Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Крім того з переліку адміністративних стягнень потрібно виключити:





· оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення (будучи малоефективним і складним у застосуванні, це стягнення не застосовується в більшості європейських країн, за винятком Молдови та України);

· відшкодування заподіяних збитків (це стягнення має суто компенсаційний характер, по суті воно є цивільно-правовим, а отже має реалізовуватись у рамках цивільної відповідальності);

· видворення іноземців та осіб без громадянства (питання про належність цього примусового заходу до системи адміністративних стягнень дискусійне з багатьох причин, однак головним є те, що наразі воно не знайшло відбиття в санкціях конкретних адміністративно-деліктних норм).

Водночас важко погодитися з тими правниками, які пропонують залишити в переліку адміністративних стягнень усього три заходи – попередження, штраф та обмеження спеціального права. Уявляється, що такий крок не тільки звузить можливості адміністративного впливу на правопорушників, а й знизить ефективність інституту адміністративної відповідальності в цілому. Адже навряд чи порівняно незначні адміністративні штрафи, а тим більше попередження, як суто психологічний захід, зможуть чинити помітний виховний і превентивний вплив на суб’єктів з високим рівнем матеріального статку. Не завжди виявляється ефективним й обмеження спеціального права.

Зважаючи на це, система адміністративних стягнень має бути не лише «компактною», але й достатньо розмаїтою для того, щоб забезпечувати надійний, усебічний захист правовідносин, які складаються в сфері публічного адміністрування.

Як орієнтовний перелік адміністративних стягнень, доцільний для закріплення в новому КУпАП, можна запропонувати такий:

1) штраф;

2) попередження,

3) тимчасове позбавлення спеціального права, наданого фізичній особі;

4) тимчасова заборона окремих видів діяльності;

5) тимчасова заборона (зупинення) діяльності юридичної особи.

7. І нарешті ще одним питанням, доречним для розгляду в рамках представленої статті, є питання про структуру КУпАП, а точніше – про співвідношення його «матеріальної» та «процесуальної» частин. У наукових публікаціях висловлюється чимало різних думок з приводу того, чи потрібно включати до майбутнього Кодексу норми, які регламентують процедуру розгляду справ про адміністративні проступки.

Одна частина вчених надає перевагу нині чинній «схемі», згідно з якою і матеріальні, і процесуальні норми концентруються в єдиному кодифікованому акті. Інша обстоює протилежну точку зору, доводячи необхідність винесення «процесуального» блоку норм за межі КУпАП. При цьому більшість її представників демонструють абсолютно різне бачення перспектив законодавчої регламентації адміністративно-деліктного провадження: хтось пропонує створити на основі відповідних норм окремий адміністративно-процесуальний кодекс за аналогією з КПК і ЦПК України; хтось вважає доцільним об’єднати ці норми з положеннями чинного КАС України; а дехто бачить їх складовою кодексу адміністративних процедур (адміністративно-процедурного кодексу), який визначатиме процесуальні засади розгляду та вирішення всіх типів адміністративних справ.

Безперечно, усі ці підходи становлять певний науковий інтерес. Та все ж з погляду практичної доцільності найбільш переконливою видається ідея про збереження процесуальної частини в структурі нового КУпАП.

По-перше, прогнозовані зміни в адміністративно-деліктній сфері (зокрема виключення загальних судів з кола суб’єктів адміністративної юрисдикції, скасування низки невластивих для адміністративної юрисдикції стягнень тощо) істотно спростять процедуру притягнення до адміністративної відповідальності як у частині накладення стягнень, так і в частині їх виконання. Відповідно зменшиться загальний масив процесуальних норм. І хоча він буде вельми об’ємним, однак зовсім не в тому обсязі, щоб слугувати підґрунтям для прийняття окремого Кодексу.

По-друге, як засвідчив аналіз останніх законодавчих ініціатив Уряду, перспектива включення норм про адміністративно-деліктне провадження до майбутнього адміністративно-процедурного кодексу виглядає примарною. Так, у ст. 2 проекту АПК, внесеного на розгляд Верховної Ради України 3 грудня 2012 р., чітко зазначено: «Дія цього Кодексу не поширюється на відносини, що виникають під час діяльності щодо … кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, оперативно-розшукової діяльності, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), вчинення нотаріальних дій, виконання покарання, застосування законодавства про захист економічної конкуренції, податкового та митного законодавства, провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею».

По-третє, ідея про виключення процесуальної «частини» зі змісту КУпАП зумовлює постановку низки суто прикладних питань: Чи полегшить цей крок процес розгляду та вирішення адміністративних справ? Чи сприятиме він швидкому й безпомилковому відшуканню норм, потрібних для застосування? Чи спростить він роботу суб’єктів адміністративної юрисдикції?

Відповіді на ці та інші подібні питання лежать на поверхні. Цілком очевидно, що в практичній діяльності, що передбачає необхідність прийняття оперативних рішень, простіше і зручніше користуватись одним кодексом, аніж двома. Звісно, існує ще й шлях інкорпорації, тобто створення єдиного збірника з різних нормативних актів. Однак здоровий глузд підказує, що спочатку «розбивати» кодекс на два розрізнені акти, а потім механічно об’єднувати їх в одне ціле – алогічно й недоцільно.

Перелік аргументів на користь збереження «двоєдиної» (матеріально-процесуальної) структури КУпАП можна продовжувати й далі. Проте, гадаємо, і викладеного цілком достатньо для усвідомлення слушності цього підходу.

Резюмуючи викладене, можна констатувати, що сучасна фаза реформування адміністративно-деліктного законодавства актуалізувала широкий комплекс науково-практичних питань. Це і питання про сутність адміністративних проступків, і питання конструкції їхніх складів, і питання адміністративних стягнень, і питання підвідомчості адміністративних справ, і питання юрисдикційної практики та багато інших. З нашого погляду, ключовими моментами їхнього вирішення мають стати:

· формування концептуального уявлення про адміністративний проступок як про делікт, що посягає на суспільні відносини в сфері публічного адміністрування;

· винесення за межі адміністративно-правового регулювання деліктів кримінально-правового та цивільно-правового характеру;

· визнання суб’єктами адміністративних проступків як фізичних, так і юридичних осіб;

· покладення в основу адміністративної відповідальності принципу об’єктивного ставлення у вину;

· виключення загальних судів з кола суб’єктів, уповноважених розглядати та вирішувати справи про адміністративні проступки;

· здійснення розгляду справ про адміністративні проступки тільки в адміністративному (позасудовому порядку);

· удосконалення системи адміністративних стягнень шляхом: а) вилучення з неї заходів примусу, властивих для кримінального і приватного права; б) включення до неї стягнень, зумовлених потребою організаційного впливу на юридичних осіб;

· збереження традиційного підходу до кодифікації адміністративно-деліктного законодавства, який передбачає об’єднання в єдиному правовому акті (кодексі) як матеріальних, так і процесуальних норм.

При вивченні четвертого питання ( Адміністративне право України як навчальна дисципліна.) студентам слід звернути увагу на те, що

 

Адміністративне право як галузь права є однією з провідних галузей права України і належить до фундаментальних. Це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються під час забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно- політичного розвитку та охорони громадського порядку.

Адміністративне право як навчальна дисципліна є обов'язковою у навчальних планах при підготовці майбутніх юристів. Слід зазначити, що як навчальна дисципліна адміністративне право - більш широка категорія, ніж галузь права, тому що вона не лише вивчає питання правових норм, а и формує цілісну, теоретичну, абстраговану модель адміністративно-правового регулювання відповідних суспільних відносин. До цієї моделі входять такі складові, як правові відносини, суб'єкти адміністративного права, способи забезпечення законності й дисципліни, механізм адміністративно-правового регулювання тощо.

Адміністративне право не завжди було обов'язковим для вивчення майбутніми юристами. Так, у радянський період існування України було 2 періоди, коли адміністративне право не викладалося взагалі в юридичних навчальних закладах: 1917- 1921 та 1928-1938 рр. Це, передусім, зумовлювалося ідеологічними причинами, специфікою тих часів. Прийнято було вважати, що адміністративне право вивчало правові відносини між державою (владою) та громадянином, воно не могло існувати, оскільки в радянському суспільстві не було суперечностей між владою та населенням. Так звана "реабілітація" адміністративного права як навчальної дисципліни відбулася після відомої Першої Всесоюзної наради з питань науки радянської держави і права у 1938 р.

Сучасне адміністративне право як навчальна дисципліна з позицій педагогічної доцільності поділяється на Загальну та Особливу частини. Р. Мельник пропонує кардинально переглянути зміст викладання навчальної дисципліни "Адміністративне право України" шляхом повної відмови при викладанні Особливого адміністративного права (Особлива частина) від його побудови за галузями публічного адміністрування й переходу до його побудови на підставі предмету правового регулювання. Істотно зменшити навантаження на викладання Загального адміністративного права (Загальна частина) й сконцентрувати увагу на Особливому адміністративному праві (Особливій частині), вивести з першого адміністративно-деліктне право, службове право, адміністративно-процедурне право й перенести їх вивчення у межі Особливого адміністративного права. Останнє вивчати у межах спеціальних курсів (кожну підгалузь окремо) з урахуванням специфіки вищого навчального закладу та спеціальності, за якою здійснюється навчання.

Останнім часом спостерігається тенденція до виокремлення навчальних дисциплін "Адміністративний процес", "Адміністративне судочинство", а також ряду спецкурсів (наприклад, "Адміністративна відповідальність", "Адміністративно-юрисдикційна діяльність" тощо). Окрім того, вивчення дисципліни "Адміністративне право" тісно пов'язане із вивченням дисциплін, які містять т.зв. "адміністративно-правову складову" (наприклад, "Земельне право", "Аграрне право", "Екологічне право" тощо). Метою викладення адміністративного права є формування у студентів навичок застосування чинного адміністративного законодавства, тлумачення норм адміністративного права, оволодіння способами правової кваліфікації конкретних юридичних фактів.

Адміністративне право як правнича наука - складова частина юридичної науки. Це система поглядів, ідей, уявлень про адміністративне законодавство, публічне адміністрування, реформування й тенденції розвитку адміністративного права, його принципи, про адміністративне право зарубіжних країн. Як наука адміністративне право є ширшою категорією, ніж галузь права та навчальна дисципліна, тому що вона вивчає такі питання, які не входять у поняття галузі адміністративного права і не вивчаються в курсі зазначеної навчальної дисципліни, зокрема: перспективи реформування сучасного адміністративного права; співвідношення адміністративно-правових інститутів; взаємозв'язок адміністративного права з іншими юридичними та неюридичними (управління, державне управління, політологія, соціологія) науками; використання досягнень зарубіжної адміністративно-правової науки тощо.

Поділяючи точку зору С. Стеценка, можна відзначити, що основними завданнями науки адміністративного права є:

- створення нової доктрини українського адміністративного права з урахуванням демократичних перетворень, що відбуваються в державі;

- виявлення проблем адміністративного права та формулювання пропозицій з їх усунення;

- тлумачення адміністративно-правових норм;

- пошук нових способів забезпечення законності та дисципліни у діяльності суб'єктів публічної адміністрації;

- реформування системи органів виконавчої влади з метою оптимізувати її відповідно до потреб суспільного життя;

- розроблення нових понять і принципів, спрямованих на вдосконалення публічного адміністрування тощо.

Структура науки адміністративного права тісно пов'язана із структурою галузі та традиційно складається із Загальної та Особливої частин. Загальна частина адміністративно-правової науки становить сукупність уявлень, теорій та концепцій щодо предмету та методу адміністративного права, а також щодо загальних для всієї галузі адміністративно-правових інститутів. Особлива частина адміністративно-правової науки складається із доктринальних положень та висновків щодо правового регулювання різних аспектів адміністративно-політичної, соціально-культурної та економічної сфер суспільного життя.

 







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.