Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Сказка «Воробьишко» - близость её к произведениям устного народного творчества. Сказочные персонажи. Образ Пудика, его стремление жить «своим умом»





Одним из самых ярких детских произведений Горького по праву можно определить сказку «Воробьишко». Воробьишко Пудик летать еще не умел, но уже с любопытством выглядывал из гнезда: «Хотелось поскорее узнать, что такое Божий мир и годится ли он для него». Пудик очень любознателен, все-то ему хочется понять: отчего деревья качаются (пусть перестанут - тогда и ветра не будет); почему это люди бескрылые - им что, кошка крылья оборвала?.. Из-за непомерного любопытства Пудик и попадает в беду - вываливается из гнезда; а уж кошка «рыжая, зеленые глаза» тут как тут. Происходит сражение между мамой-воробьихой и рыжей разбойницей. Пудик от страха даже первый раз в жизни взлетел... Все кончилось благополучно, «если забыть о том, что мама осталась без хвоста».

В образе Пудика ясно проглядывает характер ребенка - непосредственного, непослушного, шаловливого. Мягкий юмор, неброские краски создают теплый и добрый мир этой сказки. Язык ясный, простой, понятный малышу. Речь персонажей-птичек основана на звукоподражании:

«- Что, что? - спрашивала его воробьиха-мама.

Он потряхивал крыльями и, глядя на землю, чирикал:

- Чересчур черна, чересчур!

Прилетал папаша, приносил букашек Пудику и хвастался:

- Чив ли я? Мама-воробьиха одобряла его:

- Чив, чив!» Горький, М. Елка [Текст] / М. Горький // Горький, М. Полн. собр. соч. Т.1. - М.: Худ. лит., 1975. - С. 125.

Рассказ про воробьишку издавался не раз. Маленький Пудик не хотел слушаться родителей и чуть не пропал. Что же выходит: слушайтесь маму и папу, и всё будет в порядке? Так, да не совсем. Горький вовсе не бранит Пудика, а симпатизирует ему. Благодаря своей дерзости птенец научился летать. И на осуждающее мамино «что, что?» (видишь, мол, что бывает, если не слушаться?) птенец отвечает убедительно и мудро: «Всему сразу не научишься!» Там же С. 126

В сказке «Воробьишко» есть еще один момент воспитания. Это воспитание доброты к миру, всему его разнообразию. Пудик думает, что он, его папа и мама самые совершенные существа на этой земле. Действительно: они живут высоко, под крышей и смотрят на мир свысока.

Внизу ходят взад и вперед люди, которые гораздо больше Пудика размерами и, конечно сильнее его физически. Но людей «едят мошки», маленькие существа, которые гораздо меньше самого Пудика, доставляют неприятности большому человеку. Что может быть хуже, когда тебя буквально едят? А маленький Пудик сам ест этих самых мошек. Так что же получается: Пудик сильнее мошек, а значит он и сильнее человека?

«Идёт мимо бани мужик, - читаем мы в сказке, - махает руками.

- Чисто крылья ему оборвала кошка, - сказал Пудик, - одни косточки остались!

- Это человек, они все бескрылые! - сказала воробьиха.

- Почему?

- У них такой чин, чтобы жить без крыльев, они всегда на ногах прыгают, чу?

- Зачем?

- Будь-ка у них крылья, так они бы и ловили нас, как мы с папой мошек…

- Чушь! - сказал Пудик. - Чушь, чепуха! Все должны иметь крылья. Чать, на земле хуже, чем в воздухе!.. Когда я вырасту большой, я сделаю, чтобы все летали.

Пудик не верил маме; он ещё не знал, что если маме не верить, это плохо кончится.

Он сидел на самом краю гнезда и во всё горло распевал стихи собственного сочинения:

- Эх, бескрылый человек,

У тебя две ножки,

Хоть и очень ты велик,

Едят тебя мошки!» Горький, М. Елка [Текст] / М. Горький // Горький, М. Полн. собр. соч. Т.1. Указ. изд. С. 127.

Пудик буквально вырос в своих глазах, загордился и пропищал: «А я маленький совсем, зато сам мошек ем». Но тут он вываливается из гнезда и оказывается перед пастью большой рыжей кошки, которая его, знаменитого и лучшего в мире Пудика, готовится съесть. Пудик испытывает холодящий душу страх от того, что может стать пищей для страшной кошки. Оказывается кошка сильнее всех?

И тут на помощь приходит воробьиха-мама. Она бесстрашно бросается на кошку, уводит её от Пудика. Неужели мама сильнее всех? А сильнее-то не мама, а мамина любовь. И это понимают читающие сказку дети. Они ведь сразу поняли, как заблуждается маленький глупенький птенчик, считая себя сильнее человека. Но они поняли, что мама, любая мама - человека, птички, котенка - не даст в обиду своего ребенка. Она не пожалеет не только своего хвоста, но и самой жизни. Значит, маму надо любить и быть благодарным ей за её самоотверженность и ежедневную заботу.

И еще, надо уважать жизнь, животных и птиц. Ведь у всех есть мамы, все радуются тому, что они живут, у всех есть свои мечты и желания. А от того, что мир населён разными существами, он и красив, и звонок и интересен. Вот так, без назидания и в доступной форме Горький преподает маленькому читателю большой урок жизни.

Сказка «Воробьишко» написана в стиле устного народного творчества. Рассказ звучит неторопливо, иносказательно. Как и в народной культуре, воробьи наделены чувствами, мыслями, человеческими переживаниями. Как и в народной сказке здесь присутствует героическое, комическое. Как и в народной сказке, в произведении Горького заложен большой воспитательный фактор.

Таким образом, сказка «Воробьишко» - одно из ярких произведений для детей, вошедших в сокровищницу мировой культуры.

  Діти підземелля (скорочено) — Короленко Володимир Стислий переказ, короткий виклад змісту

 

Мати маленького розповідача Василя померла, коли йому було шість років. Батько сумував, не звертав уваги на сина. Із зовсім малою сестрою Сонею ще бавився, бо вона була схожа на матір. А син гуляв сам по собі. У невеличкому місті текла річка, на річці був острів, а на острові — старий замок. У розвалинах замку оселилися жебраки та інші підозрілі особи. Головним серед них був пан Тибурцій Драб. Він мав двох діточок: семирічного сина Валека та трирічну донечку Марусю, яку майже ніхто не бачив. Якось знічев’я хлопчик з друзями забрався до каплички на горі біля замку. Друзі злякалися «чортів» та втекли. А Василь познайомився з Валеком та маленькою хворою Марусею, що нетвердо стояла на ніжках. Він запросив своїх нових друзів до свого саду, але Валек відмовився: Василь — син судді. Суворий суддя не схвалить такого. Василь став усе частіше ходити до дітей з «поганого товариства». Маруся була одного віку з його сестрою Сонею. Але Соня була кругленька, товстенька та веселенька. А Маруся була немов билинонька, що виросла без сонця: тоненька, бліда, смутна. Рідко-рідко вона сміялася. Тоді сміх її лунав, немов срібний дзвоник. А бігати та гратися Маруся зовсім не могла, тому що вона мешкала у підземеллі без сонячного світла і дуже погано харчувалася. Її улюблена забавка була одна: перебирати квіти. Тибурцій каже, що сіре каміння підземелля висмоктало з дівчинки життя. Василь скаржиться, що батько його не любить — ніколи не приголубить. Валек відповідає, що всі у місті знають, що батько Василя дуже справедливий суддя, не побоявся навіть засудити графа, який кричав, що може всіх купити та продати. Згодом про дружбу Василя з Валеком дізнається й Тибурцій. Він трохи сердиться, але дозволяє синові судді заходити до підземелля. Тільки щоб нікому — анічичирк! Василь згодом розуміє, що тільки тоді у підземеллі добра вечеря, коли щось вдалося вкрасти. Син судді твердо впевнений, що чуже брати не можна, але йому так жалко маленьку Марусю, що завжди голодна... Прийшла осінь. Дівчинка виявилася зовсім хворою. Вона чахне та марніє. І така сумна... Щоб якось потішити її, Василь розказує про хвору нещасну дівчинку сестрі Соні. Сестра розчулилася та дозволила віддати хворій її найліпшу ляльку. Не назавжди — погратися. Маруся дуже зраділа, навіть порожевіла, почала посміхатися. Але нянька почала допитуватися: «Де поділася лялька?» Соня казала, що лялька повернеться, що вона пішла гуляти. Це ще більше розбурхало підозри. Батько Василя допитує його: — Ти взяв ляльку? — Я. — Навіщо ти вкрав ляльку? Це ж подарунок твоєї покійної матері! Але Василь уперто мовчить. Раптом з’являється Тибурцій. Він віддає ляльку та все розказує пану судді. Суддя розуміє, що його син зовсім не злодій, а добра та чуйна людина. Він просить Василя вибачити його. А ще... Дуже сумна подія сталася: Маруся померла. Батько не тільки відпускає сина попрощатися з дівчинкою, але й дає йому гроші для Тибурція. А ще просить попередити, що декому З мешканців замку краще забратися з міста, бо їх розшукує поліція. Тибурцій з Валеком невдовзі зникли з міста. Василь з батьком порозумілися. Кожен рік, особливо навесні, Василь, Соня та їх батько носять квіти на могилу бідної Марусі — дитини підземелля.

«Антоновские яблоки» - ностальгия поэта по уходящей России, тому, что уже ушло и никогда не придет. И оттого прошлое кажется прекрасным и безоблачным. Бунин и описывает деревню как некую чудесную страну, где жизнь течет сыро, размеренно и неторопливо. Символом этой жизни и являются антоновские яблоки, давшие название рассказу. Даже в доме сначала чувствовался запах яблок: «Войдешь в дом и прежде всего услышишь запах яблок, а потом уже другие: старой мебели красного дерева, сушеного липового цвета, который с июня лежит на окнах…».
Этот аромат словно пропитал все вокруг и сам стал средоточием деревенской жизни, ее неотъемлемой частью. Уродившаяся антоновка была символом богатства: «Ядреная антоновка – к веселому году». Богатство деревни определяли по урожаю антоновских яблок. Вся Россия стоит за эти садом, в котором росли антоновки. Это концентрация ее духа, ее силы, богатства и плодородия Родины… Вспоминая о своем прошлом, поэт первым делом вспоминает запах яблок, липового цвета. И хотя даже в воспоминаниях поэта проявляются признаки разрушения этого патриархального мира, поэт пишет о разорившихся мелкопоместных дворянах, даже в их жизни он находит свою прелесть. «Запах антоновских яблок исчезает из помещичьих усадеб. Эти дни были так недавно, а меж тем мне кажется, что с тех пор прошло чуть не целое столетие».
Отдельно Бунин останавливается на описании Арсения Семеновича, разорившегося дворянина. Герой Антоновских яблок«часто бывал в его усадьбе. Его судьба типична для многих обедневших дворян. Он разорен и ведет почти нищенскую жизнь. Но Бунин находит свою красоту и в этих проявлениях деревенской жизни. Даже об этом он вспоминает с любовью, ему приятны воспоминания того времени. Эта жизнь тоже может быть поэтичной, духовной и прекрасной. «Хороша и мелкопоместная жизнь!» - пишет Бунин. Человек был очень близок с природой, рядом с которой жил, чувствовал ее, вся жизнь была подчинена природным законам. Распорядок дня, охота, грустные песни этих людей остались в воспоминаниях Бунина как яркое, красивое, доброе время.
«Антоновские яблоки» Бунина – это гимн поэта своей Родине, той жизни, которая уже ушла в прошлое, но осталась в памяти писателя как самое лучшее, чистое, духовное время. За время всего своего творчества он не изменил России и не раз ещё обращался к теме русской деревни и патриархальным устоям русской усадьбы.

Блок

 

О, я хочу безумно жить

О, я хочу безумно жить:
Всё сущее - увековечить,
Безличное - вочеловечить,
Несбывшееся - воплотить!

Пусть душит жизни сон тяжелый,
Пусть задыхаюсь в этом сне,-
Быть может, юноша весёлый
В грядущем скажет обо мне:

Простим угрюмство - разве это
Сокрытый двигатель его?
Он весь - дитя добра и света,
Он весь - свободы торжество!

Эсенин

БЕРЕЗА

Белая береза Под моим окном Принакрылась снегом, Точно серебром. На пушистых ветках Снежною каймой Распустились кисти Белой бахромой. И стоит береза В сонной тишине, И горят снежинки В золотом огне. А заря, лениво Обходя кругом, Обсыпает ветки Новым серебром. [1913]

 

39) Початок нового століття був охарактеризований великими зрушеннями у мистецтві і в літературі. Особливого впливу зазнало мистецтво після того, "що померли всі боги, залишилась одна людина”. Людина стає центром художнього твору і уособлює у собі цілий світ, який є високодуховним, але одночасно оригінальним та сповненим протиріч. Завданням письменників стає пізнання внутрішнього світу людини, її духовної еволюції, її місця у всесвіті та у історії людства.

Найбільш впливовою філософською течією стає позитивізм, представники якого вважали, що справжнє (позитивне) знання є результатом досягнення соціальних наук, котрі в свою чергу, головним завданням бачили опис фактів і явищ реального світу, а закони природи переносили на життя людей, що знайшло найбільше відображення у працях послідовника позитивізму Оноста Конта. Інший німецький філософ Гербер Спенсер опирався на еволюційне вчення, підвів до абсолюту існування суспільної нерівності і визначив її як вічний закон буття.

Позитивіська філософія стала основною появи натуралізму, але символами цієї доби (ХХ ст.) при всій поширеності інших напрямків стають мистецтво декаденсу і його основними рисами модернізм і генетично пов’язаний із ним – авангардизм. Декаденство стало ідеологічним явищем на рубежі ХІХ – ХХ ст. Відрізняється настроями безнадійності, неприйняття життя і опиралися на філософські ідеї Шатобріана та Шопенгауера. В основі цього вчення лежить твердження, що цивілізація вичерпала себе і вступила в стадію спаду і згасання. Основні риси:

- прийняття дійсності;

- відмова від громадянського у мистецтві;

- культ краси як вищої цінності;

- містицизм, віра в надприродні сили;

- індивідуалізм;

- відмова від моралі буржуазного суспільства.

Естетичні принципи декаденсу:

- поетизація слабості, згасання, руйнації;

- індивідуалізм і естетство, як бунт проти нелюдського буржуазного мистецтва;

- зовнішня правдоподібність.

Риси декаденсу найбільш чітко виявилися у французькому символізмі (в поезії П.Верлена) і у творчості натуралістів

АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ

(1900—1944)

Коли ми осмислимо свою роль на землі, нехай найскромнішу і найнепомітнішу, тоді лише ми будемо щасливі. Тоді лише ми зможемо жити і вмерти спокійно, бо те, що дає сенс буттю, дає сенс і смерті.

Антуан де Сент-Екзюпері

Очі — це перше, що привертало до нього увагу, мабуть, тому, що зіниці кольору стиглих каштанів... надавали погляду особливої глибини. У виразі його обличчя, що постійно змінювався, можна було прочитати безсумнівні ознаки дивної в його віці індивідуальності. Він негарний, але від нього йшла якась чарівність.

ворчість Антуана де Сент-Екзюпері, його життя і його робота пов'язані між собою дуже тісно і безпосередньо. Недаремно критики вважають, що всі його книги — це своєрідна автобіографія, щоденник письменника. Це так і не так.

Справді, автобіографічні і фактичні елементи дуже значні у всіх творах Сент-Екзюпері. Він входить в авіацію і в літературу одночасно: у 1926 році поступає на службу у «Генеральну компанію авіаційних підприємств» і цього ж року видає своє перше оповідання «Льотчик», яке було прихильно зустрінуте критикою.

Сент-Екзюпері сприймав духовну кризу XX століття як найбільше зло епохи і всі свої зусилля спрямовував на відновлення системи гуманістичних цінностей. Він поєднував у своїй творчості пристрасть мораліста і допитливість філософа, аргументованість теоретика і натхнення поета. Тому його ніколи не полишало питання, а що саме робить людину людиною. Відповідь на це він намагався знайти і під час написання романів, повістей, оповідань.

Видатний німецький письменник Томас Манн (1875-1955)— автор романів "Будденброки", "Чарівна гора", історичної тетралогії на біблійні теми "Йосип та його брати". Аналізував витоки німецького фашизму і гостро засуджував наслідки фашистського варварства. У 1947 р. завершив роботу над романом "Доктор Фаустус", в якому розкрив тісний зв'язок між кризами суспільства, культури і людської особистості. Англійський драматург, публіцист і критик Джордж Бернард Шоу (1856-1950) літературну діяльність розпочав у 1875 р. Письменник вважав, що буржуазне суспільство зайшло у глухий кут, тому приречене (твори "Візок з яблуками", "Гірко, але правда", "Женева"). Публіцистика Б. Шоу поєднувалась із роздумами про долю людства, а засудження західного парламентаризму — зі схваленням радянського суспільного ладу.

 

40) Англійський письменник А. А. Мілн увійшов в історію дошкільної дитячоїлітератури як автор казки про плюшевого ведмедя Вінні Пуха і рядувіршів. Мілном були написані і інші твори для дітей, аленайбільший успіх випав на названу казку і вірші.

Пригоди ведмежати Вінні улюблені як дорослими, так і дітьми.
Проведений у 1996р. опитування, влаштований англійською радіо показав, що цякнига зайняла 17 місце в списку найбільш яскравих і визначних творів,опублікованих у двадцятому столітті.

Всесвітні продажу Вінні-Пуха з 1924р. по 1956р. перевалили за 7мільйонів. Як відомо, коли продаж перевалює за мільйон - видавціперестають їх рахувати. Весела казка про Вінні-Пуха - феєрверк радості й оптимізму. Вона немовне підпорядкована законам казкового жанру. У ній немає драматичних ситуацій,боротьби Добра і Зла, вона легка і улибчата, а всі пригоди, що відбуваються зіграшками Крістофера - персонажами цієї казки, - дуже схожі на дитячігри. Мілн, сміючись, рісет характери «героїв», що визначають їхповедінку, вчинки. Письменник поселив хлопчика і його ведмедя разом зіншими героями-іграшками в казковому Лісі.

Ліс - психологічний простір дитячої гри та фантазії. Все, щовідбувається там, є міф, народжений уявою Мілна-старшого: річ уте, що в міру розповіді герої виходять з підпорядкування автора іпочинають жити своїм життям.

Час в цьому Лісі також психологічні і міфологічно: вона рухається тількив межах окремих історій, нічого не змінюючи в цілому. «Давним-давно,здається, минулої п'ятниці...»- так починається одна з історій. Герої знаютьдні тижня, годинники визначають за сонцем. Це циклічний, замкнутий часраннього дитинства.

Герої не дорослішають, їх вік визначений - за хронологією появипоруч із хлопчиком. Крістоферу Робіну - 6 років, ведмедя - 5, П'ятачку здається,що «страшенно багато років: може бути, три роки, а може бути, навіть чотири!».

Плюшевий ведмідь Вінні-Пух - втілення оптимізму і епікурейства. Іхоча голова набита тирсою, йому доводиться багато думати, він неймовірновинахідливий. То він зображує із себе хмарку на синьому небі, намагаючисьобдурити бджіл і поласувати медом («Я прикинуся, як ніби я маленькачорна хмаринка. Тоді вони не здогадаються! "), То вирішує вирити Дуже Глибоку
Яму, щоб зловити Слонопотама («Перше, що прийшло Пуху на думку, - вирити
Дуже Глибоку Яму, а потім Слонопотам піде гуляти і впаде в цю яму,і...»). Трішки ненажера, трошки поет, Вінні-Пух життєрадісний і на коженвипадок складає пісеньку, яку голосно співає:

Мишка дуже любить мед!

Чому? Хто зрозуміє?

Справді, чому

Мед так подобається йому?

Безжурний Пух готовий завжди прийти на допомогу друзям і обдарувати їхсвоїм оптимізмом. Напевно, за цей Крістофер Робін любить «дурненькоюведмедика»більше за всіх інших іграшок.

А ось і інший характер - піссеміст ослик Іа-Іа, якому завждисумно. Він понуро смтріт то на землю, то на своє відображення у воді. І все,що він говорить, - іронічна пародія на пісеемістов: «Тепер усезрозуміло. Дивуватися не доводиться... Чого від них чекати!.. Я так і думав... Алевсім наплювати. Нікому діла немає. Несамовите видовище...».

Трохи іронічно змальований і П'ятачок, який пишається своїм предком, іобережний Кролик, що говорить з нори, що «зовсім, зовсім нікого немаєдому», тому що не можна пускати в нору кого попало. Кролик ще йпрактичний: коли Пух застряг у нього в норі, то Кролик використовував його ногидля сушіння білизни «... Крістофер Робін читав уголос саме таку легкотравний, тоє зрозумілу і цікаву, книжку біля Північного Краю Пуха, а Кроликвішав випрану білизну на його Південний Край...».

Сміється Мілн і над вченого Совою, не дуже-то вміє навіть писати, алебоїться втратити свій авторитет. Тому вона, перш ніж зробити написна горщику з-під меду, допитується, чи зможе Пух прочитати хоч що -небудь. Але зате говорить вона страшно пишномовно, як і належить «дужевченому»:«А Сова говорила і говорила якісь страшенно довгі слова, іслова ці ставали все довше і довше... Нарешті вона повернулася туди,звідки початку...»

Гумористичні ситуації пов'язані в більшості випадків з тим, голова
Вінні-Пуха набита тирсою, і він не відразу може збагнути, що відбувається.
Так, Пух допитується хто все ж відповідає з нори Кролика, і як це можебути, якщо зовсім нікого немає вдома «Він подумав так:" Не може бути, щобтам зовсім-зовсім нікого не було! Кто-то там все-таки є - адже хто -небудь повинен був сказати: "Зовсім-зовсім нікого!"». Або не розуміючисловесної вязи Сови, він перепитує «Що означає Бичача Цедура?»

Але для всіх мешканців Ліси непресекаемим авторитетом залишається
Крістофер Робін. Саме ео кличуть на допомогу у важких випадках, саме він --самий розумний: він вміє писати, він винахідливий і знає, він вигадує
«Експедицію» на Північний Полюс, про який звірі не мають ні найменшогопоняття. Як говориться в складеної Пухом пісеньці:

І кожен в експедиції

Жахливо був би радий

Дізнатися, що значить Полюс,

І з чим його їдять.

Час від часу в лісі з'являються чужинці: реальні або вигаданісамими героями (Бука, Слонопотам та ін) Чужинці з початку сприймаютьсяболезненнос, з острахом: така психологія раннього дитинства. Чужинцівикриваються і зникають.

Всі герої позбавлені почуття гумору, навпаки, вони з крайньої серьезносттьюпідходять до будь-якого питання. Вони добрі, а їм важливо почувати себе улюбленими,вони чекають співчуття і похвали.

Логіка героїв по-дитячому егоїстична, вчинки, що здійснюються на її основібезглузді. Вінні-Пух робить ряд висновків: дерево саме дзижчати не може, агудуть бджоли, які роблять мед, а мед існує для того, щоб я йогоел.

Стихія детсякой ігри неможлива без дитячої ж поезії. Вінні-Пухскладає Шумелкі, Кричалки, Ворчалкі, сопілці, Хвалебні пісні, і навітьтеоретизує: «Кричалки - це не такі речі, які ви знаходите, колихочете, це речі, які знаходять вас».

Тара-тара-тара-ра!

Трам-пам-пам-тарам-пам-па!

Тірі-тири-тири-ри,

Трам-пам-пам-тірірім-ПІМ-ПІМ! (Ворчалка).

Взагалі, у казці багато чого побудовано у словесній грі, на іронії з приводуправил «гарного тону». Коли кролик пригощає Пуха, і питає, з чим йомудати хліб - з медом або зі згущеним молоком, Пух відповідає: «І з тим і зіншим», - а потім спохоплюється, що це неввічливо і додає, що хлібаможна і зовсім не давати. Відмова ведмежати від хліба на користь солодкого впоєднанні з «ввічливістю» створює комічний ефект.

Тематика твору - пригоди іграшкових героїв у казковихситуаціях; про дружбу і взаємодопомогу.

Ідейний зміст виражається в любові автора до дитинства, до дитячихфантазій. Основна думка цього твору - дитинство - неповторна пора,і кожна дитина є першовідкривачем свого світу.

«Вінні-Пух» визнаний в усьому світі як один з кращих зразків книги длясімейного читання. У книзі є все те, що приваблює дітей, але є і те,що змушує переживати і міркувати дорослих читачів.

Висновок.

Казка Мілна полонить інтонацією, в якій добродушна насмішказ'єдналася з невимушеністю. Поєднання цих якостей висловило радісневідчуття життя - принадність її жартівливих ситуацій. У цьому секрет незвичайноїпопулярності казки Мілна, було перекладено багатьма мовами народів світу. С. Я.
Маршак вважав письменника «прямим спадкоємцем» традицій класика англійськоїпоезії Едварда Ліра.

ТУВІМ, Юліан (Tuwim, Julian — 13.09.1894, Лодзь - 27.12.1953, Закопане) - польський поет.

Його творче життя було вельми багатогранним. Навряд чи Тувім, витончений лірик і автор цікавих сатиричних творів, сподівався, що увійде до світової літератури насамперед як дитячий письменник. Сам він у дитинстві та юності не надто захоплювався поезією і мав надію пов'язати свою долю з набагато прозаїчнішими матеріями. Вирісши у промисловій Лодзі в родині банківського службовця, Тувім наполегливо опановував ази науки і навіть досяг певних успіхів у хімії. Перші поетичні спроби юнака могли б (як це часто трапляється) виявитися останніми, якби не вплив Л. Стаффа. Близькість світосприйняття дозволила Тувіму відчути «творчий заряд» поезії Стаффа, і це викликало своєрідну ланцюгову реакцію: у хлопця з'явилося бажання продовжити поетичні екзерсиси.

Приємно, що ранні вірші Тувіма є не наслідуванням, а своєрідним відгуком на творчість Стаффа. Втім Тувім і надалі ніколи не буде епігоном, хоча літературні уподобання (А. Рембо, В. Вітмен, В. Маяковський) у різній формі виявлятимуться у його віршах. Поряд із прагненням зберегти свою творчу індивідуальність, Тувіму притаманне шанобливе і зацікавлене ставлення до чужої поезії. Можливо, саме тому він доволі активно займався перекладами. Іноді вони досить несподівані: перша публікація Тувіма — переклад одного, з віршів Стаффа... мовою есперанто.







Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.