Неналежний відповідач у процесі і порядок його заміни.

Належними сторонами в цивільному процесі будуть суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач — особа, якій належить право вимоги; на­лежний відповідач — особа, котра повинна відповідати за позовом. Тоді неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. У зв'язку з цим у судовій практиці виникає питання щодо неналежної сторони в цивільній справі.

Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред'явленому в суді позову, а неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати по пред'явленому до неї в суді позову. Якщо при розгляді цивільної справи суд встановить, що будь-яка сторона є неналежною, виникає необхідність заміни цієї сторони. Умовою такої заміни є згода позивача, що цілком обґрунтовано, оскільки ініціатором процесу є позивач і справа порушена в його інтересах. У судовій практиці може виникнути ряд варіантів заміни неналежної сторони.

Заміна неналежного позивачаз точки зору відомого дослідника В.І. Тертишникова може бути проведена одним з п'яти варіантів:

Перший варіант. Первісний позивач є неналежним, відомо хто є належним позивачем. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний - вступити в нього, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного позивача, не зупи­няючи провадження в справі.

Другий варіант. Якщо при тих же вихідних даних не­належний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний позивач просить допустити його до участі в справі, то суд допускає останнього як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки місце позивача вже зайнято. Продовжуючи розглядати справу, суд відмовляє в задоволенні позову неналежному позивачу, а вимоги належного позивача вирішує, виходячи з обставин справи.

Третій варіант. Якщо при тих же вихідних даних нена­лежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити в справу, суд приймає відмову позивача від позову і зупиняє провадження по справі. Позовне провадження не може продовжуватися, тому що в процесі залишається тільки відповідач.

Четвертий варіант. Якщо суд не встановив, хто є на­лежним позивачем у справі, а неналежний позивач згоден вибути з процесу, то провадження по справі повинно бути зупинено, так як позивач відмовився від позову.

П'ятий варіант. При тій же умові, але якщо неналежний позивач не згоден вибути з процесу, суд продовжує розглядати справу і відмовляє неналежному позивачу у задоволенні його позову.

Заміна неналежного відповідачаможе бути проведена одним з чотирьох варіантів, але при заміні необхідно мати згоду позивача:

Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач є неналежним і хто є належним. При даній умові, якщо позивач згоден на заміну, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного відповідача.

Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача до процесу і у позові щодо неналежного відповідача відмовляє, а вимоги щодо належного відповідача вирішує по суті справи.

Третій варіант. Якщо не встановлено судом, хто є належ­ним відповідачем, а позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, суд зупиняє провадження по справі, так як позивач відмовляється від позову і в позовному провадженні залишається тільки одна сторона.

Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє у задоволенні позову щодо даного відповідача.

ЦПК не передбачає як умову заміни неналежної сторони згоду неналежного відповідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача іноді враховують, якщо відповідач домагається від суду певної реабілітації, тобто рішення про відмову в позові стосовно нього.

У цьому випадку, навіть за згоди позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу, суди повинні враховувати думку відповідача і в рішенні вказувати про відмову в позові стосовно нього.

Новий ЦПК України на відміну ЦПК 1963 р. не допускає заміну неналежного позивача. Навіть у випадку коли позивач неналежний, однак наполягає прийняти від нього позов, то суддя повинен прийняти заяву та порушити провадження по справі. При встановленні в результаті розгляду справи неналежності позивача суд ухвалює рішення про відмову йому в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 33 ЦПК України суд першої інстанції може допустити заміну неналежного відповідача лише за клопотанням (заявою) позивача.

Наведені нові положення ЦПК засновані на розширені принципу диспозитивності, однак недопущення заміни неналежного позивача навряд чи можна вважати вдалою новацією.

4. Поняття і підстави процесуального правонаступництва.

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, являє собою зміну суб'єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво - це заміна відповідної сторони, коли її матеріальні права і обов'язки в спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб у випадку її вибуття з цивільної справи.

Підставою процесуального правонаступництва є наступ­ництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом право­відносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи. Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого правона­ступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингу­лярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною в матері­альних правовідносинах, а отже, і процесуальним право­наступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у ви­падку уступки вимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в матеріальних право­відносинах визначає процесуальне правонаступництво.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи право­наступника.

Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає і в тому, що в першому випадку розгляд справи розпочинається заново, а в другому - провадження по справі поновлюється. Це обумовлено тим, що усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій же самій мірі, в якій вони були б обов'язкові і для особи, яку він замінив. Правонаступник продовжує участь у справі свого попередника, а тому і процес продовжується, а не розпочинається заново.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов'язані з особою суб'єкта, правонаступництва матеріального, а значить, і процесуального, не може бути. Це стосується тільки тих правовідносин, де з'ясовується питання щодо можливості правонаступництва від громадянина до громадянина, оскільки при припиненні юридичних осіб завжди є правонаступник. Так, наприклад, не може бути правонаступництва по вимогах про стягнення аліментів, про поновлення на роботі тощо.

Суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правона­ступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обо­в'язкові для особи, яку він замінив (ст. 37 ЦПК України).

5. Порядок допуску до процесу правонаступника.

Сторона може вибути з процесу в силу різних причин, од­нак процесуальне правонаступництво виникає тільки у тому випадку, коли має місце правонаступництво у матеріальних правовідносинах.

Відповідно до ст. 37 ЦПК підставами правонаступництва є:

· смерть фізичної особи при правовідносинах, в яких до­пускається правонаступництво;

· реорганізація юридичної особи;

· уступка вимоги, переведення боргу;

· інші форми переходу прав та обов'язків від однієї особи до іншої.

Для настання процесуального правонаступництва правонас­тупник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб'єкта, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, статут, свідоц­тво про право на спадщину, інші документи, які підтверджують перехід прав та обов'язків у матеріальних правовідносинах, що є предметом судового розгляду.

Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов'язків, які мав його попередник. Також для нього є обов'яз­ковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до його всту­пу (зміна предмета та підстави позову, відмова від частини позовних вимог тощо).

Зміст норм про процесуальне правонаступництво поши­рюється і на третіх осіб.

У випадках настання процесуального правонаступництва в разі смерті громадянина або припинення існування юридичної особи, яка була сторо­ною в справі, суд повинен зупинити провадження у справі, в інших випадках і для інших суб'єктів може виникнути тільки потреба від­класти розгляд справи.

Процесуальні правонаступники набувають усіх нездійснених і нереалі­зованих прав попередника на час вступу до справи і, виходячи з дії принци­пу диспозитивності, можуть вільно ними розпоряджатися.

Від процесуального правонаступництва сторін і третіх осіб та заміни не­належних сторін належними необхідно відрізняти заміну інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: тих, що виступають на захист прав інших осіб, а також експертів і перекладачів. Така заміна не має ознак правонаступництва і заміни неналежної сторони та не викли­кає властивих йому процесуально-правових наслідків.

Цивільне процесуальне правонаступництво відрізняється від заміни не­належної сторони за процесуальне правовими наслідками. При заміні сто­рони дії неналежної сторони для належної не викликають ніяких правових наслідків. При процесуальному правонаступники всі процесуальні дії, ви­конані попередником, є обов'язковими для наступника. При правонаступ-ництві процес продовжується, при заміні — процес починається спочатку.

Процесуальне правонаступництво можливе у всіх стадіях процесу, замі­на сторін — тільки в суді першої інстанції до постановлення судом рішення в справі. Для настання процесуального правонаступництва наступник по­винен довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб'єкта, якого він замінює. Доказом цього може бути документ про право спадкоємства, договір про уступку прав та ін.

6. Поняття та види третіх осіб у цивільному процесі.

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних пра­вовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді сторін для за­хисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Так, автотранс­портне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, котрий пред'явив про це позов до автопідприємства, на­самперед, заінтересовані у результатах його розгляду, але заінтересованість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових пра­вовідносинах. У разі присудження із заводу збитків водій буде зобов'язаний відшкодувати заводові присуджене позивачеві. Заінтересованість у справі по спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, що входить до складу спадкового майна, і яку він не повернув. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий поля­гає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, мо­же порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сто­рони вимагати відшкодування збитків від неї — пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовуватимуть на запо­бігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи за­лишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагатимуться, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.

Залежно від способу вступу в процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 35 ЦПК).

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: