ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

СУЧАСНІ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ

13.00.04 – Теорія та методика професійної освіти

Дисертації на здобуття наукового ступеня

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор,

директор Інституту педагогіки і психології

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України (кафедра педагогіки).

Захист відбудеться “____” _________ 2005 р. о ______ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий ……………………… 2005 року.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор,

директор Інституту педагогіки і психології

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди

Захист відбудеться “23” листопада 2005 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

Впровадження результатів дослідження. Практичне застосування отриманих результатів дослідження впроваджено через утворення, становлення та утвердження інноваційної університетської системи неперервної професійної освіти, новітньої організаційно-педагогічної моделі, що було б неможливо без широкої підтримки унікальними за творчим складом колективами Національного університету “Києво-Могилянська академія” (довідка про впровадження від 12.04.2005 р.), Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська академія” та Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили (довідка про впровадження від 18.04.2005 р.), науково-навчального комплексу “Києво-Могилянська академія”.

Основні концептуальні позиції, положення і рекомендації, які включені в дисертаційне дослідження, впроваджено в практику роботи університетської освіти на базі Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили, Національного університету “Острозька академія” (довідка від 14.04.2005 р.), Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” (довідка від 15.04.2005 р.), на факультеті “Кібернетика” Київського Національного університету імені Тараса Шевченка (довідка від 11.04.2005 р.), Кримського державного гуманітарного інституту (університету) (довідка від 12.04.2005 р.).

Особистий внесок здобувача в отриманні наукових результатів полягає: у розробці концепції, методики і програми дослідження; проведенні дослідження, теоретичному обґрунтуванні та розробці концепції і багаторівневої організаційно-педагогічної моделі сталого розвитку інноваційної університетської системи освіти, концепції регіональної програми “Миколаївський навчальний національно-культурний комплекс”; розробці та впровадженні програми курсів: “Моделювання систем” і “Основи наукових досліджень” у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили; теоретичному обґрунтуванні запропонованих концептуальних підходів і положень до забезпечення сталого розвитку університетської системи освіти; доповненні концепції моделювання у педагогічній науці; підготовці навчальних посібників, методичних рекомендацій; розробці та впровадженні теоретичних і методологічних засад створення сучасних університетських систем освіти як основи індивідуалізації професійної підготовки фахівців, зокрема стратегії, принципів, критеріїв та методик оцінювання розвитку, засобів, науково-педагогічного забезпечення проектування інноваційних освітніх систем.

Вірогідність і аргументованість отриманих результатів дослідженнязабезпечено: методологічним і теоретичним обґрунтуванням його вихідних теоретичних позицій і положень, адекватністю використаних методів об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; реалізацією методичних розробок і рекомендацій у процесі викладання спеціальних дисциплін в університетах; послідовним застосуванням стратегій глобального мислення та локальної діяльності, принципів адаптивності та самоорганізації, системності та збалансованості; поєднанням кількісного та якісного аналізу та синтезу здобутих результатів, емпіричних даних; конкретністю математичної обробки та графічного подання важливіших та кінцевих показників; тривалим масштабним експериментом та позитивними наслідками їхнього впровадження в утворення університетської системи освіти у Миколаєві.

1. Концепція розвитку університетської освіти за принципом сталості розвитку, що спирається на сукупність дев’яти взаємозумовлених базових компонентів, кожен з яких є збалансованою взаємодоповнюючою парою протилежних чинників: стратегія (баланс між цілепокладанням забезпечення сталого розвитку і стихію природи в умовах глобалізованих ринків); структура (баланс між консервативністю нормативних і фундаментальних дисциплін та інноваційністю науково-дослідних робіт); системи (баланс між контролем діяльності та управлінням неперервним організаційно-педагогічним розвитком системи освіти); співробітники (баланс між колективізмом та індивідуалізмом); стиль управління (баланс між типами лідерства: координатором та новатором); кваліфікація (баланс між педагогічною та науковою діяльністю науково-педагогічних кадрів); спільні цінності (баланс між економічним ростом та соціальним розвитком); наукова діяльність(баланс між досвідом професорсько-викладацького персоналу та завзяттям молоді); інформація як основний ресурс розвитку (баланс між зусиллями здобування та використання).

2. Система моделей розвитку університетської освіти, які у концептуальній формі відображають сутність соціально-педагогічного явища, що полягає у циклічному спіральному характері розвитку, коли освітній заклад послідовно проходить стадії, які відповідають чотирьом моделям: гнучка модель розвитку, що втілює принцип адаптації та стратегію кормчого, поєднання цілепокладання з опором на сили стихії для досягнення мети, а не протистояння їм; консервативна модель розвитку, або модель, де підтримується незмінність традицій, застосовуються принцип гомеостазису та стратегія мінімізації дисипації ресурсів на взаємодію з оточуючим середовищем; експансивна модель розвитку, або модель розширення, що втілює принцип метаболізму зі стратегією використання ймовірних точок біфуркації, непередбачуваної зміни траєкторії власного руху; синергетична модель розвитку, яка спирається на принцип взаємодоповнення з опором на стратегію інноваційної співучасті усіх зацікавлених сторін.

3. Система гранично-критичних показників для вимірювання рівня і характеру розвитку університетської освіти з визначеним критерієм межі сталості: співвідношення доходів науково-педагогічного персоналу та усіх інших працівників; частка фінансування розвитку досліджень; співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати; рівень невдоволення випускників університету роботою, у тому числі не за фахом; сумарний відсоток шлюбів з числа студентів університету протягом терміну навчання; умовний коефіцієнт депопуляції (відношення числа студентів, що перервали навчання, до числа студентів, поновлених на навчанні); частка осіб, старших 65 років, у загальній чисельності працівників університету; рівень невдоволення студентів університету умовами та недостатності мотивації до успішного навчання; частка осіб, що пройшли вступне тестування та не вступили до університету, у загальній чисельності першокурсників за держзамовленням; частка студентів, що перемогли у міжнародних конкурсах, здобули гранти на навчання чи стажування.

4. Багаторівнева організаційно-педагогічна модель сталого розвитку інноваційної університетської системи неперервної випереджальної освіти, у підґрунтя якої покладені три найголовніші концептуальні положення: дієве визнання зверхності права на розвиток як окремих особистостей, так і колективів вчених і освітян та університетської системи в цілому; принцип сталого розвитку системи, коли кожен її компонент, ефективно використовуючи право на власний розвиток, в той же час не порушує право на розвиток інших; свобода вибору та діяльності кожного з компонентів університетської системи освіти в межах, які визначають перші два положення, тобто право на розвиток та принцип сталого розвитку.

5. Цілісна система соціально-педагогічних та методичних положень, принципів, індексів, моделей оцінки якості та критеріїв, що утворюють комплекс методик вимірювання розвитку університетської освіти відповідно до стратегії сталого розвитку, включаючи методики: рейтингової оцінки пріоритетів в управлінні змінами, що ґрунтується на методології інструментальної оцінки корпоративної культури; оцінки розвитку, що базується на методології виміру індексу людського розвитку; оцінки раціональності управління університетською освітою як балансу між власними зусиллями університету та зовнішнім забезпеченням, в тому числі державним; оцінки якості, що ґрунтується на моделі самооцінки якості за європейською системою акредитації, яка адаптована до різних етапів розвитку у перехідних умовах соціально-економічних перетворень в Україні.

6. Сукупність положень, які визначають специфіку управління сталим розвитком університетської освіти: фундаментальні суперечності системи освіти, які є рушійною силою її розвитку; засоби об’єктивного вимірювання розвитку та рівня досягнутого стану; напрями діяльності, що спрямовані на індивідуальні особливості та розвиток природного творчого потенціалу кожного.

7. Ключове положення про те, що домінуючий погляд на розвиток університетської освіти з позиції її ефективності доповнюється раціональністю вибору між альтернативами та утверджується доцільністю стратегії, заснованої на принципах сталого розвитку, які набули глобального значення у документах і діяльності світових організацій, таких як Міністерство освіти і науки України, ООН, ЮНЕСКО, МВФ, ЄС. На відміну від стратегії ефективності, стратегія сталого розвитку спрямована, по-перше, на майбутні покоління, оскільки передбачає свободу розвитку сучасного покоління, але не за рахунок наступних поколінь, а по-друге – на свободу вибору. Поширення цих принципів на університетську систему освіту дозволить зменшити кризу розвитку і пов’язані із цим соціальні напруження у майбутньому, сприяти піднесенню громадської ролі освіти у суспільстві, збалансувати економічне зростання із соціальним розвитком, забезпечивши сталий розвиток та гармонізацію всього суспільства.

Апробація результатів дослідження. Основні концептуальні позиції і положення, теоретичні і методологічні, наукові і практичні результати проведеного дослідження були оприлюднені, представлені та доповідалися на науково-методичних і науково-практичних конференціях різного рівня:

міжнародних: International Symposium on Higher Engineering Education, Hangzhou, China, 1990; Міжнародна конференція “Творча особистість у системі неперервної освіти”, Харків, 2000 р.; Міжнародна науково-практична конференція “Інформаційні технології в освіті та управлінні”, Нова Каховка, 2000 р.; Міжнародна наукова конференція “Міжнародне співробітництво та університетська освіта”, Миколаїв, 2000 р.; Міжнародна науково-методична конференція “Інтеграція вищої освіти України в Європейську систему”, Дніпропетровськ, 2001 р.; Міжнародна наукова конференція “Кримські педагогічні читання”, Алушта, 2001 р.; Перша міжнародна науково-практична конференція “Гендерні і жіночі курси у вищих навчальних закладах України: сучасний стан та перспективи викладання”, Миколаїв, 2002 р.; Міжнародна наукова конференція “Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти”, Харків, 2002 р.; Міжнародна наукова конференція “Розвиток творчого потенціалу гуманітарно-технічної еліти”. Другі Кримські педагогічні читання, Алушта, 2002 р.; V Міжнародна конференція молодих вчених “Глобалізація як джерело конкуренцій, конфліктів та можливостей”, Миколаїв – Очаків, 2003 р. (співорганізатор); Міжнародна науково-практична конференція “Педагогіка і психологія професійної освіти: результати досліджень та перспективи”, Київ, 2003 р; Міжнародна наукова конференція “Україна і франкомовний світ: формування нового мислення”, Миколаїв, 2004 р.; Міжнародна конференція “Етика в освіті”, Миколаїв, 2004 р. (співорганізатор); Міжнародна науково-практична конференція “Перспективи вищої освіти: Роль міжуніверситетських консорціумів”, Миколаїв, 2004 р.; Міжнародний семінар “Новітні технології електронної освіти”, Острог, 2005 р.;

всеукраїнських, міжвузівських та регіональних: Науково-практична конференція “Петро Могила – видатний український просвітитель і релігійний діяч XVII століття”, Миколаїв, 1997 р.; Перша обласна науково-практична конференція працівників вищої школи Миколаївщини “Вища освіта Миколаївщини: стан та перспективи розвитку”, Миколаїв, 2002 р.; Наукове зібрання, присвячене пам’яті Володимира Івановича Вернадського “Проблеми та шляхи оптимізації економічних та екологічних взаємовідносин у сталому розвитку Причорноморського регіону”, Миколаїв, 2003 р. (співорганізатор); Всеукраїнська науково-практична конференція “Політичні соціально-економічні та етнонаціональні процеси у південному регіоні України”, Миколаїв, 2003 р. (співорганізатор); 2-й форум молодих науковців південного регіону (ФМНПР’2003), Миколаїв, 2003 р.; Науково-практична конференція “Стан та перспективи розвитку новітніх науково-освітніх комп’ютерних технологій”, Миколаїв, 2003 р.; Перший Ольвійський форум молодих економістів, Миколаїв, 2004 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція “Модернізація вищої освіти України: історія, досвід, перспективи”, Миколаїв, 2004 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція “Василь Назарович Каразін – видатний громадський діяч, просвітитель, науковець”, Миколаїв, 2004 р. (співорганізатор); Міжвузівська науково-практична конференція “Науковий потенціал вищої школи”, Миколаїв, 2005 р.;

щорічних наукових конференціях, семінарах, читаннях: VI щорічна конференція Програми ім. Фулбрайта в Україні “Ідея університету”, Київ, 2003 р.; Щорічна наукова конференція “Дні науки НаУКМА”, Київ, 2000, 2003, 2004 рр.; Щорічна науково-методична конференція “Могилянські читання”, Миколаїв, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 рр.; Десяті ювілейні історико-культурологічні слов’янознавчі читання, Київ, 24-30 травня 2005 р.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему “Розробка методу та ефективних алгоритмів для дослідження систем збудження синхронних машин, які містять вентильні перетворювачі” захищена у 1977 році в Інституті електродинаміки АН УРСР, м. Київ. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використано.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 53 наукових та науково-методичних працях, а саме: 1 одноосібна монографія, розділ колективної монографії, 3 одноосібних навчальних посібники, 1 навчально-методична брошура, 22 одноосібні статті у провідних наукових фахових і науково-методичних фахових журналах та збірниках наукових праць, що включені до Переліку ВАК України, 9 одноосібних статей у наукових і науково-методичних журналах та збірниках наукових праць; 16 тез і статей у збірниках матеріалів конференцій.

Загальний обсяг опублікованих праць за темою дисертації становить 73,53авт. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та тринадцяти додатків, що представлені окремим томом. Загальний обсяг дисертації – 665 сторінок (основна частина – 438 сторінок). Список використаних джерел включає 640 найменувань, з них – 2 архівних джерела, 40 – роботи автора, 84 – іноземними мовами на 56 сторінках. Робота містить 58 таблиць та 73 рисунки.

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що досліджується, та обґрунтовано вибір і актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, концепцію, гіпотезу, задачі, методологічну й теоретичну основи дослідження, методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення та особистий внесок здобувача, наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження на наукових конференціях та в публікаціях за темою дисертації.

У першому розділі– “Розвиток університетської освіти як соціально-економічна і педагогічна проблема” – проведено огляд наукової літератури, що характеризує проблеми, які притаманні університетській освіті сучасної України. Окреслено основні етапи зміни наукової думки за визначеною фундаментальною проблемою створення теоретичних основ сталого розвитку університетської освіти в системі неперервної професійної освіти при зміні соціально-економічних відносин в Україні, для адекватного задоволення потреб особистостей, постіндустріального суспільства XXI століття у високоякісній освіті. За результатами критичного висвітлення здобутків вчених у попередніх наукових роботах окреслено сферу питань, що залишилися невирішеними, та визначено місце дослідження у розв’язанні означеної проблеми.

Визначено основні глобальні процеси та проблеми світового рівня саме у соціологічному аспекті сталого розвитку, що зумовлюють зміни університетської освіти: глобалізація ринків праці та послуг, у тому числі навчальних; глобальний бум засобів зв’язку, масової інформації; глобалізація економіки та інформатизації; глобалізація торгівлі, акселерація соціально-економічних та педагогічних процесів; інформатизація суспільства, перехід до “суспільства знань”; зміна цінностей; розширення структури університетської освіти від елітарної до масової та майже загальної; здобуття структурою університетської освіти постнаціонального характеру; комерціалізація освіти, передусім університетської; виникнення та поширення інноваційних освітніх технологій; розширення свободи вибору навчальних програм, форм та часу навчання; зростання (кількості студентів; наукової інформації; мобільності; добробуту; вільного часу; демократизації; середнього віку тих, хто вчиться; злочинності; антропогенного навантаження на довкілля; інтернаціонального складу студентства; різноманіття форм навчання; часу навчання, навчання впродовж усього життя; якості освіти; протиріччя між якістю освіти, що надають традиційні університети, та потребами сучасних практик, потребами людини; швидкостей); утвердження ключових ідей (нові базисні вміння для усіх – інформаційні технології, іноземні мови, технічна культура, підприємництво, соціальні навички; більше інвестувань у людські ресурси; інновації у викладанні та навчанні; цінність навчання; переусвідомлення керівництва та консультування; наближення навчання до дому); фундаменталізація, гуманізація та екологізація, які спираються на новітні наукові уявлення про взаємодію природи та людини, співіснування людини з людиною, про загальні закони “універсального еволюціонізму”, без дотримання яких людство не має майбутнього.

Визначено, що призначення національної університетської освіти полягає у формуванні команди професіоналів з новим рівнем світогляду вільної людини, особистостей, які утворюють кадровий потенціал, у якого вистачить і знання, і вміння, і, найголовніше, патріотизму щодо усвідомлення та втілення політики змін у відповідності до світового досвіду і вітчизняних культурно-історичних традицій. Соціально-педагогічна проблема сталого розвитку університетської освіти як самостійна наукова проблема не досліджена. Одночасно значна частка педагогічних досліджень спрямована на розв’язання наукових проблем, які непрямо пов’язані з проблемою забезпечення сталого розвитку університетської освіти.

У розділі проаналізовано основні складові: принцип неперервної освіти є одним з основоположних принципів у концепції сталого розвитку; гуманізація та технологізація освітньої діяльності є провідними тенденціями у впровадженні концепції сталого розвитку освіти, характеризують її якість, у тому числі навчально-виховного процесу в університетській системі освіти; поняття творчості слугує невід’ємною характеристикою, інтегративним критерієм якісного становлення, сталого розвитку особистості; відповідальність випереджального змісту передує при створенні моделі сталого розвитку університетської освіти.

Виявлено основні проблеми регіонального рівня, що зумовлюють зміни університетської освіти: недостатність високорозвиненого духовно-культурного базису; нерозвиненість єдиного ринку інтелектуальної праці; недостатня комплексність або повнота використання наукового потенціалу регіону; зростання регіональних університетів та кількості відокремлених структурних підрозділів провідних вищих навчальних закладів; відсутність не традиційних для конкретного регіону науково-методичних шкіл; низький рівень платоспроможності населення; відчутний відтік обдарованої молоді до столиці при одночасному зменшенні загальної кількості абітурієнтів, що прагнуть вчитися у провідних університетських центрах; недостатність усвідомлення необхідності створення умов для здобуття якісної освіти на місцях як передумови розвитку регіону з боку регіональних органів влади; моноспрямованість індустріального розвитку регіону зумовлює протиріччя до тенденцій з гуманізації та демократизації суспільства; зміна традиційних замовників науково-технічної продукції університетської науки; недостатній рівень володіння іноземними мовами та міжнародного співробітництва; консерватизм змісту, форм та методів навчання і виховання; суб’єктивізм та превалювання командно-адміністративного стилю управління.

У цілому в теорії розвитку інноваційної університетської системи освіти слід визначити пріоритетним новий науковий напрям, елементами якого є: цілісна концепція моделювання університетської освіти як системоутворююча сукупність положень та умов, чинників та обмежень, принципів та моделей, що складають теоретико-методологічну основу розв’язання проблеми; моделі розвитку та концепція розвитку інноваційної університетської освіти як цілісної системи організаційно-педагогічних умов, засобів та інструментарію для супроводу і забезпечення її інноваційного розвитку на етапах життєдіяльності; організаційно-педагогічні методики реалізації концепції моделювання з позиції теоретичної та практичної єдності і багаторівнева модель розвитку інноваційної університетської системи неперервної професійної освіти як однієї з найважливіших інституцій суспільства.

Означені елементи залишаються невирішеними і, отже, разом з проведеним аналізом визначають наукову проблему та місце даного дослідження у її розв’язанні. Поняття сталого розвитку повинно стати для всіх учасників та організаторів навчально-виховного процесу університету інструментом проектування його інноваційного змісту.

Проведений огляд наукової літератури, що присвячена та характеризує існуючі проблеми у життєдіяльності університетської системи освіти, дозволяє визначити як основні тенденції її розвитку, так і найвагомішу з висвітлених проблем. Це фундаментальна проблема розвитку університетської системи освіти. Інноваційний характер цього розвитку повинен адекватно відповідати сучасній концепції сталого розвитку суспільства.

У другому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження розвитку університетської освіти” – проаналізовано можливості моделювання педагогічних процесів, обґрунтовано теоретичну модель оцінки якості та критерії розвитку, сутність методології моделювання процесу розвитку в органічній єдності з моделюванням самої університетської системи освіти як предмета з об’єктом. Метою моделювання і призначенням моделі є розвиток університетської системи освіти завдяки науково обґрунтованому вибору шляхів самооновлення, самоорганізації відповідно до визначених етапів її життєдіяльності.

Моделювання педагогічних процесів має найрізноманітніші форми та цілі, зміст, орієнтацію та призначення. Моделювання у педагогіці є балансом, взаємодоповненням, єдністю кількісного та якісного аналізу. Цей процес взаємодоповнення та взаємозбагачення є нескінченним. Формалізація педагогічних принципів та залежностей як концептуальних якісних моделей, їх органічне доповнення кількісними математичними моделями відкривають новий простір для формування нових якісних оцінок, індикаторів, цінностей, цілей. Тобто – прогностичних моделей майбуття.

Системи показників, чинників утворюють рівні оцінки у багаторівневій моделі розвитку університетської освіти, що містить критерії розвитку. Виокремлюються такі рівні: концептуальні моделі – місія (навчаючи вчимося) та мета (вміння вічно вчитися для всіх) як взірець бажаного майбуття; теоретична модель оцінки якості закладу як сукупність груп показників, чинників, принципів, за умов дотримання яких на шляху сталого розвитку буде реалізована місія та досягнута мета; критерії оцінки сталого розвитку університетської системи освіти у графічній формі (рис. 1); пізнавальні моделі оцінки спеціальностей та закладів з визначенням ступеня впливу різних чинників на якість вищої освіти; пріоритети та критерії сталого розвитку управління університетом (рис. 2); прогностична модель вимірювання рівня та характеру розвитку за системою гранично-критичних показників оцінки розвитку університетської освіти.

Рис. 1. Критерії оцінки сталого розвитку університетської системи освіти

Рис. 2. Пріоритети та критерії сталого розвитку управління університетом

У розділі викладено основні теоретико-методологічні особливості дослідження розвитку університетської системи освіти:

§ Моделювання організаційно-педагогічних систем стає все більш актуальним та ефективним напрямом розвитку педагогічної науки.

§ Діючі моделі природно поєднують навчання та наукові дослідження, відкривають поле можливостей для формування нових якісних та кількісних оцінок, індикаторів, нових знань.

§ Принципова відмінність методології моделювання у педогогіці полягає в тому, що кожен з учасників науково-навчально-виховної діяльності особисто реалізує педагогічні моделі, „домоделює”, а процес є принципово відкритим для творчого пошуку.

§ Визначені принципи: оцінка закладу в цілому; врахування індивідуальних конкурентних переваг та відмінностей; культура оцінки.

§ Критеріальна оцінка якості – кредитно-модульна система та діючі моделі.

§ Модель оцінки закладу доповнюється моделлю розвитку для врахування етапів розвитку і зміни соціально-економічних умов України.

§ Гранично-критичні показники вимірювання рівня та характеру, критерії оцінки розвитку університетської системи освіти.

§ Методологія моделювання зорієнтована на аналіз, визначення умов та шляхів розвитку університетської освіти і потребує формування багаторівневої системи моделей.

§ Методологія аналізу розвитку університетської освіти базується на пріоритеті свободи вибору педагогом та студентом засобів моделювання, що забезпечується природним шляхом через врахування особистих властивостей, відмінностей та наукових традицій у виборі як моделей, так і форм організації педагогічного процесу.

§ Особливістю методології моделювання розвитку університетської освіти є те, що модель майбутнього стану невизначена, багатогранна та змінюється на шляху досягнення мети.

§ Мета моделювання розвитку – це вибір найкращого варіанту управління змінами, коли в процесі самореалізації змінюється сама університетська система освіти та критерії оцінювання.

§ Моделювання є невід’ємним аспектом у забезпеченні природної єдності навчання та наукових досліджень у педагогічному процесі.

§ Концепція моделювання розвитку та системи університетської освіти сформульована у вигляді узагальнюючої тези: разом моделюючи – вчимося.

Таким чином, за цими правилами, принципами, теоретичними положеннями та категоріями педагогіки визначена сутність методології моделювання як послідовного процесу формування та розширення багаторівневої моделі університетської системи освіти на основі сполучення якісних концептуальних та кількісних моделей, ітеративного їх уточнення та доповнення. При цьому підвищення ефективності організації науково-навчально-виховного процесу є фундаментальною проблемою розвитку цивілізації ХХІ століття.

У третьому розділі – “Світові та вітчизняні моделі університетської освіти” – викладено результати наукового аналізу концептуальних моделей університетської системи освіти: світових, національних, регіональних та інноваційного змісту. У процесі педагогічного аналізу основна увага була приділена відмінності організаційно-педагогічної структури університетів, що є характерною ознакою тієї історичної епохи, якій і відповідала своя “ідея університету” як концептуальна модель найвищого рівня університетської системи освіти.

Обґрунтовано ключову концептуальну ідею інноваційного університету сучасної України, що полягає: у вихованні в особистості відповідального ставлення професіонала до розв’язання проблем, з якими йому доведеться зустрітися; у повороті від кількісного зростання до якісного розвитку усіх без винятку складових університетської освіти та у їх єдності; у впровадженні математичної культури крізь максимально можливу кількість дисциплін (мета – створення математичних моделей об’єктів та систем кожної з наук як інноваційної форми існування та здобуття нового знання, для моделювання і як інноваційної організації навчання); у підготовці людини до життя в умовах невизначеності, особистості, яка здатна формулювати нові завдання протягом життя та знаходити рішення, здобувати нове знання; в об’єднанні людей, які бажають розібратися в усьому, щоб зрозуміти.

Зміст інноваційної університетської системи освіти як науково-навчально-культурного комплексу, добровільного об’єднання закладів, установ та організацій, усіх зацікавлених у навчанні та вихованні нового рівня світогляду вільної людини сконцентровано у його меті та місії. Головна мета – гармонійно розвинена особистість, зрощування духовних та культурних цінностей, навчання та виховання вільної людини в умовах сьогодення України. Додаткова мета – культура оцінки усіх продуктів університетської діяльності. Фундаментальна місія полягає у підвищенні престижу та конкурентоспроможності молодої людини сучасної України.

Обґрунтовано принципи, виявлено умови та тенденції, що ведуть до інноваційного змісту університетської освіти. Основні принципи: органічна єдність наук, які зосереджені в університеті, що забезпечує широту світогляду; єдність навчання та наукових досліджень; єдність навчання-досліджень та просвіти; єдність навчання-досліджень та загальної освіти; єдність масового навчання з індивідуалізацією виховання; єдність у різноманітті; свобода творчості у процесі досліджень, викладання та навчання; самооновлення шляхом підготовки вчених-викладачів; повнота пропонованого університетом наукового знання; автономія при достатньому державному фінансуванні; поширення культурних традицій; уособлення “третьої влади інтелектуалів”; індивідуалізація форм навчання у власному темпі засвоєння знань; кооперація навчання за різними типами та рівнями; толерантність та повага до культурних відмінностей, культури оцінювання; регіональна відмінність; перехід від досліджень до реальності, застосування; вільний відповідальний вибір; розширення нерегульованої соціальної діяльності; демократичне виховання; винятковість, що додає впевненості, сміливості у формуванні найсміливіших завдань та цілей, затвердженні перших перемог при вступі до університету, комунікаційних якостей та підвищенні конкурентоспроможності; перехід від кількісного зростання до якісного розвитку; здобуття та застосування знання; формування гуманітарних традицій через принципи: різноманіття, наукового аналізу, індивідуальної відповідальності, забезпечення свободи вибору; принциповість та вимогливість, повага до унікальності і дух жорстокої конкуренції; надання переваги творчій стороні освіти, а не повноті курс

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: