Ознаки адміністративного процесу

за напрямом (спеціальністю) 6.030402 «Правознавство»

(шифр та повна назва напряму (спеціальності))

«Поняття, властивості та принципи адміністративного процесу»

• Сутність адміністративного процесу та його основні концепції.

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Бандурка А.М. Адміністративний процес / А.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 336с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право. Навч. посібник / Е.Ф. Тищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496с.

4. Комзюк А.Т., Адміністративний процес України: Навч. посібник. / А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. – К.: Прецедент, 2007. – 531с.

• Сутність адміністративного процесу та його основні концепції.

Латинський термін «processus» означає послідовну зміну станів, стадій розвитку явищ або подій, хід розвитку чого-небудь; сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку. Будь-який юридичний процес пов’язаний зі здійсненням певної юридичної діяльності, вчиненням окремих правових дій відповідно до нормативно визначеного порядку в межах певних юридичних процедур. Це безпосередньо стосується й адміністративного процесу.

Адміністративний процес поряд з цивільним, кримінальним, господарським та іншими видами юридичного процесу займає одне з основоположних місць у системі вітчизняної юридично-процесуальної форми. Як нормативно визначений порядок здійснення окремих процесуальних дій уповноваженими на те суб’єктами у багатогранній управлінській діяльності, цей вид процесу застосовувався давно. Він був і залишається невідривним від матеріальних адміністративно-правових норм, а в цілому – від сфери публічного управління. Адміністративно-процесуальна форма розвивалась одночасно зі становленням і розвитком камерального, поліцейського, а в подальшому адміністративного права. Проте як важливій, відносно самостійній правовій субстанції адміністративно-правова теорія почала приділяти цьому правовому явищу належну увагу лише з середини ХХ ст. За останні п’ятдесят років проблемам теорії і практики адміністративного процесу було присвячено кілька докторських дисертаційних досліджень, написано ряд підручників, монографій, навчальних посібників, десятки інших публікацій. Щодо цього насамперед слід назвати праці таких вітчизняних і зарубіжних учених-адміністративістів, як: Г. І. Петров, Н. Г. Саліщева, В. Д. Сорокін, О. К. Застрожна, А. П. Клюшніченко, Ю. М. Козлов, Б. М. Лазарев, В. А. Лорія, С. М. Махіна, Ю. А. Тихомиров, І. В. Панова, Р. С. Павловський, А. П. Шергін, О. М. Якуба та ін. Серед сьогоднішніх учених – дослідників адміністративно-процесуальної проблематики – можна назвати таких вітчизняних учених, як В. Б. Авер’янов, О. М. Бандурка, В. М. Бевзенко, І. Л. Бородін, І. П. Голосніченко, Т. О. Гуржій, Е. Ф. Демський, С. В. Ківалов, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, О. В. Кузьменко, Р. Ф. Мельник, О. І. Миколенко, В. Г. Перепелюк, А. О. Селіванов, М. Ф. Стахурський, В. С. Стефанюк, М. М. Тищенко та ін.

Основні дискусії вчених здебільшого торкаються сутності, обсягу та місця адміністративного процесу в існуючій правовій системі. Довгий час спостерігалося два основних підходи щодо розуміння адміністративного процесу: вузький і широкий, які в цілому ґрунтувались на управлінській природі цього явища.

Вузьке розуміння адміністративного процесу зводилось до його трактування як суто юрисдикційної діяльності органів публічної адміністрації (в окремих випадках – і судових органів). Відповідно, дана концепція визначення адміністративного процесу отримала назву юрисдикційної. Для цієї концепції характерним для виникнення адміністративно-процесуальних відносин є наявність суперечки (конфлікту) між учасниками адміністративних правовідносин. Адміністративний процес відповідно до цієї точки зору розуміється здебільшого як регламентована законом діяльність щодо вирішення суперечок, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, які не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також щодо застосування заходів адміністративного примусу.

Очевидно, що вузьке тлумачення адміністративного процесу далеко не завжди охоплює всю багатогранну, динамічну публічно-управлінську діяльність органів виконавчої влади та інших уповноважених на те суб’єктів, яка здійснюється не хаотично і довільно, а в основному в межах чітко визначеного нормативно-правовими актами процесуально-процедурного регламенту. Власне, вузька точка зору на адміністративний процес охоплює здебільшого лише одну функціональну спрямованість адміністративно-правового впливу – правоохоронну.

Прибічники широкого розуміння адміністративного процесу включають в його поняття всю процесуально-процедурну діяльність уповноважених на те суб’єктів щодо реалізації матеріальних норм адміністративного та деяких інших галузей права. Ця концепція тлумачення адміністративного процесу дістала назву управлінської. Щодо неї адміністративний процес розглядається як поліструктурне явище, яке включає вирішення в адміністративному та судовому порядку будь-яких індивідуально-конкретних управлінських справ, зокрема: пов’язаних з розглядом справ так званого позитивного характеру; тих, що витікають із суперечок між учасниками управлінських відносин (справи конфліктного, юрисдикційного змісту); тих, що стосуються реалізації прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, надання їм управлінських послуг; справ, пов’язаних із адміністративно-судовим захистом порушених прав та інтересів громадян і юридичних осіб та ін. Широка точка зору на адміністративний процес охоплює і правотворчу, і правозастосовну, і правоохоронну форми управлінської діяльності, її юрисдикційний, і управлінський аспекти. До останнього часу подібна точка зору тлумачення сутності та змісту адміністративного процесу в адміністративно-правовій теорії була панівною.

Натомість із прийняттям в Україні закону «Про судоустрій» (2002) та Кодексу про адміністративне судочинство України (2005 р., далі – КАСУ) новий поштовх для обґрунтування з боку окремих учених отримала третя, так звана судова концепція розуміння суті та обсягу адміністративного процесу, яка обмежує його існування лише рамками адміністративного судочинства.

Отже, сьогодні в адміністративно-процесуальній науці дискусійними є здебільшого дві основні концепції розуміння сутності адміністративного процесу: управлінська (управлінський адміністративний процес) та судова (судовий адміністративний процес). Серед науковців відсутня єдність поглядів щодо визначення загального поняття та змісту адміністративного процесу з урахуванням названих концепцій. Ряд авторів визначають процес як встановлений законом порядок розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного управління, судами або спеціально уповноваженими на те органами, їх посадовими особами (М.М. Тищенко). Інші – як «урегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб’єктів, спрямовану на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ» (О.В. Кузьменко); – як «вид юридичного процесу, який регламентує порядок і умови визнання та забезпечення реалізації прав, обов’язків, свобод та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, їх захисту, розгляду і вирішення конкретних справ у публічній сфері органами владних повноважень, їх посадовими особами та адміністративними судами відповідно до чинного законодавства (Е.Ф. Демський). В.К. Колпаков, заперечуючи існування адміністративного процесу в реальності і називаючи його артефактом, вважає, що цю інтегративну правову субстанцію утворюють «самостійні процесуальні інститути».

Окремі автори поняття адміністративного процесу пов’язують винятково з діяльністю адміністративного суду з приводу розгляду публічно-правових спорів, беручи за основу положення п. 5 ст. 3 КАСУ, яким адміністративний процесс визначається (не зовсім вдало, як на нашу думку) як правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Стосовно останньої концепції – діяльність органів публічної адміністрації щодо розгляду і вирішення ними різноманітних індивідуально-конкретних адміністративних справ слід визнавати не адміністративно-процесуальною, а адміністративно-процедурною. На наш погляд, дана концепція дещо штучна. Сама назва адміністративного процесу при визначенні його змісту передбачає необхідність звернення при цьому до його природогенеруючої детермінанти, а саме до його генезису, яким у свій час став розгляд і вирішення у встановлених законом формах і порядку окремих адміністративних (управлінських) справ органами публічної адміністрації, навіть при юрисдикційній (вузькій) точці зору його розуміння. Подібна точка зору щодо визначення сутності адміністративного процесу була загальновизнаною протягом останніх десятиліть. З часом, у міру необхідності зміцнення законності в діяльності публічної адміністрації, з поглибленням демократичних засад у житті суспільства, з розвитком і становленням адміністративної юстиції – у здійсненні адміністративно-юрисдикційної діяльності активну роль поряд з публічно-адміністративними органами почали відігравати і судові органи (судді одноособово). А тому адміністративне судочинство та діяльність судів щодо розгляду інших адміністративних справ логічніше вважати частиною адміністративного процесу, а саме – судовим адміністративним процесом (що, на наш погляд, і мав на увазі законодавець, формулюючи п. 5 ст. 3 КАСУ). Недаремно, на наш погляд, законопроект, поданий на розгляд Верховної Ради України під назвою «Адміністративно-процесуальний кодекс», отримав кінцеву назву Кодексу адміністративного судочинства України. Очевидно, що з часом аміністративне судочинство виділиться в самостійну правову галузь і відокремиться від адміністративного процесу або ж інтегруюється із його загальним масивом як окрема складова правової підгалузі поряд з іншими видами цього процесу.

З урахуванням всього вищезазначеного, адміністративний процес можна визначити як урегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених на те органів та їх посадових осіб щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних адміністративних справ, які формуються в ході реалізації матеріальних норм адміністративного та деяких інших галузей права у сфері публічного управління.

Під індивідуально-конкретною адміністративною справою розуміється будь-яка справа (питання), що виникає у сфері публічно-управлінської діяльності і вимагає її розгляду та вирішення уповноваженими на те суб’єктами у встановленому законом порядку, як правило, через застосування відповідних адміністративно-процесуальних норм. Від характеру і змісту таких справ залежить реалізація чи диспозиції (так звані процедурні провадження), чи санкції (юрисдикційні провадження) тієї чи іншої матеріальної норми адміністративного права. Тобто, фактичними підставами для здійснення адміністративно-процесуальної діяльності виступають будь-які індивідуально-конкретні (адміністративні) справи публічно-управлінського характеру, а основу адміністративного процесу становить діяльність компетентних суб’єктів щодо розгляду і вирішення таких справ. При цьому така діяльність стосується вирішення управлінських справ не лише правозастосовного характеру (а вона є превалюючою), а й питань, пов’язаних з нормотворчою діяльністю органів публічної адміністрації.

Таким чином, усі наступні положення, що стосуються ознак, змісту та структури адміністративного процесу, його нормативних джерел, системи його суб’єктів тощо, будуть розглядатися надалі з урахуванням вищеназваного, інтегрованого визначення поняття адміністративного процесу, що поєднує в собі управлінський і судовий аспекти.

«Адміністративно-процесуальне право як галузь права. Адміністративно-процесуальні норми та відносини»

• Адміністративно-процесуальне право: поняття, предмет, метод та співвідношення з адміністративним процесом.

• Поняття, властивості та структура адміністративно-процесуальних норм.

• Джерела адміністративно-процесуального права.

• Адміністративно-процесуальні відносини.

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Бандурка А.М. Адміністративний процес / А.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 336с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право. Навч. посібник / Е.Ф. Тищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496с.

• Поняття, ознаки та класифікація суб’єктів адміністративного процесу.

• Характеристика окремих груп суб’єктів адміністративного процесу.

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Бандурка А.М. Адміністративний процес / А.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 336с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право. Навч. посібник / Е.Ф. Тищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496с.

• Поняття структури і змісту адміністративного процесу.

• Види адміністративного процесу. Адміністративні провадження.

• Система структурних елементів адміністративного провадження.

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Бандурка А.М. Адміністративний процес / А.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 336с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право. Навч. посібник / Е.Ф. Тищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496с.

«Адміністративно-юрисдикційні провадження»

• Загальна характеристика адміністративно-юрисдикційних проваджень.

• Аналіз окремих адміністративно-юрисдикційних проваджень.

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Бандурка А.М. Адміністративний процес / А.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 336с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право. Навч. посібник / Е.Ф. Тищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496с.

«Провадження у справах про адміністративні правопорушення»

• Поняття, загальні положення та принципи провадження у спрвах про адміністративні правопорушення.

• Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні првопорушення.

• Учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення.

• Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення.

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Бандурка А.М. Адміністративний процес / А.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 336с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право. Навч. посібник / Е.Ф. Тищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496с.

«Адміністративно-регулятивні (неюрисдикційні) провадження»

• Загальна характеристика та види адміністративно-регулятивних (неюрисдикційних) проваджень.

• Аналіз окремих адміністративно-регулятивних (неюрисдикційних) проваджень.

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Бандурка А.М. Адміністративний процес / А.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 336с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право. Навч. посібник / Е.Ф. Тищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496с.

1.1 Загальна характеристика та види адміністративно-регулятивних (неюрисдикційних) проваджень

1. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с.

2. Бандурка А.М. Адміністративний процес / А.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К.: Літера ЛТД, 2003. – 336с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право. Навч. посібник / Е.Ф. Тищенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 496с.

До початку судового розгляду адміністративної справи суд вживає заходи для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку.

Під розумним строком у КАСУ мається на увазі найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

У ході піготовчого провадження суддя, який відкрив провадження в адміністративній справі, вживає заходів щодо витребування документів та інших матеріалів; наведення необхідних довідок; проведення огляду письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначення експертизи, вирішення питань про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача; прийняття рішення про проведення попереднього судового засідання та вирішення інших питань підготовчого провадження.

Попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи протягом розумного строку. Його проводить суддя, що здійснює підготовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Він з’ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов і роз’яснює сторонам можливості щодо примирення.

Сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета адміністративного позову.

Позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач визнати адміністративний позов повністю або частково. Відмова від адміністративного позову чи визнання такого позову під час підготовчого провадження мають бути викладені в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи. Про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.

Якщо спір не врегульовано у визначеному порядку, суд вчиняє дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. Зокрема, суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази у справі; здійснити судові доручення; вжити заходів щодо забезпечення адміністративного позову; надати можливість особам, що беруть участь у справі, ознайомитися з матеріалами адміністративної справи та ін.

За наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; зупинення провадження у справі чи його закриття; закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі. Це – наступний, завершальний етап даного провадження.

Постановлення судового рішення в адміністративній справі по суті публічно-правового спору оформлюється у вигляді постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Якщо під час ухвалення рішення виявиться потреба з’ясувати будь-яку обставину через повторний допит свідків або через іншу процесуальну дію, суд постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Розгляд справи у цьому разі проводиться в межах, необхідних для з’ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

Після закінчення поновленого розгляду справи суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо проведення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявиться неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошення перерви.

Судове рішення повинно бути законним (тобто ухваленим судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні всіх норм процесуального права) та обґрунтованим (тобто ухваленим судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні).

Під час прийняття постанови суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов’язання відповідача вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень. Суд може прийняти й іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Виявивши під час розгляду справи порушення закону,
суд може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий в судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію постанови чи ухвали суду. Така копія не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні.

У передбачених законом випадках суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу.

Кодексом також передбачені випадки, коли провадження у справі може бути зупинено. До них, зокрема, віднесено: смерть особи, яка була стороною у справі; необхідність призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи; неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; звернення обох сторін з клопотанням про надання їм часу для примирення, а також інші випадки (ст. 156 КАСУ).

Крім того, законодавцем визначені випадки, коли суд має право закрити провадження у справі (ст. 157 КАСУ). Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Апеляційне провадження як складова адміністративного судочинства, пов’язане з переглядом судових рішень. Завданням цього провадження є перегляд за апеляційною скаргою адміністративної справи щодо правильності встановлення судом першої інстанції всіх обставин у справі, чіткого дотримання судом норм матеріального і процесуального права та законності винесеного у справі судового рішення.

Це провадження також складається з окремих стадій, а саме:
1) апеляційне оскарження; 2) підготовка справи до розгляду; 3) апеляційний розгляд справи; 4) ухвалення судового рішення.

Судом апеляційної інстанції є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

З апеляційною скаргою на судове рішення можуть звернутися сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо вони вважають, що даним судовим рішенням порушуються їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.

За загальним правилом, в апеляційному порядку можна оскаржити будь-які постанови суду першої інстанції, які не набрали законної сили, за винятком справ, що стосуються виборчого процесу та проведення референдуму. Такі постанови можуть оскаржуватись в апеляційному порядку повністю або частково. Коло ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково, обмежене спеціально встановленими Кодексом випадками.

Суд першої інстанції після одержання всіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Адміністративна справа реєструється в день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається в порядку черговості судді-доповідачу, який протягом трьох днів перевіряє її відповідність установленим вимогам і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач здійснює процесуальні дії щодо підготовки справи до апеляційного розгляду. Усі судові рішення, ухвалені суддею під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом установленого судом строку.

Особа, що подала апеляційну скаргу, може відмовитися від апеляційної скарги або змінити її до закінчення апеляційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.

Апеляційний розгляд справи у судовому засіданні здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням певних особливостей. Зокрема, після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та заперечень на неї. Однією з особливостей апеляційного провадження є першочерговість надання пояснень та участі в судових дебатах особи, що подала апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу та рішення суду першої інстанції усно або письмово в межах апеляційної скарги та вимог адміністративного позову до суду першої інстанції. Водночас апеляційний суд не обмежений вимогами апеляційної скарги, якщо встановить факти порушень закону в процесі розгляду справи судом першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції не обмежений у дослідженні доказів, у тому числі й тих, які з різних причин не були розглянуті судом першої інстанції.

Справа може бути розглянута в апеляційному суді в порядку письмового провадження, якщо всі особи, що беруть участь у справі, заявили про можливість розгляду справи у їх відсутності.

Після закінчення апеляційного розгляду справи колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції може:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін;

3) скасувати її та прийняти нову постанову суду;

4) скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5) визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі;

6) скасувати постанову суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

• залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду – без змін;

• скасувати ухвалу суду і постановити нову ухвалу з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи;

• скасувати ухвалу суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

• визнати ухвалу суду нечинною і закрити провадження у справі;

• скасувати ухвалу суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції може прийняти такі судові рішення:

1) постановити ухвалу в разі: залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення – без змін; зміни ухвали суду першої інстанції; скасування судового рішення і постановлення нової ухвали; скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі; визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі; скасування ухвали суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції;

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: