Прийоми зменшення кредитних ризиків

Існує чотири потенційних джерела коштів для сплати боргів: комерційні операції; продаж фіксованих активів; знаходження нових коштів; гарантії третьої сторони. Основним джерелом коштів є звичайно грошові надходження від комерційних операцій. Один з основних способів зниження ризику неплатежу з позички - ретельний відбір потенційних позичальників. Існує безліч методик аналізу фінансового становища клієнта і його надійності з погляду своєчасного погашення боргу банку. У практиці американських банків застосовується «правило п'яти сі», де критерії відбору клієнтів позначені словами, що починаються на букву «сі»:

Під характером позичальника розуміють: його репутацію, ступінь відповідальності, готовність і бажання сплачувати борг. Банк прагне насамперед з'ясувати, як позичальник (фірма або приватна особа) ставився до своїх зобов'язань у минулому, чи були в нього затримки в погашенні позик, який його статус у діловому світі. Банк прагне одержати психологічний портрет позичальника, використовуючи для цього особисте інтерв'ю з ним, досьє з особистого архіву, консультації з іншими банками й фірмами й іншою доступною інформацією.

Фінансові можливості позичальника стосовно здатності погасити кредит визначаються за допомогою ретельного аналізу його доходів і витрат і перспектив зміни їх у майбутньому.

До способів зменшення кредитного ризику можна віднести такі:

• кредитний відділ повинен постійно систематизувати й узагальнювати інформацію з виданих кредитів й їх повернення. Інформація з виданих кредитів повинна бути систематизована за розмірами виданих кредитів, повинна бути побудована класифікація клієнтів, які взяли кредит (фізичні особи, державні органи, підприємства, інші банки й т. п.);

• банк у цілому повинен вести кредитну історію своїх клієнтів, в тому числі й потенційних (тобто коли, де, які кредити брав і як їх повертав клієнт). Крім того, звичайно оцінюється можливість повернення клієнтом кредиту за допомогою аналізу його балансу – якщо це банк; планів і технічного рівня виробництва, перспектив розвитку – якщо це підприємство, і т. п.;

• у банку повинна бути чітка інструкція з видачі кредиту (кому який кредит можна видати й на який строк);

• повинні бути встановлені чіткі повноваження з видачі кредиту, чим вищий ранг працівника банку, тим більшу суму кредиту він може підписати;

• є різні способи забезпечення кредиту, наприклад клієнт віддає щось у заставу, і якщо не повертає кредит, то банк стає власником застави;

• для видачі особливо більших і небезпечних кредитів поєднуються кілька банків і спільно видають цей кредит;

• існують страхові компанії, які страхують неповернення кредиту (але є точка зору, що неповернення кредиту не підлягає страхуванню – це ризик самого банку);

• існують зовнішні обмеження з видачі кредитів (наприклад, установлені Центральним банком); скажемо, не дозволяється видавати дуже великий кредит одному клієнтові, і т. д.

Втрати від непогашення позичок – неминучий продукт активної діяльності будь-якого банку. Їх не можна повністю ліквідувати, але можна звести до мінімуму. В американських комерційних банках існує система, що допомагає виявити причини виникнення проблемних кредитів, а також спрогнозувати саму їх появу.

Велика увага американські комерційні банки приділяють прогнозуванню проблемних кредитів на етапах аналізу кредитної заявки і її виконання.

Функціонування механізму видачі гарантій щодо кредитних ризиків поширюється на всі елементи фінансової системи й відіграє важливу роль у корпоративних і державних фінансах. Батьківські компанії звичайно гарантують боргові зобов'язання своїх дочірніх підрозділів. Комерційні банки й страхові компанії пропонують за відповідну плату гарантії для широкого ряду фінансових інструментів, починаючи із традиційних акредитивів і закінчуючи процентними ставками й валютними свопами.

Найбільшими гарантійними установами, як правило, є уряди й урядові структури. Навіть у США, де домінує філософія обмеженого втручання державних структур у приватний сектор, федеральні й місцеві органи влади надають широкий спектр фінансових гарантій. Найважливішим серед них, як в економічних, так і політичних відносинах, є страхування банківських вкладів. Однак гарантії широко використовуються й в інших випадках. У корпоративному секторі уряд гарантує борги малого бізнесу, у деяких випадках це було зроблено й для дуже великих підприємств.

Щораз під час укладання кредитної угоди її учасники передбачають неявне гарантування цієї угоди. Для того щоб переконатися в цьому, розглянемо базову тотожність, що виконується як з формальної, так і з фактичної точки зору.

Таким чином, щоразу, коли в Америці кредити (у доларах) надаються кому-небудь за винятком уряду США, кредитори неявним сособом також продають і гарантії даних кредитів. У світлі цього здійснення кредитних операцій складається із двох, різних у функціональному відношенні, угод: надання безризикового кредиту й прийняття кредитором на себе ризику несплати з нього.

Для більш детального розгляду цього моменту може виявитися корисним розбити кредитну діяльність на два етапи: придбання гарантії й одержання позики.

Таким чином, у реальності одержання будь-якого кредиту за своєю суттю еквівалентне одержанню суто безризикового кредиту й одночасному наданню гарантії погашення даного кредиту. По суті, кредитор видає безризиковий кредит, одночасно зменшуючи його на величину гарантії, необхідної для забезпечення його повернення. Співвідношення гарантії й безризикового кредиту може сильно змінюватися.

Гарантія є також і під час підписання інших фінансових контрактів, а не лише позик. Наприклад, при підписанні своп-контрактів гарантії виконання його сторонами взятих на себе зобов'язань часто надаються третьою стороною, що є фінансовим посередником. Якщо така гарантія не передбачена, кожна зі сторін забезпечує де-факто гарантії виконання зобов'язань. Оскільки фірми, що не спеціалізуються на фінансовій діяльності, усе ширше використовують такі контракти, їхнім менеджерам необхідно краще розуміти методи ефективного керування, пов'язаними з ними явними й неявними гарантіями.

Для аналізу керування такими гарантіями можна використати теорію ціноутворення опціонів. Гарантії подібні до опціонів «пута». Гарант (поручитель) повинен здійснити передбачений фінансовим інструментом грошовий платіж, якщо його емітент не здатний це зробити. Втрати, які несе поручитель, дорівнюють різниці між зобов'язаннями за контрактом, що він гарантував, і виторгом від продажу, що підлягають реалізації активів боржника, і виступають як його забезпечення або застава з цього зобов'язання. Ця різниця називається дефіцитом. Звичайно про неплатоспроможність боржника свідчить позитивний дефіцит.

Розглянемо, наприклад, прибуток, одержуваний під час надання якої-небудь окремої гарантії. Якщо вартість застави, що містить активи,перевищує передбачені з гарантованих зобов'язаннь платежі,поручитель залишає собі цю різницю й нічого не платить зі своїх коштів. Однак у тому разі, якщо вартість активів менша, аніж наступні за зобов'язаннями платежі, поручитель повинен виплатити цю різницю. Максимальний дохід, одержуваний поручителем, дорівнює премії плюс відсотки, одержувані при вкладенні премії до моменту виплати збитків або закінчення терміну дії гарантії. Цей максимальний дохід знижується за рахунок дефіциту або втрат, що виникають унаслідок неплатоспроможності одержувача кредиту. Максимальні втрати для поручителя можуть зрівнятися з величиною платежу, що випливає за зобов'язаннями.

Поняття «ліквідність» означає можливість банку вчасно й повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю в нього достатнього власного капіталу, оптимальним розміщенням і величиною коштів за статтями активу й пасиву балансу з урахуванням відповідних строків. Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома складовими: власним капіталом банку, залученими й розміщеними коштами.

У світовій банківській теорії й практиці ліквідність прийнято розуміти як «запас» або як «потік». Ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами в конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.

Ризик неліквідності полягає в нездатності банку швидко й без особливих втрат для себе забезпечити виплату своїм клієнтам коштів, які вони довірили банку на короткочасній основі, а також виконати свої зобов'язання перед клієнтами в конкретний момент часу.

Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів й інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання вигідних угод з кредиту або інвестування; на компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, заповнення коштів при несподіваному вилученні внесків і т. д.

Ризик неліквідності можна розкрити як ризик незбалансованості балансу в частині ліквідності.

Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів за активами покривати термінові зобов'язання за пасивами. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання його зобов'язань визначається рядом факторів, серед яких вирішальною є відповідність строків розміщення коштів строкам залучення ресурсів. Інакше кажучи, який пасив за строком, таким повинен бути й актив. Тільки тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою й строком вивільнення коштів за активами в грошовій формі й сумою й строком майбутнього платежу за зобов'язаннями банку.

На ліквідність балансу банку впливає структура активів: чим більша частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вища ліквідність банку. Активи банку за ступенем ліквідності можна розділити на три групи:

ліквідні кошти, що перебувають у негайній готовності, або першокласні ліквідні кошти (каса, кошти на коррахунку, першокласні векселі й державні цінні папери);

ліквідні кошти в розпорядженні банку, які можуть бути перетворені в кошти. Мова йде про кредити й інші платежі на користь банку зі строками виконання в найближчі 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на біржі (як й участь в інших підприємствах і банках), та інших цінностях (включаючи нематеріальні активи);

неліквідні активи (прострочені кредити, ненадійні борги, будинки й спорудження, що належать банку й належать до основних фондів).

При аналізі ризику неліквідності враховуються в першу чергу першокласні ліквідні кошти.

Ризик неліквідності призводить до можливих зайвих втрат банку: щоб розплатитися із клієнтом, банку, можливо, доведеться позичити гроші в інших банків за більш високою процентною ставкою, ніж у звичайних умовах.

Одним із методів широко використовуваних для кількісної оцінки підприємницьких ризиків є аналіз фінансового стану підприємства (фірми). Це один із найбільш доступних методів відносної оцінки ризику як для підприємця - власника підприємства, так і для його партнерів.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, що відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів підприємства й у сукупності визначальну стабільність економічного становища підприємства й надійність його як ділового партнера.

З погляду оцінки рівня підприємницького ризику в системі показників, що характеризують фінансовий стан підприємств, особливий інтерес становлять показники платоспроможності.

Під платоспроможністю розуміють готовність підприємства погасити борги у разі одночасного ставлення вимог з боку всіх кредиторів фірми про платежі за короткостроковими зобов'язаннями (за довгостроковими – строк повернення відомий заздалегідь).

Застосування показників платоспроможності дасть можливість оцінити на конкретний момент часу готовність підприємства розрахуватися із кредиторами із першочергових (короткострокових) платежів власними коштами.

Основним показником платоспроможності є коефіцієнт ліквідності.

Платоспроможність банку залежить від багатьох факторів. Центральний банк установлює ряд умов, які банки повинні виконувати для підтримки своєї платоспроможності. Найважливіші з них: обмеження зобов'язань банку, рефінансування банків Центральним банком, резервування частини коштів банку на кореспондентському рахунку в Центральному банку.

Ризик неплатоспроможності цілком може призвести до банкрутства банку. Серйозність ризику банкрутства оцінюється величиною відповідної ймовірності. Якщо ж імовірність мала, то нею часто зневажають. У практиці аналізу фінансової діяльності використовуються кілька коефіцієнтів ліквідності залежно від призначення й цілей аналізу.

Вони використовуються для оцінки того, чи здатна фірма покривати видатки, пов'язані з її короткостроковими зобов'язаннями, або оплачувати свої рахунки й залишатися при цьому платоспроможною.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Д_О) характеризує ступінь мобільності активів підприємства, що забезпечує своєчасну оплату своєї заборгованості, і визначається з виразу:

Коефіцієнт поточної ліквідності (Kт) показує, у якому ступені поточні потреби забезпечені власними коштами підприємства, без залучення кредитів ззовні й визначається таким чином:

де С_с – вартість коштів середньої ліквідності

Коефіцієнт критичної оцінки (або коефіцієнт лакмусового папірця) знаходиться за формулою:

де Д_с – грошові кошти; Д_з – дебіторська заборгованість; Д_о – короткострокові зобов'язання.

За допомогою цього коефіцієнта оцінюються лише найбільш ліквідні оборотні активи, кошти й ринкові цінні папери.

Наведені показники можуть служити орієнтиром для оцінки фінансового стану підприємства порівняно з нормативними значеннями.

Наприклад, теоретично коефіцієнт абсолютної ліквідності повинен дорівнювати або бути більшим за одиницю. Однак з огляду на малу ймовірність того, що всі кредитори підприємства одночасно поставляють йому боргові вимоги, на практиці значення цього коефіцієнта може бути значно нижчим. У країнах з розвиненою ринковою економікою вважається нормальним, якщо значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не нижче 0,2 – 0,25.

У практиці розвинених країн нормативна величина коефіцієнта поточної ліквідності для різних галузей коливається від 2,0 до 2,5, тобто оптимальна потреба підприємства в ліквідних коштах повинна перебувати на рівні, коли вони приблизно вдвічі перевищують короткострокову заборгованість.

Повсякденна робота комерційного банку з керування ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого є безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих труп і статей пасивів й активів балансу, зафіксованих у певних показниках. Такі показники підрозділяються на зовнішні й внутрішні.

Для комерційного банку загальною основою ліквідності є забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності.

Хоча загальна й специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють одна одну, спрямованість їх дії взаємно протилежна. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому разі прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не зберігання коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під погрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Проведення такої роботи вимагає відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинен володіти оперативною інформацією про наявні у нього ліквідні коштам, очікувані надходження і майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у вигляді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний період (декаду, місяць і т. д.). Вона є основою для розгляду пакета кредитних пропозицій на даний період.

Механізм банківського керування має істотні особливості. Традиційно, як й у будь-якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виторгу) і скороченням витрат. Однак вміст цих показників для комерційних банків специфічний. Вони містять не загальний (валовий) оборот банківського виторгу, а лише ту його частину, що забезпечує формування й використання прибутку.

Основний елемент обороту – видача й погашення позичок – регулюється відповідно до законів руху позиченої вартості. Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів і від їх ціни, тобто процентних ставок. Дія кожного фактора крім природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.

Величина кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Однак відповідно до принципів регулювання діяльності банку вся сума цих коштів не може бути використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу ефективних ресурсів, які можуть бути спрямовані на кредитні вкладення.

З величиною коефіцієнтів ліквідності тісно пов'язаний ризик ліквідності. Ризик ліквідності пов'язаний з можливими фінансовими втратами в процесі трансформації цінних паперів або інших товарно-матеріальних у кошти, необхідні для своєчасного виконання підприємством своїх зобов'язань або при зміні стратегії й тактики інвестиційної діяльності.

До фінансових втрат під час трансформації ресурсів можна віднести: уцінку ліквідних коштів; часткову втрату капіталу у зв'язку з реалізацією об'єкта незавершеного будівництва; продаж деяких цінних паперів у період їх низького котирування; податки й збори, оплату комісійних посередникам й інші виплати, здійснювані в процесі ліквідації об'єктів інвестицій тощо.

Таким чином, чим нижча ліквідність об'єкта інвестицій, тим вищі можливі фінансові втрати в процесі його трансформації в кошти, тим вищий ризик.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: