|
Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.
Треба також враховувати конституційне право фізичної особи відмовитися від давання показань. Але така відмова повинна бути щодо конкретно визначених суб'єктів. Тобто щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).
Так, згідно зі ст. 63 Конституції особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Однак необхідно враховувати, що у випадку, якщо ці особи не скористаються правом на відмову давати показання, це не звільняє їх від кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих показань, передбаченої ст. 384 КК.
Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити суд про причини відмови. Якщо особа відмовляється давати показання в процесі, їй потрібно не тільки повідомити суду про причини такої відмови, але й підтвердити зазначені причини відповідними документами. Це можуть бути документи, з яких вбачається їх родинний зв'язок, наприклад, братів та сестер; у дружини, чоловіка є обов'язок надати суду свідоцтво про шлюб тощо.
Письмові докази.
| Згідно ЦПК України
Стаття 64. Письмові докази
|
| 1. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
2. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 64 Цивільного процесуального кодексу України
1. Письмовими доказами називаються виконані будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему та структуру та в яких виражені думки, що вміщують інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Письмові докази класифікуються за такими ознаками:
- за суб'єктом формування;
- за характером змісту;
- за формою закріплення;
- за засобом формування;
За суб'єктом формування письмові докази поділяються на офіційні та неофіційні. Офіційні - це документи, які виходять від державних органів, установ, підприємств, службових осіб та громадських організацій. Неофіційні - це документи, які виходять від громадян.
Розмежування письмових доказів на офіційні та неофіційні зумовлює неоднаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних документів потребує з'ясування наявності повноважень осіб, які видали документ, дотримання відповідної форми складання документів та перевірки істинності відомостей, що містяться у даному документі. Дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, які в них містяться.
До офіційних документів, зокрема, належать документи органів влади, місцевого самоврядування, службових осіб та інших.
На практиці виникає запитання, чи може протокол допиту свідка у кримінальній справі бути письмовим доказом у цивільний справі? В науковій літературі роз'яснюється, що протокол допиту, який містить фактичні дані про обставини, на яких інша сторона обґрунтовує свої вимоги та заперечення, повинен бути оцінений судом на предмет належності, допустимості та достовірності, а також на достатність і взаємний зв'язок з іншими доказами у справі. І у випадку виявлення обставин, що заслуговують на увагу, вказана особа може бути викликана в суд для допиту як свідок в цивільній справі26.
До неофіційних документів належать листування ділового та особистого характеру, різні записи, щоденники, рукописи та інші.
За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі та інформаційні. Розпорядчі докази визначаються як документи, які містять вираження волі. До розпорядчих потрібно віднести акти органів державної влади і державного управління, місцевого самоврядування, накази керівників установ, підприємств та організацій та інші. Інформаційні документи містять відомості про певні факти.
За формою виконання письмові докази поділяються на документи простої письмової та кваліфікованої форми.
До письмових доказів простої письмової форми належать документи, що не передбачають певних особливих умов до їх форми та змісту, як умови їх дійсності.
Так, відповідно до статті 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку і якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Щодо письмових доказів кваліфікованої форми, то до них належать документи, для яких законодавством встановлено певні особливі умови їх дійсності. До таких умов, зокрема, можуть належати вимоги щодо нотаріального посвідчення документів.
Так, відповідно до статті 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до статті 719 ЦК договір дарування нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Стаття 732 ЦК передбачає письмову форму договору ренти з обов'язковим нотаріальним посвідченням, а у випадку передачі нерухомого майна під виплату ренти - також і державну реєстрацію такого договору.
До письмових доказів кваліфікованої форми слід відносити не лише ті, які підлягають нотаріальному посвідченню, а й ті, для дійсності яких необхідна наявність спеціальних реквізитів.
Так, наприклад, відповідно до статті 246 ЦК довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою юридичної особи. Відповідно до ч. 2 статті 42 ЦПК, довіреність від імені фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
За способом створення письмові докази також поділяються на оригінали та копії.
2. Письмові докази подаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, а також за їх клопотанням витребовуються судом в порядку забезпечення доказів (ст. 133, 134 ЦПК).
Порядок дослідження письмових доказів передбачено статтею 185 цього Кодексу.
Певні особливості встановлені законодавством для таких письмових доказів, як особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції. Їх таємниця охороняється Конституцією України (стаття 31). Саме тому для них встановлено особливий порядок дослідження в цивільному процесі. Так, відповідно до статті 186 ЦПК дані письмові докази можуть бути оголошені і досліджені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ЦК. ЦК (статті 303, 306) визначає, що ознайомлення з особистими паперами можливе лише за згодою осіб, яким вони належать, а листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися лише за згодою особи, що їх направила, та адресата.
3. Письмові докази подаються, як правило, в оригіналі. Однак практично завжди сторони подають копії, а оригінал пред'являється на вимогу суду, якщо про це заявлене клопотання.
Частина 2 статті, що коментується, передбачає, що суд може вимагати подання оригіналу за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Можна припустити, що з власної ініціативи суд цього робити не може.
Особа, яка заявляє клопотання про витребування оригіналу, може, зокрема, покликатися на необхідність переконатися у справжності копії. Оригінал документа слід обов'язково витребовувати також для наступного проведення графологічної експертизи.
Оригінал витребуваного судом документа долучається до справи. Разом з тим, якщо вилучення оригіналу документа може призвести до порушення прав та інтересів особи - власника документа, то допускається огляд оригіналу в судовому засіданні і долучення до справи лише завіреної судом копії цього документа. Наприклад, якщо розглядається спір про розірвання договору оренди та виселення, а доказом по справі є правовстановлюючі документи позивача на приміщення, то вилучення у нього оригіналів цих документів і долучення їх до справи зробить неможливим розпорядження нерухомим майном та надання його в користування.
|
Речові докази.
Згідно ЦПК України
| 1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.
2. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 65 Цивільного процесуального кодексу України
1. Відповідно до ч. 1 коментованої статті речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Вони виступають у первинному вигляді і сприймаються візуальним шляхом або їх зміст може бути встановлений за допомогою експертизи. Похідні речові докази застосовуються в обмежених випадках як копії, зліпки, відбитки зовнішніх, поверхових властивостей первинних речових доказів. Отже, в речових доказах поєднуються, як правило, процесуальна форма і джерело відомостей про факти.
Речові докази в судовій практиці в цивільних справах використовуються обмежено і в основному виступають як предмети спору. "Непопулярність" інших речових доказів зумовлена тим, що законом не передбачено процесуальної форми їх виявлення та фіксації. Тому сторона, яка подає докази, як правило, не може довести, що саме цей речовий доказ є належним.
2. Щодо порядку зберігання речових доказів див. коментар до ст. 139 ЦПК.
Щодо огляду речових доказів в місці їх знаходження див. коментар до ст. 140 та 141 ЦПК.
Порядок повернення речових доказів визначено статтею 142 Кодексу.
Порядок огляду речових доказів в судовому засіданні встановлено статтею 187 ЦПК.
3. Частина 2 коментованої статті до речових доказів відносить також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.
Порядок відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису та їх дослідження визначено статтею 188 ЦПК.
4. Окремі питання роботи з речовими доказами визначено Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 р. N 68, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 липня 2006 р. за N 860/12734.
Для зберігання речових доказів у суді обладнується спеціальне приміщення (сховище) зі стелажами, решітками на вікнах, оббитими металом дверима, охоронною та протипожежною сигналізацією. У разі відсутності такого приміщення виділяється спеціальне сховище (сейф, металева шафа достатнього розміру). Для роботи з речовими доказами (зберігання, обліку тощо) наказом голови суду призначається працівник апарату суду.
Доступ до приміщення (сховища) для зберігання речових доказів можливий лише в присутності працівника апарату суду, відповідального за роботу з ними. У разі його відсутності доступ до приміщення (сховища) можливий тільки в присутності голови суду, у якого повинен бути дублікат ключа від цього приміщення (сховища). У таких випадках складається акт, у якому відображається, у зв'язку з чим і які саме об'єкти вилучені з приміщення (сховища) або поміщені в ньому. Акт передається працівникові апарату суду, на якого наказом голови суду покладені обов'язки щодо роботи з речовими доказами, для внесення відповідних записів у книгу обліку речових доказів.
Для обліку речових доказів у суді ведеться журнал обліку речових доказів, який зберігається в особи, відповідальної за роботу з речовими доказами. Ведення журналу обліку речових доказів здійснюється за правилами ведення документів суворої звітності. Кожний аркуш журналу нумерується, журнал прошнуровується і скріплюється гербовою печаткою, а також підписом голови суду.
Усі речові докази, що надходять до суду, реєструються в день їх надходження.
Речові докази в цивільних чи адміністративних справах, що подані сторонами, іншими учасниками процесу чи витребувані судом, зберігаються в справі або за окремим описом здаються працівником апарату суду в камеру схову речових доказів суду. Після набрання рішенням законної сили речові докази повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речові докази.
Про рух речових доказів у справі працівник апарату суду робить відповідні записи в журналі обліку речових доказів. До матеріалів справи долучаються акти про знищення речових доказів, розписки осіб, яким повернуто речові докази, виконавчі листи, постанови у справах про адміністративні правопорушення разом з відмітками про повне виконання судового рішення.
Акти про знищення речових доказів, долучені до матеріалів судових справ, повинні обов'язково затверджуватися керівником органу (установи, підприємства), що проводив знищення, з відбитком гербової печатки органу (установи, підприємства).
Використання речових доказів для службових чи інших потреб категорично заборонено. Також категорично забороняється працівникам апарату суду проводити реалізацію і придбання речових доказів, предметів конфіскації та приймати участь у прилюдних торгах щодо конфіскованого майна.
|
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
