Лекція 10. Становище України в повоєнний період (1946-1953 рр.)

План

1. Відбудова народного господарства України після війни.

2. Ідеологічний наступ сталінського режиму.

Відбудова та розвиток господарства України у повоєнні роки відбувалися в складних умовах.

Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 р., вдавалися до тактики «спаленої землі», тобто знищували за собою все, що міг би використати против­ник. Як наслідок, тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. в цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР становили 679 млрд. крб., з яких 255 млрд. — Росії). Ця сума вп'я­теро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств про­тягом останніх п'ятнадцяти довоєнних років. Загальна ж сума збитків, яких зазнали населення й господарство України, становила 1,2-1,5трлн крб. - понад 40 % національного багатства. На руїни було перетво­рено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України (бл. 250 сіл зазнали долі Хатині), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Десять мільйонів чоловік залишилися без даху над головою. Проте найстрашнішими були людські втрати, які, за підрахунками дослідників, в Україні становили 8 млн. чол. (військові — 2,5 млн., цивільні — 5,5 млн.), в той час як у Німеччини та Росії ці показники виявилися значно меншими — 6,5 та бл. 6 млн. осіб. Загальні ж демографічні втрати України, які включають убитих у боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становили 14,5 млн. чол.

Економічне становище українських земель значно ускладнювалося тим, що на початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші регіони СРСР майже 1 тис. заводів та понад 4 млн. осіб. Крім того, з України евакуйовано 30212 тракторів, майже все обладнання з українських електростанцій, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об'єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено у повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. Все це негативно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишалося на окупо­ваній німцями території.

Завдяки героїчним зусиллям українського народу вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарства. Щоправда, відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Як і раніше випе­реджуючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставала харчова та легка промисловість. Вже на кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку вугілля зросла до 26,7% У 1945 р. Україна дала 18 % загальносоюзного вироб­ництва чавуну і 11,2 % сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило май­же третину довоєнних виробничих потужностей. Було відбудовано Дніпрогес, заводи “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, машинобудівні заводи Києва, Харкова, введено в дію газопровід Дашава —Київ. На кін. 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди, виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо.

Особливо складним у повоєнний період було стано­вище сільського господарства, яке внаслідок війни та колективної системи господарювання повністю дегра­дувало. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяг­лової худоби, насіння, робочих рук: у селі залишилися в основному жінки і діти. Селянство, як і раніше, залишалося найбільш вразливою категорією українського суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закупо­вувалася, а фактично вилучалася методом продрозкладки. Оплата праці сільських виробників була символіч­ною, а існували вони, в основному, за рахунок приса­дибних ділянок. Село не забезпечувалося пенсіями. Більшість колгоспників не мали паспортів і без особ­ливого дозволу не могли залишити села.

Катастрофу сільського господарства України довер­шила жорстока посуха, яка знищила врожай у півден­них областях республіки. Почався голод 1946—1947 рр., який охопив мільйони жителів України. За найскромнішими підрахунками, бл. 800 тис. із них загинуло. Мільйони голодуючих ринули у західні області Украї­ни, рятуючись від біди. СРСР, як підтверджують най­новіші дослідження, мав достатні резерви для забезпе­чення людей зерном. Однак, добірну пшеницю виво­зили за кордон, а населення партія й уряд кинули на поталу. В цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн. т, що могло б стати суттєвою допомогою голодуючим регіонам (підраховано, що для боротьби з голодом в Україні у 1946 р. потрібно було 150 тис. т зерна). При цьому поставки здійснювали­ся за цінами нижче світових і переважно в кредит.

До ЦК КП(б)У надходило багато листів з прохан­ням надати допомогу, продовольчу позику. Відмічали­ся випадки людоїдства і трупоїдства.

Сталін дав вказівку виділити Україні продовольчу і насіннєву позику, а також 140 млн. крб. для організації безплат­ного харчування населення. Хоча ця “допомога” була мізерною, але якоюсь мірою полегшувала становище українських селян південних областей.

В цілому ж сільське господарство залишалося збитко­вим. Підхід до розв'язання аграрних проблем зберігався старим: форсування виробництва в умовах жорстокої централізації та регламентації колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту сільськогос­подарської артілі в 1946 р. почали обмежувати приса­дибні індивідуальні господарства. Введено грошові та натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів. Незважаючи на збільшення посівних площ, валова продукція землеробства на поч. 50-х років становила лише 84 % довоєнного рівня.

Отже, післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шляхом жорстких командно-адміністративних методів управління, ігнорування інтересів прос­тих людей. Традиційне для радянського режиму нехту­вання випуском товарів широкого вжитку доходило до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханець хліба ставало проблемою. Характерною рисою повоєнної відбудови було й те, що економічний розви­ток здійснювався на переважно екстенсивній основі. Понад 70 % робітників промислових підприємств Украї­ни досягали норм виробітку переважно ручною пра­цею. Ігнорування світового досвіду, ідеологічні амбіції завдавали великої шкоди в царині науково-технічного і соціального прогресу. Відомо, що США пропонували включити СРСР, в тому числі і Україну, в план Маршалла, однак сталінський режим відмовився і переніс весь тягар відбудови на плечі трудівників.

2. Після Великої Вітчизняної війни відбувається ідеологічний наступ сталінського режиму на Україну. ЦК більшовицької партії на чолі зі Сталіним був стурбований тим, що могли похитнутися ідеологічни впливи комуністичних ідей на десятки мільйонів людей, які були під окупацією та за кордоном. На другий день після капітуляції Німеччини було видано наказ про створення концентраційних таборів на 1 млн. чол.. для червоноармійців, які були у німецькому полоні.

Ще раніше, у травні 1944 року, комуністичний режим почав масову депортацію народів, які, ніби виявляли “нелояльність” до радянської влади. У той час з Криму поголовно було виселено 165 тис. тотар, 14,7 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірменів.

Сталін і його оточення виробили план нещадної боротьби з інакомисленням. Ідеологічний відділ ЦК ВКП(б), який у 1946 році очолив А. Жданов, критикував західну буржуазну культуру, яка, на його думку була умираюча, ворожа і шкідлива для радянських людей. Було піддано нищівній критиці ленінградські журнали “Звезла” и «Ленинград».

Постраждало багато талановитих письменників, зокрема, М. Зощенко, А. Ахматова та інші. Проти митців спрямували низку партійних постанов, за якими вдалися до репресій: закривали журнали, забороняли кінострічки, арештовували талановитих письменників, художників, композиторів.

Ідеологічні звинувачення з Москви посипалися на Україну. Оскільки вона була під окупацією гітлерівців, на думку Сталіна була заражена буржуазним духом. Він пропонував виселити всіх українців у Сибір. Його ледве переконали, що зробити це неможливо – не вистачить транспортних засобів.

Продовжувалися звинувачення у відродженні в Україні “буржуазного націоналізму”. Неодноразово наголошувалося на необхідності ви корінення “ворожої буржуазно- націоналістичної ідеології”, “націоналістичної концепції” в літературі та мистецтві.

Перший секретар КП(б)У М. Хрущев та його прибічники почали брудну кампанію цькування української інтелігенції. Лише протягом серпня-жовтня 1946 р. ЦК КП(б)У видав 5 ідеологічних постанов про “Історію української літератури”, про журнал “Перець”, про журнал “Вітчизна”, дві постанови про репертуар театрів.

Переслідувався недавно звільнений з концтабору О. Вишня за спробу довести свою самобутність. Не пощадили й таких визнаних майстрів слова, як М. Рильський, Ю. Яновський, І. Сенченко, О. Довженко, В. Сосюра та ін. Авторів “Історії української літератури” звинуватили в аполітичності. Таке формулювання означало, що в книзі не висвітлено класову боротьбу “прогресивних” і “реакційних” письменників, непоказано позитивного впливу російської літератури на творчість письменників України, а ніби було наявним переважало наявне схиляння перед Заходом.

Авторам “Історії України”, виданої за редакцією М. Петровського, також приписали спотворене відображення минулого українського народу на основі “буржуазно-націоналістичних концепцій”, взятих з арсеналу М. Грушевського. У недостатній увазі до ролі росіян було звинувачено за оперу “Богдан Хмельницький” композитора К. Данькевича. Колективам усіх газет та журналів вказано на необхідність глибше висвітлювати “комуністичне будівництво”, а не зосереджуватися на вузькій місцевій тематиці, що веде до “буржуазного націоналізму”.

ЦК ВКП(б) у 1947 р., відкликавши М. Хрущова, призначив першим секретарем ЦК ВКП(б) У Л. Кагановичу, одного з конструкторів голодомору 1932-1933 р., керівнику масового знищення української інелегенції в 30-х роках. Він поталогічно ненавидів художників, письменників, людей творчої праці. Злива звинувачень впала на В. Сосюру за вірш “Любіть Україну”. Партійни бонзи та колеги по перу примусили В. Сосюру публічно “каятись” у “націоналізмі”, адже, за словами Л. Кагановича, під тим віршем міг підписатися сам С. Бандера. Поет змушений був написати інший вірш під назвою “Любіть батьківщину”, в якому йшла мова про якусь аморфну соціалістичну вітчизну.

Що стосується західно-української інтелігенції, то для неї не було пощади. Уціліти та її представники, які завчасно емігрували на Захід. Інші, як правило були закатовані, перебували в контабурах або піддавалися адміністративним гонінням. Було влаштовано справжнє судилище над письменником, вченим і громадським діячем Михайлом Рудницьким. У найбільшому залі Львівського університету партійні ідеологи проводили відкриті суди. У присутності викладачів і студентів професора змушували каятися навіть за гріхи своєї юності, обіцяли надалі чесно служити партії та уряду.

Керівництво УРСР посилило масові репресії на західно-українських землях у 1949 р. після загибелі письменника –комуніста Я. Галана. У вузах арештовували і звільняли місцевих професорів та викладачів, масово виключали студентів. Публічне каяття їх стало нормою.

Широкомасштабною кампанією морально-політичного тиску на суспільство стала боротьба проти “низькопоклонства” перед Заходом, яка розгорнулося на прикенці 1948 року. Нехтуючи позитивним досвідом індустріально розвинених країн, комуністичний режим засуджував все буржуазне, американське, західно-європейське, пририкаючи країну на хронічне відставання в розвитку науки і техніки. Так, у 1948 р. академік Т. Лисенко і його спільники, підтримані партійним керівництвом, почали безглузду боротьбу проти т. зв. Вейсманістів-морганістів. Упередженим було ставлення комуністичних ідеологів і до кібернетики, яку вважали лженаукою, сміхотворною, штучною відомкую “загниваючого капіталізму”. Це призвело до того, що радянська наука відстала на десятиліття у найперспективніших галузах знань: генетиці, кібернетиці, електроніці тощо.

На поч.. 50-х років репресивний апарат продовжував вишукувати нових “ворогів народу”. Їх знаходили в особі інтелігентів та керівників європейської національності, яких звинувачували у “космополітизмі” (відсутності патріотизму), валютних спекуляціях, сіонізму. Лише смерть Сталіна врятувала євреїв від масових арештів і депортацій.

Отже, незважаючи на значну роль України у Другій світовій війни, вона й надалі залишалася цілковито залежною від союзного центру, який відмовляв їй у праві навільний самостійний розвиток. Ідеологічний наступ сталінського режиму негативно вплинув на культурний розвиток України.

Теми повідомлень:

1. Відродження Донбасу після війни.

2. Сталінська політика в Україні.

3. Україна і ООН.

Література:

1. В.М. Литвин. Історія України. Навчальний посібник для семінарських занять. Київ: 2007– 400с.

2. В.Я. Білоцерківський. Історія України.– Київ – 2007.

3. Світлична В.В. Історія України: навч. посібник. За ред. Ю.М. Алексєєва. 3-є вид. – К.: Каравела, 2004. – 408 с.

4. Історія України. Навчальний посібник. Змістові модулі. Г.С. Бігун, Соловйова Р.П., Саржан С.Е., Мармазова О.І., І.Є. Смирнова – Донецьк: ДонДУЕТ – 2005 – 232 с.

5. Історія України. Навчальний посібник. Змістові модулі. Г.С. Бігун, Соловйова Р.П., Саржан С.Е., Мармазова О.І., І.Є. Смирнова – Донецьк: ДонДУЕТ – 2005 – 232 с.

6. Донецький регіон: природа, історія, культура. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. / Г.С. Бігун, П.М. Касперович, Донецьк: ДонДУЕТ - 2003 – 102 с.

7. Історія України. Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів. Г.С. Бігун, О.І. Мармазова, Донецьк.-ДонДУЕТ.- 2003 – 27 с.

8. Саржан С.Е. Історія України. – Навч. посібник.- Донецьк - ДонДУЕТ. – 2004. – 97 с.

9. Шокалюк О.І. Історія України. – Навч. посібник. К. – 2004. – 276 с.

10. Лановик Б.Д. Історія України. – К.: Знання – Прес.-2002.-129 с.

11. Зарубіжні українці. Посібник. Г.С. Бігун, О.І. Мармазова, - Донецьк.- ДонДУЕТ.- 2004 – 86 с.

12. Бойко О.Д. Історія України.-К. Вид. центр. “Академія” 2003.-568 с.

13. Юрій М.Ф. Історія України.-К. – Кондор.- 2004.- 252 с.

Проблемно-пізнавальні питання:

1. які факти свідчать про зростання авторитету України у повоєнний період?

2. Якими були наслідки ІІ світової війни для економіки України?

3. Якими шляхами йшла післявоєнна відбудова народного господарства України?

4. Які причини голоду 1946-1947 рр. в Україні?

5. В чому полягав негативний вплив тоталітарної системи на культурне життя українського народу?

6. Що таке “жданівщина”?

7. В чому виявлявся ідеологічний наступ сталінізму на українську культуру?

Теми рефератів:

1. Розвиток Донецького регіону (1946-1953).

2. Голод (1946-1947).

3. Ідеологічний наступ сталінізму на українську культуру.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: