|
Тема 7. УЧАСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ОРГАНІВ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ
Мета — опанування студентами теоретичними знаннями про поняття, предмет і методи цивільного процесуального права України, його систему, поглиблення знань про становлення цивільно-процесуального законодавства, аналіз правової природи цивільного процесуального права як галузі права.
Кількість годин — 6 год.
| Питання (завдання)
для самостійного
опрацювання
| Методичні рекомендації для підготовки питань для
самостійного опрацювання
| | Загальна характеристика участі в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати «чужі» інтереси
| При відповіді на питання теми «Загальна характеристика участі в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб» необхідно звернути увагу на перелік таких суб’єктів, зазначених в ст. 45 ЦПК, ними є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Вони можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.
Формами участі у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у справі є:
§ подання позовної заяви в інтересах позивача. В такому випадку відповідний орган виступає ініціатором справи замість позивача;
§ вступ в справу для захисту інтересів особи сторони або третьої особи як з власної ініціативи, так і за ухвалою суду;
§ участь в справі для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом (наприклад, у справах про усиновлення обов’язковим є висновок органу опіки та піклування про відповідність усиновлення інтересам дитини – ч.2 ст. 253 ЦПК), або якщо суд визнає це за необхідне.
| | Участь у цивільному процесі Уповноваженого ВРУ з прав людини
| Першим у переліку органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, ст. 45 ЦПК України називає Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (надалі Уповноважений). Це посадова особа, статус якої визначають Конституція України, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та Закон України «Про державну службу». Уповноважений здійснює свою діяльність з метою запобігання порушень, а в разі потреби – захисту прав і свобод людини та громадянина (ст. 3 Закон України «Про Уповноваженого ВРУ з прав людини»). Цю діяльність Уповноваженого суттєвою мірою доповнюють наявні способи захисту прав і свобод особи (судовий, нотаріальний, громадський). Тому, здійснюючи свої завдання, Уповноважений не вправі скасовувати рішення чи переглядати компетенцію інших державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Як випливає з положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», є дві форми участі Уповноваженого в цивільних процесуальних відносинах: це присутність на судових засіданнях судів усіх інстанцій (п. 9 ч. 1 ст. 13); звернення до суду із заявами про захист прав і свобод людини та громадянина (п. 10 ч. 1 ст. 13).
Щодо першої форми участі Уповноваженого у процесуальних відносинах, то він може бути присутній із власної ініціативи або на прохання осіб, які беруть участь у справі. Закон не передбачає справ, у яких участь Уповноваженого у справі була б обов’язковою, тому залучення його до справи в обов’язковому порядку з ініціативи сторін чи суду є недопустимим.
Наділяючи правом присутності Уповноваженого на судових засіданнях, вважаємо, законодавець допустив прикру помилку, якою суттєво обмежив статус Уповноваженого в суді. Як випливає з норм цивільного процесуального кодексу, брати участь у розгляді справи і бути присутнім –не одне і те ж. Особи, які беруть участь у цивільному судочинстві, володіють процесуальними правами, визначеними у ст. 27 ЦПК України, тож можуть активно впливати на хід судового засідання – ознайомлюватись із матеріалами справи, брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі; давати пояснення; заявляти клопотання чи відводи тощо. Присутність у судовому засіданні – всього лише пасивне спостереження за ходом розгляду цивільної справи. Керуючись положеннями ст. 6 ЦПК України, принципом гласності та відкритості судового розгляду, право бути присутнім на судовому засіданні має будь-яка особа. Єдина перевага Уповноваженого у цьому праві – це можливість бути присутнім і на закритих судових засіданнях за згодою суб’єкта відносин, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим.
Вочевидь, законодавець несвідомо допустився цієї термінологічної помилки, адже пасивна присутність Уповноваженого нівелює доцільність його участі в судовому засіданні й обмежує його можливості здійснити свою мету. Однак допоки не буде внесено змін до п. 9 ч. 1 ст. 13 Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», це положення не даватиме змоги Уповноваженому повною мірою реалізувати свої повноваження у процесі.
Що стосується другої форми участі Уповноваженого у процесі, то звернення до суду по захист прав і свобод людини та громадянина відбуваються на підставі подання Уповноваженим заяви, яка за змістом і формою повинна відповідати ст. 119, 120 ЦПК України. Позовну заяву в інтересах людини чи громадянина Уповноважений вправі подавати у випадку, якщо ця особа не може самостійно здійснити свого права на захист через стан здоров’я або з інших поважних причин. За фактом такого звернення особа, в інтересах якої це звернення подається, набуває статусу позивача в процесі, а Уповноважений, відповідно до ч. 3 ст. 26 ЦПК – особою, яка бере участь у справі. Крім прав та обов’язків, визначених у ст. 27 ЦПК, Уповноважений може особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі (п. 10 ч. 1 ст. 13 Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); знайомитися з документами, зокрема і секретними (таємними), та отримувати їхні копії (п. 5 ч. 1 ст. 13 Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). При цьому він зобов’язаний не розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших осіб, причетних до справи без їхньої згоди (ст. 14 Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).
| | Процесуальні форми та підстави участі прокурора у цивільному процесі
| Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначають Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», інші законодавчі акти (ст. 3 Закон України «Про прокуратуру»).
Відповідно до Конституції України (ст. 121–123), прокуратура – це самостійний інститут влади, що не належить до жодної з її гілок. Одним із головних завдань прокуратури як правозахисного органу є захист приватних і публічних інтересів громадянина або держави від імені держави.
Представництво прокурора в цивільному процесі спрямоване на захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави, на сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та ухвалення судових рішень, що ґрунтуються на законі, на своєчасне вжиття заходів для усунення порушень закону, від кого вони не виходили б. При цьому прокуратура керується принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних осіб перед законом і судом.
У п. 1 Наказу Генерального Прокурора України від 19 вересня 2005 р. № 6-гн «Про організацію роботи по представництву в суді захиту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень» визначено такі основні завдання представництва:
- захист прав і законних інтересів неповнолітніх, інвалідів, інших осіб, не спроможних із будь-яких причин самостійно захитити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються; захист майнових та інших інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб;
- притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, винних у порушенні прав і законних інтересів людини, громадянина або держави;
- поновлення порушених прав та законних інтересів людини, громадянина і держави, усунення причин та умов, що сприяли їх порушенню.
У деяких сферах суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням прав, свобод та обов’язків особи, законодавець спеціально закріплює прокурорський нагляд. Наприклад, у Законі України «Про оплату праці» встановлено, що вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний Прокурор України та підпорядковані йому прокурори (ст. 35). Нагляд за дотриманням законодавства про охорону навколишнього середовища здійснює Генеральний Прокурор та підпорядковані йому органи прокуратури на підставі ст. 37 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Як бачимо, у ст. 45 ЦПК України поєднано право на участь у цивільному процесі осіб, що різняться змістом повноважень. Крім того, юридичний інтерес прокурора у процесі завжди має державний характер, а участь органів державної влади та місцевого самоврядування зумовлені посадовими обов’язками.
У юридичній літературі прокурорське представництво інтересів громадянина або держави в суді розглядається по-різному: одні науковці вважають, що це судово-процесуальне представництво – інші, як окремий вид представництва, передбачений у п. 2 ст. 121 Конституції України, треті називають це офіційним представництвом конституційного рівня.
Відмінність адвоката (процесуального представника) і прокурату очевидна. Прокурор завжди є представником так званої публічної влади, а законодавство про прокуратуру – частина публічного права. Здійснюючи нагляд і реалізацію інших функцій, прокурор використовує надані йому законом владні повноваження. Адвокат не має державного статутусу, представляє інтереси фізичних та юридичних осіб (а не держави в цілому) у публічно-правовій і приватній сфері відносин. Навіть якщо прокурор виступає на захист інтересів окремої фізичної особи, він, поряд із приватними, захищає (і то насамперед) публічні інтереси, виходячи з того, що права особи є предметом публічного інтересу, оскільки перебувають під захистом держави. Однак це не дає підстави ввжати представництво прокурора особливим видом процесуального представництва. Це підтверджує і Конституційний Суд України. У Рішенні від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 зазначено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді є одним із видів судового представництва, що за своєю правовою природою є правовідносинами, у яких одна особа (представник) на підставі визначених повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і здійснює прцесуальні дії в суді в його інтересах, здобуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов’язки. Також у цьому рішенні зазначено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді – це правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визнані Конституцією України і законами України повноваження, здійснює в суді процесуальні дії, щоб захистити інтереси держави.
Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», прокурор має право представляти в суді інтереси громадян, які за станом здоров’я, а також з інших поважних причин не можуть самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження. Державні інтереси прокурор представляє за наявності їх порушень чи загрози порушень економічних, політичних та інших аспектів таких інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, вчинених у відносинах між ними або з державою (ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру»).
Слід підкреслити, що, на відміну від органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, прокурор вправі обстоювати інтереси не усіх фізичних осіб, а лише громадян. У контексті міжнародних норм про права людини, на нашу думку, така дискримінація недоречна. Тому доцільно було би внести відповідні зміни до положення Закону України «Про прокуратуру».
Формами реалізації представництва прокуратурою інтересів громадян та держави в судах є:
1) Подання позовів в інтересах окремих громадян, які за станом здоров’я, соціальним статусом або з інших поважних причин не можуть самі захистити свої права, а також в інтересах групи чи невизначеного кола громадян, права яких порушуються. Ці звернення оформлюють відповідно до вимог ст. 119–120 ЦПК України.
Прокурор також вправі звертатися до суду із заявою про видачу судового наказу в інтересах заявника-стягувача, відповідно до правил, передбачених ст. 95–96 ЦПК України. Прокурор також може звернутися до суду із заявою про розгляд справи в порядку окремого провадження.
Під час оформлення позовів (заяв) прокурор має мотивувати свої вимоги відповідними нормативними актами матеріального і процесуального права та обґрунтувати підставу звернення до суду в інтересах конкретного громадянина. Крім того, прокурор зобов’язаний надати суду докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень.
Згідно з практикою прокурор пред’являє позов, якщо:
- заінтересована особа не може або їй украй важко захистити свої права;
- невжиття заходів заінтересованою особою для захисту свого права перешкоджає захистові інтересів інших громадян, державних чи суспільних інтересів (наприклад, регресні позови в інтересах підприємства);
- позов має сприятливу перспективу.
Генеральна Прокуратура визначила приорітетними при здійсненні представницької діяльності прокурорів у судах захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, людей похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, трудових прав громадян, які не спроможні самостійно їх захистити або реалізувати процесуальні повноваження (п. 3 наказу Генерального Прокурора України від 19 вересня 2005 р. № 6гн «Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень»).
Згідно з п. 30 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», Генеральна Прокуратура України та її органи звільняються від сплати державного мита у справах за позовом в інтересах громадян і держави. Якщо прокуратура звертається від свого імені в суд, як юридична особа, мито сплачується на загальних підставах. Також, відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, прокурор, здійснюючи представництво інтересів фізичних осіб або держави в суді, не сплачує витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
2) Подання позовів (заяв) на захист державних інтересів. Тут слід зазначити, що інтереси держави не слід ототожнювати з виключно матеріальними інтересами. Це поняття необхідно тлумачити в широкому розумінні слова, враховуючи економічні, політичні інтереси, інтереси в соціальній та інших сферах діяльності держави.
Інтереси держави відрізняються від інтересів учасників інших правовідносин тим, що в основі перших завжди є потреба здійснення загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.
У Рішенні Конституціного Суду України від 8 квітня 1999 р. у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної Прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що представництво прокуратурою України інтересів держави в господарському суді (п. 2 ст. 121 Конституції України та ст. 2, 29 ГПК України) – це правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії для захисту інтересів держави. Оскільки зміст та форми участі прокурора у господарських процесуальних відносинах фактично не відрізняються від представницьких повноважень у цивільних процесуальних відносинах, ці положення можна застосовувати і в цивільному судочинстві.
Захист прокуратурою загальнодержавних і водночас загальносуспільних інтересів здійснюється у двох основних напрямах:
- щодо державних інтересів, які становлять велику соціально цінність. Їх не можна визначити у грошовому еквіваленті. Сюди належать застосування законодавства, що регулює рефурмування у сфері економіки, підприємництва, зовнішньоекономічній діяльності тощо;
- щодо інтересів у бюджетній сфері через виявлення, усунення і попередження протиправних посягань на кошти державного бюджету при їх надходженні, розподілі та використанні, насамперед, стосовно застосування податкового законодавства.
Під час звернення до суду прокурор має самостійно визначити й обґрунтувати в позовній заяві, у чому полягає порушення інтересів держави чи загроза інтересам держави. Звернення від імені підприємств, установ й організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, як зазначає Конституційний Суд у вище згаданому рішенні, треба розцінювати як позов в інтересах держави, а не в інтересах юридичної особи, від імені якої цей позов подано.
Пріоритетними справами на захист державних інтересів Генеральна Прокуратура визначила справи, що стосуються бюджетних коштів, звільнення від оподаткування; відчуження державного майна і земельних відносин (п. 3 наказу Генерального Прокурора України від 19 вересня 2005 р. № 6гн «Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень»).
3) Звернення до суду із заявами про визнання незаконними правових актів органів, дій та рішень посадових осіб, якщо заходами досудового реагування, що були вжиті, не вдалося захистити законність, права громадян або державні інтереси. Дані звернення є юрисдикцією розгляду адміністративних судів, тому аналізувати дану форму представницьких повноважень прокурара ми не будемо.
4) Здійснення контролю за станом виконання судових рішень із використанням прокурорського нагляду. Ця форма реалізації представницьких повноважень прокурора суттєво обмежує законодавство, що підтверджено і в постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження». Відповідно до п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених ст. 36 Закону України «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й відповідне провадження відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження»).
5) Участь у розгляді справ, порушених за позовами фізичних чи юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК, прокурор може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. У першій темі нашого курсу лекцій ми структуризували судочинство, виділяючи вісім стадій цивільного процесу. Якщо прокуророві надано право на представництво на будь-якій стадії, це не означає, що прокурор має право вступити у справу, яка розглядається в суді першої інстанції, наприклад, в частині судових дебатів. І тут, на нашу думку, законодавець допустив недоречне обмеження права прокурора на здійснення представницьких повноважень в суді. Наприклад, якщо справу розпочато з ініціативи фізичної чи юридичної особи, прокурор не вправі вступити у розпочатий процес на захист державного інтересу. Як уже зазначено вище, інтерес держави є відмінним від майнового інтересу фізичних чи юридичних осіб. У таких випадках, на нашу думку, доречним було б визначити участь прокурора у справі в інтересах третьої особи, тоді як третьою особою у такій справі могла б бути держава. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, вступають в розпочатий процес до закінчення судового розгляду (ст. 34 ЦПК України), а треті особи, які не заявляють таких вимог, вправі вступити у справу до ухвалення судом рішення (ст. 35 ЦПК України). Отже, це дає право прокуророві на вступ у розпочатий процес у будь-якій частині судового засідання.
6) Оскарження в апеляційному і касаційному порядку справ, розглянених у першій інстанції. Прокурор належить до кола суб’єктів апеляційного та касаційного оскарження (ст. 292, 324 ЦПК України) як особа, що бере участь у справі. Буквальне тлумачення положень цих статей ЦПК України дає підстави вважати, що право на апеляційне (касаційне) оскарження у прокурора є лише тоді, коли він брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції. Однак положення ч. 4 ст. 46 ЦПК України дають право прокуророві, який не брав участі у справі, ознайомитися з матеріалами справи в суді, щоб вирішити питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами. Право бути суб’єктом оскарження в судах апеляційної і касаційної інстанції прокуророві надає Закон України «Про прокуратуру».
Очевидно, законодавець, даючи можливість прокуророві, який не брав участі у справі, вирішити питання про наявність підстав для оскарження та перегляду судового рішення, допустив помилку, не внісши його до переліку суб’єктів оскарження. Але доки цієї помилки не буде виправлено де-юре, прокурор залишиться з правом на ознайомлення з матеріалами справи без права оскарження судового рішення, якщо він не брав участі в суді першої інстанції.
Для уникнення в майбутньому таких порушень, треба внести відповідні зміни до ст. 292 та 324 ЦПК України, надавши прокуророві право оскаржувати рішення суду в апеляційному та касаційному порядку, якщо він не брав участі у розгляді справи в суді нижчої інстанції. Однак, на нашу думку, не у всіх випадках варто надавати прокуророві таке право. Якщо, наприклад, особа на рівні суду першої інстанції скористалася правом на судовий захист і суд відмовив їй у задоволенні позовних вимог, ніхто, а отже, і прокурор, не може змусити таку особу застосувати право апеляційного аскарження. Тому оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку, якщо прокурор не брав участі в розгляді справи в суді нижчої інстанції, можна у випадку, якщо на час звернення до суду апеляційної чи касаційної інстанції виникли обставини, які перешкоджають особі самостійно оскаржити судове рішення. Про ці обставини прокурор повинен повідомити суд у свому апеляційному чи касаційному зверненні.
7) Ініціювання за наявності підстав перегляду судових рішень, що набули законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами, якщо цього вимагає захист державних інтересів або законних інтересів громадян, які з поважних причин самі не можуть захистити своїх прав. Тут, як і в попередній формі здійснення представницьких повноважень, прокурор не є суб’єктом оскарження (ст. 353 ЦПК України), якщо він не брав участі у справі. Цікаво, що серед суб’єктів, яким процесуальний кодекс надає право подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 362 ЦПК України) не названо ні прокурора, ні осіб, які не брали участі у справі, коли суд вирішував питання про їхні права та обов’язки.
Форми представництва прокурора в цивільному процесі – це затверджена у процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства. Можна розглядати це питання не лише як влив прокурора на виникнення процесуальних відносин, а також з урахуванням характеру (змісту) діяльності прокурора на різних стадіях судочинства. Адже різні стадії зумовлюють застосування різних форм представництва.
Вступ прокурора у процесуальні відносини можливий із власної ініціативи, а також на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ на вимогу закону є обов’язковим.
Обов’язкову участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачено, наприклад, у справах про надання психіатричної допомоги в обов’язковому порядку (ст. 22 ЗУ «Про психіатричну допомогу»), відшкодування збитків, заподіяних унаслідок скоєння злочину (ст. 33 ЗУ «Про прокуратуру»). Наказом Генерального Прокурора України № 6гн від 19 вересня 2005 р. «Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень» участь прокурорів визнано обов’язковою під час розгляду судами справ про усиновлення дітей іноземцями, позбавлення батьківських прав, стягнення коштів за рахунок державного бюджету, звільнення від арешту майна, що стягується в дохід держави. Обов’язковою також буде участь прокурора у процесі тоді, коли суд (суддя) визнав за необхідну участь прокурора в конкретній справі і постановив про це відповідну ухвалу. Наприклад, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірний правочин, укладений між сторонами, суперечить інтересам держави чи суспільним інтересам, але предмет позовної вимоги не стосується визнання його недійсним, суд, керуючись ч. 2 ст. 45 ЦПК України, має визнати необхідною участь прокурора у справі. Ухвала суду про обов’язкову участь прокурора у справі не підлягає оскарженню, прокурор не може відмовитися від її виконання.
Зазначимо, що чинний ЗУ «Про прокуратуру» (ст. 36-1) у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави представництва у суді, а також форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, зокрема через внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення (ухвали) або заяви про їхній перегляд за нововиявленими чи винятковими обставинами.
Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подано заяву, не підтримує заявлених вимог, суд залишає таку заяву без розгляду. Однак, якщо від поданої заяви в інтересах інших осіб прокурор відмовився або скористався правом змінити предмет чи підставу вимоги, особи, на захист прав та інтересів яких подано заяву, позивач вправі вимагати від суду розгляду справи та вирішення первісної вимоги.
| | Форми та підстави участі в цивільному процесі органів державної влади та місцевого самоврядування
| Відповідно до ст. 3 ЦПК України, будь яка особа чи орган державної влади та місцевого самоврядування, має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів.
Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть брати участь у справі у статусі позивачів, відповідачів. Наприклад, управління комунального майна подають позов про розірвання договору оренди майна, що є об’єктом комунальної власності. У таких випадках управління наділене статусом позивача, а звернення з позовною заявою спрямоване на здійснення функцій управління майном. Із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на неприбраній від снігу трасі, потерпіла особа вправі звернутися до дорожньо-транспортного управління, на яке покладено обов’язок щодо утримання цієї ділянки дороги.
Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть брати участь у справі як треті особи. Наприклад, суд розглянув спір за позовом житлово-будівельного кооперативу до районної адміністрації та міської ради про визнання права на об’єкт комунальної власності. Департамет економічної політики міської ради прийняв участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
У процесі виконання своїх повноважень державні органи та органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції уповноважені брати участь у цивільному судочинстві від імені та в інтересах фізичних і юридичних осіб. Відповідно до положень ч. 3 ст. 26 ЦПК України, ці органи належать до осіб, які беруть участь у справі, а отже, їхній обсяг прав та обов’язків визначено у ст. 27 ЦПК України.
Маючи статус осіб, які беруть участь у справі, органи державної влади та місцевого самоврядування також наділені процесуальною заінторесованістю, однак за змістом їхня заінтересованість у справі відрізняється від інтересу сторін чи третіх осіб. Вона не має особистого характеру, а є, як правило, службовою чи посадовою, визначається місцем у структурі державних органів та їхньою компетенцією. Беручи участь у цивільному судочинстві органи державної влади та місцевого самоврядування мають на меті здійснити покладені на них функціональні обов’язки.
До органів державної влади, що найчастіше беруть участь у цивільних справах, належать Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи на місцях, комітет із нагляду за охороною праці, органи державного пожежного нагляду й управління пожежної охорони на місцях Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідемічної служби Міністерства охорони здоров’я України.
Серед органів місцевого самоврядування, що беруть участь у судових справах в інтересах інших осіб, найчастіше трапляються управління комунального майна органів місцевого самоврядування, органи опіки і піклування, структурні підрозділи органів місцевого самоврядування з питань захисту прав споживачів.
Як випливає зі ст. 45 ЦПК України, є дві форми участі органів державної влади та місцевого самоврядування в цивільних процесуальних відносинах, під час здійснення права на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб: звернення з позовом в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень.
Позов в інтересах дитини можуть подати органи опіки і піклування, порушуючи справу про позбавлення батьківських прав, про скасування чи визнання усиновленння недійсним, про відібрання дитини від батьків тощо.
Реалізовуючи своє право на звернення до суду в інтересах інших осіб, орган державної влади чи місцевого самоврядування набуває статусу особи, в інтересах якої він діє, крім права укладати мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК України).
Застосовуючи таку форму участі, закон не позбавляє права брати участь у справі і осіб, в інтересах яких було порушено провадження у справі. Якщо така особа наділена процесуальною дієздатністю, вона може скористатися правом не підтримати позову. У такому разі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Якщо від позову відмовляються органи та інші особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб, це не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги в первісному її обсязі.
Участь у справі органу державної влади та органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень допускається з їхньої власної ініціативи або на вимогу суду. У судовій практиці такі справи найчастіше відбуваються за участі органів опіки та піклування. Ці органи надають суду висновки щодо доцільності усиновлення у справах про усиновлення. У справах про участь у вихованні дитини висновки подають стосовно умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною та брати участь у її вихованні. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, що надав суду висновок на виконання своїх повноважень, не звільняється від обов’язку брати участь у справі, якщо на підставі закону така участь є обов’язковою.
|
Теми рефератів та доповідей:
1. Загальна характеристика участі в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
2. Участь у цивільному процесі Уповноваженого ВРУ з прав людини.
3. Процесуальні форми та підстави участі прокурора у цивільному процесі.
4. Форми та підстави участі в цивільному процесі органів державної влади та місцевого самоврядування.
5. Участь в цивільному процесі інших фізичних та юридичних осіб, яким надано право захищати інтереси інших осіб.
6. Повноваження в цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Особливості реалізації ними спеціальних прав.
Питання для самостійного контролю:
1. Як розуміти поняття «інтереси держави»?
2. Назвіть справи, в яких обов’язкова участь прокурора, органів опіки і піклування.
3. Які процесуальні права органів, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб?
4. Який правовий статус прокурора в цивільному судочинстві?
5. У чому відмінність змісту процесуальної заінтересованості органів державної влади та прокурора?
Рекомендована додаткова література
Законодавство:
1. Конституція України, 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – с. 141.
2. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 22 січ. 1993 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України, 18 берез. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40 – 41. – с. 135.
4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України, 21 трав. 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – с. 170.
5. Про прокуратуру: Закон України, 5 листоп. 1991 р. (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури») // www.zakon.rada.gov.ua.
6. Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень: НАКАЗ Генеральної Прокуратури України № 6гн від 28 листопада 2012 року // http://licasoft.com.ua/index.php/component/lica/?href=0&view=text&base=1&id=1246074&menu=1
7. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2013. – № 27. – ст.282
8. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України Закон України, 23 груд. 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – с. 99.
9. Про звернення громадян: Закон України, 2 жовт. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №47. – с. 256.
10. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України, 15 верес. 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – с. 397.
11. Про громадські об’єднання: Закон України, 22.03.2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – с. 504.
12. Про захист прав споживачів: Закон України, 15 груд. 1993 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 30. – с. 379.
Судова практика:
1. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 30 берез. 2007 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 5. – с. 7.
2. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного суду України, 12 черв. 2009 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
3. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 12 черв. 2009 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
4. Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 12 квіт. 1996 р. // Постанови Пленуму Верхов. Суду України (1972 – 2004): Офіц. вид.: у 2 т. – К.: ІнЮре, 2004. – Т.1.
5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 р. // Юридичний вісник. – 1999. - №18.
6. Справа за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
