|
|
Памфлет. Різновиди памфлету.Стр 1 из 2Следующая ⇒ Питання до державного іспиту з «Історії, теорії, методики журналістської творчості» Вавілова Памфлет. Різновиди памфлету. Памфлет — художньо-публіцистичний твір, що в гостросатиричній формі викриває злободенні явища суспільного життя. Стосовно етимології поняття «памфлет» існують різні точки зору.Часто слово «памфлет» виводять від грец. παν — все і φλέγω — палю; інколи від англ. pamphlet, утвореного від pamphilius — імені одного з героїв популярної комедії XII століття («Pamphilius seu de amore»). Більша частина дослідників вважає памфлет свого роду різновидом фейлетону, «розгорнутим» фейлетоном із ще більш окресленими ознаками публіцистичності: «Памфлет, — пише з цього приводу Л. Єршов, — це немовби фейлетон, але не на „незначну", а на вузлову тему. В основі його лежить великий соціальний об'єкт, цим багато в чому пояснюється специфіка памфлету, особливості його побудови та стилю. <...>оПамфлет за структурою ближчий до публіцистичної статті. Його основу складають об'єкти величезної ваги, які часто немає потреби переводити в соціальний аспект. Вони й без того з ним пов'язані: соціально-політичний устрій держави, морально-етичні підвалини.., окремі значні державні та політичні діячі і т. п. Ось чому розгортання теми в памфлеті часто відбувається в манері статті, а не через емоційно-образні асоціації». Памфлет відрізняється від фейлетону й більшою ідеологічною різкістю: «Це викривальний твір, що характеризується своєю відвертою спрямованістю проти цілої суспільної системи, що втілює критику цієї системи у формі її сатиричного зображення та поєднує цю критику із засобами відкритої полеміки, прямої політичної аргументації та пропаганди». 43. Валуєвський циркуляр 1863 р. про заборону українського слова. Емський указ 1876 р. царя Олександра ІІ про заборону українського руху та його згубний вплив на подальший розвиток української преси. Валуєвський циркуляр 30 липня (18 липня) 1863 року — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури. Мотивом до видання циркуляру стали підозри царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв. Дію Валуєвського циркуляру було закріплено і розширено шляхом видання імператором Олександром II Емського указу 1876 року, згідно з яким видання творів українською мовою заборонялося практично повністю. Валуєвський циркуляр вважається одним із яскравих виявів шовіністичної політики російського самодержавства, спрямованої на посилення національного, духовного і політичного гноблення українського народу[1]. Окремі дослідники вважають, що чи не головним каталізатором появи циркуляру стали переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Святійшого Синоду для отримання дозволу на друк нікому невідомим відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським[2]. Щоб не допустити друку перекладів, до ІІІ Отделєнія „звернулись” аноніми, які назвалися представниками „киевского духовенства”. В тексті анонімки йшлося про небезпеку допущення до друку українського перекладу Євангелія. З тексту нібито випливає, що її автори допускають можливість схвалення Синодом українського перекладу та протестують проти цього:“ считаем излишним доказывать и то, что допустив нелогичный и затейливый перевод Св. Писания на то наречие русское, которое по своему складу менее всего заслуживает это предпочтение, Св. Синод допустит историческую ошибку и что всяк, кто словом или делом будет способствовать этому опасному предприятию, может приобрести известность Герострата и скоро увидит оправдание на опыте той благоразумной сентенции, что малая ошибка бывает причиной великих бед». Дослідники звертають увагу[2], що аноними звернулись до охранки, а не до до Синоду і припускають[2][3], що ініціатором звернення був київський генерал-губернатор Аннєнков, оскільки його власноручне звернення до шефа жандармів князя Долгорукого за смислом стовідсотково збігається з текстом анонімки: “ Добившись же перевода на малороссийское наречие Священного Писания, сторонники малороссийской партии достигнут, так сказать, признания самостоятельности малороссийского языка, и тогда, конечно, на этом не остановятся и, опираясь на отдельность языка, станут заявлять притязания на автономию Малороссии». Вже 27 березня 1863 року Долгоруков поінформовав про справу царя[3], який розпорядився „розібратися” з ситуацією навколо перекладу[2]. Внаслідок резолюції царя від 27 березня В. Долгоруков листом від 4 квітня поінформував П. Валуєва про справу українофілів, додавши листа М. Аннєнкова[3]. Про те, що він «совершенно разделяет мнение» київського генерал-губернатора, П. Валуєв повідомив В. Долгорукову в листі від 17 червня. Через декілька днів П. Валуєв отримав незалежно від ІІІ відділення, через підзвітне йому цензурне відомство, новий документ з українського питання, який перегукувався з листом М. Аннєнкова й, цілком вірогідно, останнім був інспірований[3]. 27 червня голова київського цензурного комітету Орест Новицький надіслав міністру внутрішніх справ листа, складеного на основі записки цензора того ж комітету Лазова, в якому повідомляв, що до його відомства надійшов рукопис «Притчи Господа нашого Иисуса Христа на украинский мови росказани» і висловлював сумнів щодо потрібності такого видання[4]. О.Новицький стверджував, що учням-українцям на потрібно читати Євангеліє по-українськи, адже освіта по всій Росії «производится на общерусском языке и употребление в училищах малороссийского наречия нигде не допущено»[4]. Теоретико-пропагандистская На примерах конкретных ситуаций дается научно-теоретическое объяснение текущих событий. В таких статьях анализируются теоретические аспекты экономики, политики, литературы и искусства.
Предметно-речова середовище як джерело журналістської інформації Інформаційні агентства Окремо варто поговорити про таке джерело журналістської інформації, як інформаційні агентства, в силу їх специфічності. Ці інформаційні служби є журналістську діяльність, постачаючи їм «сирий», фактичний матеріал, матеріал оформлений за типом жорсткої новини, але самі вони, як правило, не вступають в контакт з аудиторією. Ідея подібного роду підприємств зародилася на початку 19 століття, їй журналісти всього світу зобов'язані французу Шарлю Гавас, який першим розкинув мережу своїх представництв у різних місцевостях, продаючи газетам і журналам здобуті ним факти. На даний момент найбільшою популярністю на світовому ринку інформації користуються наступні агентства: «Associated Press» і «United Press International» (США), «Agance France - Press» (Франція), «Reuters» (Великобританія) і ІТАР-ТАРС (Росія). Ці інформаційні агентства є найбільш потужними джерелами інформації у світі, вони представлені на інформаційному ринку більшості країн СНД. У межах великих регіонів земної кулі розгортають свою діяльність регіональні агентства. Далі за величиною йдуть національні агентства, обласні, міські, а так само ті, що створюються при видавництвах та радіомовних компаніях. З метою підвищеної оперативності найбільші інформаційні агентства користуються всіма видами зв'язку, в тому числі і космічної, мають потужні комп'ютерні центри, службовці для підготовки, обробки та зберігання інформації, яка безперервно надходить споживачам по телетайпу, або у вигляді оперативних бюлетенів новин, прес-релізів, виходять часто кілька разів на день. В даний час в Білорусі діє низка агенцій, що спеціалізуються на наданні інформації різної тематики. Найвідомішими з них є БелТА (www.belta.by) і БелаПАН (www.belapan.com). Ці агентства передають універсальну інформацію, що стосується політичної, економічної, соціальної, культурної, спортивної та іншої тематики. Неспеціалізованими агентствами також є: - Агентство «Інтерфакс-Захід» (www.interfax.by) - компанія в структурі інформаційної групи Interfax Information Services - працює на ринку політичної та економічної інформації Білорусі з 1994 року; - Білоруське бюро «Прайм-ТАСС» (www.prime-tass.by) - з 2003 року є на білоруському інформаційному ринку, спеціалізується на повідомленнях, аналітичних оглядах, базах даних, фінансової інформації. Серед спеціалізованих інформаційних агентств Білорусі найбільшу популярність отримала агенція Володимира Гревцова (www.grevtsov.by). Агентство надає якісну економічну, фінансову і юридичну інформацію. Засноване в 1992 році, в 2005 році воно вже являє собою найбільший у Білорусі медіа-холдинг, до складу якого входить 6
Наблюдение и эксперимент Источником информации служит и наблюдение, которое при грамотном построении даёт возможность изучить явление, а не отдельные его аспекты. Систематическое наблюдение – это наблюдение, ориентированное на получение данных о развитии той или иной сферы действительности, о поведении того или иного лица с помощью многократных непосредственных и опосредованных контактов в течение сколько-нибудь длительного контакта. Наблюдение - давно освоенный метод в журналистикеАнализ творческого опыта журналистов говорит о том, что регистрация наблюдений имеет очень индивидуальный характер. В блокнотах журналистов можно найти записи всякого рода – описательные, эмоциональные, оценочные выражения, меткие словечки, аналогии, истолкования… Эти мелочи как раз и передают настроение, ощущение, придают материалу достоверность, создают «эффект присутствия». В зависимости от позиции наблюдателя различают открытое и скрытое наблюдение. При открытом наблюдении журналист не скрывает своего присутствия, цели и содержания работы. При скрытом до поры до времени он не сообщает об истинной цели своего расследования и работы. Интуиция, ёмкое воображение, чёткий отбор чужих восприятий, общий уровень развития самого журналиста, исходная творческая установка – всё это помогает эффективно использовать наблюдение в журналистике. Существенная особенность этого источника информации в том, что «визуальные контакты в данном случае дополняются непрерывным накоплением документальных материалов, отражающих те или иные моментов жизни объекта и позволяющих увидеть новые или упорно повторяющиеся его явления» 17. К эксперименту журналисты прибегают значительно реже, поскольку этот метод требует больших затрат – временных, ресурсных, материальных, организационных и пр. «Эксперимент – это метод получения сведений об объекте через выявление реакции на экспериментальный фактор, в качестве которого выступает одна или несколько его изменяемых характеристик». 18 Интуитивно журналисты давно нащупали возможность открывать для себя таким образом новое о людях и ситуациях, однако это были отдельные эпизоды в профессиональной практике. А вот во второй половине нашего века эксперимент стал использоваться интенсивно и – с ориентацией на социологические разработки. Первые научные описания эксперимента как метода журналистского познания появились не так давно, причём опять же с учетом социологических рекомендаций.
Питання до державного іспиту з «Історії, теорії, методики журналістської творчості» Вавілова Памфлет. Різновиди памфлету. Памфлет — художньо-публіцистичний твір, що в гостросатиричній формі викриває злободенні явища суспільного життя. Стосовно етимології поняття «памфлет» існують різні точки зору.Часто слово «памфлет» виводять від грец. παν — все і φλέγω — палю; інколи від англ. pamphlet, утвореного від pamphilius — імені одного з героїв популярної комедії XII століття («Pamphilius seu de amore»). Більша частина дослідників вважає памфлет свого роду різновидом фейлетону, «розгорнутим» фейлетоном із ще більш окресленими ознаками публіцистичності: «Памфлет, — пише з цього приводу Л. Єршов, — це немовби фейлетон, але не на „незначну", а на вузлову тему. В основі його лежить великий соціальний об'єкт, цим багато в чому пояснюється специфіка памфлету, особливості його побудови та стилю. <...>оПамфлет за структурою ближчий до публіцистичної статті. Його основу складають об'єкти величезної ваги, які часто немає потреби переводити в соціальний аспект. Вони й без того з ним пов'язані: соціально-політичний устрій держави, морально-етичні підвалини.., окремі значні державні та політичні діячі і т. п. Ось чому розгортання теми в памфлеті часто відбувається в манері статті, а не через емоційно-образні асоціації». Памфлет відрізняється від фейлетону й більшою ідеологічною різкістю: «Це викривальний твір, що характеризується своєю відвертою спрямованістю проти цілої суспільної системи, що втілює критику цієї системи у формі її сатиричного зображення та поєднує цю критику із засобами відкритої полеміки, прямої політичної аргументації та пропаганди». 43. Валуєвський циркуляр 1863 р. про заборону українського слова. Емський указ 1876 р. царя Олександра ІІ про заборону українського руху та його згубний вплив на подальший розвиток української преси. Валуєвський циркуляр 30 липня (18 липня) 1863 року — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури. Мотивом до видання циркуляру стали підозри царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв. Дію Валуєвського циркуляру було закріплено і розширено шляхом видання імператором Олександром II Емського указу 1876 року, згідно з яким видання творів українською мовою заборонялося практично повністю. Валуєвський циркуляр вважається одним із яскравих виявів шовіністичної політики російського самодержавства, спрямованої на посилення національного, духовного і політичного гноблення українського народу[1]. Окремі дослідники вважають, що чи не головним каталізатором появи циркуляру стали переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Святійшого Синоду для отримання дозволу на друк нікому невідомим відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським[2]. Щоб не допустити друку перекладів, до ІІІ Отделєнія „звернулись” аноніми, які назвалися представниками „киевского духовенства”. В тексті анонімки йшлося про небезпеку допущення до друку українського перекладу Євангелія. З тексту нібито випливає, що її автори допускають можливість схвалення Синодом українського перекладу та протестують проти цього:“ считаем излишним доказывать и то, что допустив нелогичный и затейливый перевод Св. Писания на то наречие русское, которое по своему складу менее всего заслуживает это предпочтение, Св. Синод допустит историческую ошибку и что всяк, кто словом или делом будет способствовать этому опасному предприятию, может приобрести известность Герострата и скоро увидит оправдание на опыте той благоразумной сентенции, что малая ошибка бывает причиной великих бед». Дослідники звертають увагу[2], що аноними звернулись до охранки, а не до до Синоду і припускають[2][3], що ініціатором звернення був київський генерал-губернатор Аннєнков, оскільки його власноручне звернення до шефа жандармів князя Долгорукого за смислом стовідсотково збігається з текстом анонімки: “ Добившись же перевода на малороссийское наречие Священного Писания, сторонники малороссийской партии достигнут, так сказать, признания самостоятельности малороссийского языка, и тогда, конечно, на этом не остановятся и, опираясь на отдельность языка, станут заявлять притязания на автономию Малороссии». Вже 27 березня 1863 року Долгоруков поінформовав про справу царя[3], який розпорядився „розібратися” з ситуацією навколо перекладу[2]. Внаслідок резолюції царя від 27 березня В. Долгоруков листом від 4 квітня поінформував П. Валуєва про справу українофілів, додавши листа М. Аннєнкова[3]. Про те, що він «совершенно разделяет мнение» київського генерал-губернатора, П. Валуєв повідомив В. Долгорукову в листі від 17 червня. Через декілька днів П. Валуєв отримав незалежно від ІІІ відділення, через підзвітне йому цензурне відомство, новий документ з українського питання, який перегукувався з листом М. Аннєнкова й, цілком вірогідно, останнім був інспірований[3]. 27 червня голова київського цензурного комітету Орест Новицький надіслав міністру внутрішніх справ листа, складеного на основі записки цензора того ж комітету Лазова, в якому повідомляв, що до його відомства надійшов рукопис «Притчи Господа нашого Иисуса Христа на украинский мови росказани» і висловлював сумнів щодо потрібності такого видання[4]. О.Новицький стверджував, що учням-українцям на потрібно читати Євангеліє по-українськи, адже освіта по всій Росії «производится на общерусском языке и употребление в училищах малороссийского наречия нигде не допущено»[4].   Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...  Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...  ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...  Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|