|
Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як засіб підвищення його ефективності.Стр 1 из 2Следующая ⇒ ТМФВ Фази виконання вправ та їх значення. Рухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються у певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази: підготовчу, основну (або головну) і заключну. Всі три фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну. У підготовчій фазі - створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху в метаннях, опорних стрибках і ударних рухах розтягуються ті м'язи, які в головній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність такої підготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди робочого руху. Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль. У деяких ациклічних рухів може бути не одна, а декілька основних фаз: наприклад, у стрибках з жердиною - відштовхування івхід на жердину, перехід в упор з поворотом; у потрійному стрибку з розбігу -три відштовхування. Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючі рухи після випускупредметів у метаннях, піднімання голови і розведення ніг вперед-назад в кінці оберту вперед в упорі верхи та ін. Засоби фізичного виховання. Загальна характеристика засобів фізичного виховання У вітчизняній системі фізичного виховання застосовуються численні засоби: систематизовані фізичні вправи, природні сили, фактори особистої та громадської гігієни. Усі засоби застосовуються з метою зміцнення здоров'я, всебічного розвитку людини, виховання фізичних якостей, формування необхідних рухових вмінь та навичок та ін. Завдання фізичного виховання вирішуються як за допомогою використання навколишнього середовища, так і фізичних вправ. Оздоровчі сили природи як засоби фізичного виховання До природних сил відносяться сонце, вода та повітря, які є тим середовищем, що оточує нас при виконанні фізичних вправ. Якщо позбавити людину цих сил, то життя через деякий час було б неможливе. Сонячні промені впливають благотворно на людину. Під дією сонця поліпшується фізіологічна особливість шкіри: покращується терморегуляція, посилюється виділення продуктів обміну, шкіра стає більш товстою, що затрудняє проникнення мікробів, людина від цього стає більш неподатливою до захворювань. Збільшується кількість вітаміну Д в організмі, підвищується рівень еритроцитів та гемоглобіну в крові, підвищується фагоцитарна здібність лейкоцитів, поліпшується білковий обмін та швидкість скипання крові. Вплив сонячної радіації на організм людини спостерігався здавна. Там, де сонячна радіація недостатня, погіршується міцність кісток, знижується протидія до застудних захворювань. Сонце є каталізатором при вихованні фізичних якостей. Вода складає 63—70 % ваги людини, виконує транспортну функцію, приймає участь в обмінних процесах, де за допомогою води виводяться кінцеві продукти обміну. 85 % терморегуляції забезпечується за рахунок води. Повітря необхідне людині для дихання, без нього неможливі обмін та перебіг усіх біологічних процесів в організмі. 15 % теплового обміну здійснюється за допомогою повітря. Зміни хімічного складу повітря, а також фізичні особливості можуть тією чи іншою мірою вплинути на здоров'я людини. Ось чому у спортивних приміщеннях підвищені вимоги до складу повітря. Доведено, що спортсмени, які тренуються в закритих приміщеннях, не досягають такого рівня фізіологічних функцій, порівняно с тими, хто тренується на повітрі. Гірські умови (середньогірря) ефективно впливають на працездатність спортсменів, бо кількість еритроцитів, а ралом з ними і гемоглобіну на 10-20 % більше, ніж у спортсменів, що тренуються на рівнині. У процесі фізичного виховання названі оздоровчі сили природи використовуються за двома напрямками: 1. Організація занять фізичними вправами безпосередньо в умовах природного середовища (на свіжому повітрі, ни місцевості, в природних водоймах та ін.), завдяки чому вплив його факторів тісно поєднується з впливом фізичних вправ і так чи інакше зміцнює його ефект (наприклад, посилює його в разі інтенсивної сонячної радіації і підвищеної температури повітря). 2. Організація спеціальних процедур загартувального і оздоровчо-відновного характеру (сонячно-повітряних ванн, модних процедур і та ін.). Методика використання природних сил повинна спиратися на дослідження єдності організму і середовища, впливу середовища на організм тих, к то займається фізичними вправами. Сонячні ванни найбільш раціонально приймати зранку до 11 години, а також і 17 години до вечора. Характеристика гігієнічних факторів у процесі фізичного виховання Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки в тому випадку, якщо заняття фізичними вправами постануть органічною частиною життєдіяльності людини. З другого боку, ефективність самих фізичних вправ буде щонайвищою тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Як неспецифічні засоби, гігієнічні чинники набувають великого значення для повноцінного вирішення завдань фізичного виховання. Як би добре не був організований педагогічний процес, він ніколи не даси бажаного ефекту при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття проходитимуть в антисанітарних умовах. Гігієнічні чинники є широкою групою різноманітних засобів, які умовно поділені на дві групи: 1. Засоби, які забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто все те, що забезпечує передумови для повноцінних занять фізичними вправами. 2. Засоби, що безпосередньо включаються у процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, спеціальне харчування на дистанції, створення зовнішніх умов (чистота повітря, достатня освітленість та ін.). Організація фізичного виховання в ЛОТ. ТМФВ Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як засіб підвищення його ефективності. Складовою частиною навчально-виховного процесу є контроль учителем власної діяльності та діяльності учнів на кожному уроці. Тільки осмислюючи й оцінюючи результати цієї діяльності, можна вносити необхідні корективи у свою працю, підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність учителя загалом. Отже, володіння методикою педагогічного аналізу уроку є обов'язковим компонентом професійної кваліфікації фахівців із фізичної культури і запорукою підвищення його результативності. Спостереження та аналіз уроку — це складний процес, який вимагає певних знань, умінь і навичок тримати в полі зору всі сторони навчально-виховної діяльності. Побачене необхідно одночасно осмислити й оцінити з позицій доцільності рішень у певних обставинах, намітити рекомендації тому, хто проводить урок. Для формування висновків і пропозицій треба готуватися, спеціально вивчаючи при цьому документи планування та готуючи протоколи спостереження до його початку. Аналіз уроку може бути повним або частковим. За повного аналізу охоплюються всі його компоненти, нюанси і весь зміст уроку. Предметом часткового аналізу є окремі компоненти уроку, наприклад: величина і динаміка фізичних навантажень, методи та методичні прийоми використані вчителем, поведінка учнів, поведінка вчителя, прийоми активізації діяльності учнів тощо. Повний аналіз уроку може переслідувати різну мету, а саме: • виявлення його позитивних сторін і хиб (щоби закріпити перші Іа усунути другі); • контроль діяльності вчителя та інспектування; • вивчення досвіду роботи вчителів; • оцінку рівня професійної майстерності вчителя. У методичній літературі з фізичного виховання рекомендуються різні схеми аналізу уроків, які загалом представляють один із двох підходів до вирішення цієї проблеми. Перший підхід, який трапляється найчастіше, передбачає аналіз окремих розділів (компонентів) діяльності вчителя й учнів на уроці; другий — орієнтує на послідовний аналіз частин уроку. Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за окремими його компонентами. І. Загальні відомості. Школа, клас, дата, час, місце проведення, кількість учнів за списком і тих, хто займаються, зайнятість корисною роботою тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів. Матеріально-технічне забезпечення та санітарно-гігієнічні умови проведення занять (чистота приміщення; стан приладів, їхнє розміщення, установка і прибирання; порядок роздачі та збору інвентаря; нестандартне обладнання, його доцільність і ефективність; безпека на занятті; виховання в учнів бережливого ставлення до інвентаря та обладнання; залучення учнів до підготовки і виготовлення дрібного інвентаря та наочних посібників). Естетична оцінка місць занять та матеріально-технічних умов. Підготовленість педагога та учнів до уроку. Розробка вчителем змісту знань: відповідність підібраних засобів завданням уроку; доцільність запланованої і фактично реалізованої послідовності вправ на уроці. Підбір методів і методичних прийомів навчання, виховання, організації та оцінки діяльності учнів; їхня цінність із погляду виховання особистості учнів; використання на уроці наочних посібників і технічних засобів навчання, їх повнота і методична цінність. Підготовленість до уроку помічників, їх попереднє інструктування; успішність діяльності; знання та вміння організаційно-методичного характеру; знання типових помилок і шляхів їх виправлення; уміння страхувати; знання правил ігор, вимог до установки приладів. Якість виконання функцій черговими, капітанами команд, суддями. Доцільність відхилень від намічених завдань і змісту уроку, викликаних умовами і ситуаціями, що виникли у процесі його проведення. Використання методів організації навчальної роботи і їх поєднань. Способи виконання вправ, що використовувались на уроці. Доцільність вибраних форм розміщення і способів переміщення учнів для виконання чергових завдань з погляду забезпечення оптимальних просторових умов роботи (доброї видимості вчителя, зручності виконання вправ, взаємоспостереження під час взаємного навчання й оцінки) та економії часу. Виховна цінність застосованих шикувань і переміщень (для розвитку орієнтування у просторі та часі, виховання естетичних почуттів, уваги, кмітливості і виконавської дисципліни). II. Тип, завдання і побудова уроку. Місце уроку в системі занять, доцільність обраного типу уроку, його відповідність етапові навчання. Чіткість формування завдань і їх доведення до учнів із погляду мотиваційного значення (спонукання учнів до навчання, подолання труднощів, переконання важливості матеріалу, що вивчається, підвищення інтересу до уроку). Відповідність структури уроку до його типу, завдань і змісту. III. Навчальний матеріал (зміст) уроку. Відповідність змісту і завдань до можливостей учнів, їхнього рухового досвіду. Зв'язок матеріалу уроку із засвоєним раніше. Наявність і своєчасність перевірки якості засвоєного, достатності зусиль для усунення виявлених помилок. Забезпечення міцності засвоєння матеріалу. Доцільність і конкретність заданих додому завдань, їх посильність. Дозування фізичних навантажень. Обгрунтованість фізичних навантажень і способів їх регулювання з позиції вирішення поставлених завдань. IV. Методи навчання і виховання. Уміння вчителя обирати необхідні методи, враховуючи завдання уроку, особливості навчального матеріалу, умови проведення занять, етап навчання, підготовленість учнів, їх вік і стать. Наявність елементів самостійного пошуку і творчих зусиль учнів. Зв'язок навчання і виховання в кожному конкретному епізоді та уроці загалом. Оцінюючи використання методу слова, враховують: • точність і логіку викладу, його образність, пізнавальну і виховну цінність розповіді; • чіткість визначення призначення того, що вивчається, переконливість обгрунтування вимог до процесу навчання і його результатів, прагнення залучити учнів до пояснення; • характер і форму запропонованих учням завдань, їхню доцільність і доступність формулювань; • уміння педагога вести бесіду, спрямовувати обговорення, підсумовувати; • доцільність кількості та змісту вказівок, спонукання учнів до творчої активності через вказівки, їхню своєчасність, авторитетність, роль у навчанні та вихованні; • уміння вчителя керувати розбором ігор та інших колективних дій учнів; • дотримання прийнятої термінології, забезпечення правильних команд і їхнє виконання, уміння варіювати силу та інтонацію голосу, використовувати самопідрахунок, самоприклади, самопроговорювання; • доступність пояснення техніки; • об'єктивність усних оцінок, їхню своєчасність і форму виголошення, участь в оцінюванні учнів. Під час використання методів демонстрації оцінюється: • своєчасність прямої демонстрації, її доцільність і достатність повторень, шляхи попередження сліпого копіювання; • підготовка учнів до демонстрації, місця спостережень та їх зміни; • використання слухового, зорового і м'язового сприйняття для створення повної уяви про вправу; • вплив різних способів демонстрації на успіхи у навчанні; • використання звукової і світлової сигналізації га музичного супроводу для регулювання процесу засвоєння темпу, ритму, стимулювання емоційного стану, вміння обирати музичні твори, керувати виконанням вправ під музику. Оскільки у процесі проведення занять методи слова і демонстрації використовуються разом, оцінюють ефективність їх поєднання. Під час використання методів вправи оцінюють: • їхню доцільність із позицій величини навантаження, впливу на ефективність вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань, поєднання з методами слова і демонстрації; • відповідність обраних методів до етапу навчання, фізичного і психічного стану учнів; • доцільність обраного варіанту навчання (загалом чи частинами); • уміння вчителя своєчасно виявити і виправити помилки; • ефективність підібраних підвідних і підготовчих вправ; • ефективність використання ігрового і змагального методів, стимулювання творчої активності та свідомості учнів; • уміння сформувати команди, розподілити ігрові ролі, доступно викласти зміст ігор і правила їх проведення; • здатність учителя застосувати ігровий і змагальний методи для виховання учнів. V. Аналіз стилю діяльності педагога передбачає відповідь на два питання. Перше питання: наскільки зміст і структура уроку відповідають принципу розвиваючого навчання, а саме: • уміння вчителя ставити завдання, які стимулюють інтерес учнів до уроку; • відповідність фізичного, психічного і інтелектуального навантаження можливостям учнів; • співвідношення репродуктивної і творчої навчальної діяльності учнів; • співвідношення засвоєння навчального матеріалу на уроках і в самостійних позаурочних заняттях; інструктивна спрямованість уроку; • співвідношення контролю, аналізу й оцінки діяльності учнів з боку вчителя і взаємної критичної оцінки, самоконтролю, самоаналізу і самооцінки учнів; • співвідношення спонукання учнів до діяльності шляхом коментарів, що викликають позитивні відчуття у зв'язку з виконанням роботи, установок, що стимулюють інтерес до занять, і шляхом примусу (різкі зауваження, нотації, нагадування про оцінку тощо); • досягнення педагога в розвитку допитливості, спостережливості, мисленневої активності, ініціативи, самостійності та почуття відповідальності за свої дії, навичок самоконтролю і самооцінки. Друге питання: які особливості самоорганізації вчителя, тобто: • підготовленість учителя до уроку (володіння змістом і структурними компонентами уроку); • робоче самопочуття вчителя на початку уроку й у процесі його проведення (зібраність, наполегливість у вирішенні завдань, оптимістичність, педагогічна винахідливість тощо); • педагогічний такт учителя, його мовна і рухова підготовка, вміння справляти приємне враження; • психологічний клімат у класі, збереження вчителем керівної ролі на уроці; • уміння контролювати й оцінювати роботу помічників. VI. Аналіз організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці передбачає відповідь на питання: наскільки на уроці були забезпечені умови для продуктивної роботи учнів і їх активність, а саме: • розуміння учнями поставлених завдань; • як учитель досягав осмислення учнями навчального матеріалу; • які установки використовувались і в якій формі (переконання, навіювання); • як досягалися стійкість і зосередженість уваги учнів, їхня підготовленість до уроку; • як актуалізувався попередній досвід учнів у процесі вивчення нового матеріалу; • за допомогою яких прийомів і форм роботи досягає вчитель активності учнів, їхньої самостійності; • якого рівня розуміння навчального матеріалу досягає вчитель від учнів; • рівень особистої відповідальності учнів за якість та ефективність навчальної роботи; • прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, самооцінки, взаємооцінки; • прагнення учнів зрозуміти значення засвоєного і використати його у власній руховій діяльності; • інтерес учнів до власного розвитку, успіхів та рівень їхньої відповідальності за власний фізичний стан; • емоційний стан учнів. VII. Результати уроку: • реалізація плану уроку, його завдань, рівень засвоєння навчального матеріалу; • виховне й оздоровче значення уроку; • обгрунтованість і ефективність змін, внесених у запланований зміст і організацію уроку; • емоційне тло уроку. VIII. Висновки і пропозиції: • оцінка якості уроку загалом; • що було нового, оригінального на уроці; • вади змісту, організації та методики проведення уроку; • шляхи усунення хиб і помилок учителя. Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за його частинами 1. Підготовча частина • Правильність постановки завдань уроку, їхня конкретність, відповідність підготовленості учнів і умовам проведення занять, зв'язок із завданнями попередніх уроків. • Спосіб і ефективність донесення завдань уроку до свідомості учнів, їхня психологічна підготовка до його проведення. • Кількість, ефективність, оригінальність вправ, їхня відповідність матеріалу основної частини за характером та інтенсивністю, оцінка дозування вправ. Наявність спеціально підготовлених вправ, їхня достатність. • Ефективність педагогічного керівництва класом із боку вчителя (методи організації, команди, демонстрація, слово, грамотність мовлення). • Наявність необхідних частин розминки (загальної, спеціальної, індивідуальної). • Доцільність використаних способів виконання вправ. • Вимоги вчителя щодо правильності виконання вправ учнями. • Доцільність використання площі, обладнання та інвентаря. 2. Основна частина уроку • Доцільність використаних учителем методів і методичних прийомів, підготовчих і підвідних вправ для засвоєння запланованої рухової дії. • Знання вчителем техніки запланованої до вивчення вправи та його уміння бездоганно виконати її. • Ефективність запланованої та реально виконаної кількості повторень вправ, передбачених змістом уроку. • Теоретична підготовка учнів на уроці. • Реалізація принципів доступності та індивідуалізації, міцності та прогресування, свідомості та активності на уроці. • Дотримання заходів безпеки під час виконання вправ. • Реалізація вимоги щодо вдосконалення фізичних якостей на уроці. Зв'язок цієї роботи зі змістом навчального матеріалу. Відповідність параметрів навантаження поставленим завданням. • Використання на уроці тренажерів, нестандартного обладнання, опосередкованої наочності, навчальних карток. • Щільність основної частини уроку та її емоційність. 3. Заключна частина • Доцільність використаних засобів для вирішення завдань заключної частини. • Уміння вчителя підсумовувати урок, оцінювати діяльність учнів, націлювати їх на подальше самовдосконалення. • Зміст домашнього завдання, його цінність для учнів і їх інтерес до виконання. Чи є домашні завдання часткою системи самостійної роботи учнів? 4. Оцінка компонентів уроку, що стосуються всіх його частин • Оздоровча і виховна цінність уроку. • Емоційність уроку й інтерес до нього учнів. • Спосіб взаємодії учнів та вчителя на уроці. • Доцільність і ефективність відхилень від передбаченого плану уроку. • Оцінка якості підготовки місць, занять, їхній санітарно-гігієнічний стан, матеріальне забезпечення. • Спортивна форма учнів. • Зовнішній вигляд і психологічний стан учителя, манера його поведінки. • Активність учнів, їх зацікавленість власним розвитком, старанність. • Реалізація на уроці міжпредметних зв'язків. Звертаємо увагу на те, що аналіз уроку не повинен містити простих відповідей на поставлені у схемі питання, як це робиться, наприклад, під час заповнення анкети. Аналіз вимагає творчого осмислення зафіксованих під час уроку фактів, їх теоретико - методичної оцінки, що допоможе виявити причини успіхів і невдач, накреслити шляхи подальшого вдосконалення педагогічної майстерності вчителя. "У практиці роботи школи важлива роль належить внутрі шкільному контролю за станом навчально-виховного процесу з усіх навчальних предметів. Цей контроль здійснюють директори шкіл, а також заступники з навчальної роботи. Вони, зазвичай, не фахівці з фізичної культури і невпевнено почувають себе при аналізі і оцінці якості уроку з фізичної культури. Саме тому вони досить рідко відвідують такі уроки, отже, і контролюють стан та якість навчально-виховного процесу з фізичної культури. Переважно це негативно відбивається на навчально-виховній роботі з дітьми. Та і вчителі фізичної культури у багатьох випадках не розуміють, яким він, урок фізичної культури, має бути". Саме з метою надання такої методичної допомоги педагогам школи пропонуємо орієнтовну схему змісту аналізу уроку фізичної культури за такими критеріями: 1. Місце мети уроку в системі вивчення навчального матеріалу. 2. Відповідність плану-конспекту відвідуваного уроку до календарного плану. 3. Організація уроку: місце проведення уроку, забезпеченість обладнанням та інвентарем (особливо нестандартним), спортивна форма вчителя (його зовнішній вигляд), санітарно-гігієнічне забезпечення уроку. 4. Конкретність визначення мети уроку в плані-конспекті та доступність постановки завдань уроку перед учнями класу, їх актуалізація та зв'язок з іншими уроками. 5. Робота вчителя з виховання постави учнів, виховання навичок стройових вправ, чіткість команд, зауваження і виправлення помилок в учнів, тон зауважень. 6. Послідовність підготовчої частини уроку: стройовий тренаж і його зв'язок з іншими уроками, наявність коригуючих вправ, поступовість росту фізичного навантаження, послідовність загальнорозвиваючих вправ, наявність спеціальних підвідних вправ та їхня відповідність меті уроку, емоційність початку уроку. 7. Розв'язання завдань уроку в основній частині: освітнє забезпечення уроку вчителем (теоретичне роз'яснення техніки вправ, можливих помилок та їх застереження, ілюстрація і демонстрація техніки вправ), володіння технікою вправ фактичного матеріалу самим учителем та настирливість учителя в навчанні техніки вправ і передачі знань учням, міжпредметні зв'язки, доступність інформації і практичних вправ усьому класові й окремим учням, рівень фізичного навантаження та його адекватність віку та статі учнів класу. 8. Загальний рівень теоретичної поінформованості учнів класу, рухових умінь і навичок, фізичної підготовленості дівчат і хлопців. 9. Освітня, рухова та загальна щільність уроку, її відповідність до конкретного типу уроку. 10. Індивідуалізація навчання і виховання на уроці, способи активізації пізнавальної та рухової діяльності учнів на уроці. 11. Доцільність і раціональність форм організації діяльності та методів навчання учнів на уроці. 12. Забезпечення вчителем свідомого засвоєння знань, умінь і навичок, виховання позитивного мотиву спортивної діяльності в дітей, їх активність на уроці. 13. Володіння вчителя класом, його спостережливість за роботою учнів, передбачливість і попередження травм, вміння вчителя допомагати учням. 14. Використання унаочнень, роздаткового матеріалу, технічних засобів навчання. 15. Уміння вчителя розв'язувати педагогічні ситуації на уроці. 16. Зняття психологічного і фізичного навантаження з учнів у заключній частині. 17. Аналіз учнівської діяльності вчителем, підсумок уроку (чого навчилися, що не вдалося, кому і з яких причин, що потрібно для цього в майбутньому, що буде вивчатись, виховуватись і вдосконалюватись на наступному уроці). 18. Рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, що вивчався на уроці. 19. Оцінка вчителем діяльності учнів на уроці, мотивація обов'язково виставлених оцінок. 20. Доцільність виставлених оцінок. 21. Домашнє завдання, його доцільність, доступність та індивідуалізація. 22. Закінчення уроку: емоційний стан класу, організоване залишення місця занять, стан залишеного місця занять, вчасне закінчення уроку. Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право... Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот... ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|