ТЕМА 11 ФІНАНСОВА САНАЦІЯ І БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ

1. Фінансова санація підприємств її економічний зміст та порядок проведення

2. Санаційний аудит та фінансові джерело санації підприємств

3. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств

Термін “санація” походить від лат. “sanare” і перекладається як оздоровлення або видужання. Санація – це комплекс послідовних, взаємозв’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи відновлювання або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації і використання внутрішніх та зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

1. Злиття підприємства з потужнішою компанією

2. Випуск нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу

4. Перетворення короткострокової заборгованості у довгострокову тощо

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Рішення про проведення санації приймають (як правило)у випадках:

1) З ініціативи суб’єкта господарювання, що прибуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається перед зверненням кредиторів до господарського суду з вимогою визнати це підприємство банкрутом.

2) З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право щодо клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів.

3) З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутства підприємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств, Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

4) З ініціативи НБУ – якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність.”

Згідно з класичної моделі, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми. У рамках внутрішнього аналіз поглиблено досліджується фінансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Коли отримані необхідні данні щодо фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання. Ліквідацію може бути здійснено на добровільній основі та в примусовому порядку.

(за: Zdrowomyslow N., Spies C., Gelliiik M. Sanierung in Krisenzeiten // Der Betribswirtschaft. — 1994. — № 2. — S. 25)

Добровільна ліквідація підприємства-боржника – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами, на поставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється на рішення господарського суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).

Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довготривалих конкурентних вигод, яки б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її – у виборі найліпших варіантів розвитку форми та в оптимізації політики капіталовкладень. Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації, тобто систему с прогнозованих, взаємозв’язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Наступними елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації. Проект санації складається з вступу та двох розділів. У вступі відображаються:

· Кадровий потенціал та інші вихідні параметри.

· Стратегічні цілі санації і стислий прогноз результатів проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Перший розділ містить конкретний план фінансового оздоровлення, складовими частинами якого є: А) план маркетингу; Б) план виробництва; В) організаційний план; Г) фінансовий план.

У другому розділі проекту санації деталізують очікують результати виконання проекту, дають оцінку ефективності запропонованої форми оздоровлення, а також прогнозують можливий ризик та збитки. Основою для вибору тієї чи іншої форми санації є розрахунок її ефективності (Е), яку можна визначити за такою формулою:

Е =Прогнозований обсяг додаткового прибутку/Розмір вкладень на проведення санації

Додатковий прибуток – це різниця між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення.

Якщо протягом 6-ти місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів.

Мета санації вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробнича технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом з наступною ліквідацією) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

Санація вводиться на строк, не більший 12-ти місяців.

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на основі висновків санаційного аудиту (причинно-наслідкового аналізу фінансово-господарської діяльності). Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах які перебувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оцінці придатності підприємства для санації, тобто у визначенні глибину фінансової кризи та виявлення можливостей її подолання.

Базою для проведення санаційного аудиту служать вихідні дані про оперативне (фактичне) та стратегічне становище підприємства.

При проведенні аналізу джерел власних коштів виявляється доцільним розрахувати: коефіцієнт фінансової незалежності; коефіцієнт автономії; коефіцієнт фінансової стабільності; показник фінансового лівереджу

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування кредиторської та дебіторської заборгованості з фіксацією дати її виникнення та суми. З метою визначення величини чистих грошових потоків, які залишаються в розпорядженні підприємства, використовується показник Cash-Flow.

Даний показник розраховується прямим та непрямим методом за операційною, інвестиційною і фінансовою діяльністю. Розглянемо використання цих двох методів на прикладі операційної діяльності:

Грошові надходження від продажу товарів, робіт послуг

1. “-“ Грошові виплати постачальникам товарів, робіт,послуг

2. “+”Інші грошові надходження, які не включаються до складу інвестиційної і фінансової діяльності

3. “-“ Інші грошові виплати, які не включаються до складу інвестиційної і фінансової діяльності

1. “=” Чисті надходження/Чисті виплати у результаті операційної діяльності

2. “+”/”-“ Амортизаційні відрахування/приріст балансової вартості основних засобів та нематеріальних активів

3. “+”/”-“ Збільшення / Зменшення резервних фондів під виконання зобов’язань

4. “+”/”-“ Інші витрати /доходи, що не впливають на обсяги грошових засобів

5. “-“/”+” Прибуток / Збитки від вибуття основних засобів нематеріальних активів з експлуатації

6. “-“/”+” Приріст / Зменшення запасів, дебіторської заборгованості за поставками продукції та інших активів

7. “+”/”-“ Приріст / Зменшення кредиторських зобов’язань перед постачальниками та інших пасивів

8. “=” Чисті надходження /Чисті виплати в результаті операційної діяльності

Доцільно також обчислювати коефіцієнт співвідношення Cash-Flow і заборгованості (нетто):

К _Сash-Flow = Cash-Flow / (сума заборгованості – грошові кошти - КФВ), (11.1)

де КФВ – короткострокові фінансові вкладення, грн..

Цій коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок результатів господарської діяльності.

Основними фінансовими джерелами санації підприємств є наступні:

ü внутрішні джерела фінансової стабілізації є:

3. закриття та розпродаж окремих підрозділів, обладнання

7. рефінансування дебіторської заборгованості

ü залучення ресурсів власників підприємства

1. зменшення або збільшення статутного капіталу

3. купівля працівниками акцій даного підприємства

1. пряме бюджетне фінансування - відбувається на поворотних засадах(бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства)

2. непряме бюджетне фінансування –надання державних гарантій та доручень, тобто зобов’язань держави здійснити погашення боргів підприємства в разі його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору. Одним з непрямих методів державної санаційної підтримки є також надання дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства, тобто дозволу на злиття підприємств, створення концернів тощо.

Санаційна підтримка підприємств державою може здійснюватися також методами фіскального характеру, зокрема списанням податкових зобов’язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, індифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у фірми потенціалу для успішного функціонування.

1. Фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови проведення його на режим антикризового управління);

2. Фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санкції;

3. Кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації (банкрутство).

Банкрутство –це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовільніти в установлений термін пред’явлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Для визначення ймовірності банкрутства в Україні користуються зарубіжним методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.

Для передбачення банкротства американськім економістом Едуардом Альтманом в результаті дослідження фінансового стану 19-ти підприємств були розраховані параметри лінійної функції, яка мала наступний вигляд:

де А_п- параметри, які показують міру впливу показника;

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

g_пк - частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб’єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від’ємного значення коефіцієнта Z і великої - за Z > 1.

Більш обґрунтованою та більш поширеною є п’яти факторна модель Альтмана.

Індекс Альтмана “Z” розраховується за формулою:

де 3,3; 0,99; 1,4; 1,2 - коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс “Z”;

К₁ - характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми прибутку до оподаткування на загальну суму активів (ф.2стр.050/ф.1 стр. 280)

К₂ – відображає дохідність суб’єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації) (ф.2 стр.035/(0,5*(ф.1 гр.3 стр.280-ф.1 гр.4 стр.280));

К₃ – визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу до позикового капіталу (суми коротко – і довгострокових пасивів) (ф.1 стр.380/(ф.1 стр.640-ф.1 стр.380));

К₄ - відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності) і розраховується діленням обсягу нерозподіленого прибутку на загальну вартість активів фірми (ф.1 стр.350/ф.1 стр.640);

К₅ – характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб’єкта господарювання((ф.1 стр.380-ф.1 стр.080)/ф.1 стр.280).

Коли Z < 1,8 можливість банкрутства дуже висока,

На думку Альтмана, за допомогою цієї моделі прогноз ймовірного банкрутства на період 1 рік можна встановити з точністю до 95%. Разом з тим, в реаліях української економіки до даного показника потрібно відноситися досить помірковано і критично. Це обумовлено такими причинами:

ü В більшості випадків фінансова звітність має низку якість складання

ü Об’єктивну ринкову оцінку акціонерного капіталу можна отримати тільки по відношенню до великих компаній

ü На господарську діяльність підприємств великий вплив мають показники неекономічного характеру.

Для здійснення аналізу можна використовувати Методику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затверджену наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27.06.97р. №81; Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затверджену наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій 23.02.98 р. №22; Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затерджених. Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 р №14, у редакції наказу Мінекономіки від 26.10.2010 р. №1361; Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджене наказом Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України від 26.01.01р, № 49 /121, Порядок проведення оцінки фінансового стану бенефіціара та визначення виду забезпечення для обслуговування і погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України 1.04.03р. № 247 у редакції наказу МФУ від 22.10.2009 р.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес - аналіз фінансового стану підприємств за допомогою коефіцієнта Бівера

К_б= (ф.2 стр.220-ф.2 стр.260)/ (ф.1 стр.480+ф.1 стр. 620), (11.5)

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5- 2 роки) коефіцієнт не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, спрямованої на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим, ніж 0,1.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

· Нестабільність господарського та податкового законодавства;

· Дискримінація підприємства органами влади та управління;

Головні ендогенні фактори фінансової кризи:

· Відсутність стратегічної спрямованості підприємства;

· Низький рівень маркетингу та втрата ринків збиту продукції

· Незадовільне використання виробничих ресурсів;

· Непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних заробітних плат, які не були задоволені боржником протягом 3-х місяців після встановленого для Ії погашення строку.

До боржника господарський суд може застосувати такі типи процедур: 1.Реорганізація 2. Ліквідація (добровільна чи примусова) 3. Мирову угоду (між боржником та кредитором)

Реорганізація (злиття, приєднання,поділ, виділення, перетворення) підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства згідно з рішенням власника, а в деяких випадках рішенням власника та трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи на ухвалу суду. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміни власника статутного фонду даної юридичної особи.

За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації (рис. 11.2):

1) реорганізація, яка спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

2) реорганізація, яка спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);

3) реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення).

Рисунок 11.2. - Форми корпоративної реструктуризації підприємств

Згідно з рекомендаціями реструктуризація підприємства – це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

План реорганізації (реструктуризації) повинен містити:

ü Економічне обґрунтовування необхідності проведення реорганізації;

ü Пропозиції щодо форм та методів реорганізації;

ü Витрати на проведення реструктуризації та джерела їх фінансування;

ü Конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану.

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих випадках з метою запобігання монополізації ринків такі види санаційної реорганізації, як злиття, поглинання, приєднання, можуть бути здійснені лише за згоди Антимонопольного комітету (в Україні вважають монопольним підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків.)

Така форма санаційної реорганізації, як злиття, здійснюється об’єднанням підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим фінансово стійким підприємством. За злиття підприємства усі майнові права та обов’язки та кожного з них переходять до підприємства, яке виникло внаслідок змиття. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються. При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаного підприємства.

Поглинання здійснюється через придбання фінансового неспроможного підприємства підприємством - санатором.

У разі поділу підприємства – до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства.

При перетворені одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов’язки колишнього підприємства. За реорганізації підприємства його права та обов’язки переходять до правонаступників.

Господарський суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозиції щодо проведення санації або незгоди кредиторів з Ії умовами.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає ліквідаційну комісію, яка оцінює майно боржника, проводить роботу по стягненню дебіторської заборгованості, розраховується з кредиторами та складає ліквідаційний баланс.

ü Припиняється підприємницька діяльність боржника

ü До ліквідаційній комісії переходить право розпорядження майном банкрута

ü Строки всіх боргових зобов’язань банкрута вважаються такими, що минули, і припиняється нарахування пені та відсотків на усі види заборгованості банкрута

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмового заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової або контрольно-ревізійної служб, працівників підприємства за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою. Боржник може звернутися до господарського суду з власної ініціативи в разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцем перебування боржника. Справа порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і в тому разі, коли їх не було задоволена боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Згідно із рекомендаціями Міністерства економіки України законодавчому визначенню боржника, котрий неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх оплати, відповідає такий фінансовий стан боржника, за якого на початку і в кінці звітного кварталу наявні ознаки поточної неплатоспроможності. Поточна неплатоспроможність характеризується від'ємною різницею між сумою наявних у підприємства грошових коштів (їх еквівалентів, інших високоліквідних активів) і його поточними зобов'язаннями (загальна сума четвертого розділу пасиву балансу).

Порушення справи про банкрутство, як було вже сказано, здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він не може виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

2. Загроза неплатоспроможності. Боржнику загрожує неплатоспроможність, якщо він передбачає неможливість виконання ним платіжних зобов'язань за настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника (плану ліквідності).

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн світу виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності:, перевищення заборгованості підприємства над вартість його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.

У першому випадку ми маємо справу з фактичною неплатоспроможністю. У другому та третьому — з прогнозованою неплатоспроможністю.

Зрозуміло, що кредитор може звернутися до суду лише в разі фактичної неплатоспроможності боржника, оскільки прогнозовану неплатоспроможність може виявити лише сам боржник. Кредиторами, яким надається право вчиняти позов, є будь-які фізичні або юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім тих, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою.

Кредитор, вимога якого забезпечена заставою, може звернутися із заявою до суду тільки щодо вимог, не забезпечених заставою, або в тому разі, коли вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги, причому подати відповідні докази цього факту.

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до господарського суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких здебільшого випадках:

· якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

· якщо в разі ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

· за наявності ефективної концепції санації та браком необхідного часу для її реалізації (в даному разі необхідного відстрочення платежів можна домогтися в результаті укладення мирової угоди в ході провадження справи про банкрутство).

2. Ухвала щодо порушення справи про банкрутство.

Суддя, прийнявши заяву щодо порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам ухвалу щодо початку впровадження справи про банкрутство. В ухвалі відображаються такі позиції:

· повідомляється про прийняття заяви до розгляду;

· установлюється процедура розпоряджання майном боржника;

· призначається розпорядник майна (арбітражний керуючий);

· визначаються заходи із забезпечення грошових вимог кредиторів;

· повідомляється про запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів;

· повідомляється дата проведення підготовчого засідання суду.

Розпорядник майна призначається на строк не більше шести місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом з клопотання комітету кредиторів, самого розпорядника майна або власника підприємства-боржника. Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди, призначення керуючого санацією або ліквідатора.

У ході виконання своїх функцій розпорядник майна має право:

а) скликати збори кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;

б) проводити комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності боржника для опрацювання рекомендацій щодо його фінансового оздоровлення;

в) залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника.

Однак розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Такі повноваження можуть бути припинені, коли керівництво боржника не вживає заходів із забезпечення збереження майна боржника, намагається перешкоджати діям розпорядника манна чи допускає інші порушення законодавства. У такому разі з клопотання комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення нового керівництва.

До головних обов'язків розпорядника майна належать:

а) розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;

в) повідомлення кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та внесення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів;

г) ужиття заходів із захисту майна боржника;

д) виявляння ознак фіктивного банкрутства чи свідомого доведення до банкрутства;

е) звітування господарському суду та комітету кредиторів про свою діяльність, надання відомостей про фінансове становище боржника, підготовка пропозиції щодо відновлення платоспроможності боржника.

До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати до господарського суду та заявнику відгук на позов. Відгук боржника має містити таку інформацію:

· наявні в боржника заперечення щодо вимог заявника;

· загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати працівникам боржника, а також заборгованості за податками і зборами;

· відомості про наявне в боржника майно та грошові кошти.

Зрозуміло, що в тому разі, коли заявником є сам боржник, то він не подає відгуку на позов, оскільки основні відомості, які мають бути у відгуку, подаються ним разом із заявою про порушення справи.

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви щодо порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника та заяви кредитора про наявність і безперечність боргу та про неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні встановлюються ознаки його фактичної або прогнозованої неплатоспроможності.

За результатами розгляду заяви кредитора та відгуку боржника на позов на підготовчому засіданні приймається ухвала, де визначаються:

· розмір вимог кредиторів, які подали заяву щодо порушення справи про банкрутство;

· дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (має бути поданий до господарського суду на затвердження не пізніше ніж через два місяці й десять днів після дати проведення підготовчого засідання суду);

· дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж за три місяці після дати проведення підготовчого засідання суду;

· дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше ніж через три місяці й десять днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

· дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Виявляння всіх кредиторів та санаторів. Для виявляння всіх кредиторів та осіб, які мають бажання взяти участь у санації боржника, суддя на підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати за свій рахунок в офіційний д

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: