Світогляд, його сутність і структура.

Світогляд — це сукупність поглядів, оцінок та принципів, що визначають загальне розуміння світу і місце людини в ньому.

Світогляд постає як результат духовнопрактичного освоєння світу людиною. Він є сукупністю знань про світ і людину, що визначають її ставлення до світу, самої себе, формують життєву позицію. Світогляд надає людській діяльності осмислений та організований характер.

2) Виховання та освіта, рівень духовної культури особистості.

6) Індивідуальні характеристики особистості.

Види світогляду за ступенем теоретичної зрілості

-буденний(невпорядкований, суперечливий, “житейська мудрість”, “здоровийглузд”);

-теоретичний(впорядкований, раціональний, систематичний).

1) Світогляд інтегративний — у ньому поєднуються образи і уявлення, раціональні поняття та емоційні переживання.

2) Світогляд загальний — охоплює найзагальніші уявлення про світ і місце людини в ньому.

3) Світогляд конкретноісторичний — залежить від епохи, часу та місця формування.

4) Світогляд змінний протягом життя — залежить від рівня освіченості, досвіду, характеру та волі особистості, її суспільного оточення.

-Знання (повсякденні, життєвопрактичні, повсякденні, наукові знання про світ, його будову, принципи його функціонування; знання про людину, її походження та призначення; суспільство, способи його організації та місце людини в ньому тощо);

-Цінності (значимі для людини, суспільства та культури в цілому явища дійсності; уявлення про добро і зло; моральні та естетичні уявлення, пріоритети, цілі і проекти людини);

-Практичні настанови (поєднує знаннєвий та ціннісний компонент, містить: регулятиви поведінки, принципи та переконання, волю та мотиви діяльності).

-світовідчуття(чуттєве освоєння світу, дане через індивідуальний досвід);

-світосприйняття(загальне осмислення світу, його інтерпретація; може бути позитивним (оптимізм) і негативним (песимізм));

-світорозуміння(найвищий рівень світогляду — систематичне та раціональне осмислення світу та місця людини в ньому)

Міфологія — чуттєвий, символічний спосіб розуміння світу, характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Міфи виступали способом передачі інформації наступним поколінням, зберігали етнічну пам’ять, культурні досягнення та досвід. Міфи формували колективні уявлення, виступали способом зв’язку поколінь. Міфологічний світогляд втілений у народних легендах, казках, переказах, епосах (“Іліада”, “Одисея”, “Старий Заповіт”, “Рамаяна”).

-астрогонічні (про походження небесних світил);

-есхатологічні (про кінець світу і оновлення людства);

-культурні (про винайдення культурних досягнень)

Релігія — тип світогляду, в основі якого лежить віра в надприродне. Релігія виступає способом долучення до вищого, засобом зв’язку з ним.

Сьогодні в світі існують національні релігії, носієм яких виступає певна нація (індуїзм — Індія, синтоїзм — Японія, іудаїзм — Ізраїль тощо) та світові, що орієнтується на людей будь-якої національності (буддизм, християнство та іслам).

На відміну від науки чи філософії, релігія дає чіткі відповіді на смисложиттєві питання: хто ми? Звідки ми взялись? Яка мета нашого життя? Як влаштований світ? Що нас чекає після смерті? та інші. Релігійні відповіді не передбачають сумнівів чи критики, вони є незаперечними в межах кожної релігії і виступають її догматами. Кожна релігія вважає істинним саме своє вчення і заперечує інші релігії, не допускаючи плюралізму підходів.

Роль філософії у формуванні культури сучасного спеціаліста.

Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обгрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуроохоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у відповіді на питання: що у бутті матеріальної та духовної культури належить до справжніх людських цінностей. Успішний пошук конструктивної відповіді — передумова збереження нормального культурного середовища. Продуктивна місія філософії, її соціальна цінність полягає насамперед у її антропологічному призначенні: допомогти людині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й високоморальній, емоційно чуйній, розумній істоті.

У добу загострення глобальних проблем філософія покликана проаналізувати допустимі межі "інструментального" ставлення до світу та альтернативні шляхи прогресу, розвитку цивілізації. Нині, на межі тисячоліть, немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на Землі, запобігання глобальній катастрофі людства. Сучасна філософія не може абстрагуватися від можливого апокаліпсису, має бути філософією життя, і в цьому полягає її покликання. Як теоретична форма суспільної та індивідуальної свідомості філософія осмислює стратегічні шляхи загальнолюдського існування і містить у собі заряд гуманістичної дальнодії.

Важливо наголосити, що в індивідуальному аспекті цінність філософії — у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу, суспільної практики та суспільного поступу в майбутньому. Якщо у людини немає пориву до нових горизонтів своєї свідомості, самоусвідомлення буття, картини світу, то без цього фактично немає філософії, і навчити її не можна.

Основні функції філософії та їх роль у суспільстві.

Світоглядна - результатом будь-якого філософствування є усвідомлення підстав людського життя, її мети й сенсу, визначення місця людини у системі “людина-світ”.

Методологічна - визначення умов, принципів та способів організації пізнавальної діяльності з метою отримання систематичного та достовірного знання у будь-якій науці.

Пізнавальна (гносеологічна) -пояснення найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення.

Прогностична функція передбачає загальні тенденції розвитку людини і світу.

Практичнодіяльна (праксеологічна) - здійснення активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину.

Критична - антидогматична роль у розвитку знань.

Гуманістична - утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів прояснює сутність людини і вказує шляхи становлення людської особистості.

-виконує культуроформуючу та культуротранслюючу функції

-Філософські здобутки складають невід’ємну частину духовної культури людства, філософські ідеї виступають джерелом натхнення художників, скульпторів, композиторів,літераторів.

-досліджує природу творчості, формує методологічну основу створення художнього образу, досліджує сутність мистецтва.

-входить до змісту конкретних наук (будова речовини, природа соціальної взаємодії, походження людини, мови, свідомості тощо).

- виступає основою картини світу (уявлення про причинні зв’язки, систематизування та оформлення наукових знань у єдину систему).

-формує методологічну основу наукового пізнання (методи отримання достовірного знання, проблема інтерпретації явищ, способи розвитку наукових теорій тощо).

-розробляє теоретичні принципи суспільства та суспільного життя.

-визначає цінності та ідеали суспільства, стає основою суспільного світогляду.

-вирішує складні суспільні питання, прогнозує його розвиток.

-розвиває навички критичного, системного мислення, вчить проникати в сутність речей та явищ.

-становить могутній потенціал для людського саморозвитку, формування особистості, визначення життєвих орієнтирів та свого місця у світі.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: