І контрольні завдання до виконання семінарських занять

І контрольні завдання до виконання семінарських занять

Методичні рекомендації до виконання семінарських занять з дисципліни «Філософія».

Укладач: асистентСтарінська В.С., кількість сторінок 51.

Відповідальний за випуск: інженер кафедри філософії та соціології Галіч Т.О.

Філософія є одним із найбільш дієвих факторів культури, що справляють постійний і достатньо прямий вплив на науку. Кожна епоха, кожний народ, кожне покоління дивиться на історію суспільства і на історію розвитку філософської думки по-своєму, з позицій своїх проблем і проблем свого часу, тому філософія і філософські дисципліни знаходяться в постійному розвитку і не припиняють звертати на себе увагу. Тому, щоб майбутні фахівці ефективно працювали, їм потрібно вміти по-сучасному мислити, володіти сучасними знаннями і сучасними філософськими ідеями. Уважний аналіз історії розвитку філософської дисципліни дає змогу зрозуміти всю багатоманітність чинників історичного процесу, а також специфіку їх відображення у філософській самореалізації.

Предметом вивчення дисципліни є загальне в системі “світ-людина”, система поглядів на світ у цілому і на ставлення людини до цього світу.

s розкриття специфіки філософського осягнення універсуму, людини, історії, культури, науки, релігії;

s вивчення історії філософії та її органічної складової – історії української філософії, сприяння гуманізації освіти через засвоєння досягнень сучасної філософії, інформації про світ у цілому і ставлення людини до цього світу;

s вивчення комплексу принципів пізнання як загального методу пізнавальної діяльності;

s розвиток здібностей до логічного мислення, самостійного аналізу складних явищ суспільного життя, уміння пов’язувати загальнофілософські проблеми з розв’язанням завдань економічної теорії і практики;

s надання студентам знань з філософії як світогляду людини, або сукупності поглядів на світ в цілому та ставлення людини до цього світу, в розумінні онтологічних, гносеологічних, аксіологічних, соціальних проблем буття.

s вивчення історії філософії та її органічної складової – історії української філософії, ознайомлення з найбільш відомими авторами філософських систем, їх головними працями;

s сприяння гуманізації освіти через засвоєння досягнень сучасної філософії, інформації про світ в цілому і ставлення людини до цього світу;

s вивчення комплексу принципів пізнання як загального методу пізнавальної діяльності;

s розвиток здібностей до логічного мислення, самостійного аналізу складних явищ суспільного життя, уміння пов’язувати загально філософські проблеми з розв’язанням завдань теорії і практики сучасного мистецтва;

s набуття вміння застосовувати здобуті знання для аналізу різноманітних суспільних явищ та в ситуаціях світоглядного вибору;

s подальше становлення і вдосконалення логічної і філософської культури студентів як фахівців і громадян демократичної України.

1.3 Основні знання, якими мають оволодіти студенти при вивченні дисципліни:

s предмет, структуру, категоріальний апарат і науковий статус філософії, етапи розвитку світової філософії, історію виникнення та розвитку вітчизняної філософської думки;

s основний зміст усіх розділів, напрямки історико-філософської думки, класичну і сучасну вітчизняну та світову філософію;

s особливості філософського способу мислення, основні філософські принципи та першоджерела;

s систему філософських категорій, типологію філософських систем, філософське вчення про розвиток, закони діалектики, мету і цінність людської життєдіяльності;

s причини глобальних проблем сучасності, соціально-екологічні наслідки глобалізації;

s форми і методи наукового пізнання, основний зміст пізнавальної діяльності, способи людського буття;

s студенти повинні формувати свою власну світоглядну та філософську позицію;

s застосувати набуті знання при аналізі загальних фахових проблем сьогодення;

s аналізувати і розуміти логічне та фахове знання як самоорганізовану систему.

1.4 Основні вміння і навички, якими мають оволодіти студенти при вивченні дисципліни:

s використовувати категоріальний апарат та рефлексивні навички, типологізувати результати спостережень, накопичувати необхідний для структурування обсяг розрізненого інформаційного матеріалу;

s виявляти зв’язки між елементами інформаційного матеріалу; визначати наявність системи;

s установлювати типи та характеристики систем, встановлювати їх відповідність меті діяльності;

s синтезувати схеми функціонування оптимальної системи;

s встановлювати зв’язки між елементами оптимальної системи;

s здійснювати переведення ієрархічно структурованої інформації до вигляду синтетичної системної цілісності з теоретично визначеними правилами функціонування;

s розробляти практичні рекомендації щодо здійснення безпечної та ефективної діяльності;

s здійснювати діяльність; встановлювати ступінь істинності теоретично визначених правил.

1.5 Рекомендації для тих, хто вивчає курс «Філософія»:

s систематично вивчати лекційний теоретичний матеріал, з незрозумілих питань отримувати консультації лектора, викладачів кафедри;

s активно брати участь в семінарських заняттях;

s брати участь у проведені круглих слолів та наукових конференцій з філософської тематики.

РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ЗА ТЕМАМИ В ТЕМАТИЧНОМУ ПЛАНІ

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

Оцінювання рівня знань студентів здійснюється на основі Положення «Про оцінювання знань студентів ХНТУ у межах кредитно-модульної системи організації навчального процесу», затвердженого Вченою радою ХНТУ, протокол №3 від 07.11.2006.

Оцінювання знань студентів з дисципліни здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (ПМК). Підсумкова оцінка студента складається з суми балів отриманих ним в ході ПМК: сумарно від 0 до 100 балів включно. Набрані студентом бали 100-бальної шкали переводяться в національну та європейську шкали оцінок згідно з настановами Положення «Про оцінювання знань студентів ХНТУ у межах кредитно-модульної системи організації навчального процесу», затвердженого Вченою радою ХНТУ, протокол №3 від 07.11.2006

Контроль за опрацюванням теоретичних питань, що виносяться на самостійний розгляд, здійснюється шляхом включення цих питань (поряд з теоретичними питаннями, що розглядаються під час лекцій) до завдань з модульних контрольних робіт, залікових питань, тестових питань.

Модульна контрольна робота містить питання теоретичного характеру та тестові питання з матеріалу відповідного змістового модулю. Модульна контрольна робота оцінюється максимум у 30 балів.

Завданням поточного модульного контролю є перевірка рівня засвоєння та розуміння певного матеріалу, умінь самостійно опрацьовувати наукові та навчальні тексти, здатності осмислити зміст теми чи розділу (змістовного модуля), умінь публічно чи письмово представляти (презентувати) певний матеріал.

Дисципліна «Філософія» складається з двох змістовних модулей, які передбачають написання двох модульних контрольних робіт, що, як правило, складаюься з двох теоретичних питань (включно з тими, що виносяться на самостійне опрацювання студентами) та п’яти тестових завдань відповідно до тем, що зазначені в певному розділі «Зміст дисципліни».

У разі невиконання певних завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студент має право скласти їх в термін до останнього семінарського заняття у семестрі. Час ліквідації заборгованостей визначається графіком індивідуально-консультативних занять викладача дисципліни, що веде вид занять, з якого наявна заборгованість. В разі необхідності викладач може призначити додатковий час для ліквідації наявних заборгованостей поза графіком індивідуально-консультативних занять, але не пізніше останнього семінарського заняття семестру.

Збільшити суму отриманих балів студент може шляхом виконання завдань з переліку вибіркових видів самостійної та індивідуальної роботи. Бали за вибіркові види самостійної роботи сумуються з балами за обов’язкові види робіт.

Підсумковий бал за результатами поточного модульного контролю оформлюється під час останнього семінарського заняття.

1. Проблема науковості філософського світогляду.

2. Статус філософії та її взаємовідносини з іншими науками.

4. Людина як вища цінність у системі філософського знання.

5. Філософія, її людські виміри і зміст (сенс).

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні: світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання, світорозуміння та світобачення.

Міфологія (від грец. міф – оповідь та «логос» – слово, поняття, вчення) – форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міф об’єднав у собі початки знань, релігійних вірувань, різних видів мистецтва, філософії.

Міф – це тип світогляду, при якому людина включена у Всесвіт, і досить слабо виділяє себе в ньому, нечітко розрізняє суб’єкт та об’єкт, тобто себе та світ.

Релігія (від лат. благочестя, набожність, святиня, предмет культу) – така форма світогляду, в якій засвоєння світу здійснюється через подільність на земний, природний, що відображається органами чуттів людини, та потойбічний – «небесний», надприродний і надчуттєвий світ. Релігія, на відміну від міфу, є типом світогляду, який розрізняє суб’єкт та об’єкт. Вона ґрунтується на вірі, прийнятті тих чи інших тверджень без сумніву і доведень. Для віруючої людини факт існування Бога, для прикладу, є безсумнівним, він не потребує доказів чи перевірки.

Містицизм – (від грец. таємний) – у широкому розумінні – визначення надприродної сутності явищ; у вузькому – релігійно-філософський світогляд, в основі якого є віра в можливість безпосередньо надчуттєвого та надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.

Філософія (від грец. phileo – люблю, sofia – мудрість, буквально – любов до мудрості (дехто трактує також як мудрість любові)) – форма духовної діяльності, спрямована на постановку, аналіз і вирішення сутнісних світоглядних питань, пов’язаних з формуванням цілісного погляду на світ і на місце у ньому людини.

Філософське вчення – завершена система поглядів того чи іншого мислителя.

Філософська школа – сукупність вчень, об’єднаних загальними ідейними основами, що зумовлює пряму передачу ідей від одних філософів до інших.

Філософська течія – сукупність вчень, об’єднаних спільними, хоча часом модифікованими, ідейними принципами, які належать як до однієї, так і до різних шкіл.

Філософський напрям – сукупність течій, що мають у своїй основі спільні ідеї.

Філософування – це автентична, неповторна активність, яка ні до чого іншого не зводиться, в якій бере участь все людське єство. Ця активність може виникати сама по собі або бути спричиненою (детонованою) різними чинниками, такими як прочитана філософська книга, життєва подія, щось побачене чи почуте, що може приводити свідомість (далеко не кожну) в специфічний філософський стан чи особливий настрій.

Рефлексія (від лат. обернення назад, відображення) – термін для позначення такої риси людського пізнання, як дослідження самого пізнавального акта, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини, внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість.

Наука – соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об’єктивного змісту.

Основне питання філософії – це питання про відношення свідомості до буття й духовного до матеріального, проблема цього відношення має два аспекти: 1) що первинне? 2) чи можна пізнати світ?

Матеріалізм – філософський напрям, який при вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне – вторинним.

Ідеалізм – філософський напрям, який при вирішенні основного питання філософії стверджує, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне – вторинним.

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

3. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Вид-во Укр.-фін. ін-ту менеджм. і бізнесу, 1998. – 165 с.

4. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.

5. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.

6. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. – 584 с.

7. Філософія: Підручник / Заїченко Г.А., Сагатовський В.М., Кальний І.І. та ін.; За ред. Заїченко Г.А. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с.

1. Основні принципи періодизації історико-філософського процесу.

2. Енциклопедичний характер систематизованих, філософських уявлень античних філософів.

3. Платонівська «ідеальна держава» і сучасність.

4. Раціональний зміст гегелівської діалектики.

5. Антична філософія й західноєвропейська культура: пошук ідентичності.

6. Сократ: проблема людини та діалогічної природи філософського знання.

Веди – збірник священних пісень та жертовних формул, урочистих гімнів та магічних заклинань, які використовувалися при жертвопринесенні. Всього таких вед чотири – Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.

Брахман – вища абсолютна реальність, абстрактна вища сила, яка інколи втілює частину своїх реалій у вигляді явищ.

Атман – одне з головних понять релігійно-міфологічної системи індуїзму. У ведичній літературі (Упанішадах) означає суб’єктивну, психологічну.

Ахімса – релігійно-етичний принцип (обов’язок) – незаподіяння зла живим істотам, характерне для індуїзму, буддизму та джайнізму.

Пуруша – вище духовне начало, вища душа, частиною якої є душа індивіда.

Дхарма – багатозначний термін, який позначає буддійську доктрину, буддійський закон та першоначала Всесвіту.

Карма (від санскрит. – дія, обов’язок, діяльність). У релігійно-філософських системах Стародавньої Індії – певна визначеність наперед людського життя (долі), мета якої – провести людину через випробування, щоб вона шляхом самовдосконалення досягла найвищої мети морального розвитку – мокші.

Нірвана (від санскрит. – згасання) – центральне поняття релігійної філософії буддизму та джайнізму, означає повне звільнення людської душі від безперервного потоку перевтілень, страждань (Санжари) та злиття з духовною першоосновою світу.

Увей – (кит. недіяння) – поняття релігійно-філософської системи даосизму, яке означає відсутність цілеспрямованої діяльності, що не співвідноситься з процесом природного світопорядку, у вузькому сенсі – уникнення будь-якої діяльності, що заважає досягненню Дао.

Небо – верховне божество та вище уособлення розуму, доцільності, справедливості та доброчинності. Претендуючи на спорідненість з Небом, китайські правителі почали називати країну Піднебесною, а себе – синами Неба. Для них ототожнення себе з Небом означало взяти на себе відповідальність за весь світ.

Концепція Іньян – поділ всього сущого на два начала – жіноче та чоловіче. Чоловіче начало (ян) асоціювалося з сонцем і всім світлим, яскравим, сильним. Жіноче начало (інь) було пов’язане з місяцем, з усім темним та холодним. Обидва ці начала тісно взаємопов’язані та гармонічно взаємодіють.

Дао (шлях) – загальний Закон і Абсолют. Дао панує усюди і в усьому, завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але все, що відбувається, пов’язано з ним. Постійне і невичерпне воно дає початок і форму усьому сущому. Дао проявляється через свою еманацію – «де».

Космоцентризм (від давньогрец. «космос» – порядок, краса, влаштування) – розуміння Всесвіту як розумного та закономірно впорядкованого.

Стоїцизм – напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відсторонення від благ і радощів життя.

Скептицизм (від грец. той, що розглядає, досліджує) – філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа ІV-ІІІ ст. до н.е., яка сповідувала ці ідеї.

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

3. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.

4. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.

5. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. – 584 с.

1. Перехід від класичної філософії до некласичної.

2. Від феноменології до екзистенціалізму та герменевтики.

4. Філософія науки: від логічного позитивізму до епістемологічного анархізму.

5. Аврелій Августин – засновник християнської антропології.

7. Гуманістичні тенденції у розвитку сучасної філософії.

Теоцентризм – основна риса філософії епохи Середньовіччя, відповідно до якої реальністю, яка визначає все суще, є не природа і не людина, а Бог.

Аскетизм (від грец. вправа, подвиг) – моральний принцип, сутність якого полягає у відмові життєвих благ, придушенні природних бажань з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.

Віра – особливе ставлення до реальних або уявних об’єктів (явищ), коли їх істинність приймається без теоретичного й практичного доведень.

Гріховність – релігійний термін, що означає природну неповноцінність людського буття, його внутрішню ущербність, що виявляється у відмові від духовної єдності з Богом і виборі зла.

Догмат (від грец. закон, правило, постанова) – в середньовічній філософії означає головне положення того чи іншого віровчення, яке приймається без доказів (як безперечна істина).

Екзегеза – (від грец. витлумачую) – метод трактування біблійних істин без зміни їх сутності, використовувався в середньовічній філософії (апологетиці, патристиці, схоластиці) під час вивчення Святого Письма.

Есхатологія (від грец. кінцевий та вчення) – релігійне вчення про остаточну долю людства (складова будь-якої релігійної ідеології).

Молитва – у монотеїстичних релігіях провідна форма словесного спілкування людини з Богом.

Патристика (від лат. падре – отець) – вчення отців церкви з тлумачення, обґрунтування християнства; форма філософії раннього Середньовіччя.

Апологетика (від давньогрец. захист вчення) – обґрунтування та захист християнського вчення; одна з форм філософії раннього Середньовіччя.

Схоластика (від грец. школа) – середньовічна форма філософії та її викладання; тип філософського мислення.

Томізм – офіційна філософська доктрина католицького християнства, що ґрунтується на вченні Томи Аквінського.

Одкровення – надприродне безпосереднє отримання істини, яке існує лише серед обраних людей у момент їхнього містичного просвітлення.

Провіденціалізм (від лат. – передбачення, провидіння) – релігійно-філософське розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу – як наперед визначеного наміру Бога.

Теодіцея – (від грец. бог, справедливість, букв. “боговиправдання”) релігійно-філософське вчення, метою якого є доведення того, що існування зла у світі не заперечує уявлень про Бога як абсолютне добро.

Теологія – раціональна систематизація віровчення тієї чи іншої релігії.

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

4. Кремень В.Г.. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.

5. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.

6. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. – 584 с

8. Філософія: Підручник для вищої школи. – Х.: Прапор, 2004. – 736 с.

1. Вихідні ідеї філософії Гуманізму та їх світоглядне значення.

2. Вплив ідей італійського гуманізму на духовні процеси в Україні.

3. Роль ренесансної філософії у формуванні європейської науки.

5. Наука і релігія: протистояння і точка дотику.

Християнська антропологія – релігійно-філософська концепція, згідно з якою людина є унікальним творінням завдяки своїй богоподібній сутності.

Гуманізм (від грец. людина, людське) – вчення, в якому визнається цінність людини як особистості, де блага людини – вищий та остаточний критерій.

Пантеїзм (від грец. пан – все, теос – Бог) – вчення про тотожність природи та бога, який розчинений у світі в будь-яких речах. Тут є елементи матеріалізму, частковий відхід від ортодоксального теїзму.

Секуляризація (від лат. світський) – процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної свідомості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й інститутів від впливу релігії.

Креаціонізм (від лат. створення) – розуміння світу як результату Божого творіння.

Гілозоїзм (від грец. речовина, матерія та життя) – філософське вчення, згідно з яким уся матерія є одухотвореною і має здатність відчувати.

Реформація (від лат. перетворення, виправлення) – соціально-політичний рух в Європі ХVІ ст. проти феодалізму та католицької церкви, у вузькому розумінні – здійснення релігійних перетворень у дусі протестантизму.

Єресі (від грец. відбір, учення, школа) – релігійні вчення, течії, які перебувають в опозиції до панівної релігійної системи.

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

4. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.

5. Петрушенко В.Л. Філософія: курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації. – 4-те видання, стереотипне. – Львів: «Новий світ – 2000», 2006. – 506 с.

6. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. - 584 с

8. Філософія: Навчальний посібник. За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2002. – 584 с.

1. Сутність та причини утвердження механістичного світогляду в Європі Нового часу.

2. Мислення «здорового глузду» та його філософська оцінка.

3. Тлумачення пізнання в філософії Нового часу.

5. Філософські ідеї європейського Просвітництва та їх сучасне значення.

7. Б. Паскаль та філософія просвітництва про місце і роль людини у світі.

Агностицизм (від грец. непізнаний) – філософський напрям у теорії пізнання, який заперечує можливість пізнання сутності речей, закономірностей розвитку й пізнання істини.

Емпіризм – метод та методологія пізнання, який заснований на досвідному дослідженні.

Раціоналізм – вчення в теорії пізнання, відповідно до якого розум, думка визнаються найвищою цінністю і джерелом знання; в широкому сенсі – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей.

Сенсуалізм – вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.

Індукція – форма висновку, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення.

Дедукція – метод пізнання, в основі якого рух думки йде від загального до одиничного.

Монада – філософське поняття, яке віддзеркалює найпростішу неподільну єдність; безкінечно мала частина, яка має і матеріальну, і ідеальну природу, з якої складається все у Всесвіті.

Субстанція (від лат. те, що покладено в основу) була провідною категорією в онтології Нового часу. У загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є, воно визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог. Крім основного значення, поняття «субстанція» мало й більш конкретні:

· незмінна основа мінливих явищ. У цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокрита, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII-XVIII ст.;

· субстрат як носій певних властивостей, те, що пов’язує властивості в щось єдине.

Деїзм (від лат. бог) – релігійно-філософський принцип, згідно з яким, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечується його подальше втручання в явища природи й перебіг суспільних подій. Представники деїзму виступили проти персоніфікації Бога (наділення його рисами людини), а також ототожнення Бога й природи.

Природне право – поняття філософсько-правової та політичної думок ХVІІ-ХVІІІ ст., які випливають з природи самої людини.

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

3. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.

4. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.

5. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. - 584 с

6. Філософія: Підручник / Заїченко Г.А., Сагатовський В.М., Кальний І.І. та ін.; За ред. Заїченко Г.А. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: