|
Тема 4. СТОРОНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Мета заняття — опанування студентами теоретичними знаннями про учасників цивільного процесу, осіб, які беруть участь у справі, сторін, юридичну заінтересованість, позивача, відповідача, неналежного відповідача; поглиблення знань про права сторін, обов’язки сторін, аналіз правової природи процесуальної співучасті, процесуального правонаступництва.
Кількість годин — 8 год.
| Питання (завдання)
для самостійного
опрацювання
| Методичні рекомендації для підготовки питань для
самостійного опрацювання
| | Поняття сторін в цивільному процесі
| Готуючи відповідь на питання теми «Сторони в цивільному процесі»потрібно звернути увагу, що всіх суб’єктів (учасників) цивільних процесуальних правовідносин (крім суду) ЦПК поділяє на дві групи: 1) осіб, які беруть участь у справі, і 2) інших учасників цивільного процесу.
В основі такого поділу лежить критерій юридичної заінтересованості. Матеріально-правова заінтересованість полягає у прагненні домогтися для себе поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, законного інтересу, тобто отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини, або навпаки, не допустити їх порушення. Процесуальна заінтересованість полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідної судової постанови (про задоволення позову або відмову у позові).
Сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ними в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Позивач – це особа, на захист прав та інтересів якої відкрито провадження у справі. Відповідач – це особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав.
Ознаками сторін є:
1) сторони – це обов’язкові суб’єкти цивільного процесу;
2) сторони – це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;
3) юридична заінтересованість сторін носить особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю;
4) справа (процес) ведеться від імені сторін;
5) сторони несуть судові витрати у справі;
6) на сторони поширюються усі наслідки та властивості судового рішення;
7) правосуб’єктність сторін допускає правонаступництво.
Прав та обов’язи сторін вказані в ст. 27 та ст. 31 ЦПК України, а також можуть бути класифіковані за різними критеріями, на що потрібно звернути увагу при підготовці до відповіді. Слід звернути увагу на спеціальні права сторін (ст. 31 ЦПК України) та наслідки їх застосування.
| | Процесуальні права і обов’язки сторін, їх класифікація
| Як й інші суб’єкти процесуальних відносин, сторони наділені процесуальними правами, що передбачені ст. 27 ЦПК України. Вони вправі знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, давати пояснення, заявляти клопотання та відводи, тощо. Всі ці права є загальними, оскільки належать усім особам, які беруть участь у справі, та сторони зокрема.
Права, що належать лише позивачу і відповідачу, так звані спеціальні права сторін, передбачені у ст. 31 ЦПК. Позивач має право впродовж усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. Потрібно наголосити, що позивач може змінити предмет або підставу позову. Якщо у процесі розгляду справи позивач змінює предмет і підставу позову, то це слід трактувати як нові самостійні вимоги, а отже, позивач повинен оформити їх самостійною позовною заявою. Законодавець не регулює чисельність застосування права зміни підстави або предмета позову позивачем, тому це право можна застосовувати необмежену кількість разів.
Зміна розміру позовних вимог тягне за собою і зміну розміру судового збору. Якщо позивач зменшив розмір позовних вимог, за ухвалою суду, переплачену суму судового збору повертають позивачеві (п. 1 ч. 1 ст. 83 ЦПК України). У разі збільшення розміру позовних вимог законодавець не покладає на позивача обов’язку сплатити судовий збір, що відповідає зміненій ціні позову. Але така прогалина може слугувати предметом зловживань з боку недобросовісних учасників процесу. Щоб уникнути цього, суд, на нашу думку, повинен застосовувати правило п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України і залишати заяву без розгляду у випадку, якщо позивач, реалізував право на збільшення розміру позовних вимог, не сплативши при цьому судового збору.
Право відмови позивача від позову – це одностороннє волевиявлення позивача, що тягне за собою припинення процесуальних відносин. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ч. 3 ст. 174 ЦПК України). Така відмова позбавляє права позивача звертатися в майбутньому до суду з тотожними вимогами (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України). Суд попереджає про наслідки такої відмови. А якщо відмову було заявлено законним представником, і вона суперечить інтересам особи, яку він представляє, то суд такої відмови не приймає.
Дотримуючись галузевого принципу рівноправності сторін законодавець наділяє відповідача правом визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. Визнання позову відповідачем у повному обсязі тягне за собою ухвалення рішення на користь позивача (ч. 4 ст. 174 ЦПК України). Суд вправі постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжити судовий розгляд, якщо це визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
До або під час попереднього судового засідання відповідач може пред’явити зустрічний позов (ст. 123 ЦПК України). Вимоги до змісту і форми зустрічної позовної заяви такі ж, як і до первісного позову. Недотримання цих вимог дає право суду, керуючись ст. 121 ЦПК України, залишити заяву без руху або повернути її позивачу (ст. 124 ЦПК України).
Сторони також наділені правом укладати мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Це право сторони застосовують для врегулювання спору на основі взаємних поступок. Зміст мирової угоди може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову (ст. 175 ЦПК України). Якщо сторони розв’язали спір укладенням мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, попередньо роз’яснивши, що в майбутньому сторони не вправі звертатися до суду з тотожними вимогами (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України). Мирова угода у справі, в якій одну із сторін представляє законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє, судом не визнається.
Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що її стосується.
Обсяг спеціальних прав сторін, що визначені у ст. 31 ЦПК України не вичерпний. Сторони, наприклад, мають право на відстрочення, розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від оплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення (ст. 82 ЦПК України). Сторони також мають право домовитися між собою про залучення експертами певних осіб. Якщо такої згоди досягнено, суд повинен призначити експертом особу, на яку вкажуть сторони (ч. 2 ст. 143 ЦПК України).
Що стосується обов’язків, то для сторін, як і для інших учасників процесу, у ст. 27 ЦПК України встановлюється обов’язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, а також обов’язок подати усі наявні докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання. Докази не приймаються, якщо сторони без поважних причин подали їх несвоєчасно (ст. 131 ЦПК України).
Всупереч задекларованій назві ст. 31 ЦПК України, спеціальних обов’язків для сторін у цій статті не визначено. Тому спеціальні обов’язки, встановлені для сторін, треба шукати у змісті ЦПК України. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог і заперечень. У разі невиконання цього обов’язку, суд ухвалює рішення на підставі доказів, а це означає, що обставини справи не з’ясовані повно і всебічно, що суперечить інтересам сторін.
Сторони, як й інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) (ст. 77 ЦПК України). У разі невиконання цього обов’язку сторона обмежує себе інформацією про час і місце судового засідання, оскільки відсутність заяви про зміну місця проживання (перебування, знаходження) дає право суду надсилати судові повістки на останню відому адресу.
Також сторони та інші учасники справи зобов’язані повідомляти суд про причини неявки на судове засідання (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Неповідомлення причин неявки зберігає за судом право вважати, що сторони не з’явилися в засідання без поважних причин. Це, своєю чергою, може стати підставою для заочного розгляду справи (ст. 224 ЦПК України) або постановлення ухвали про залишення заяви без розгляду (п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України).
Ще три обов’язки випливають опосередковано з положень ч. 1 ст. 121 ЦПК України. Суд залишить позовну заяву без руху, якщо: майбутній позивач подасть позовну заяву до суду, порушивши вимоги щодо форми і змісту, які передбачені у ст. 119 ЦПК України; до заяви позивач не додасть її копії та копії всіх документів у кількості, що відповідає числу відповідачів та третіх осіб у справі; позивач не сплатить судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху, суд надає позивачеві строк для виконання процесуальних обов’язків. Якщо позивач не виконає вимоги суду у визначений строк, позовну заяву вважають неподаною і повертають позивачеві.
| | Процесуальна співучасть: поняття, види
| Також студентам необхідно з’ясувати, що співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов’язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов’язків.
Ознаки цивільної процесуальної співучасті:
§ співучасники – це суб’єкти спірних матеріально-правових правовідносин;
§ інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони;
§ наявність одного провадження, в якому розглядається справа з участю співпозивачів чи співвідповідачів.
Співучасть за формою можна розділити на такі види:
§ активна співучасть (кілька співпозивачів проти одного відповідача;
§ пасивна співучасть (один позивач проти декількох співвідповідачів);
§ змішана співучасть (кілька співпозивачів проти кількох співвідповідачів).
За ступенем обов’язковості співучасть може бути обов’язковою (необхідною) або факультативною (можливою, допустимою). Співучасть буде обов’язковою у випадку, коли предметом судового розгляду є спільні права або спільні обов’язки кількох осіб. У такому разі визначити права (обов’язки) однієї особи неможливо без вирішення питання про права (обов’язки) іншої (наприклад, у разі необхідності відшкодування шкоди, завданої майну, яке належить на праві спільної сумісної власності кільком особам). Факультативною співучасть стає тоді, коли права (обов’язки) кількох позивачів (відповідачів) виникли з однієї підстави або предметом спору є однорідні права та обов’язки. У таких випадках кожна позовна вимога може бути предметом самостійного судового розгляду. Факультативна співучасть допускається судом на власний розсуд.
Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов’язки (ст. 32 ЦПК України).
Відповідаючи питання теми «Сторони в цивільному процесі», студенти повинні звернути увагу на те, що законом передбачена заміна лише неналежного відповідача, тобто особи, залученої позивачем як відповідач, щодо якої встановлено, що вона не повинна відповідати за позовом, за наявності даних про те, хто є належним відповідачем.
При заміні неналежного відповідача можливі такі варіанти. Перший - судом встановлено, що первісний відповідач є неналежним, і хто є належним – за клопотанням позивача суд здійснює заміну неналежного відповідача на належного. Другий випадок – якщо при тих же обставинах позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача, то суд з метою процесуальної економії залучає належного відповідача як співвідповідача і задовольняє позов щодо належного, відмовляє – щодо неналежного. Третій варіант – позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, а належного немає – суд закриває провадження у справі у зв’язку із відмовою позивача від позову. Четвертий варіант – якщо при таких же обставинах позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача – справа розглядається по суті і ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позову. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання (ст. 33 ЦПК України).
| | Неналежна сторона у справі: поняття, порядок заміни
| У момент відкриття провадження у справі не завжди відомо, кому належить право на позов і чи вказано в позовній заяві особу відповідача. Ми вже зазначали, що чинне законодавство не вимагає з’ясовувати наявність матеріальних правовідносин між сторонами під час пред’явлення позову. Положення ст. 121 та 122 ЦПК України не передбачають можливості залишити позовну заяву без руху, повернути її або відмовити у відкритті провадження у справі, якщо суд вбачає очевидну відсутність матеріальних правовідносин між такими суб’єктами. Отже, їх треба визнавати позивачем та відповідачем із наділенням усіма правами та обов’язками.
У теорії процесуального права позивача, якому не належить право вимоги та відповідача, який не зобов’язаний відповідати на пред’явлений позов, називають неналежними сторонами.
Неналежний позивач. У ст. 105 Цивільного процесуального кодексу УРСР 1963 р. суд уповноважено проводити заміну позивача, якщо у процесі розгляду справи було встановлено, що він є неналежною стороною. Належного позивача суд залучав до участі в процесі. Його статус залежав від висловленої згоди на заміну неналежного позивача.
Цього положення не могли зберегти в чинному ЦПК з двох причин. По-перше, змушувати брати участь у процесі позивача, навіть якщо він належний, суперечить принципу диспозитивності. Право на позов – це право, яке позивач реалізує на власний розсуд. Ніхто, отже, і суд, не може зобов’язати скористатися правом позивача. По-друге, відповідно до ст. 124 Конституції України, кожна особа, яка вважає, що її право порушено, може звернутися до суду за його захистом. Гарантією здійснення цього права є обов’язок суду розглянути заяву позивача. Тому сьогодні поняття «неналежний позивач» вживається лише в теорії права. Суд, який прийняв до свого провадження справу за позовом сторони, якій не належить право вимоги, зобов’язаний розглянути спір по суті і, дійшовши висновку, що позивач не має права на позов, ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Упродовж розгляду справи неналежний позивач користується всіма правами сторони, визначеними у ст. 27, 31 ЦПК України. А тому він управі змінити предмет або підставу позову. Можливо, що після такої «редакції» у нього виникне право на позов. Також неналежний позивач може скористатися правом відмови від позову (усвідомивши, наприклад, що він скористався правом, яке йому не належить). Якщо таку відмову буде прийнято, суд постановить ухвалу про закриття провадження у справі.
Неналежний відповідач. Якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача, що був неналежним, на належного (ч. 1 ст. 33 ЦПК України). Відомо, що згода відповідача на участь у справі не потрібна. Його залучають до участі у справі за вказівкою позивача. Якщо у виборі суб’єкта відповідальнасті позивач допустився помилки, то її можна виправити, не припиняючи розгляду справи по суті.
Чинне законодавство допускає такі варіанти застосування інституту заміни неналежного відповідача:
1. Якщо суд встановив, що особа, на яку вказав позивач, є неналежним відповідачем, а особа належного відповідача відома. За згоди позивача суд проводить заміну неналежного відповідача на належного. Суд, розглядаючи спір по суті, задовільняє позовні вимоги до належного відповідача і відмовляє в задоволенні позовних вимог до неналежного відповідача.
2. Якщо встановлено, що особа, на яку вказав позивач, є неналежним відповідачем, особа належного відповідача відома, але позивач не дає згоди на заміну неналежного відповідача на належного, суд залучає до участі у справі належного відповідача як співвідповідача. Суд, як і в попередньому випадку, задовільняє позовні вимоги лише в частині, що стосується належного відповідача.
3. Якщо суд встановив, що особа, на яку вказав позивач, є неналежним відповідачем, але особа належного відповідача невідома. Якщо позивач визнає свою помилку і дає згоду на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд закриває провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову.
4. Якщо встановлено, що особа, на яку вказав позивач, є неналежним відповідачем, але особа належного відповідача невідома. Якщо позивач при цьому не визнає своєї помилки і не дає згоди на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу по суті і ухвалює рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Питання заміни неналежного відповідача можна було б вважати вичерпаним, якщо б не суттєва помилка законодавця, на яку ми зобов’язані звернути увагу. Допускаючи до участі у справі належного відповідача, законодавець надає йому статус співвідповідача з відповідачем, що визнаний судом неналежною стороною. При цьому нехтується положення ч. 2 ст. 32 ЦПК України, де чітко визначений вичерпний перелік умов, за наявності яких можлива процесуальна співучасть. Незалежно від того, що є предметом та підставами позовної вимоги, неналежний відповідач ніколи не матиме спільних прав чи обов’язків із належним щодо предмета спору. Тому законодавцю варто повернутися до формулювання, що вживалося у ЦПК УРСР 1963 р. – за відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача належний відповідач залучався до участі у справі як другий відповідач.
Науковці також критикують положення, що дає право судові ініціювати заміну неналежної сторони у справі.[1] Вважається, що право суду на проведення такої заміни з власної ініціативи є порушенням принципу диспозитивності. Позивач має право на позов, а отже, позивач самостійно обирає особу, до якої він хоче звернутися зі своєю вимогою. Якщо у процесі розгляду справи позивач з’ясує, що він помилився у виборі відповідача або залучив до участі у справі не усіх відповідповідачів, що несуть майновий обов’язок перед ним, він може клопотати про залучення до справи належних відповідачів або співвідповідачів.
| | Процесуальне правонаступництво
| процесуальне правонаступництво – заміна сторони чи третьої особи в спірному або встановленому судом правовідношенні у разі їх вибуття з цивільної справи. Воно настає у разі зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальному правовідношенні.
Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті громадянина і припинення юридичної особи, а сингулярне – заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір (ст. 37 ЦПК України).
У разі процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд зупиняє провадження в справі до вступу або притягнення в справу правонаступника.
Ще одна відмінність від заміни неналежної сторони полягає у тому, що при заміні провадження в справі починається заново, а при правонаступництві – поновлюється. Це пояснюється тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов’язкові для правонаступника в такій самій мірі, в якій вони були обов’язкові для правопопередника. Правонаступник продовжує брати участь у справі правопопередника, а тому процес продовжується. Процесуальне правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження.
|
Теми рефератів та доповідей:
1. Права та обов’язки сторін в цивільному процесі.
2. Процесуальна співучасть в цивільному процесі.
3. Процесуальне правонаступництво в цивільному судочинстві.
4. Заміна неналежної сторони в цивільному процесі.
5. Сторони в цивільному процесі країн ЄС.
6. Заміна неналежного відповідача в цивільному процесі.
7. Спеціальні права сторін в цивільному процесі.
Запитання та завдання для самостійного контролю:
1. Які права має лише позивач?
2. Які права має лише відповідач?
3. Які права сторони можуть реалізувати спільно?
4. В яких випадках процесуальна співучасть є обов’язковою?
5. Чи можуть співучасники доручити вести справу одному з них?
6. Чи потрібна згода неналежного відповідача на його заміну?
7. Чи можлива заміна неналежного позивача?
8. Які умови процесуального правонаступництва?
9. В яких випадках неможливе правонаступництво?
10. Як розглядається цивільна справа після вступу правонаступника?
Рекомендована додаткова література
Законодавство:
1. Сімейний кодекс України: Закон України, 10 січ. 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21. – Ст..135.
2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України, 18 берез. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст.492.
Судова практика:
1. Про практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 30 трав. 2008 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
2. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 6 листоп. 1992 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972-2004). Офіційне видання. У двох томах. - Т.1. - К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2004.
3. Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 12 квіт. 1985 р. // Постанови Пленуму Верхов. Суду України (1972 – 2004): Офіц. вид.: у 2 т. – К.: ІнЮре, 2004. – Т.1.
4. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного суду України, 12 черв.2009 року [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
5. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 12 черв. 2009 [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
6. Про судову практику в справах про виключення майна з опису: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 27 серп. 1976 р. // Постанови Пленуму Верхов. Суду України (1972 – 2004): Офіц. вид.: у 2 т. – К.: ІнЮре, 2004. – Т.1.
7. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 27 лют. 2009 [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
Спеціальна література:
1. Бичкова С. С. Визначення неналежної сторони у цивільному процесі України [Електронний ресурс] / Світлана Сергіївна Бичкова // Форум права. – 2010. – № 4. − С. 75–80. – Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10bcccpu.pdf
2. Бичкова С. С. Заміна первісного відповідача належним відповідачем / Світлана Сергіївна Бичкова // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. – Львів, 2012. – Вип. 3. – С. 130−138.
3. Бичкова С. С. Обов’язки сторін у справах позовного провадження / С. С. Бичкова // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. – Львів, 2010. – Вип. 4. – С. 129−140.
4. Бичкова С. С. Окремі аспекти процесуального правонаступництва [Електронний ресурс] / Світлана Сергіївна Бичкова // Право і безпека. Науковий журнал. - 2010. – № 3 (35). - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pib/2010_3/PB-3/PB-3_48.pdf
5. Бичкова С. С. Право відповідача на визнання позову: цивільний процесуальний аспект [Електронний ресурс] / Світлана Сергіївна Бичкова // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2010. – № 3 (50). - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VKhnuvs/2010_50/50/35.pdf
6. Бичкова С. С. Цивільна процесуальна дієздатність осіб, які беруть участь у справах позовного провадження / Світлана Сергіївна Бичкова // Часопис Київського університету права. - 2010. – № 3 (50). – С. 122–126.
7. Бичкова С. С. Цивільна процесуальна правоздатність фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у справах позовного провадження / Світлана Сергіївна Бичкова // Юридична наука. – 2011. – № 2. – С. 66–72.
8. Бичкова С. С. Цивільна процесуальна характеристика окремих розпорядчих прав позивача / Світлана Сергіївна Бичкова // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. – Одеса: Фенікс, 2010. – Вип. 40. – С. 183−191.
9. Бичкова С. С. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження: [монографія]. / Світлана Сергіївна Бичкова. – К.: Атіка, 2011. – 420 с.
10. Бичкова С. С. Юридична природа права позивача на відмову від позову у цивільному процесі України / Світлана Сергіївна Бичкова // Судова апеляція. – 2010. − № 3. − С. 83–87.
11. Бобровник О. Зловживання процесуальними правами в цивільному процесі / О. Бобровник // Право України. - 2008. - № 7. – С.27-29.
12. Бортнік О. Г. Мирова угода у цивільному судочинстві: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Бортнік Оксана Григорівна. – Харків, 2007. – 189 с.
13. Бортнік О.Г. Мирова угода на стадіях перегляду судових рішень [Електронний ресурс] / Бортнік Оксана Григорівна // Форум права. – 2009. – № 2. – С. 63-69. – Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-2/09bogpsr.pdf
14. Гусаров К. В. Цивільна процесуальна правосуб’єктність сторін та третіх осіб / Констянтин Володимирович Гусаров // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. −№ 2−3 (28−29). − С. 54−69.
15. Кондрат’єва Л. А. Правова природа інституту мирової угоди [Електронний ресурс] / Л. А. Кондрат’єва, С. А. Пацурківська // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць.: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2009. – Вип. 518. − Режим доступу до журн.: http://lawreview.chnu.edu.ua/article.php?lang=ua&visnuk=41&article=931
16. Ломоносова О. Захист прав відповідача в цивільному судочинстві / Олена Ломоносова // Збірник наукових праць Львівського державного інституту новітніх технологій та управління імені В’ячеслава Чорновола. Серія «Юридичні науки». – Львів: Львівський державний інститут новітніх технологій та управління імені В’ячеслава Чорновола, 2010. – Вип. 4. –С. 181−192.
17. Лужанський А. В. Об’єднання громадян як суб’єкти звернення у цивільному процесі України / Андрій Васильович Лужанський // Вісник Верховного Суду України. – 2009. − № 1 (101). − С. 44−48.
18. Навроцька В. В. Процесуальне правонаступництво при розгляді цивільного позову у кримінальній справі / Віра Вячеславівна Навроцька // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. – Львів, 2010. – Вип. 1. – С. 405−411.
19. Немеш П. Ф. Судовий контроль за укладенням мирової угоди законним представником у цивільному процесі (аналіз судової практики) / Петро Федорович Немеш // Адвокат. – 2012. – № 5 (140). – С. 18–20.
20. Орлова И. В. Понятие, сущность и правовая природа мирового соглашения / И. В. Орлова // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 7. – С. 30-33.
21. Пушкар Е. Мировое соглашение в судебной практике / Евгений Пушкар // Советская юстиция. – 1973. – № 10. – С. 8–9.
22. Пушкар Е. Отказ от заявленого иска / Евгений Пушкар // Советская юстиция. – 1972. – № 21. – С. 10–12.
23. Тимченко Г. П. Розпорядчі права сторін у судовому процесі: деякі аспекти проблеми / Геннадій Петрович Тимченко // Часопис Київського університету права. − 2010. − № 1. − C. 156−164.
24. Трашкова Н. М. Защита ответчика в гражданском процессе: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.15 „Гражданский процесс; арбитражный процесс” / Н. М. Трашкова. – Москва, 2009. – 26 с.
25. Бичкова С. С. Визначення юридичної природи процесуальної співучасті / / Світлана Сергіївна Бичкова // Держава та регіони. Серія: Право. – 2010. – № 4. – С. 155–160.
26. Бичкова С. С. Класифікація цивільної процесуальної співучасті / Світлана Сергіївна Бичкова // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2011. – № 1 (74). – С. 33–42.
27. Бичкова С. С. Процесуальне правонаступництво: поняття і передумови виникнення / Світлана Сергіївна Бичкова // Вісник Академії митної служби України. Серія: «Право». – 2010. – № 2 (5). – С. 102–107.
28. Журба І. Зловживання сторонами процесуальними правами у цивільному процесі / І. Журба // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2013. - № 4 (98). - С. 102-105.
29. Журба І. О. Сторони в цивільному процесі: потенційний та реальний статус / І. О. Журба // Часопис Київського університету права. - 2013. - № 4. - С. 214-219.
30. Масюк В. В. Проблемні питання застосування мирової угоди в цивільному процесі / В. В. Масюк // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. – 2013. – Вип. 3. Том 1. – С. 93–95.
31. Мельник Я. Я. Деякі питання форм реалізації обов’язків учасників цивільного процесу / Ярослав Ярославович Мельник // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2012. - № 2. - С. 96-102.
32. Пасайлюк І. В. Зустрічний позов як засіб захисту прав та інтересів відповідача / Ірина Василівна Пасайлюк // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. – Львів, 2013. – Вип. 4. – С. 64−71.
33. Черевко П. П. Взаємодія цивільного та цивільного процесуального права при укладенні мирової угоди в цивільному процесі / П. П. Черевко // Право і Безпека. –2012. – № 5 (47). – С. 223–226.
34. Ясинок М. М. Мирова угода у цивільному судочинстві: історико-правовий аспект та перспективи розвитку / Микола Михайлович Ясинок // Бюлетень Міністерства юстиції Укранїни. – 2013. – № 5 (139). – С. 46–52.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
