|
Тема 10. ПІДСУДНІТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
Мета — опанування студентами теоретичними знаннями про поняття та критерії визначення підсудності, класифікація підсудності, правила територіальної підсудності цивільних справ, а також особливості підсудність справ наказного та окремого провадження та наслідки порушення правил про підсудність.
Кількість годин — 8 год.
| Питання (завдання)
для самостійного
опрацювання
| Методичні рекомендації для підготовки питань для
самостійного опрацювання
| | Поняття та критерії визначення підсудності, класифікація підсудності
| На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію державних і громадських органів щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію у тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними ланками судової системи. Тому дехто ще називає підсудність колом справ, вирішення яких належить до компетенції визначеного суду.
Законодавець не дає визначення поняття підсуності, тому ми використаємо для цього напрацювання в науковій літературі. По-перше, підсудність розглядають як інститут цивільного процесуального права, що виник у зв’язку з визначенням відповідного суду під час звернення з позовом чи заявою. По-друге, під підсудністю треба розуміти стан вирішення відповідної справи, в силу чого вона підлягає розгляду в суді відповідного рівня. Тому підсудність – це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і судами однієї ланки щодо розгляду та вирішення цивільних справ, які належать до їхньої юрисдикції.
Застосовувати правило про підсудність слід на стадії подання заяви. Позивач або заявник мають вибрати відповідний суд, керуючись нормами ЦПК України.
Визначення компетенції різних судів системи відбувається залежно від виконуваних ними функцій, роду (предмета) справи, суб’єктів спору, який підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. Враховуючи це, підсудність поділяють на:
- функціональну;
- територіальну, яка поділяється на:
§ загальну;
§ альтернативну;
§ виключну;
§ договірну;
§ за зв’язком вимог.
У наковій літературі трапляється ще один вид підсудності – родова. Ця підсудність широко застосовувалася в ЦПК 1963 р. Тоді обласним судам, як судам першої інстанції, були підсудні справи про розірвання шлюбу, залізничні і повітряні перевезення на суму понад 10 тис. руб. тощо. Із прийняттям 2004 року ЦПК України, цей вид підсудності втратив значення. Законодавець, застосовуючи принцип раціональної процесуальної форми, передав на розгляд усі категорії справ незалежно від предмета чи ціни позову, у місцевий суд, як суд першої інстанції. Для осіб, які не мають спеціальної правової освіти, це значно спрощує завдання визначення підсудності своєї заяви, а отже, і захист порушеного права стає для них доступнішим.
Основне правило сучасної родової підсудності передбачено у ст. 107 ЦПК України – усі справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядають районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.
| | Функціональна підсудність
| Ця підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі наданих їм функцій. За цією підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайоні суди є судами першої інстанції, що уповноважені:
1) розглядати і вирішувати усі справи цивільної юрисдикції по суті (ст. 107 ЦПК України);
2) переглядати рішення та ухвали, прийняті ними, у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК України).
Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, обласні, Київський, Севастопольський міські суди вповноважені:
1) перевіряти в апеляційному порядку законність й обґрунтованість рішень, ухвал суду першої інстанції (ст. 292 ЦПК України);
2) переглядати у зв’язку з нововиявленими обставинами ухвалені ними судові рішення, що набули законної сили (ст. 363 ЦПК України);
Верховний Суд України діє як суд касаційної інстанції, переглядає рішення за винятковими обставинами, а також здійснює інші надані йому повноваження (ст. 353 ЦПК України).
| | Правила територіальної підсудності цивільних справ
| Територіальна підсудність необхідна в цивільному судочинстві, щоб розділити справи, що належать до цивільної юрисдикції між судами однієї ланки. Це розмежування відбувається з урахуванням території, на яку поширюється юрисдикція кожного із цих судів.
Існує територіальна підсудність кількох видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв’язком вимог та за ухвалою суду.
Встановлюючи ці види підсудності, законодавець надає сторонам пільги у виборі суду (альтернативна, договірна підсудність), а також створює найбільш сприятливі умови для вирішення цивільного спору (підсудність загальна, виключна, за вказівкою суду та за зв’язком вимог). Завдяки цьому реалізовується мета, пов’язана зі створення максимальних гарантій (можливостей) особи:
- реалізувати своє право на судовий захист;
- захистити своє порушене суб’єктивне право чи законний інтерес.
Загальна підсудність – це умовна назва загального правила територіальної підсудності, встановленого у ст. 109 ЦПК України. Сторони вправі застосовувати правило загальної підсудності у всіх спорах, крім справ, на які поширюється виключна підсудність та підсудність за зв’язком вимог.
За загальним правилом позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання, а позови до юридичних осіб пред’являють у суд за їхнім місцезнаходженням. Отже, позивач звертається до суду за місцем знаходження відповідача.
У зв’язку з відміною інституту прописки в житловому праві варто розмежовувати поняття «місце проживання» та «місце перебування» фізичної особи.
Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання, у якому фізична особа проживає постійно (переважно). Місцем проживання фізичних осіб віком до 14 років та недієздатних осіб є місце проживання їхніх батьків (усиновлювачів, опікунів) або одного з них, з ким вони проживають (ст. 29 ЦК України).
Коли особа перебуває на тривалому лікуванні, у відрядженні, у місці позбавлення волі, позов до неї мають пред’являти за місцем тимчасового перебування у випадках, якщо це прямо передбачено в законі. Наприклад, заяви про обмеження цивільної дієзданості фізичної особи чи визнання її недієзданою подають до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному чи психіатричному закладі – за місцем знаходження цього закладу (ст. 236 ЦПК України).
Якщо особа має на праві власності чи володіє на інших законних підставах кількома квартирами, будинками, що дає підстави говорити про множинність місця її проживання, то місцем її проживання слід вважати місце її фактичного проживання або реєстрації.
Місце знаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступають від її імені (ч. 1 ст. 93 ЦК України). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження постійного виконавчого органу, а в разі його відсутності –іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яку вказали засновники (учасники) в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок з юридичною особою. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах (ч. 2 ст. 93 ЦК України).
Позивач зобов’язаний вказати в змісті позовної заяви своє місце знаходження, а також місце знаходження відповідача (ст. 119 ЦПК України).
Альтернативна підсудність – це пільгова для позивача підсудність, що дає йому можливість обирати один із кількох, запропонованих законодавчо судів, що уповноважений розглянути його спір. Оскільки вибір у таких справах уповноважений робити позивач, то ст. 110 ЦПК України, що регулює цей вид підсудності, називає її підсудністю справ за вибором позивача.
Альтернативну підсудність встановлено для незначної кількості справ, що мають важливе значення для осіб. Правила, що визначають альтернативну територіальну підсудність, не завжди одинаково вирішують питання про альтернативу.
Перша група правил альтернативної підсудності складається з випадків, де один із двох судів,з-поміж яких може вибрати позивач, є суд за місцем проживання позивача. Сюди належать позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства, позови, що виникають із трудових правовідносин (ч. 1 ст. 110 ЦПК України); позови про розірвання шлюбу, якщо позивач утримує малолітніх або неповнолітніх дітей або якщо позивач не може виїхати до місця проживання відповідача через стан здоров’я чи з інших поважних причин, а також за домовленістю з відповідачем (ч. 2 ст. 110 ЦПК України); позови щодо відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ч. 4 ст. 110 ЦПК України).
Друга група правил про альтернативну підсудність не передбачає серед одного з двох можливих судів, яким підсудна цивільна справа, суд за місцем проживання позивача. Це стосується позовів про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних чи юридичних осіб, їх пред’являють за місцем заподіяння шкоди (ч. 6 ст. 110 ЦПК України); позовів, що виникають із діяльності філії чи представництва юридичної особи – можуть пред’являтися за місцем знаходження цієї філії чи представництва (ч. 7 ст. 110 ЦПК України); позовів, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконати які через їх особливості можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися за місцем виконання цих договорів (ч. 8 ст. 110 ЦПК України); позовів до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса – можуть пред’являтися за місцем його виконання (ч. 12 ст. 110 ЦПК України).
До третьої групи категорій справ з альтернативною підсудністю належать позови, у яких позивач вправі обирати один із трьох запропонованих законодавцем судів. Це позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди внаслідок вчинення злочину, що можна пред’являти за місцем проживання позивача, відповідача і за місцем скоєння шкоди (ч. 3 ст. 110 ЦПК України). Позови про захист прав споживачів можна пред’являти за місцем проживання споживача, відповідача, за місцем заподіяння шкоди, а також за місцем виконання договору (ч. 5 ст. 110 ЦПК України). Позови до відповідача, місце перебування якого невідоме або який не має в Україні місця проживання, пред’являють за місцем знаходження майна відповідача або за останнім відомим місцем проживання чи місцем його постійного занаття (роботи) (ч. 9, 10 ст. 110 ЦПК України). Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна (ч. 11 ст. 110 ЦПК України).
Альтернативна підсудність має місце і у справах окремого провадження. У справах про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою заяву подають за останнім відомим місцем проживання фізичної особи, місце перебування якої невідоме, або за місцезнаходженям її майна (ст. 246 ЦПК України). Заяви про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі подаються за місцезнаходженням емітента цінного паперу або за місцем платежу за векселем (ст. 260 ЦПК України). Справи про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу підсудні судам за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за хворим, або суду за місцем виявлення такого хворого (ст. 283 ЦПК України).
Правила альтернативної територіальної підсудності застосовують й у справах наказного провадження (ст. 97 ЦПК України). Зокрема, заявлені вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати можна також подавати до суду за місцем проживання заявника (ч. 1 ст. 110 ЦПК України). За місцезнаходженням боржника можна подавати заяви, які виникають із діяльності філій або представництв юридичної особи (ч. 7 ст. 110 ЦПК України). Якщо місце проживання боржника невідоме або боржник не має в Україні місця проживання, заяви про видачу судового наказу можна подавати за місцезнаходженням його майна чи за місцем його перебування або останнім відомим місцем проживання (ч. 9, 10 ст. 110 ЦПК України). Якщо заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, що передбачає місце виконання зобов’язання, то судовий наказ також може видати суд за місцем виконання цьго договору (ч. 8 ст. 110 ЦПК України).
Виключна підсудність. У низці категорій справ закон встановлює лише один суд, що вправі розглядати заяви з відповідним предметом вимоги, виключаючи можливість застосовувати загальну, альтернативну чи договірну територіальну підсудність. Правила виключної підсудності, передбачені у ст. 114 ЦПК України, передбачають один суд, що уповноважений розглядати відповідну категорію справ.
Перша категорія справ виключної підсудності стосується позовів, предметом яких є об’єкти нерухомості. Якщо спори виникають стосовно нерухомого майна, позови у таких справах пред’являють за місцем знаходження цього майна або основної його частини. Позиція законодавця у цьому разі дозволяє без зайвих судових витрат та затягування процесуальних строків вирішити спір по суті. Адже у процесі розгляду справи суд досліджує докази безпосередньо, а також може вчиняти інші дії, пов’язані з об’єктом нерухомості (призначати судову експертизу, вживати заходи щодо забезпечення позову тощо). Якщо спір виник стосовно кількох об’єктів нерухомості, то на розсуд позивача позов подається в один із судів, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження цього майна.
Друга категорія справ виключної підсудності стосується заяв про виключення майна з опису. Позови цієї категорії справ пред’являють за місцем знаходження майна або основної його частини. Причини накладення арешту на майно у цих випадках до уваги не беруть. Це може бути виконання вироку у кримінальній справі, забезпечення позову тощо.
Третя категорія справ виключної підсудності – це позови кредиторів спадкодавця, які подають до прийняття спадщини спадкоємцями на вимогу законодавця (пред’являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини). Звернемо увагу, що правило виключної територіальної підсудності застосовують у цих справах, якщо спадкоємці ще не прийняли спадщини. Якщо ж права на спадкове майно перейшли до спадкоємців, то позови кредиторів пред’являють за правилами загальної підсудності.
Остання категорія справ виключної підсудності стосується позовів до перевізників про виконання договорів перевезення вантажів, багажу, пасажирів, пошти. Ці позови пред’являють за місцем знаходження перевізника (транспортної організації).
Правила виключної підсудності встановлено і для справ окремого провадження. Заяви про всиновлення подають за місцем проживання дитини (ст. 251 ЦПК України). Заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядають за місцем проживання особи, яка хоче встановити цей факт через суд (ст. 257 ЦПК України). У справах про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність заяву подають до суду за місцезнаходженням цього майна (ст. 269 ЦПК України). Заяви про визнання спадщини відумерлою подають до суду за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК України). Заяви про розкриття банками інформації, що містить банківську таємницю, розглядаються за місцезнаходженням банку, що обслуговує заявника (ст. 287 ЦПК України).
Виключну територіальну підсудність застосовують у справах наказного провадження, якщо предметом заяви про видачу судового наказу є вимога, яка ґрунтується на правочині, об’єктом якого є нерухоме майно (ч. 1 ст. 114 ЦПК України).
Підсудність за зв’язком вимог. Цей вид територіальної підсудності, встановлений процесуальним кодексом, щоб створити сприятливі умови для з’ясування фактичних взаємовідносин між учасниками спору, а також економії процесуальних витрат та часу.
Правила територіальної підсудності за зв’язком вимог поширюються на справи за участі кількох відповідачів. У таких справах із пасивною співучастю позивач обирає суд за місцезнаходженням одного з відповідачів, де буде розглядатися спір по суті (ч. 1 ст. 113 ЦПК України).
Якщо відповідач скористався своїм правом на зустрічний позов, то, відповідно до ч. 2 ст. 113 ЦПК України, його треба подати до суду за місцем розгляду первісного позову.
Аналогічне правило територіальної підсудності за зв’язком вимог поширюються на справи з участю третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Ці вимоги пред’являють до суду, у провадженні якого перебуває спірна справа сторін (ст. 125 ЦПК України).
Підсудність за ухвалою суду. Відповідно до ст. 108 ЦПК України, підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя цього суду, визначає ухвалою суддя суду вищої інстанції без виклику сторін. Визначаючи місце розгляду такої справи, суд вищої інстанції не уповноважений змінювати правила функціональної підсудності. Закон не регулює процедури звернення із заявою про визначення підсудності у таких справах. Очевидно, право на звернення має сам позивач чи уповноважена законом або договором особа, яка діє від його імені (процесуальний представник). Це звернення мало б бути письмовим за формою, адресаване суду вищої інстанції, що уповноважений своєю ухвалою визначити підсудність справи за участі судді чи суду. Суд, що встановлює підсудність цього спору, не вправі одночасно розглядати інші питання, пов’язані з відкриттям провадження у справі (про залишення заяви без руху або залишенням заяви без розгляду; про вжиття заходів щодо забезпечення позову або доказів тощо).
Якщо одна із сторін у спорі – Верховний Суд України або суддя цього суду, підсудність такої справи визначають за загальним правилом (ч. 2 ст. 108 ЦПК України).
За клопотанням позивача ухвалою суддя Верховного Суду України визначає підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також спір про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК України).
| | Наслідки порушення правил про підсудність
| Суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, з’ясовує, чи дотримувався заявник загальних правил про підсудність, встановлених законодавчо. Якщо позивач помилково звернувся до суду, якому не підсудна ця справа, заяву повертають позивачеві для подання до належного суду, про що постановляють ухвалу. Рішення про повернення позовної заяви суддя приймає одноособово. Підставами повернення заяви у випадку непідсудності справи цьому суду є положення ст. 115 та п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України. Постановлену ухвалу суду разом з усіма додатками до неї надсилають позивачеві. При цьому суд не зобов’язаний консультувати заявника, до якого суду йому звернутися по захист свого права. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду з тотожними вимогами, однак заявник має усунути допущену помилку і звернутися до суду за підсудністю.
Якщо заявник не погоджується з мотивацією ухвали про повернення заяви, керуючись положеннями п. 3 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, він вправі оскаржити її в апеляційному порядку, оскільки така ухвала перешкоджає здійсненню його права на судовий захист.
Порушення правил про підсудність може відбутися з вини суду. У такому разі суддя має можливість виправити допущену помилку, якщо це з’ясувалося після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду. Керуючись ч. 2 ст. 116 ЦПК України, суддя передає справу на розгляд іншому суду з урахуванням правил про підсудність.
Якщо суд, допустивши помилку у встановленні підсудності, розпочав розгляд справи, закон не уповноважує судді усувати цю помилку і передавати справу іншому суду за підсудністю. Така позиція законодавця є виправданою. Адже розгляд справ відбувається відповідно до норм процесуального та матеріального права. На законність й обгрунтованість рішення не має впливати місце розташування суду. Суддя в будь-якій справі зобов’язаний бути об’єктивним і неупередженим. Тому в апеляційній інстанції можуть скасувати судове рішення лише у разі, якщо справу розглянено з порушенням правил виключної підсудності (ст. 311 ЦПК України).
У випадках, передбачених у ст. 116 ЦПК України України, суд, у провадженні якого знаходиться справа, передає її до іншого суду, навіть, якщо при поданні позову дотримано правила про підсудність.
Передача справи в інший суд можлива, якщо відповідач, місце проживання якого раніше не було відоме, подав клопотання про передачу справи за місцем його проживання або місцем знаходження і це клопотання задовільнив суд. Аналогічне клопотання можуть подати сторони в разі зміни місця свого проживання.
До суду, що найбільше наближений територіально, передають справу, якщо після задоволення відводів і самовідводів неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи або якщо ліквідовано суд, який розглядав цю справу.
Передачу справи в інший суд із перечислених підстав здійснюють за ухвалою суду після закінчення строку на її оскарження. Якщо на відповідну ухвалу подано скаргу, справу передають в інший суд за умови залишення цієї скарги без задоволення.
Щоб не допустити безпідставної тяганини під час розгляду цивільних справ з боку судів, зволікань і затягування строків судового захисту, законодавець забороняє спори про підсудність між судами (ст. 17 ЦПК України). Якщо справу передано у встановленому порядку від одного суду до іншого в межах України на підставі положень ст. 116 ЦПК України, суд, до якого цю справу передано, повинен прийняти її і розглянути по суті. Суд, якому надійшла справа з повторним порушенням правила про підсудність, може повідомити про помилку вищестоящий суд у формі постановлення окремої ухвали або доповідної записки.
|
Теми рефератів та доповідей:
- Поняття та види підсудності.
- Передача справи в інший суд у разі порушення правил про підсудність.
- Підсудність цивільних справ суду.
4. Правила територіальної підсудності цивільних справ.
5. Підсудність справ наказного та окремого провадження.
6. Наслідки порушення правил про підсудність.
Питання для самостійного контролю:
1. Які наслідки порушення правил підсудності (залежно від стадії цивільного судочинства)?
2. Назвіть підстави передачі справи з одного суду до іншого.
3. Які наслідки недотримання підсудності?
4. Що таке договірна підсудність, чи закріплені випадки договірної підсудності в ЦПК
Рекомендована додаткова література
Законодавство:
1. Конституція України, 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – с. 141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України, 18 берез. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40 – 41. – с. 135.
Судова практика:
1. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 01 листоп. 1996 р., №9 [електронний ресурс] // www.rada.kiev.ua
2. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 21 груд. 2007 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
3. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного суду України, 12 черв. 2009 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
4. Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ: Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua
5. Інформаційний лист ВССУ щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права від 10.07.2012 р. // http://sc.gov.ua/ua/2012_rik.html
Спеціальна література:
1. Михальська Н. В. Становлення та розвиток категорій «підсудність» та «підвідомчість» у цивільному процесуальному праві [Електронний ресурс] / Ніна Вікторівна Михальська // Часопис Академії адвокатури України. — 2013. - № 1 (18). - С. 1-7. — Режим доступу до журн.: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2013-1/13mnvcpp.pdf
2. Навроцька Ю.В. Визначення та розмежування окремих видів підсудності цивільних справ / Ю.В. Навроцька // «Проблеми процесуальної науки: історія та сучасність»: Збірник наукових праць першої міжнародної науково-практичної конференції вчених-процесуалістів, практиків, аспірантів, здобувачів і студентів, проведеної кафедрою правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (25-26 листопада 2010 року). – К., 2010. – С.217-220
3. Позовне провадження: монографія / [В. В. Комаров, Д. Д. Луспеник, П. І. Радченко та ін.]; за ред. В. В. Комарова. – Х.: Право, 2011. – 522 с.
4. Сеник С. Правила функціональної підсудності місцевих судів у цивільному судочинстві // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2012. – Випуск 56. – С. 266–275.
5. Сеник С. В. Цивільне процесуальне право: навч. посібник / С. В. Сеник, Р. Я. Лемик. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 424 с.
6. Островська Л. А. Щодо деяких проблем, породжених скасування договірної підсудності у цивільному процесі України та шляхи їх розв’язання / Л. А. Островська // Адвокат. − 2013. − № 2 (149). − С. 18−20.
7. Чурпіта Г. В. Цивільна юрисдикція та підсудність сімейних справ, які розглядаються в порядку непозовного цивільного судочинства / Г. В. Чурпіта // Право і суспільство. — 2015. — № 5-2. Частина 3. — C. 96—101.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
