Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Постанова ВСУ від 25 квітня 2013 року





Підробив офіційний документ — вніс у свідоцтво неправдиві відомості про закінчення цією особою навчання в школі, що надавало останньому можливість отримати допуск до складання іспитів на право керування транспортним засобом у реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державної автомобільної інспекції. Документ підписав не скаржник (заступник директора), а директор школи.

Отже, заповнення службовою особою частини бланку документа із наступним наданням достовірності цим даним шляхом зловживання довірою особи, якій надано право підписувати такий документ і завіряти печаткою, є одним із способів підроблення офіційних документів.

 

Службове підроблення часто вчинюється в сукупності з іншими злочинами.

Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів кваліфікується за ч.1 ст. 358 КК у разі, коли винний: 1) щодо посвідчення або іншого документу, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, вчинив підроблення з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою або збут такого документа; 2) виготовив підроблені печатку, штамп чи бланк підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, чи інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

Підроблення та виготовлення підроблених предметів є тотожними поняттями. Якщо винний вчинив зазначені вище дії без мети використання відповідних предметів (наприклад, з метою продемонструвати свої вміння), то склад злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК відсутній.

Суб’єктом підроблення документів не може бути службова особа, оскільки такі її дії кваліфікуються за ст.366 КК (Службове підроблення).

Якщо ж такі дії вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, то вони кваліфікуються за ч.2 ст.358 КК. Варто мати на увазі, що коли особа підробила відповідний предмет злочину, а потім збула його, то такі дії не утворюють повторності, оскільки спрямовані на реалізацію мети – використання цього предмету іншою особою.

Окремо виділена відповідальність за використання завідомо підробленого документа (ч.3 ст.358 КК). Під використанням такого документу слід розуміти його пред’явлення чи подання з метою одержати право чи звільнитися від обов'язку, які надаються таким документом у випадку його справжності. Відповідальність за ч.3 ст.358 КК настає лише у випадку, коли при використанні документа усвідомлював те, що він є підробленим.

Питання 5. Кваліфікація односторонніх корупційних злочинів за ознаками завдання істотної шкоди та спричинення тяжких наслідків.

Відповідно до ППВСУ «Про судову практику про перевищення влади та службових повноважень» 2003 р.:

6. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 365 КК, є заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, якщо вона полягає в спричиненні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, що вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо), підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення обстановки й умов, що утруднюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій, приховування злочинів.

При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, потрібно також ураховувати кількість потерпілих громадян, розмір моральної шкоди чи упущеної вигоди тощо.

У разі заподіяння поряд із матеріальними збитками і шкоди нематеріального характеру загальна шкода від злочину може визнаватись істотною навіть у випадку, коли зазначені збитки не перевищують 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

10. Тяжкими наслідками при перевищенні влади або службових повноважень (ч. 3 ст. 365 КК) визнаються заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства, спричинення матеріальних збитків, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 4 примітки до ст. 364 КК), розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви, тощо.

Питання 6. Кваліфікація незаконного збагачення, його відмінність від злочину, передбаченого ст.368 КК України.

368-2 КК застосовується дуже рідко, що показує низький рівень дієвості чинної редакції ст.368-2 КК України. Зазначене також підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень, де було виявлено лише 18 справ за ст.368-2 КК України.

 

- Вперше стаття з назвою «незаконне збагачення» під номером 368-1 пропонувалася до КК України законопроектом № 2112[453] з таким формулюванням основного складу злочину: «Отримання у власність службовою особою благ або оформлення передачі, надання таких благ її близьким родичам у значних розмірах, законність походження яких не підтверджена в установленому законом порядку (незаконне збагачення) …».

- Подальші видозміни проектованої норми про незаконне збагачення були пов’язані із роботою профільного комітету законодавчого органу. Так, 18.03.2009 року законопроект було розглянуто у цьому комітеті і враховано поправки депутатів [частково пропозицію Міщенка С.Г. (звертає на себе увагу, що загальна пропозиція зазначеного депутата про виключення цієї статті із законопроекту ґрунтувалася у тому числі на тому, що згідно ст. 20 Конвенції встановлення відповідальності за цей злочин є додатковим та факультативним кроком) і по суті у повній мірі поправку Буджерака О.О.][454]. У зв’язку із цим у тексті законопроекту до 2-го читання ст.368-1 КК України була викладена у такій редакції: «Одержання службовою особою неправомірної вигоди або передача нею такої вигоди близьким родичам (незаконне збагачення)…», що повністю вихолостило суть цього злочину і, враховуючи копіювання такого підходу в чинному КК України, навіть сьогодні перешкоджає справедливому засудженню корупціонерів.

 

Таким чином, дослідження причин, умов і ходу формування норми про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення в КК України показує, що її поява була націлена на впровадження до правової системи України інструмента, передбаченого ст.20 Конвенції, із однойменною назвою. Разом із тим, опрацювання Верховною Радою України первинно запропонованого варіанту статті про незаконне збагачення у результаті привело до такої редакції норми КК України (ст.368-2 КК), яка розмила саму суть цього злочину і запровадила не планований законодавцем спосіб її застосування, як елемента основного рубежу кримінально-правової протидії корупційним злочинам, чим спричинила правову невизначеність у цій сфері. Означений висновок зумовлює необхідність подальшої структуризації дослідження норми про незаконне збагачення на два відносно відокремлені напрями:

перший – вивчення ст.368-2 КК України з врахуванням цілі її створення і у зв’язку із ст.20 Конвенції (тут незаконне збагачення оцінюється як елемент завершального рубежу кримінально-правової протидії корупції);

другий – аналіз ст.368-2 КК України з врахуванням реальної практики її застосування як штучно виділеного різновиду вже існуючих корупційних злочинів (тут незаконне збагачення оцінюється як елемент основного рубежу зазначеної вище протидії).

 

ПРОТИ

Основний аргумент (всі противники криміналізації незаконного збагачення в першу чергу виходять із цього положення)

1). Наявність в особи обов’язку обґрунтувати збільшення власних активів сприймається не інакше як обов’язок довести законність їх походження, а отже, підтвердити дотримання законодавства і правомірність своїх дій[455]. Перенесення тягаря доказування на обвинуваченого (в тому числі у ситуації, що розглядається) можна говорити лише після внесення концептуальних змін до ст. 62 Конституції України, відповідно до якої ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Формулювання кримінально-правової норми про незаконне збагачення у ключі, рекомендованому Конвенцією, однозначно суперечило б наведеному конституційному правилу[456] (А.І. Алєксєєв, Г.І. Богуш, В.М. Киричко, В. Михайлов, Ю.П. Синельщиков, В.І. Тютюгін).

Додаткові аргументи (противниками криміналізації незаконного збагачення наряду із першим запереченням наводяться і інші (наступні) у різних комбінаціях).

2) Із закріпленого Конвенцією визначення незаконного збагачення не зрозуміло, стосовно якого діяння має встановлюватись умисна форма вини, позаяк значне збільшення активів є не діянням, а його наслідком. Виходить, що діяння презюмується, а це суперечить положенню класичного кримінального права про відповідальність особи за свої винні діяння (Г.І. Богуш).

3) За існуючого механізму фінансового контролю (зокрема, значно обмеженому КСУ) стаття про незаконне збагачення не буде діяти (Я).

4) Стаття про незаконне збагачення у вигляді пропонованому Конвенцією суперечить принципу невідворотності кримінальної відповідальності та може призвести до повторного притягнення особи до кримінальної відповідальності за діяння, внаслідок якого було отримано активи, тобто за одне й те ж саме діяння (Д.Л. Яковлєв)[457].

5) Активи службової особи можуть мати будь-яке походження, нехай навіть і незаконне, але зовсім не обов'язково пов'язане з корупцією (Г.І. Богуш).

6) У ст. 20 Конвенції йдеться про неможливість особи раціонально обґрунтувати збільшення своїх активів, а це означає, що йдеться про показання або пояснення особи щодо своїх, раніше вчинених, дій, що суперечить ч. 1 ст. 63 Конституції України (В.М. Киричко).

 

Підсумувавши проблеми, які виникають при існуванні кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, О.Дудоров та Т.Тертиченко резюмують, що відсутність використання службовою особою свого службового становища має виключати кримінально-правову оцінку вчиненого нею як злочину у сфері службової діяльності, а для адекватного ж правового реагування на випадки одержання службовою особою неправомірної вигоди, пов’язаного з використанням службового становища, цілком вистачило б ст. 172-2 КУпАП під назвою «Порушення обмежень щодо використання службового становища» та імплементації положень Конвенції ООН проти корупції про конфіскацію майна, що здійснюється поза кримінальним судочинством[458].

 

Слід підтримати точку зору В.М. Боркова, за якою у разі коли наслідки злочинної поведінки піддаються фіксації, але виникають серйозні проблеми з встановленням конкретних обставин заподіяння шкоди постає питання про допустимість опису складу злочину за допомогою вказівки на особливості суб'єкта і результатів його злочинної діяльності, не вимагаючи від правозастосовця встановлення діяння, його способу та інших обставин. Якщо вважається можливим презюмувати наслідки (в конструкціях формальних складів), так чому б не презюмувати наявність діяння або навіть злочинної діяльності особи виходячи з її результатів. Подібні склади можна було б назвати, наприклад, результативними[459].

 

Формально вірною є думка, що у разі, коли службова особа сприяє отриманню неправомірної вигоди своїми близькими родичами (спрямовує її) за відсутності безпосереднього одержання такої вигоди цією особою, склад незаконного збагачення відсутній[460]. У зв’язку із цим, така форма об’єктивної сторони незаконного збагачення як передача службовою особою неправомірної вигоди близьким родичам є мертвою, оскільки необхідно буде спочатку довести, що службовець перед цим одержав таку вигоду. При цьому звертає на себе увагу, що ст. 20 Конвенції ООН проти корупції не згадує близьких родичів як учасників корупційного збільшення активів.

Між тим видається, що з врахуванням української практики освоєння коштів, одержаних у результаті корупційних діянь, за якою сам корупціонер офіційно не володіє значними активами, а його близькі особи є дуже заможними людьми, що є не чим іншим як приховуванням корумпованості службової особи, а також убезпеченням злочинно нажитих активів, які у разі викриття службовця у вчиненні окремого корупційного злочину не підлягатимуть конфіскації, включення близьких родичів до кола суб’єктів незаконного збагачення є необхідною умовою дієвості завершального рубежу протидії корупції.

Проте підстава кримінальної відповідальності службової особи у разі необґрунтованого збільшення активів її близьких родичів потребує значного доопрацювання.

 

Формулювання норми про незаконне збагачення має відображати особливості української правової системи, і не може бути прийняте у вигляді, запропонованому Конвенцією ООН проти корупції. Разом із тим ст. 368-2 КК закріплює відповідальність за незаконне збагачення з диспозицією, яка значно відрізняється від пропонованої Конвенцією. Така норма, як показує практика правозастосування, та й звичайний догматичний аналіз є досить складною для розуміння того, що саме забороняється. У зв’язку із цим конструкція ст. 368-2 КК потребує суттєвого перегляду і наближення до вимог ст. 20 Конвенції ООН проти корупції, за якою незаконне збагачення — це умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати.

 

Презумпція

Для вирішення означених завдань необхідно розкрити причини існування діючого балансу, встановленого системою тягаря доказування. Так, підхід щодо розподілу тягаря доказування при кримінальному переслідуванні, закріплений в аналізованому правилі (наслідку) презумпції невинуватості, має гуманістичну основу і обумовлений тим, що сторона обвинувачення за своїми матеріальними, організаційними й процесуальними можливостями набагато сильніша у формуванні доказової бази (на її боці знаходиться вся організаційно-матеріальна сила держави, що забезпечує її фактичну перевагу), аніж її опонент – сторона захисту. Завдяки цьому обставини, які їй належать доказати, для неї об’єктивно більш доступніші

Підходи Європейського Суду з прав людини щодо перенесення тягаря доказування консолідовані Д. Макбрайдом[461]. Так, при приблизно такій же (як і у випадку з незаконним збагаченням) глибині порушення принципу презумпції невинуватості (шляхом перенесення тягаря доказування щодо окремих обставин на обвинуваченого) метою таких правових приписів та ситуацією їх застосування було:

1) уникнення безкарності порушення правил дорожнього руху шляхом встановлення відповідальності його власника у ситуації, коли неможливо встановити особу, що керувала автомобілем (якщо обвинувачений не доведе, що його автомобілем керувала інша особа проти його волі) («Фалк проти Нідерландів»[462]);

2) уникнення безкарності контрабанди заборонених товарів шляхом встановлення відповідальності за такий злочин особи, яка володіє відповідними предметами (вони знаходяться при ній) (якщо обвинувачений не зможе довести обставини force majeurе) («Салабіаку проти Франції»[463], «Фам Гванґ проти Франції»[464]);

3) попередження вчинення правопорушень компанією шляхом вимоги до керівника компанії належним чином виконувати свої обов’язків по контролю над її діяльністю через встановлення відповідальності директора такої компанії за будь-яке її правопорушення (якщо останній не доведе, що правопорушення було скоєно без його відома і що він вжив всіх заходів для його попередження) («А.Г. проти Мальти»[465]);

4) уникнення легалізації коштів одержаних у результаті торгівлі наркотиками та ухилення від конфіскації майна за такі дії шляхом застосування конфіскації активів одержаних протягом шести років, які передували зазначеному злочинові (якщо обвинувачений не зможе довести законність джерела їх походження) («Ґрейсон і Барнем проти Сполученого Королівства»[466]). Тут варто звернути увагу, що за п.7 ст.5 Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20.12.1988 року[467] необхідно розглянути можливість забезпечення перенесення тягаря доказування законного походження передбачуваних доходів або іншої власності, що підлягають конфіскації, в тій мірі, в якій такий захід відповідає принципам її національного законодавства і характеру судового та іншого розгляду.

У всіх описаних ситуаціях Європейський Суд з прав людини не визнав, що перенос тягаря доказування суперечить п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

Дія закону в часі

Додаткової уваги погребує питання щодо дії цієї норми у часі, зважаючи на те, що вона встановлює злочинність діяння, а отже, не має зворотної сили. Йдеться про можливість чи неможливість притягнути до відповідальності осіб, які на момент введення норми мають активи, які перевищують законні доходи і які вони не можуть раціонально обґрунтувати, що залежатиме від віднесення злочину до триваючого чи продовжуваного (Денис).

При введенні відповідальності за незаконне збагачення в КК України законодавець не звернув увагу на означену проблему. Проте від її вирішення залежить дієвість останнього рубежу протидії корупції.

Враховуючи правила дії кримінального закону у часі (ст.58 Конституції України та ст. 5 КК України) введена норма про незаконне збагачення не може вступити у дію відразу, проте повинна бути точка відліку, починаючи із якої застосування цієї норми повинно стати неухильним[468]. Очевидно, що таку точку відліку необхідно встановлювати після прийняття амністії за незаконне збагачення, що не пов’язане із вчиненням конкретних корупційних злочинів, шляхом декларування і оподаткування всіх майнових активів суб’єктів корупційних правопорушень, законність походження яких службовець не зможе обґрунтувати. Вже після такої процедури ст.368-2 КК може бути застосована, а інакше вона поповнить склад мертвих норм, оскільки службовець завжди зможе послатися на тривалу економію для придбання значних по вартості майнових активів тощо.

Також слід враховувати, що відповідальність за незаконне збагачення варто становити таким чином, щоб охоплювалася ситуація, за якої незаконне збагачення, хоча і є результатом діянь, скоєних під час знаходження на посаді, проте сталося після відходу у відставку.

 

У зв’язку із викладеним, не можна погодитися із висновком, що у випадках коли одержання неправомірної вигоди є наслідком злочинної (наприклад, у результаті перевищення влади або службових повноважень) або іншої протиправної (у разі порушення встановлених законом обмежень службової особи щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності тощо) поведінки винного та за наявності інших підстав дії останнього мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів (мається на увазі сукупністю злочину, що призвів до збагачення, та незаконного збагачення)[469]. На цих же підставах хибною є думка, що при незаконному збагаченні обов'язково має бути наявний умисел особи на отримання неправомірної вигоди, а також активні дії, спрямовані на зловживання службовим становищем з цією метою[470]. Наведені точки зору не відповідають цілі створення ст.368-2 КК та ще більше заплутуються практику її застосування. У цьому випадку слід мати на увазі, що правові інструменти кожного рубежу протидії корупції не можуть застосовуватися у ідеальній сукупності, оскільки це суперечить суті багаторубіжної системи, яка полягає у тому, що норми наступного рубежу включаються щодо конкретної життєвої ситуації лише у тому разі, коли норми попереднього не спрацювали.

 

Слушною є думка, що законодавець виділив один із видів одержання хабара (тут мова йде про одержання хабара у вигляді подяки після вчинення дій по службі без попередньої домовленості про це (хабар-винагорода)), яке раніше кваліфікувалось за ст. 368 КК, і встановив за вчинення такого діяння адміністративну відповідальність, якщо розмір неправомірної вигоди не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та кримінальну відповідальність за ст. 368-2 КК, якщо розмір неправомірної вигоди перевищує сто зазначених мінімумів[471].

В.М. Киричко інтерпретує незаконне збагачення у вузькому значенні, поширюючи ст. 368-2 КК виключно на діяння по одержанню хабара-винагороди і тільки за незаконні дії, що були вчинені попередньо (остання теза є вкрай сумнівною, враховуючи те, що встановлення ознак одержання хабара в судовій практиці України традиційно не залежало від законності чи незаконності дій за нього, а у деяких зарубіжних КК (наприклад, КК РФ) незаконність дій за одержаний хабар є кваліфікуючою ознакою). При цьому яким чином в умовах суттєво зміненого КК України кваліфікувати одержання хабара-винагороди за законні дії рекомендацій не надається. На думку цього вченого, ст.368-2 КК не поширюється на випадки незаконного самозбагачення[472].

 

Таким чином, на сьогодні існує чотири варіанти вирішення питання з несприятливими наслідками незаконного збагачення для чиновника:

1) Не пов’язувати із незаконним збагаченням настання будь-яких юридичних наслідків і перенесення несприятливих заходів для відповідного суб’єкта в площину політичної відповідальності перед виборцями (Італія);

2) Встановлення дисциплінарної відповідальності за незаконне збагачення;

3) Запровадження інституту конфіскації «іп rem» щодо коштів, легальність походження яких не можна пояснити (Нідерланди);

4) Криміналізація незаконного збагачення.

 

Головна відмінність незаконного збагачення від одержання хабара полягає в тому, що при вчиненні першого отримання певної вигоди ніяким чином не пов’язане з минулою чи послідуючою діяльністю службової особи. При одержанні хабара-підкупу останній обумовлює дії по службі, а при одержанні хабара-винагороди передається за них. Отже при незаконному збагаченні у службової особи відсутній намір вчиняти дії по службі в інтересах будь-яких осіб за вигоду або її отримання не здійснюється за минулу діяльність службовця. Цей висновок підтверджується варіантами встановлення розмежувальної ознаки для статей 368 та 368-2 КК України, які пропонувалися депутатами при конструюванні норми про незаконне збагачення.

 

Для кваліфікації діяння як незаконного збагачення необхідно установити відсутність ознак злочину, передбаченого ст. 368 КК. При цьому варто мати на увазі, що на відміну від ст. 368 КК, за статтею про незаконне збагачення (ст. 368-2 КК) карається:

1) незаконне збагачення у формулюванні Конвенції ООН проти корупції, якщо неможливо встановити первинний злочин, що призвів до збагачення;

2) одержання хабара- винагороди понад 100 НМДГ (до 100 НМДГ — ст. 172-5 КУпАП);

3) одержання винагороди за загальне добре відношення, а не конкретні дії.

 

Позиція судів України

1) Влітку 2011 року особа,за проханням потерпілого,з яким знаходився в дружніх стосунках, про надання допомоги в отриманні в оренду частини громадського пляжу, зловживаючи своїм службовим становищем,умисно, із корисних мотивів, діючи всупереч інтересам служби, розраховуючи на отримання від надання таких послуг неправомірної вигоди, знаючи, що це не входить в його повноваження і компетенцію,погодився на надання потерпілому допомоги та запропонував взяти в оренду частину пляжу на узбережжі Чорного моря та домовився з потерпілим про винагороду за майбутні послуги, розмір якої зразу не визначався.

2) 26 января 2012 года в 17:20 заместитель директора - начальник юридического управления департамента коммунальной собственности Одесского городского совета ОСОБА_4, действуя в соучастии со своим подчиненным, заместителем начальника отдела судебной работы юридического управления департамента коммунальной собственности Одесского городского ОСОБА_2, злоупотребляя своим служебным положением, умышленно, из корыстных побуждений, с целью доведения своего преступного умысла направленного на личное обогащение до конца, находясь в своем рабочем кабинете департамента коммунальной собственности Одесского городского совета, расположенном по адресу г. Одесса, ул. Артиллерийская 1, получил от ОСОБА_5 неправомерную выгоду в размере 7000 долларов США, часть из которых собирался передать ОСОБА_2 за выполненную работу.

 

Фабула

Скаржник одержав хабар (незаконну винагороду) 7000 дол. США, не просто так, а за вчинення певних дій. Він одержав саме хабар за те, що в інтересах хабародавця використає свої службові повноваження і своє службове становище начальника слідчого відділу під час досудового слідства.

1) вироком Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2012 року

Особу засуджено за ч.1 ст.368-2 КК до обмеження волі на строк один рік і три місяці з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади строком на два роки.

2) Апеляційний суд Полтавської області своїм вироком від 26 липня 2012 року вирок місцевого суду скасував і постановив новий вирок, яким засудив особу за ч.3 ст. 368 КК до позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки, з конфіскацією майна, яке є його власністю, та на підставі статті 54 КК позбавив його спеціального «звання полковника податкової міліції».

3) Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 листопада 2012 року вирок апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2012 року щодо особи змінила: перекваліфікувала його дії з ч.3 ст. 368 КК на ч.1 ст. 368-2 КК і призначила покарання, аналогічне тому, яке призначив суд першої інстанції.

 







Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.