Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Поняття, властивості та структура адміністративно-процесуальних норм





Процес здійснення органами публічної адміністрації та їх посадовими особами управлінської діяльності з метою вирішення різноманітних завдань і функцій управління потребує уніфікованого, нормативно визначеного порядку застосування приписів матеріальних норм адміністративного права, які, як відомо, виступають основним правовим інструментарієм реалізації виконавчої влади. Такий загальнообов’язковий правовий регламент динамічної управлінської діяльності різних суб’єктів права та порядок розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері публічного управління і визначають спеціальні правила поведінки, а саме – адміністративно-процесуальні норми.

Під адміністративно-процесуальними нормами розуміють формально визначені, загальнообов’язкові правила, встановлені державою для регламентації порядку розгляду та вирішення компетентними суб’єктами індивідуально-конкретних адміністративних справ, які формуються в ході реалізації матеріальних норм адміністративного та деяких інших галузей права у сфері публічного управління. Певними повноваженнями щодо встановлення таких правил наділяються також органи місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Адміністративно-процесуальні норми передусім виконують обслуговуючі функції щодо матеріальних норм адміністративного права. Вони взаємозалежні між собою і, як правило, не можуть реалізовуватися одні без інших. Водночас така форма реалізації матеріальних норм, як дотримання, здебільшого не потребує адміністративно-процесуального забезпечення. Отже, основним призначенням адміністративно-процесуальних норм є насамперед правова регламентація механізму реалізації приписів і положень норм матеріального адміністративного права, а також деяких інших галузей права.

Функціональне призначення адміністративно-процесуальних норм визначається змістом тих матеріально-правових норм, які вони покликані обслуговувати. Відповідно, щодо таких норм вони є вторинними, залежними і похідними від них. Водночас не можна стверджувати, що певну матеріально-правову норму обслуговує лише одна кореспондуюча їй процесуальна норма. Останніх може бути значно більше. Наприклад, матеріально-правова норма, що міститься в ст. 173 КУпАП, встановлює адміністративну відповідальність за дрібне хуліганство у вигляді штрафу, виправних робіт або адміністративного арешту. Проте для реалізації санкції зазначеної норми встановлено значну кількість процесуальних норм, що містяться в розділі IV КУпАП. І навпаки, за допомогою тих самих процесуальних норм реалізуються санкції багатьох статей, що передбачають відповідальність за окремі адміністративні проступки.

Будучи залежними від матеріальних адміністративно-правових норм, адміністративно-процесуальні норми безпосередньо або опосередковано (через норми матеріального права) пов’язані з управлінською діяльністю органів публічної адміністрації. До певної міри вони визначають динамічну форму управлінської діяльності. Тому їм притаманні властивості, іманентні матеріальним адміністративно-правовим нормам. Зокрема, як і норми матеріального права, вони встановлюються державою в особі її компетентних органів, їх належна реалізація в разі необхідності також забезпечується державним примусом. Вони визначають дієву модель відповідної поведінки для посадових осіб органів публічної адміністрації, а також інших суб’єктів адміністративного процесу.

Адміністративно-процесуальні норми, виконуючи другорядну, залежну роль щодо матеріальних адміністративно-правових норм, стосуються якісно різних аспектів управлінських відносин: якщо матеріальні норми для суб’єктів управління визначають питання що робити?, то процесуальні норми відповідають на питаня як це робити?

Крім того, адміністративно-процесуальні норми визначають процесуальний механізм реалізації матеріальних норм не лише адміністративного, а й деяких інших галузей права, у тому числі фінансового, митного, земельного, екологічного та ін. У цьому зв’язку така сервісно-обслуговуюча роль адміністративно-процесуальних норм підкреслює їх полігалузевий характер.

Як зазначалось, адміністративно-процесуальні норми призначені регулювати суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення компетентними суб’єктами адміністративно-процесуальної діяльності. Вони регламентують повноваження цих суб’єктів, визначають процесуальні права та обов’язки інших учасників процесу, встановлюють процедури здійснення тих чи інших процесуальних дій, порядок ведення певного провадження та процесуальні строки, зміст відповідних процесуальних документів та вимоги щодо їх складання, визначають механізм реалізації інших приписів і положень матеріально-правових норм.

Слід зауважити, що адміністративно-процесуальні норми встановлюють адміністративно-процесуальний статус не лише органів публічної адміністрації та їх посадових осіб як суб’єктів здійснення адміністративного процесу, а й таких важливих лідируючих суб’єктів цього процесу, як суди (судді). Це, насамперед, норми, що містяться в КАСУ.

Окрім того, адміністративно-процесуальними нормами у багатьох провадженнях чітко визначаються права й обов’язки громадян та інших фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у певному провадженні. Особливо це стосується провадження за зверненнями громадян, у справах про адміністративні проступки, адміністративного судочинства та ін.

Адміністративно-процесуальні норми з урахуванням їх різноманітності можна класифікувати за різноманітними критеріями: – щодо змісту та характеру (на юрисдикційні та неюрисдикційні, тобто позитивні, регулятивні); – щодо адресатів (на тих, що визначають процесуальний статус органів публічної адміністрації, судів, громадян та інших учасників адміністративного процесу); – щодо призначення (на уповноважувальні, заборонювальні, рекомендаційні, зобов’язувальні); – щодо юридичної сили (на норми, що містяться в законах, та норми, що містяться в різних підзаконних актах); – за дією в часі (строкові та безстрокові), у просторі (загальнодержавні, регіональні та місцеві) тощо.

Як і будь-які інші правові норми, адміністративно-процесуальні норми мають свою структуру – сукупність традиційних складових елементів, а саме: гіпотезу, диспозицію та санкцію.

Як відомо, гіпотеза вказує на умови дії диспозиції, тобто умови практичної реалізації певної процесуальної поведінки (наприклад, ст. 256 КУпАП передбачено, що у разі відмови особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, від підписання протоколу про адміністративне правопорушення, в ньому робиться запис про це). Такою умовою здебільшого виступає потреба досягнення певного правового результату, передбаченого матеріально-правовою нормою, необхідність реалізації її приписів, які детермінують відповідні юридичні факти. Водночас у більшості адміністративно-процесуальних норм гіпотеза, як окремий елемент норми, відсутня, тобто її спеціально не вказують за відсутністю такої необхідності.

Диспозиція – як основна частина адміністративно-процесуальної норми – це саме правило поведінки, що визначає порядок здійснення адміністративно-процесуальної діяльності, саму процедуру вчинення окремих процесуальних дій. Наприклад, ст. 254 КУпАП закріплює правило, що про вчинення адміністративного правопорушення уповноваженими на те особами складається протокол, а ст. 256 КУпАП визначає зміст протоколу про адміністративне правопорушення.

Санкція, як відомо, вказує на негативні наслідки неналежного виконання диспозиції, її порушення. Санкції також містять далеко не всі адміністративно-процесуальні норми через відсутність у цьому потреби. За наявності ж санкції форми її прояву можуть бути різними: відмова у розгляді заяви, клопотання чи скарги (у випадках анонімності, пропущення встановлених строків тощо); скасування прийнятого рішення; заходи дисциплінарного впливу до посадових осіб та ін. Так, у ст. 268 КУпАП визначено, що у разі ухилення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді цю особу органом внутрішніх справ може бути піддано приводу.

Отже, тричленна структура адміністративно-процесуальних норм зовсім необов’язкова. Для норм регулятивного призначення в основному потрібна наявність гіпотези та диспозиції, а для норм правоохоронного змісту – гіпотези і санкції. Можливі варіації структури таких норм із одного елемента – лише диспозиції. Всі три елементи правової норми можуть бути абсолютно визначені або відносно визначені (альтернативні).

Реалізація адміністративно-процесуальних норм здійснюється у чотирьох традиційних формах, а саме: шляхом виконання, дотримання, використання та застосування.







Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.