Структурні елементи та форми вияву культури в житті людини і суспільства.

Зрозумінням культури як всезагального явища пов’язано виокремлення політичної, економічної, екологічної та інших її видів – культури праці, побуту, дозвілля, організації, управління тощо. Відповідно до змісту діяльності її поділяють на матеріальну та духовну; рівня, форм соціальної взаємодії – на суперкультуру (культуру конкретного суспільства), субкультуру (культуру спільнот), контркультуру (культуру девіантних соціальних груп), культуру соціальних груп тощо. Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, виявляє особливості різноманітних соціальних груп.

Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Елітарну культуру створювала обмежена кількість людей, народна пов’язана з широкими народними масами.

Науково – технічний прогрес та активний розвиток засобів комунікації зумовили формування масової культури, яка апелює до всіх, поширює цінності, доступні більшості людей, розрахована для масового вжитку.

Різноманітні соціальні верстви і групи по – різному ставляться до масової культури. Представники високої культури, прихильники традиційних орієнтацій у цінностях масової культури вбачають підрив власних ціннісних позицій. Окремі групи пов’язують формування масової культури із загальнодемократичним рухом, розглядають її як засіб утвердження нових норм та цінностей, інші ставляться до неї як до засобу розваги і дозвілля.

На сучасному етапі розвитку теорії та практики управління дедалі частіше вживається поняття „організаційна культура”. Пов’язано це із загостренням конкуренції, глобалізацією політичних, соціально – економічних процесів. Відповідно у теорії менеджменту виник і новий напрям – процесуальний, згідно з яким управлінські рішення процесуальний, згідно з яким управлінські рішення повинні враховувати соціокультурну специфіку, стадію розвитку конкретного підприємства, їх зовнішнє середовище, притаманну їй своєрідність. Численні дослідження свідчать, що розвинуті організації мають високий рівень культури.

У культурі кожного суспільства та спільноти прийняті свої цінності. Поряд з ними існують також загальнолюдські, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання у перехідні періоди. Ієрархія цінностей, якої дотримується особистість, повинна збігатися із цінностями груп, у межах яких вона живе та діє. Право змінювати ціннісні системи або відтворювати нові належить невеликій кількості людей, які займають особливе становище у групі, або спеціальним соціальним інститутам.

Одним із впливових елементів культури є менталітет (від лат. mentalis – розумовий), тобто особливості індивідуальної та суспільної свідомості людей, які формуються залежно від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища існування людини. Менталітет, у свою чергу, впливає на їх формування, є джерелом культурно – історичної динаміки. Будучи формою вияву групової свідомості, менталітет допомагає зрозуміти своєрідність сприймання та оцінки різноманітними соціальними і політичними групами певного суспільного явища або процесу, узагальнене і поширене уявлення про них особистості, соціально – політичного інституту, групи, організації та інших елементів соціально – політичної реальності. Водночас він відіграє важливу роль у забезпеченні єдності групи з укоріненими в ній загальними цінностями, нормами і зразками поведінки.

Особливості національної культури у контексті відродження українського соціуму.

Будь – які суспільні чинники відображаються у системі цінностей і норм. Відповідно суспільні реформи повинні мати необхідну соціокультурну передумову – цінності й норми, які регулювали б життя більшості людей. Однак сучасні реформи в соціально – політичній, економічній сферах відбуваються за відсутності адекватної системи цінностей, норм, моделей соціальної діяльності. За таких умов тривалий час функціонуватимуть застарілі соціокультурні інститути, цінності й норми.

З огляду на це необхідно співвідносити мету й характер реформ з реальними умовами та орієнтаціями людей, враховувати особливості культури соціуму, окремих верств і груп. В іншому разі культурну політику спіткає крах, а культуру – загальна криза:

- втрата культурою своєї основної – людинотворчої – функції;

- поглиблення суперечностей між продуцентом духовних цінностей та їх користувачем, відчуження від культури широких верств населення, змушених користуватися низькопробними культурними зв’язками;

- зростання шовіністичних настроїв, піднесення цінностей національної культури над цінностями культур інших етносів;

- переорієнтація зусиль зі сфери продукування культурних цінностей у сферу поширення та використання їх;

- припинення розвитку нових стилів і напрямів у художній творчості, мистецтві, архітектурні, поява маси еклектичних культурних зразків, зниження художнього смаку, здатності творити „за законами краси”;

- зростання ірраціоналізму, мессіанських та містичних настроїв, поширення антиінтелектуалізму, ганьбливого ставлення до творців духовних цінностей;

- поширення масової культури, активізація субкультур, різноманітних сленгів, допуск ненормативної лексики на сторінки друкованих видань, у засоби масової інформації;

- перетворення процесу освіти та виховання на процес трансформації, передачі знань;

- зниження регулятивної функції моралі, утвердження імморалізму як принципу буття;

- втрата культурою здатності до саморозвитку, виникнення потреби в інокультурних зразках;

- десакралізація базових цінностей культури, формування „ціннісного вакууму”;

- зміна способу входження сучасної людини в актуальну культуру в умовах НТР. Сьогодні люди можуть набути будь-яких знань, не маючи необхідності щось вивчати, не стимулюючи до роботи мозок і душу.

Особливості культурної ситуації в Україні визначають такі субкультурні підсистеми: висока інтелігентська субкультура, яка розвиває традиції елітарної культури; радянська культура, заснована на патерналізмі; субкультура ліберальних цінностей, що охоплює частину молоді, підприємців, інтелігенції; комплекс маргінальних субкультур нижчого класу, яким властивий переважно тоталітарний підхід до особистості. Внаслідок деградації системи радянських культурних цінностей утворюється соціокультурна ніша; за заповнення якої борються західна і маргінальна субкультури. Але найглибше криза культури виявляється у кризі особистості.

1. Що означає термін «культура»? Коли і як він виник?

2. Охарактеризуйте різні форми культури в межах одного суспільства?

3. Наведіть приклади поширення масової культури в сучасній Україні.

4. Як співвідносяться домінуюча культура і субкультура? Наведіть приклади.

1. Соціологія. Підручник. За редакцією В.Г.Городяненка. -К., 2008, с.231-244.

2. Танчин І.З. Соціологія: Навч.посіб.- К., 2008, ст. 56-78.

1. Статус, предмет і об’єкт соціології освіти.

2. Освіта як соціальний інститут. Функції освіти в суспільстві.

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: