, i Отцiв церкви — релігійно-філософських діячів, що внесли значний вклад у систематизацію християнського віровчення, здійснили його раціональний виклад і започаткували християнську теологію.

- безумовне визнання авторитету Святого Писання;

- спрямована на захист християнської віри перед єретиками, язичниками та іновірцями;

- починається створення систематичної теології — вчення про Бога;

- здійснюється спроба раціонально осмислити основні положення християнства;

- формулюється проблема джерел достовірного пізнання, співвідношення знання та віри;

1) тринітарна проблема, тобто єдності та триєдності Бога;

2) христологічна проблема (поєднання у Христі двох природ - божественної та людської);

3) антропологічна проблема (питання про божественну благодать і гріховну природу людини у плані її порятунку та спокути).

У класичній патристиці вирізняють два потоки:

1) грецький потік (Олександрійський, Кесарійський, Ніський);

2) латинський потік (Медіаланський, Стриданський, Августин).

2) енциклопедична кодифікація наук на чолі з теологією.

Представники цього періоду: Візантійський, Дамаскін та ін.

Схоластика — етап розвитку середньовiчної католицької фiлософiї (IХ-ХIV ст.), в рамках якого вiдбувається поєднання християнського богослов’я та аристотелівської логіки для раціонального обгрунтування істинності положень християнського віровчення. В ходi міркувань схоласти намагалися довести положення, сформульовані Отцями Церкви та вивести раціональні наслідки зі Святого Письма. Як метод пізнання схоластика не давала нового знання про світ, виведені за її допомогою висновки не містили нічого такого, що б не містилося у Святому Писанні чи Святому Переказі, проте вона значно спрощувала пояснення релігійних істин шляхом їх раціонального обгрунтування, виведення з основних християнських догматів.

- спирається на розвинене вчення Святих Отців — Священний Переказ;

- високий ступінь теоретичності та систематизованість творів;

- дискусійність, вимога обґрунтованості проголошуваних тез;

- частковий відхід від платонівської філософії до аристотелівської;

- схоластична логіка стає основним методом філософствування;

- постановка проблеми універсалій, питання про співвідношення об’єктивного та суб’єктивного знання, свідомості та світу;

- формулювання концепції “двоїстої істини” як результату поєднання віри та знання.

Представники: Ансельм Кентерберiйський, Фома Аквiнський, Альберт Великий, Вiльям Оккам, Дунс Скот та iн.

Вчення про первинні та вторинні якості речей

-Первинні якості є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать (рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура, кожного тіла).

-Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття.

Держава, на думку Дж. Локка природного, а не божественного походження, так само як і влада короля. Людство народжене вільним і наділено від природи свободою, а влада короля “була дана йому волею мас”. Державу створюють люди для того, щоб запобігти війні між ними. Це – “головна причина того, що люди утворюють суспільство (державу), відмовляючись від “природного стану” Держава виникає там, де вільні люди відмовляються від природного права на самозахист, від права особистого покарання насильників і надають це право суспільству в цілому. Причина переходу від природного стану людей до утворення держави – це ненадійність, негарантованість їх існування у природному стані. Людина, має три невід’ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею. Приватна власність, це результат безпосередньої трудової діяльності людини. Мета держави – збереження свободи і власності. Держава не повинна бути свавільною. Її завдання – видавати закони, карати порушників права, захищати громадян від зовнішніх посягань.Вимагав чіткого розподілу: Законодавча влада повинна приймати закони. Виконавча влада повинна організовувати їх виконання. Законодавча влада, прийнявши закони. Виконавча влада, навпаки, має потребу в постійно діючих органах, щоб виконувати ці закони.

Прагнув захистити безпосередній характер моральних і релігійних переживань від роз'їдаючої аналізу розуму. Протиставляє «природного» стану людей (з яким він пов'язує простоту, почуття безпосередності, природність, цілісність, щирість, солідарність між людьми) «цивілізованому» станом (з ним отожествляется штучність, розпад особистості, розсудливість, торгашество, конкуренція, несвобода і нерівність, розбещеність вдач, фальш, прогресуюча спеціалізація, ведуча до зростаючого відчуження між людьми). Вбачав головне зло в самій цивілізації. Вважав, що людська природа є доброю, але людина зіпсований цивілізацією. На думку філософа, перебуваючи в «природному стані» до появи держави, первісний "дикун" був добрий, вільний, незалежний. Основний корінь всіх соціальних зол і нещасть - це поява приватної власності, розділила людей і породили між ними конкуренцію і ворожнечу.

У своїх гносеологічних поглядах відстоював точку зору єдності матерії і свідомості. Вважав матерію причиною відчуттів і висловив думку, що відчуття потенційно властиво всієї матерії; свідомість ж виникає в міру ускладнення органічної матерії. Питання про спосіб, за допомогою якого механічний рух матеріальних частинок може породжувати специфічний зміст відчуттів, вирішує на користь думки про загальну чутливості матерії. Розвинувши цей погляд, розпочав матеріалістичну теорію психічних функцій, що передбачила наступне вчення про рефлекси. З цієї теорії люди, як і тварини, - інструменти, наділені здатністю відчувати і пам'яттю.Відкинув уявлення ідеалістів про спонтанності мислення: всі умовиводи кореняться в природі, і ми тільки реєструємо відомі нам з досвіду явища, між якими існує або необхідна, або умовний зв'язок.

Вся природа,знаходиться у вічному русі і розвитку, суще гине в одній формі і виникає в іншій. У руслі ідеї саморуху матерії є ряд діалектичних здогадок: активність матерії, її саморух він намагався пояснити внутрішньої різнорідністю і суперечливістю Для матерії характерні різні якісні стани, які не є постійними, а поступово переходять з одного рівня організації на інший; мертве речовина з часом трансформується в живий організм (концепція трансформізму).

Виникнення релігії пояснював темрявою, страхом одних і обманом інших. Рух - атрибут матерії, розглядав як просте переміщення тіл у просторі. Людина - частина природи, підпорядкована її законам.

Заперечував об'єктивне існування випадковостей, визначав їх як явища, причини яких нам просто невідомі. У теорії пізнання дотримувався сенсуалізму, виступав проти агностицизму.

Матерія виступає як єдина, вічно існуюча субстанція, ніким не створена, існує поза і незалежно від людської свідомості. Отже, немає і Бога- Творця.Властивості матерії

1) Матерія об'єктивна. Об'єктивні і первинні та вторинні якості (заперечення Галілею, Локка, Берклі),

2) крім матерії немає нічого. Крім рушійних причин, немає ніякої іншої причини, в т. ч. цільової; мета природи знаходиться в самій собі, бо поза природи немає нічого. Спочатку існувала тільки неорганічна природа, потім з неї виникла органічна..

3) матерія складається з атомів, які рухаються в результаті причинно -наслідкових зв'язків. Матерія складається з незмінних і неподільних атомів, основні властивості яких - протяжність, вага, фігура, непроникність.

4) матерія володіє різними властивостями (непроникність, протяжність, здатністю до саморуху).

6) матерія знаходиться в постійному русі. Рух є спосіб існування матерії, воно так само вічно, як і сама матерія. Рух є спосіб існування, який випливає із сутності матерії; матерія рухається завдяки власній енергії. Спокій є лише деяка форма руху, тому він також є властивість матерії.

7) Все існуюче є результат руху матерії, в т.ч і всі духовні ідеальні явища в справжньому світі, явища духовного характеру.

8) Матерія існує у вигляді природи; природа є якесь єдине ціле; всі явища природи пов'язані один з одним, і зв'язок цей виражається у вигляді законів природи. Матерія існує у вигляді природи, яка є система, що об'єднує все різноманіття світу в єдине ціле. Зв'язок всіх явищ і процесів виражається законами природи.

9) Закони існують не тільки в матеріальному неорганічному світі, але і в органічному світі і в людському суспільстві, тому ніщо не відбувається випадково, все має свою причину і в суспільстві, і в природі.

10) Істина є адекватне відображення матеріального світу, її критерієм є досвід.

11) Людина - продукт природи, і його пізнавальна здатність є наслідок матеріальної організації. Немає ніякої можливості пі<

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: