Основні форми (напрями) правової роботи :договірна, претензійно-позовна, нормотворча, правоекспертна, контрольна, представницька.

Основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах.

Це основне завдання юридичної служби визначене п. 4 чинного Загального положення про юридичну службу, міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1040 (далі — Загальне положення про юридичну службу).
Термін "організація правової роботи" дає підстави говорити про організуючу та координуючу діяльність юридичної служби, пов'язану із застосуванням норм права та спрямовану на правове забезпечення діяльності органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації.
Загальне положення про юридичну службу регулює діяльність юридичних служб (юрисконсультів) органів виконавчої влади, у тому числі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій, а також державних підприємств, установ, організацій.
Також дія чинного Загального положення про юридичну службу, на відміну від попереднього Загального положення про юридичну службу, яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 690 від 27 серпня 1995 р. і діяло понад 13 років, поширюється на діяльність юридичної служби державного господарського об'єднання.
Недержавні підприємства на практиці також можуть застосовувати Загальне положення про юридичну службу при розробці локальних нормативних актів, що регулюють їх діяльність, оскільки для них немає інших нормативних актів з цих питань.
Чинним Загальним положенням про юридичну службу передбачено, що юридична служба органу виконавчої влади, підприємства утворюється як самостійний структурний підрозділ, вид якого залежить від обсягу, характеру та складності правової роботи (департамент, управління, відділ, сектор). На підприємстві функції юридичної служби може виконувати юрисконсульт відповідної категорії.
Вказана норма щодо структури юридичної служби зазнала змін у порівнянні з попереднім Загальним положенням про юридичну службу. Так, якщо раніше в органі виконавчої влади чи на державному підприємстві залежно від обсягу й складності роботи створювався самостійний структурний підрозділ або вводилася посада юрисконсульта, то в даний час посаду юрисконсульта (одного працівника, який буде виконувати всю правову роботу) можна ввести тільки на державному підприємстві, а в органах виконавчої влади обов’язково має бути утворено самостійний структурний підрозділ (декілька працівників, які виконують обов’язки з організації правової роботи).
Діюче Загальне положення про юридичну службу визначає чотири види такого самостійного структурного підрозділу: департамент, управління, відділ, сектор. Цей перелік є вичерпним і не передбачає створення юридичної служби в іншому вигляді, на відміну від попереднього Загального положення про юридичну службу, в якому наводився невичерпний перелік: “відділ, сектор, бюро, група тощо”.
Також у чинному Загальному положенні про юридичну службу немає норми попереднього Положення про те, що надання правової допомоги підприємству може здійснюватися на підставі договору, укладеного з юридичною чи фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності, або з адвокатом, адвокатським бюро, фірмою, конторою чи іншим адвокатським об'єднанням.
Виходячи з цього, в даний час підприємства, установи, організації повинні ввести штатні посади юрисконсультів та не можуть укладати договори про правове обслуговування.
Загальним положенням про юридичну службу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1040, передбачено, що орган влади чи підприємство зобов’язані забезпечити юридичну службу не лише окремим приміщенням, телефонним зв’язком, транспортом, сучасною оргтехнікою, нормативними актами й довідковими матеріалами (як було визначено попереднім Положенням), але ще додатково – електронним зв’язком, сучасними комп’ютерами, електронною системою інформаційно-правового забезпечення, а також доступом до інформаційних баз.
Чинним Загальним положенням про юридичну службу розмежовано повноваження юридичних служб органів виконавчої влади та повноваження юридичних служб державних підприємств, установ, організацій.
Так, окремо визначено функції юридичної служби органу виконавчої влади, (пп. 1 - пп. 24 пункту 10 Загального положення про юридичну службу), права юридичної служби органу виконавчої влади (пп. 1 - пп. 4 пункту 13 цього Положення), а також функції юридичної служби підприємства, установи, організації (пп. 1 - пп. 20 пункту 11 Загального положення про юридичну службу) та права юридичної служби підприємства, установи, організації (пп. 1 - пп. 4 пункту цього 14 Положення).
При цьому, розширено функції юридичної служби органу виконавчої влади. Зокрема, юридична служба органу виконавчої влади організовує та бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики у відповідній сфері, правильного застосування законодавства в органі виконавчої влади, на підприємстві, що належить до сфери його управління, у представленні інтересів органу виконавчої влади в судах; розробляє та бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції органу виконавчої влади; перевіряє відповідність законодавству і міжнародним договорам України проектів наказів та інших актів, що подаються на підпис керівника органу виконавчої влади, погоджує (візує) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів.
До компетенції юридичної служби органу виконавчої влади віднесено проведення юридичної експертизи проектів нормативно-правових актів, підготовлених структурними підрозділами органу виконавчої влади, за результатами якої юридична служба готує висновки за формою, що затверджується Мін’юстом.
Юридична служба органу виконавчої влади повинна здійснювати у межах своєї компетенції заходи щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; вести облік актів законодавства і міжнародних договорів України, забезпечувати підтримання їх у контрольному стані та зберігання; збирати інформацію про офіційне оприлюднення актів законодавства в друкованих виданнях;
Юридична служба підприємства забезпечує правильне застосування на підприємстві нормативно-правових актів та інших документів, подає керівникові пропозиції щодо вирішення правових питань, пов'язаних з діяльністю підприємства; розробляє та бере участь у розробленні проектів актів та інших документів з питань діяльності підприємства.
Також до компетенції юридичної служби державного підприємства належить обов’язок проводити юридичну експертизу проектів актів та інших документів, підготовлених структурними підрозділами підприємства, погоджувати (візувати) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів або осіб, що їх заміщують. У разі виявлення невідповідності проекту акта чи іншого документа вимогам законодавства юридична служба подає вмотивовані пропозиції щодо приведення його у відповідність із законодавством.
Загальним положенням про юридичну службу передбачено, що юридична служба підприємства веде облік актів законодавства і міжнародних договорів України, забезпечує підтримання їх у контрольному стані та зберігання; збирає інформацію про офіційне оприлюднення актів законодавства в друкованих виданнях.
Одночасно із загальною нормою про надання юридичних консультацій працівникам підприємства, як окрему функцію юридичної служби державного підприємства виділено надання правової допомоги працівникам підприємства, які потребують соціального захисту.
До функцій юридичної служби органу виконавчої влади, підприємства, установи, організації входить організація роботи, пов'язаної з укладенням договорів (контрактів), участь у їх підготовці та здійсненні контролю за їх виконанням, надання правової оцінки проектам таких договорів (контрактів); організація претензійної та позовної роботи, проведення аналізу її результатів; здійснення заходів, спрямованих на підвищення рівня правових знань працівників.
Загальне положенням про юридичну службу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1040, містить у пункті 12 імперативну норму про недопущення покладення на юридичну службу обов’язків, які не належать або виходять за межі її компетенції.
Важливою гарантією щодо попередження неправомірного впливу на юридичну службу (юрисконсульта) є вимога пункту 5 Загального положення про юридичну службу щодо підпорядкування юридичної служби безпосередньо керівникові органу виконавчої влади, підприємства.
Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що діяльність юридичних служб спрямована на забезпечення організації правової роботи в органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях, що базується на дотриманні законності.
З метою підвищення якості роботи юридичних служб, правова робота має плануватися та забезпечуватися відповідними кваліфікованими кадрами юрисконсультів.

Господарські договори слід відносити до найбільш типових —доивідуальних правових актів, у зв'язку з формуванням яких на підприємстві проводиться об'ємна і важлива робота правового ха­зару. Належно оформлений договір сам набуває сили юридич­но акту, що визначає подальші дії сторін. Своєчасного і якісного виконання договору багато в чому забезпечується заходами, вста­новленими законодавством і угодами сторін.

Таким чином, договірна робота - це діяльність підприємства по формуванню і правовому закріпленню договірних відносин і ор­ганізації виконання договорів.

Структура договірної роботи на кожному окремому підпри­ємстві відповідає завданням, які стоять перед ним як учасни­ком різноманітних господарських зв'язків. Слід розрізняти, по- перше, договірну роботу, пов'язану з реалізацією результатів власного виробництва і, по-друге, використовувати результати діяльності інших підприємств, тобто договірну роботу по ре­алізації продукції власного виробництва і договірну роботу, пов'язану із забезпеченням підприємства продукцією, послу­гами тощо. Вказані вище напрями договірної роботи є видами договірної роботи. Слід відмітити, що правова робота на під­приємстві є більш широким поняттям і включає, в тому числі, й договірну роботу.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограма- ми, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом під­твердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонова­ний будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примір­никах.

Стадії договірної роботи характеризують послідовність її вико­нання і значення дій, складових їх зміст. Договірна робота зазви­чай включає такі стадії:

— підготовка до укладення договорів (проведення договірної компанії, пошук потенційних контрагентів тощо);

— розробка, узгодження і ухвалення до виконання актів пла­нування господарських зв'язків у випадках, якщо відносини в цій частині регулюються державою;

— оформлення договірних відносин;

— доведення договірних зобов'язань до служб, підрозділів і по­садовців підприємства, що беруть участь у виконанні конкретного договору;

— контроль за виконання договорів;

— оцінка результатів виконання договорів. Підприємства, організації, об'єднання, що користуються права­ми юридичної особи, укладають договір від свого імені. Структур­ні підрозділи названих і інших юридичних осіб можуть укладати договори різного роду від імені і за дорученням юридичної особи до складу якої вони входять. Довіреність видається за підписом уповноважених на те осіб, як правило, керівників підприємства або їх заступників і завіряється друком. Вона повинна обов'язково містити дату складання і термін її дії.

Вступаючи у договірні відносини, підприємства, організації і інші суб'єкти повинні бути зацікавлені в тому, щоб були обумов­лені умови, максимально сприяючі їх безперебійної роботи у всіх областях діяльності: постачання, збут, капітальне будівництво, пе­ревезення тощо. У виробленні умов договору повинні брати участь керівники підприємств, організацій, служб, фахівці - господарники і юристи. Така організація договірної роботи на підприємствах ви­магає чіткого розмежування обов'язків між різними службами, яке забезпечило б всю необхідну роботу по оформленню договорів.

Відповідальність за своєчасну і якісну підготовку необхід­них матеріалів і оформлення договірних відносин рекомендуєть­ся покладати на такі відділи (служби) підприємства, організації: по матеріально-технічному забезпеченню - на відділ постачання, зовнішньої кооперації, комплектації устаткування, замовлень або інші служби, що виконують відповідні функції; по збуту продукЦІЇ - навідціл збуту; ПО транспортних операціях - на транспорт­ну служоу, по капітальному будівництву - на відділ капітального будівництва; по капітальному ремонту - на відділ головного ме­ханіка і енергетика; по наданню виробничих послуг - на відповідні служби, для яких призначені ці послуги або виконання їх; по нау­ково-дослідних роботах і виготовленні технічної документації - на відділи головного технолога і головного конструктора, заводські лабораторії і т.п.; по житлово-комунальному господарству - на

житлово-комунальний відділ.

Перераховані вище відділи зобов'язані привертати до розробки умов договору всі інші служби, пов'язані з даним договором. На­приклад, за якістю продукції - відділ головного механіка і відділ технічного контролю; за розрахунками - фінансовий відділ; за умо­вами використання і повернення тари - тарне господарство тощо.

Складений проект договору і відповідно засвідчений відси­лається іншій стороні або декільком сторонам. Якщо інша сторона згодна з умовами, вказаними в проекті договору, вона його підпи­сує і приймає до виконання. Інакше, якщо сторона, що отримала проект договору, не згодна з умовами або є заперечення по ним, складається протокол розбіжностей, про що роблять обмовку в до­говорі і в 20-денний термін направляють іншій стороні протокол розбіжностей в двох екземплярах разом з підписаним договором. У договорі обов'язково робиться відмітка, що він направлений з протоколом розбіжностей. За відсутності такої відмітки розбіж­ності, викладені в протоколі розбіжностей, не мають юридичної сили.

Отримавши вказані документи, підприємство, організація зобов'язані в 20-денний термін розглянути їх, включити в договір всі прийняті пропозиції, а розбіжності, що залишилися неврегу- льованими, передати на розгляд господарського суду.

Договори оформляються після узгодження номенклатури про­дукції, що поставляється, об'ємів і термінів виконуваних робіт з головним інженером, начальником виробництва, а якщо продук­ція виготовляється по кресленнях замовника - з відділом голо­вного конструктора, який дає висновок про технічну можливість — 3аМОВЛення' вимоги і креслення замовника для внесен- до договору. Порядок проходження документації, - лов язаної з проходженням договорів, встановлюється наказ— підприємству або спеціальним стандартом, що переважно г'° НО ВІД КІЛЬКОСТІ договорів І структури підрозділів, В КОМПЄТс яких входить підготовка договорів.

До договорів, що найчастіше укладаються, відносяться л вори постачання, перевезення, підряду на капітальне будівницт ° зовнішньоекономічні контракти, науково-дослідні і дослідно-к ' трукторські роботи. У будь-якому договорі умови ЙОГО ПОВИНй" формулюватися гранично чітко, бути конкретними, враховуй всі особливості відносин, що складаються між сторонами. Договір є єдиним документом, що визначає має рацію і обов'язки сторін

Наприклад, при укладенні договорів на збут продукції, на ма- теріально-технічне забезпечення перш за все конкретизуються умо. ви постачання: кількість, номенклатура, якість продукції, терміни постачання, ціна, представлення рознарядок на транзитні відван­таження, умови повернення тари, узгодження креслень, зразків технічних умов, фінансування і порядок розрахунків тощо.

Залежно від цього вирішується питання про спосіб укладення договору постачання. У всіх інших договорах повинні передбача­тися конкретні зобов 'язання сторін: характер виконання роботи, терміни, форми розрахунків, предмет договору тощо. Указуються ціна договору і інші умови, які слід відображати в договорі від- повідно до нормативних актів.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіж­ностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала про­токол розбіжностей до договору; зобов'язана протягом двадцята днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулю­вання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути під­тверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжнос­тей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, ук­ладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися не вре­гульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийняти­ми.

У разі якщо сторони не досягай згоди з усіх істотних умов гос­подарського договору, такий договір вважається неукладеним (та­ким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Разом з істотними відносинами, в договорі можуть обумовлю­ватися і так звані умови звичайні, зміст яких відповідає диспози­тивним нормам права. Це ті умови, які не вимагають спеціального узгодження сторін, оскільки вони вступають в силу в результаті самого укладення договору. Нарешті, в договір можуть включати­ся сторонами умови, звані випадковими. Це умови, які сторони об­мовляються обліком надання їм такій можливості диспозитивною правовою нормою, або умови, взагалі не врегульовані законом. Так, наприклад, сторони за договором за наявності обопільної зго­ди мають право виносити розмір санкцій за порушення договірних умов, встановлених нормативним актом, або передбачати санкції за невиконання зобов'язань.

Зобов'язання в договорі слід формулювати так, щоб вони забез­печували чітку і повну регламентацію взаємин сторін. Наявність в договорі неясних або нечітко виражених умов може привести до непорозуміння в результаті різного тлумачення сторонами своїх зобов'язань.

Всі договори з додатком до них, а також протоколи розбіжнос тей підписуються керівником підприємства (організації) або його заступником і скріпляються печаткою.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньо му порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одерясала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Існують визначенні особливості укладення попередніх до­говорів. Так, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з мо­менту укладення попереднього договору, укласти основний госпо­дарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Він повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попе­редніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

Так, у разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одер­жавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укла­дення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуван­ням особливостей, передбачених ГК.

Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не виз­нається попереднім договором і не породжує юридичних наслід­ків-

Договори за державним замовленням укладаються між визначе­ними законом суб'єктами господарювання - виконавцями держав­ного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому рК, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухилення від укладення договору за держав­ним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК та іншими зако­нами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замо­вленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених держав­ним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

Спори, що виникають при укладанні господарських дого­ворів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встанов­лених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний гос­подарський договір на підставі укладеного між ними попередньо­го договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питан­ня щодо передцоговірного спору, вважається днем укладення від­повідного господарського договору, якщо рішенням суду не виз­начено інше.

Отже, укладення господарського договору обов'язкове дщ сторін, якщо він базується на державному замовленні, виконан­ня якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у передба­чених законом випадках, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місце­вого самоврядування. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпе­чення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, органі­зацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Аналіз наведеної правової форми, а також інших законодавчих актів, що регулюють відносини в галузі державних закупівель, свідчить, що державне замовлення - це плановий акт органів державної влади. Воно формується на основі державних цільових програм, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, адресується державним замовникам, якими виступають органи державної влади, місцевого самоврядування та інші орга­ни, установи і організації, визначені законодавством України та уповноваженими на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів. Якщо покласти в основу кла­сифікації державних контрактів правовий результат, на досягнен­ня якого спрямовані зусилля учасників відносин, можна виділити такі договірні форми державного контраюу: договори на поставку продукції за державним замовленням; договір про виконання робіт за державним замовленням; договір про надання послуг за держав­ним замовленням1. Договори за державним замовленням уклада­ються між визначеними законом суб'єктами господарювання-ви­конавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін регулюються відносини замовника з виконавцем щодо вико­нання державного замовлення. Держава в особі КМУ є гарантом за зобов'язаннями державних замовників. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і зумовлює відпові­дальність.

В загальному вигляді замовлення на поставку товарів, робіт або послуг для державних потреб — це вираження потреб держави у певних товарах, роботах, послугах. Однак залежно від порядку розміщення замовлення його правова природа має свої особли­вості. Якщо замовлення на поставку товарів, виконання робіт, на­дання послуг для державних потреб розміщується на конкурсній основі, формою замовлення виступає оголошення для проведення конкурсу. В цьому випадку в ньому слід передбачити укладен­ня договору на взаємовигідних умовах В інших випадках замов­лення на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб має персоніфікований характер, адресується конкретним суб'єктам господарювання, тобто є індивідуальним плановим актом. Зазначений індивідуальний плановий акт може бути як обов'язковим, так і необов'язковим1. У листі Вищого ар­бітражного суду України від 12.03.1996 р. № 01-8/110 із змінами, внесеними згідно з листом Вищого арбітражного суду № 01-8/319 від 06.07.2000 р. «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб», зазначено, що державні замовники, виходячи з інтересів держави, укладають з виконавцями державного замов­лення державний контракт (договір), самостійно визначаючи його умови, крім тих, що випливають з державного замовлення або пе­редбачені чинним законодавством.

Оформлення договірних відносин включає:

— робота над проектами договорів;

— врегулювання розбіжностей за договором;

— конкретизація змісту укладених договорів;

— зміна або розірвання договірної роботи.

Роль юридичної служби в організації договірної роботи поля гає:

— участь в підготовці локальних нормативних актів;

— розробка стандартних форм договірної роботи;

— активне консультування працівників договірних служб з пи­тань ухвалення і виконання обов'язків за договорами в процесі підготовки до їх висновку;

— участь у врегулюванні розбіжностей за договором;

— аналіз договірної і судової практики і розробка заходів щод0 удосконалення договірної роботи.

Участь юридичної служби у врегулюванні розбіжностей здій* нюється в наступних формах:

— дача висновків по протоколах розбіжностей;

— перевірка і оформлення матеріалів для передачі переддо- говірних суперечок на розгляд суду (у випадках, коли таке врегу. лювання допускається);

— консультування працівників з правових питань, що виника- ють в процесі врегулюванні розбіжностей.

Аналіз договірної і судової практики мають на загальній меті виявлення недоліків в організації договірної роботи і розробці за­ходів щодо їх врегулювання.

Конкретними напрямами такого аналізу є:

— розробка заходів щодо виконання вказівок вищестоящих ор­ганів в частині вдосконалення договірної роботи;

— узагальнення практики висновку і виконання окремих видів договорів;

— оцінка результатів розгляду переддоговірних і майнових су­перечок.

Договірна техніка, як складова юридичної техніки, є сукупність засобів і прийомів, використовуваних законодавством, органами управління і сторонами за договором в процесі регламентації і оформлення договірних відносин.

Основними критеріями оцінки стану техніки договірної робота є:

— повнота узгодженості правових актів, регулюючих договірні відносини;

— точність і ясність викладу норм і умов, що містяться в цих актах;

правильність оформлення договірної документації; * озіюШШ пРиомів і способів тлумачення договорів; ' рень уніфікації і систематизації законодавства про договір-

Саму Договірну техніку можна розділити на наступні ввди: техніка моделювання (конструювання) договорів, яка вклю- иоделі, схеми, зразки договорів і інші юридико-технічні за- 1 застосування яких забезпечує повноту, узгодженість і розв'язок різних договірних відносин;»техніка викладу умов договору, яка включає первинні еле- енти змісту договору - його умови, які визначаються законодавс­твом і угодою сторін, дозволяють повно і чітко формулювати кож­не договірне розпорядження окремо;

* техніка оформлення договірної документації передбачає фік­сацію змісту окремих положень договору у визначеній, як прави­ло, документальній формі;

техніка тлумачення договорів полягає в необхідності з'ясування сенсу договору і його окремих положень і досягаєть­ся в першу чергу, застосуванням способів і прийомів тлумачення нормативних актів.

Моделі договорів виконують різні функції, тому їх можна роз­ділити на теоретичні конструкції, юридичні конструкції і інші мо­делі, використовувані для розробки законодавства про договори і визначення змісту і форми конкретних договорів. Сюди можна віднести типові і зразкові договори.

Отже, особливе місце в діяльності юридичних служб посідає договірно-правова робота, позаяк кінцевою метою діяльності будь-якого підприємства є виконання виробничої програми з най­меншими витратами необхідних ресурсів і отримання максималь­ного прибутку. А це прямо залежить від виконання договірних зобов'язань перед контрагентами.

Договір повинен бути основним документом, що визначає права та обов'язки його суб'єктів (або сторін) з урахуванням конкретних особливостей господарських відносин для кожно­го випадку, взаємних економічних та інших інтересів сторін, вирішенням усіх питань, що входять до компетенції сторін. Недотримання зазначених вимог призводить до виникнення господарських спорів і майнової відповідальності підприємств ва.

Договірна робота складається з укладення, зміни, припинен­ня, обліку, збереження, виконання і контролю за своєчасним та якісним виконанням договорів. Вона спрямована на забезпеченні своєчасного оформлення договірних відносин на постачання про. дукції і товарів, підряду на капітальне будівництво, перевезення вантажів, організації комплексного постачання на елекгро-, газо- водо- та теплозабезпечення, підвищення якості продукції, що ви­готовляється, і виконання робіт, додержання термінів виконання прийнятих зобов'язань, зміцнення планової і договірної дисциплі­ни, господарського розрахунку, підвищення відповідальності за виконання договірних зобов'язань.

Важливість першого етапу договірно-правової роботи - уц. ладення договорів — полягає в тому, що завдяки договорам фор. муються замовлення, визначається структура плану діяльності підприємства; від умов їх реалізації залежать кінцеві результат фінансово-господарської діяльності підприємства.

Процес виконання договірної роботи регламентується нака­зом або іншим внутрішнім нормативним актом підприємства, що визначає конкретні підрозділи, які відповідають за оформлення, реєстрацію, облік та збереження господарських договорів. По- заяк договірну роботу виконує підрозділ, який безпосередньо вирішує питання виконання конкретного виду договорів (веде облік цих договорів, підтримує безпосередні контакти з контра­гентами, зберігає договори, забезпечує зміну положень договору у визначених законом випадках та ін.), а юридична та інші служ­би тільки беруть безпосередню участь в укладенні договорів, то в наказі підприємства має визначатись, які служби здійснюють заходи щодо врегулювання розбіжностей у проектах договорів, порядок оформлення та узгодження протоколів розбіжностей, контролюють виконання договірних зобов'язань. Це особливо важливо, якщо на підприємстві немає юридичної служби; якщо ж така служба на підприємстві є, вона безпосередньо бере участь у роботі з укладення договорів, розв'язання переддоговірних спорів і забезпечує контроль за виконанням роботи, пов'язаної з договорами.

На підприємствах розроблюють і тиражують бланки (форми) «говорів. Залежно від виду продукції або товару може розробля­всь кілька форм договорів.

у бланках договорів записують такі умови, які залежно від достачання того чи іншого виду продукції або товару забезпечу­ватимуть законні інтереси підприємства у відносинах з постачаль­никами, споживачами та покупцями, відповідатимуть вимогам за­конності. Тому розробка бланків договорів покладається на відділ збуту (на виготовлену продукцію), відділ матеріально-технічного постачання (на постачання матеріально-технічних засобів), відці­ля устаткування, головного механіка та головного енергетика (на постачання устаткування, механізмів та ін.) та юридичну службу. Усі бланки договорів повинні бути узгоджені з головним бухгалте­ром. Під час підготовки проекту договору його умови СЛІД узгоди­ти з планово-економічним, виробничо-диспетчерським, фінансо- вйМ та іншими заінтересованими відділами та службами з питань, що входять до їх компетенції.

Практикою юридичних служб визначено загальний порядок ви­конання договірної роботи, якого дотримуються на підприємствах з урахуванням їх специфіки.

Усі проекти договорів, що надходять до суб'єкта госпо­дарського права, підлягають реєстрації канцелярією в журналі вхідної кореспонденції, після чого передаються у встановле­ному порядку службі або підрозділу, що визначені наказом керівника як організатори підготовчої роботи з укл<

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: