Поняття науки, її види і функції

Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. На­ука — це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає. Наука виконує такі основні функції: пізнавальну, культурно-світоглядну, функцію безпосередньої продуктивної сили, прогностичну, функцію духовного перетворення світу. Наука має справу з особливим набором об’єктів реальності, які не можна звести до об’єктів повсякденного досвіду. Для опису цих об’єктів, незвичайних з точки зору здорового глузду, наука виробила спеціальну мову, понятійний апарат, а для безпосереднього впливу на них наука створила систему спеціальних знарядь (інструменти виміру, різні прилади тощо), які дають змогу виявити можливий їх стан в умовах, що піддаються контролю суб’єкта. Наука формує специфічні способи обґрунтування істинності знань: експериментальний контроль за одержаним знанням, виведення одних знань з інших, правильність яких уже доведена. За предметом дослідження науки поділяються на природні — технічні (вивчають закони природи і способи їхнього освоєння), суспільні (об’єктом тут виступають різні суспільні явища та їх закони), гуманітарні (вивчають саму людину як особистість). Предмет науки впливає на її методи, способи дослідження об’єкта. Так, у природничих науках одним із головних способів дослідження є експеримент, а в суспільних науках — статистика.

8. Емпіричний та теоретичний
рівні наукового пізнання

Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Емпіричний (грец. empeiria— досвід) — це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (із спостережень та експериментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульова­ного певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізна­вального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дос­лідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють; дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між яви­щами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо.

Теоретичне пізнання (грец. — розгляд, дослідження) — це пояснення підстав відтворення. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, а й абстрактного мислення.

Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного знання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Метафізичний підхід до розуміння емпіричного і теоретичного рівнів пізнання виявляється в запереченні єдності між ними або абсолютизації одного з них. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне — емпіричне. Суперечності між емпіричним і теоретичним знанням вирі­шуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.

Студентам необхідно звернути увагу на засвоєння таких понять, як «факт», «спостереження», «експеримент», «абстракція», «ідеалізація» та ін.

9. Форми і методи наукового пізнання.
Особливості методів соціального дослідження

Свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Виявлення і розробка таких норм, правил, методів і прийомів складає предмет логіки і методології наукового пізнання. При цьому логіка дає правила виведення одних знань з інших, правила визначення понять. Методи наукового пізнання — способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяються на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування — на емпіричні й теоретичні. Кожний з них відображає дійсність у певних формах.

Схема 4

Наукове пізнання

Слід зазначити, що існують прийоми і методи, притаманні людському пізнанню в цілому, на базі яких будується як наукове, так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними і подані всередині схеми 4. Наукове пізнання виробило також і свої спеціальні методи, головні з яких представлені вище. За браком місця ми позбавлені можливості дати пояснення до кожного з методів пізнання. Тому студентам слід буде прочитати про це у відповідних розділах рекомендованих підручників.

Кожна форма пізнання має свою специфіку. Особливо складний характер має соціальне пізнання. Головні його особливості полягають у тому, що в соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються, відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному ймовірний статистичний характер.

Наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе пос­тановку проблеми, висування гіпотез, збір фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає вирішення поставленої проблеми.

Усі наукові методи взаємопов’язані. Об’єктивною основою всього є діалектика зв’язку між поодиноким, особливим і загальним. Філософським методом сучасного наукового пізнання є матеріалістична діалектика, методологічна функція якої реалізується через систему категорій, принципів і законів. Діалектика осмислює реальний процес пізнання, розглядає науку в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дає змогу оцінювати перспективи пізнавального процесу.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні принципи пізнання.

2. У чому полягає специфіка та роль чуттєвого і раціонального пізнання і які їх форми?

3. Яку роль відіграють творчість та інтуїція в пізнанні?

4. Розкрийте діалектику стосунків між об’єктивною, абсолютною, відносною та конкретною істинами.

5. Дайте визначення і обґрунтуйте значення практики в пізнанні.

6. В чому відмінність наукового пізнання від практичного?

7. Дайте визначення методу пізнання, назвіть основні методи емпіричного та теоретичного пізнання.

8. Які ви знаєте загальнологічні прийоми і методи пізнання?

9. Що являють собою методи сходження мислення від абстрактного до конкретного, історичний та логічний, аксіоматичний, системний?

10. Що таке наука, яка її структура та функції? Назвіть основні критерії істини.

Філософський словник: пізнання, пізнання теорії, суб’єкт і об’єкт пізнання, практика, істина, абсолютна і відносна істина, конкретність істини, критерії істини, метод, теорія, наука.

2.11. ТЕМА 11. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ:
ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

Вивчення цієї теми здійснюється за таким планом:

1. Поняття суспільства.

2. Матеріалістичний та ідеалістичний підходи до розуміння суспільства.

3. Філософська антропологія про людину.

4. Закони суспільства, їхній характер і особливості.

5. Соціально-філософський зміст категорії «суспільне виробництво».

6. Поняття суспільно-економічної формації та її струк­тура.

7. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.

8. Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку.

Конспективний виклад теми

Поняття суспільства

Передусім слід звернути увагу на багатозначність поняття «сус­пільство». Існує концепція, що суспільство — це частина природи, яка відокремилась і тому продовжує жити і розвиватись за законами природи (натуралістична трактовка, теорія соціального дарвінізму, де головне в суспільстві — боротьба видів або класів, виживання сильних).

Друга концепція — феноменологічна — суспільство розглядається як середовище людини з її суперечливими зв’язками і відносинами.

Третя концепція — діалектико-матеріалістична — суспільство розглядається як соціальна форма руху матерії, яка має спеціальний статус і свої особливості. Основною категорією цього статусу є наявність суспільного буття, що розвивається під егідою людини.

Четверта концепція — соціологічна — суспільство розглядається як людство в цілому, як історично визначений спосіб існування і спілкування людей в їх сукупності.

Найбільш доцільно поняття суспільства розглядати не як конгломерат сукупності людей та творених ними суспільних діянь, а як цілісну систему історично визначених форм суспільних відносин, що складаються в процесі діяльності людей, пов’язаної з приведенням природи і власного життя у відповідність до своїх потреб.

Але мало сказати, що суспільство — це система. До цього слід додати, що наявність розумних людей у ньому перетворює систему на живий, вічно рухомий і відновлюваний механізм, який має свій початок, розвиток, занепад і перехід до нового ступеня. Інакше кажучи, розглядати феномен суспільства ми повинні завжди діалектично.

2. Матеріалістичний та ідеалістичний
підходи до розуміння суспільства

Існують два підходи до розуміння суспільства та його історії — матеріалістичний та ідеалістичний. Ідеалістичний підхід, який першопричиною розвитку суспільства вважає дух, ідею, свідомість (наприклад, вчення про соціальний поступ як результат розвитку абсолютної ідеї).

Матеріалістичний підхід, який визнає, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К. Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів — матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають провідне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які у своїй сукупності становлять економічний базис суспільства. Ідеальні фактори є відбитком матеріальних і становлять у своїй сукупності надбудову. Отже, К. Маркс, на відміну від ідеалістичного, ввів в історіографію принцип матеріалістичного розуміння історії, суть якого зводиться до того, що не суспільна свідомість визначає суспільне буття, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість. Цей принцип є виразом розв’язання основного питання філософії в його першій частині (відносно аналізу суспільної реальності в матеріалістичному підході), і цим принципом ми можемо керуватись у своїй науковій та практичній роботі.

З цього принципу зовсім не випливає, що буття повинно «поглинати» всю свідомість, всю духовну культуру. Навпаки, ми повинні виходити з того, що суспільна свідомість, яка має відносно самостійний характер,може і повинна активно впливати на розвиток суспільного буття.

Визначимося щодо суті основних категорій у соціальній філософії. Суспільне буття — це категорія, що виражає всі сторони і види матеріального життя людини (матеріальне виробництво, побут, сім’я, відпочинок тощо).

Суспільна свідомість —- це духовне життя людини, це відображення суспільного буття в свідомості людини. Між цими категоріями існує нерозривний зв’язок, у якому домінуючим має бути буття (тобто економічна сторона). Який характер має буття (тобто виробничі відносини), такий характер має і суспільство, його побут, державна система тощо. Отже, щоб вийти з кризи, нашому суспільству слід передовсім вдосконалювати економічну систему, здійснювати роздержавлення власності, налагоджувати фінансово-кредитну, банківську систему тощо.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: