|
Тема 6. ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Мета — опанування студентами теоретичними знаннями про представництво, представництво у суді, представника, адвоката; поглиблення знань про законне представництво, договірне представництво, повноваження представника; аналіз правової природи документів, які посвідчують повноваження представника, довіреність.
Кількість годин — 8 год.
| Питання (завдання)
для самостійного
опрацювання
| Методичні рекомендації для підготовки питань для
самостійного опрацювання
| | Поняття та загальна характеристика судового представництва
| представництва у суді - це правовідношення, в силу якого представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав. Представників в процесі можуть мати: сторони, треті особи (з самостійними вимогами чи без таких), заявники та заінтересовані особи в справах наказного та окремого провадження (крім справ про усиновлення), особи, які відповідно до закону захищають права чи інтереси інших осіб.
Процесуальне представництво відрізняється від представництва в цивільному праві функціями і змістом правовідносин, підставами їх виникнення, а саме:
а) процесуальне представництво здійснюється в межах цивільної справи, що розглядається судом;
б) метою процесуального представництва є надання особі, яка бере участь у справі, допомоги у захисті прав та інтересів та реалізації її процесуальних прав;
в) допускається так зване «подвійне представництво», коли, наприклад, законний представник доручає ведення справи договірному;
г) в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді повинен довіритель;
д) повноваження представника визначаються процесуальним законом, але можуть бути обмежені довіреністю.
Ст. 38 ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі, і цим підтверджує, що він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою.
Слід запам’ятати, що представляти інтереси юридичних осіб у цивільному процесі їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.
| | Види судового представництва
| Керуючись змістом положень ст. 38 ЦПК, можна виділити два види процесуального представництва: фізичних осіб та юридичних осіб. У ст. 39 ЦПК України наведено ще один вид представництва – законне, що здійснюється в інтересах недієздатних осіб, а також осіб, цивільну дієздатність яких обмежено. Отже, законодавець не наводить чіткого критерію класифікації процесуального представництва на види. Тому нам варто звернутися до досліджень цього інституту в науковій літературі.
У науковій літературі процесуальне представництво класифікують за кількома критеріями. Так, за критерієм осіб, в інтересах яких здійснюється представництво – представництво фізичних осіб і представництво юридичних осіб має загальний характер й узгоджується із законодавчо визначеним колом учасників процесу, які мають право на представництво.
За підставою виникнення процесуальне представництво поділяють на законне і договірне. Підставою виникнення першого є закон (матеріальні норми права), адміністративний чи судовий акт. Законне представництво можливе за наявності таких юридичних фактів як: спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо. Як випливає зі змісту ст. 39 ЦПК України, законне представництво здійснюють батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, яких закон уповноважує здійснювати представництво.
Це положення ЦПК України підтверджує норми СК України, відповідно до яких захист прав і інтересів дитини або особи, дієздатність якої обмежено, покладається на батьків або опікунів. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун (ст. 14 СК України).
Інтереси осіб, визнані судом безвісно відсутніми, представляє особа, яку призначив опікун майна. Опіку над майном встановлює нотаріус. Підставами для встановлення опіки нотаріусом над майном є положення ст. 44 ЦК України та рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Таку опіку також може встановити нотаріус за заявою заінтересованої особи або органу опіки і піклування над майном особи, місце перебування якої невідоме, до ухвалення судом відповідного рішення.
Особа, яка є виконавцем заповіту, або особа, яка вживає заходи для збереження майна спадкодавця, буде законним представником у справі в інтересах спадкодавця чи особи, яку оголошено померлою. Охоронця спадкового майна призначає нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідні органи місцевого самоврядування, на прохання спадкоємців чи з власної ініціативи (ст. 1283 ЦК України).
Як випливає зі сказаного, закон передбачає наявність процесуальних представників в осіб, які не взмозі через свій вік чи фізичний стан здійснити процесуальні права чи обов’язки в суді самостійно. Особи, наділені процесуальною правоздатністю, які не мають процесуальної дієздатності, можуть повною мірою захистити свої права чи інтереси через визначених законом осіб.
Якщо у сторони чи третьої особи, не наділеної процесуальною дієздатністю, з різних причин такого законного представника немає, суд за поданням органу опіки і піклування, ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає його до участі у справі як законного представника (ст. 43 ЦПК України). Це гарантує конституційне право на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів усіх осіб.
Закон передбачає випадки, у яких законного представника позбавляють права здійснювати представництво свого довірителя в суді. Наприклад, опікун (піклувальник), його чоловік (дружина) та близькі родичі не мають права представляти осіб, що перебувають у них під опікою (піклуванням), у суді у справах за участі підопічної особи й чоловіка (дружини), близьких родичів законного представника. У такому разі суд за поданням органу опіки й піклування, ухвалою замінює законного представника (ст. 43 ЦПК України).
Слід зазначити, що перелік підстав заміни законного представника є вичерпним. Суд не може замінити законного представника, наприклад, мотивуючи своє рішення похилим віком чи низьким рівнем правової свідомості опікуна (піклувальника). Якщо законний представник здійснює процесуальне представництво з порушенням інтересів свого підопічного, суд може залучати до участі у справі орган опіки і піклування.
Договірне представництво виникає на підставі добровільно укладеного цивільного договору (доручення). Договірне представництво може також виникти на підставі трудового договору, членства у громадській організації тощо. У літературі представництво, що виникло на таких підставах, називають ще статутним. До осіб, які здійснюють процесуальне представництво на підставі договору, як правило, належать адвокати, юрисконсульти, керівники підприємств (установ, оргнізацій). Обмеження у здійсненні процесуального представництва на основі договору, визначенні в положеннях ст. 40, 41 ЦПК України (про це йшлося в § 1 цієї теми), тому представниками, за договором, можуть бути будь-які особи, яких суд допустив до участі у справі на правах представника (родичі, співробітники, друзі, тощо).
Для виникненя договірного представництва обов’язкова взаємна згода учасників процесуальних відносин – того, хто буде здійснювати представництво, та того, хто має право на представника. Особа, наділена процесуальною правоздатністю, вправі користуватися послугами представника (ст. 27 ЦПК України). Суд чи закон не може змусити учасника процесуальних відносин, що володіє процесуальною дієздатністю, здійснювати свої процесуальні права за участі представника. Наприклад, суб’єкт процесуальних відносин є членом громадської організації, однак підставою для виникнення процесуального представництва в уповноваженого цієї організації буде волевиявлення особи, яка потребує такої послуги. За відсутності її згоди особу, що має намір надати правову допомогу, суд не допустить до здійснення функції процесуального представництва.
У справах, де є кілька позивачів чи відповідачів, співучасники можуть доручити ведення справи одному із дієздатних співучасників (ст. 32 ЦПК України). Такий співучасник буде поєднувати виконання функцій сторони і процесуального представника іншого співучасника.
За способом виникнення процесуальне представництво можна поділити на добровільне й обов’язкове. Види цього критерію поділу практично збігаються за змістом із поділом представництва за підставою виникнення. Обов’язкове представництво покладає на представника обов’язок представляти в суді інтереси свого довірителя (затверджує закон). Добровільне представництво може виникти лише на підставі договору. Представник за згодою бере на себе повноваження здійснювати представництво в суді інтересів свого довірителя.
Процесуальне представництво можна також поділяти за статусом осіб, інтереси яких представляють, на представництво позивача, відповідача, третіх осіб. Цей критерій поділу не має практичного застосування, бо жоден із цих видів не вирізняється істотними ознаками.
Поділ представників за ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво, на адвокатів, юрисконсультів, інших працівників організацій, працівників профспілок та інших громадських організацій, батьків, опікунів та інших також не має широкого практичного застосування. У процесуальних відносинах представникові надають усі повноваження незалежно від рівня освіти чи кваліфікації.
| | Повноваження представника в цивільному процесі
| Представника допускають до участі у справі за наявності належно оформлених повноважень. Якщо документи, які посвідчують право на процесуальне представництво, оформлено всупереч вимогам закону і суд першої інстації, розглядаючи справу по суті, не відреагував на це належно, під час перегляду рішення в апеляційному суді це може бути підставою для скасування рішення.
Представник, який звертається до суду з позовною заявою, має додати до неї довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст. 119 ЦПК України). Якщо цієї вимоги не буде дотримано, суд залишає заяву без руху і надає можливість позивачу усунути недоліки у встановлений судом строк. Якщо повноважень не підтверджено у визначений судом строк, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви (ст. 121 ЦПК України).
Якщо помилково прийнято позовну заяву без належно підтверджених повноважень представника, суд, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Враховуючи те, що помилку при відкритті провадження у справі допустив суд, законодавець зберігає за позивачем можливість в майбутньому подати тотожну заяву.
Відповідно до ст. 42 ЦПК України, повноваження процесуальних представників посвідчують такі документи:
1) Довіреність фізичної особи. У цивільних відносинах довіреністю є письмовий документ, виданий однією особою іншій для представництва перед третіми особами (ч. 3 ст. 244 ЦК України). У процесуальних відносинах довіреністю є документ, що уповноважує представника вчиняти процесуальні дії.
До довіреності, яку видає фізична особа, встановлюється обов’язкова письмова форма з нотаріальним посвідченням (ч. 2 ст. 42 ЦПК України). Функції нотаріуса також має право здійснювати посадова особа організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі чи лікуванні. За місцем проживання довірителя довіреність також може посвідчити керівник житлово-експлуатаційної контори (ЖЕК).
Важливе значення має також зміст довіреності. У ній довіритель не лише визначає строк і справу, в якій уповноважується довірена особа, а й обсяг наданих їй прав.
Представник, який має повноваження вести справу, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти довіритель. Якщо довіритель вважає за потрібне встановити обмеження повноважень представника на вчинення процесуальних дій, усі застереження потрібно зазначити у виданій довіреності.
Довіреності, що видають у процесуальних відносинах, можна поділити на генеральні, що надають право на вчинення процесуальних дій у всіх судових справах, і разові – для конкретної справи.
2) Довіреність юридичної особи або документи, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. Від імені юридичної особи довіреність видає посадова особа, уповноважена на це законом, статутом чи положенням, стверджуючи своїм підписом та печаткою юридичної особи повноваження процесуального представника. Керівник, як і фізична особа, може обмежити представника вчиняти відповідні процесуальні дії, про що він зазначає у змісті довіреності.
Повноваження керівника можна засвідчити документами, що підтвертжують його посадове становище: протоколи зборів засновників про обрання на відповідну посаду, накази про призначення на посаду керівника, службові посвідчення. Що стосується установчих документів (статутів, положень, установчих договорів), то суд бере їх до уваги в частині повноважень, встановлених для цього керівника. Це має значення у випадках, коли юридична особа має складну організаційну форму і повноваженнями вчиняти процесуальні дії від її імені установчими документами наділяються керівники підрозділів, частин, філій тощо. Однак для підтвердження повноваження процесуального представника установчих документів буде не достатньо, оскільки в них не вказано прізвища особи, уповноваженої на представництво юридичної особи в суді.
3) Свідоцтво про народження дитини або рішення про призначення опікуном, піклувальником або охоронцем майна. Свідоцтво про народження дитини – це документ встановленого зразка, виданий органом реєстрації актів цивільного стану на підставі заяви батьків (ст. 122 СК України).
Охоронця спадкового майна призначає нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідними органами місцевого самоврядування на прохання спадкоємців чи з власної ініціативи (ст. 1283 ЦК України).
4) Ордер або договір. Відповідно до Закону України «Про адвокатуру», передбачено дві форми адвокатської діяльності – індивідуальну й у складі об’єднань. Відповідно до положень ч. 4 ст. 42 ЦПК України, суд вважає належн посвідченими повноваження адвоката як представника, якщо ордер видало адвокатське об’єднання.
Щодо виду договору, який адвокат укладає з клієнтом, то спеціальної вимоги до його змісту закон не встановлює. Це може бути і договір доручення, і договір надання послуг чи інший, за яким адвокатові надано право представляти інтереси сторони у процесі. Істотне значення має підпис особи, яка є стороною у процесі або того, хто вповноважений укладати даний договір.
5) Фізична особа може надати повноваження представникові на підставі усної заяви, яка заноситься до журналу судового засідання. Варто врахувати, що таку заяву можна зробити під час попереднього судового засідання або в процесі розгляду справи по суті, оскільки її фіксують у журналі судового засідання. Якщо ж особа хоче скористатися послугами процесуального представника швидше, скажімо на стадії відкриття провадження у справі, то варто викоритовувати інші форми надання повноважень, про які вже йшлося.
Всі оригінали документів, що уповноважують представника на участь у процесі, долучають до справи. Ці документи пред’являють суду до початку судового засідання і передають для огляду.
Якщо представник відмовляється від наданих йому повноважень, він не може надалі брати участь у цій справі на правах представника іншої особи.
У разі припинення представництва з ініціативи довірителя або обмеження повноважень представника, довіритель має повідомити про це суд, подавши письмову заяву або усне повідомлення у судовому засіданні.
|
Теми рефератів та доповідей:
1. Представництво за законом в цивільному процесі України.
2. Добровільне представництво в цивільному процесі.
3. Правовий статус представника у цивільному процесі України.
4. Роль адвоката у цивільному судочинстві.
Питання для самостійного контролю:
1. Чи тотожні поняття „судове представництво” та „представництво у суді”?
2. Яке значення процесуального представництва?
3. Що таке статутне представництво?
4. Який максимальний строк дії договірного представництва?
5. Чи є в цивільному процесі інститут обов’язкової участі представника?
6. В яких випадках адвокат може відмовитись від представництва інтересів клієнта?
7. Як учасники процесу можуть реалізовувати свої процесуальні повноваження через представника?
8. Чи може мати представника свідок?
9. Чи вправі представник відмовитись від представництва?
10. Який порядок оформлення повноважень представника?
Рекомендована додаткова література
Законодавство:
1. Сімейний кодекс України: Закон України, 10 січ. 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21. – Ст..135.
2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України, 18 берез. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492.
Судова практика:
1. Про практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 30 трав. 2008 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
2. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 6 листоп. 1992 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972-2004). Офіційне видання. У двох томах. - Т.1. - К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2004.
3. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного суду України, 12 черв.2009 року [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
4. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 12 черв. 2009 [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
Спеціальна література:
1. Єфімов О. М. Правова сутність представництва в цивільному процесі / О. М. Єфімов // Право і суспільство. - 2015. - № 4. Частина 4. - С. 61-67.
2. Світлична Г. О. Новели інституту представництва в цивільному судочинстві: проблеми теорії та правозастосування [Електронний ресурс] / Галина Олександрівна Світлична // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2007. – № 1 (2). – Режим доступу до журн.: http://www.yurpayintel.com.ua/2007/1/article06/
3. Світлична Г. О. Представництво у цивільному судочинстві: сучасний стан та перспективи вдосконалення правового регулювання / Галина Олександрівна Світлична // Вісник Верховного Суду України. – № 12 (148). – С. 38–45.
4. Бичкова С. Представництво інтересів заявника у справах про надання права на шлюб / С. Бичкова, Т. Федосєєва // Право України. − 2008.− № 6.− С. 94−99.
5. Кондрат’єва Л. А. Цивільна процесуальна правоздатність неповнолітніх осіб / Людмила Анатоліївна Кондрат’єва // Судова апеляція. − № 3 (8). – 2007. – С. 53−59.
6. Сапейко Л. В. Участь малолітніх та неповнолітніх осіб у цивільному процесі [Електронний ресурс] / Людмила Василівна Сапейко // Право і безпека. Науковий журнал. - 2010. – № 1 (33). - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portl/soc_gum/Pib/2010_1/PB-1/PB-1_35.pdf
7. Лемик Р. Я. Правові підстави і межі участі законних представників в цивільних процесуальних правовідносинах / Роксолана Ярославівна Лемик // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2013. – Вип. 57. – С. 193−199.
8. Лужанський А. В. Об’єднання громадян як суб’єкти звернення у цивільному процесі України / Андрій Васильович Лужанський // Вісник Верховного Суду України. – 2009. − № 1 (101). − С. 44−48.
9. Немеш П. Ф. Судовий контроль за укладенням мирової угоди законним представником у цивільному процесі (аналіз судової практики) / Петро Федорович Немеш // Адвокат. – 2012. – № 5 (140). – С. 18–20.
10. Заборовський В. В. Правовий аналіз підстави участі адвоката в цивільному судочинстві України / В. В. Заборовський //Порівняльно-аналітичне право. - 2013. - № 2. - С. 142-145.
11. Заборовський В. В. Проблемні аспекти оформлення повноважень адвоката у цивільному процесі України / В. В. Заборовський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2013. - Випуск 21. Частина I. Том 1. - С. 220-222.
12. Іванчулинець Д. В. Інститут законного представництва цивільного судочинства польсько-литовського періоду / Д. В. Іванчулинець // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2011. - Випуск 16. - С. 98-100.
13. Іванчулинець Д. В. Контрольно-процесуальний механізм обмеження повноважень законного представника в цивільному процесі / Д. В. Іванчулинець // Адвокат. - 2012. - № 3. - С. 33-35.
14. Немеш П. Ф. Судовий контроль за укладенням мирової угоди законним представником у цивільному процесі (аналіз судової практики) / Петро Федорович Немеш //Судова апеляція. – 2012. – № 2 (27). – С. 78–83.
15. Цюра В. Концепція представництва в світлі положень сучасного цивільного та цивільного процесуального законодавства України / Вадим Цюра // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2012. - № 90. - С. 45-49.
16. Чванкін С. А. Особливості представництва юридичних осіб у цивільному процесі / С. А. Чванкін // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - 2009. - Вип. 51. - С. 114-121.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
