Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Стаття 29. Цивільна процесуальна дієздатність





1. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

2. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 29 Цивільного процесуального кодексу України

1. Для особистої участі в цивільній справі недостатньо володіти тільки правоздатністю, необхідна ще й цивільна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді. Таким чином, змістом цивільної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Це означає, що наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна лише для самостійного ведення процесу. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття, а також юридичними особами.

2. Особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 34 ЦК). Проте це не єдина підстава, з якою пов'язується виникнення повної цивільної процесуальної дієздатності у фізичної особи. Коментована стаття передбачає, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі розірвання шлюбу набута дієздатність зберігається, а у випадку визнання шлюбу недійсним з підстав, які пов'язані з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею дієздатність не зберігається (ст. 34 ЦК).

Також цивільної процесуальної дієздатності набуває неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність. Матеріальні підстави надання повної цивільної дієздатності передбачено у ст. 35 ЦК України. Зокрема, таке надання може мати місце щодо фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також щодо неповнолітньої особи, яка записана матір'ю або батьком дитини. Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Крім того, матеріальна норма, яка передбачає право на особисте звернення до суду за захистом свого права або інтересу, закріплена у ст. 18 СК України. Зокрема, у даній статті вказується, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Коментуючи цю норму, професор З. В. Ромовська зазначає: "новелою цієї статті є надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності. Така дитина має право самостійно подати позовну заяву на захист свого права або інтересу, зокрема, позовну заяву про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним, визнання батьківства, стягнення аліментів, скасування усиновлення чи визнання усиновлення недійсним. Така дитина має усі процесуальні права позивача в процесі. Вона може бути позивачем і відповідачем. Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, може сама звернутися до суду з заявою про надання їй права на шлюб (ст. 23 СК)".10

Відповідно до ст. 156 СК неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.

3. Цивільна процесуальна дієздатність тісно пов'язана з цивільною дієздатністю. Так, відповідно до ст. 32 ЦК особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років володіють неповною цивільною дієздатністю, ст. 36 ЦК України регулює питання обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, а згідно коментованої статті (ч. 2) неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.

Це означає, що особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років згідно ст. 32 ЦК мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я. Отже, щодо досить широкого кола відносин, то дана вікова категорія може самостійно виступати в судді. У решті випадків інтереси такої особи представляють у суді законні представники.

Що ж до осіб, обмежених у цивільній дієздатності, то такі фізичні особи можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (ч. 2 ст. 37 ЦК). Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦПК поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки чи піклування. Тобто лише у спорах, що виникають з дрібних побутових правочинів, та у справах окремого провадження щодо поновлення у дієздатності дана категорія осіб може виступати у суді самостійно.

4. Проте навіть якщо неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років і особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто виступати в суді, суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. В цьому випадку участь законних представників є необов'язкова, питання про їх залучення вирішується судом на власний розсуд враховуючи обставини справи, а саме її складність, важливість, значимість для неповнолітнього, стосунки з батьками.

З огляду на необхідність посилення правової охорони прав та інтересів неповнолітніх, слід визнати доцільним залучення законних представників в усіх справах, які стосуються неповнолітніх. Залучення законних представників неповнолітніх відбувається за ухвалою суду.

5. Законними представниками неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, є відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом (ч. 2 ст. 39 ЦПК).

Особи віком до чотирнадцяти років, а також недієздатні фізичні особи не володіють цивільною процесуальною дієздатністю, а тому їх права і законні інтереси захищають в суді законні представники чи опікуни. Законними представниками таких осіб є відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом (ч. 1 ст. 39 ЦПК).

Для забезпечення представництва малолітнього до участі у справі достатньо залучити одного з батьків. Однак можливі випадки, коли позиція батька і матері, як законних представників, істотно відрізняється. Тому суду доцільно з'ясовувати позицію обох батьків.

З моменту набуття малолітнім цивільної процесуальної дієздатності функції законного представника припиняються, а отже, він втрачає свій процесуальний статус. Подальше представництво його інтересів можливе лише за згодою неповнолітнього.

6. Особа, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, не має цивільної процесуальної дієздатності, однак якщо спір стосується її прав чи інтересів, то вона має цивільну процесуальну правоздатність і саме вона є особою, яка бере участь у справі. Тому стороною у таких справах слід зазначати малолітнього.

Наприклад, якщо малолітній успадкував нерухоме майно, то у разі виникнення спору щодо цього майна відповідачем буде малолітній власник, а його інтереси у процесі буде представляти законний представник.

7. Опіка і піклування створюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх (до 14 років), неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Опіка і піклування встановлюється також над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (ст. 243 СК).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК). Опікун виступає повним представником підопічного в силу закону і бере участь в цивільному процесі від імені і в інтересах підопічного.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 59 ЦК).

Крім того, орган опіки та піклування згідно ч. 1 ст. 252 СК може за договором про патронат передати дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

8. Цивільною процесуальною дієздатністю наділені усі юридичні особи з моменту їх реєстрації до припинення юридичної особи. Юридичних осіб у суді представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28.07.94 р. "Про участь в арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" у випадках, коли відособленим підрозділам, створеним юридичними особами, статутом, положенням або дорученням надане право здійснювати в суді повноваження сторони у справі, такі відособлені підрозділи мають право від імені юридичної особи вживати заходів доарбітражного врегулювання спору, подавати в суд позови, надсилати відзиви на позовні заяви, звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови суду у порядку нагляду, здійснювати інші процесуальні дії. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється арбітражним судом з юридичної особи або на її користь. Отже, відособлений підрозділ не має цивільної процесуальної дієздатності, він діє від імені юридичної особи, якою він створений.

3. Процесуальна співучасть: поняття, види.

Процесуальна співучасть виникає внаслідок спільного пред'явлення по­зову кількома позивачами або до кількох відповідачів. Отже, участь з боку позивача чи відповідача по одній і тій же справі кількох осіб називається процесуальною співучастю.

Кожен з учасників є самостійним суб'єктом процесу, він не пов'язаний волею інших і не зв'язує їх, у свою чергу. Єдиний виняток з цього є коли один з співучасників оскаржив рішен­ня, але воно може бути розглянуто у відношенні осіб, що не подали скаргу.

Розрізняють два види процесуальної співучасті. Так, якщо позивачами є дві чи більше особи, а відповідачем — одна, то така співучасть буде активною, коли ж навпаки — то пасивною, а коли наявна множинність на обох сторонах, — змішаною. Мно­жинність може виникати і з боку третьої особи, яка заявляє са­мостійні вимоги, однак обов'язковою умовою повинна бути на­явність загальних підстав виникнення процесуальної співучасті.

Активна співучасть може виникнути тільки з ініціативи самих позивачів, оскільки це є проявом диспозитивності у ци­вільному процесі.

Пасивна співучасть можлива як з ініціативи позивача (по­зивачів), так і суду, який має право притягнути особу як співвідповідача для участі у справі на підставі норми матеріаль­ного права. Не породжує пасивної співучасті залучення іншо­го відповідача у порядку заміни неналежного відповідача. За­лежно від імперативності залучення співвідповідачів до справи пасивна процесуальна співучасть поділяється на обов'язкову та факультативну.

Виникнення співучасті обумовлюється обставинами матеріально-правового і процесуального характеру; в зв'язку з цим вона поділяється ще на обов'язкову і факультативну. Обов'язкова співучасть на­стає при спільності матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, тоді, коли права і обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Так, влас­ники спільного майна стають співпозивачами, пред'явивши позов на усу­нення порушень їх прав. Коли шкода заподіяна кількома особами, то всі вони стають відповідачами перед потерпілими. У справах про звільнення майна від арешту (виключення з опису) обов'язково беруть участь співвід­повідачами боржник, в якого проведено опис майна, і ті організації або осо­би, на претензію яких було проведено опис. Коли опис зроблено у зв'язку з вироком про конфіскацію майна, то відповідачами, крім боржника, висту­пають рай(міськ)податкові інспекції, а коли майно реалізовано, то й ті уста­нови або організації, яким передано конфісковане майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 р. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису»).

Якщо позов спрямований на захист честі і гідності та вміщує вимогу на спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інфор­мації (повідомлення по радіо, телебаченню та ін.), відповідачами притягу­ються автор і відповідний орган масової інформації (редакція, видавництво тощо). За позовами про спростування відомостей, які ганьблять особу, за­значених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, котрі їх підписали, і підприємства, установи, організації, від імені яких ви­дано характеристику (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 28 вересня 1990 р. «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій»).

Факультативна (необов'язкова) співучасть настає з обставин процесу­ального характеру: в силу доцільності одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати по справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне — усувається постанов-лення протилежних за змістом рішень.

Чинний ЦПК не визначає підстав настання обов'язкової чи факульта­тивної співучасті, є лише вказівка, що суддя може постанови­ти ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог — як одного позивача до різних відповідачів, так і різних позивачів до одного відповідача. Отже, ця норма допускає факультативну співучасть за ініціативою судді за наявності однорідних вимог. Однорідність вимог озна­чає, що це вимоги з одних правовідносин, в яких збігаються предмет і під­стави. Одночасний їх розгляд сприяє економії процесуальних засобів: в од­ному провадженні одним судовим рішенням розв'язується спір між усіма учасниками, в зв'язку з чим скорочується діяльність суду і співучасників, зменшуються судові витрати, а також досягається запобігання винесенню судом суперечливих рішень.

ЦПК чітко визначені підстави участі у справі кількох позивачів або відповідачів:

1)предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права і обо­в'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї під­стави;

3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (ст. 32).

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК України).

У багатьох випадках процесуальних співучасників поєд­нують спільні інтереси, наявність яких дозволяє мати одного представника в суді. Стаття 38 ЦПК при цьому встановлює, що процесуальний співучасник не може бути представником інших осіб, якщо він не досяг повноліття чи над ним вста­новлена опіка або піклування.

Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів (ст. 32 ЦПК) і на клопотання осіб, які беруть участь у справі. На їх заяву суд постановляє мотивовану ухвалу. За своєю ініціативою суд має право залучати до процесу співвідповідачів, а не співпозивачів, оскільки це суперечить принципу диспозитивності.

В юридичній літературі до співучасників-позивачів відносять також суб'єктів захисту прав інших осіб і цих осіб.

Цією нормою встановлено, що особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою прокурора, органу державного управління, профспілки, держав­ного підприємства, установи, організації, кооперативної організації, їх об'єднання, іншої громадської організації або окремого громадянина, повідомляється судом про це, і вона може взяти участь у про­цесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву. Зазначене правило та вмі­щення його в статті про співучасників дало підставу окремим авторам твер­дити, що цивільне процесуальне право України відносить вказаних осіб до процесуальних співучасників та визначає їх позивачами.

Співучасники користуються рівними процесуальними правами. Відно­сини між ними побудовані на основі авто­номії: кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно; їх взаємовідносини залишилися б такими, коли позови судом розглядалися б окремо.

Співучасники мають рівні права і обов'язки як у відносинах один з од­ним, так і у відносинах з особами протилежної сторони. Кожний із спів­учасників виконує тільки ті, передбачені законом дії, які він вважає за по­трібні для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками побудований на засадах автономії і диспозитивності. Дії чи бездіяльність їх не залежать від поведінки інших співучасників, а залежать від їх особистого волевиявлення. Обов'язок по доказуванню вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кожного співучасника окремо.

Кожний співпозивач і співвідповідач користуються тими ж правами і обов'язками, що й інші позивач і відповідач. Процесуальні права й обов'яз­ки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічною процесуаль­ною правосуб'єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб'єктами цивільних процесуальних право­відносин.

Але процесуальна діяльність одних співучасників може викликати певні правові наслідки для інших, затримати розвиток процесу, зокрема при від­кладенні розгляду справи, зупинення провадження по справі, залишення заяви без розгляду. Співучасники можуть дору­чити вести справу одному з них і приєднатися до апеляційної і касаційної скарги особи, на стороні якої вони виступають.







ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.