Осмислення держави і права в марксизмі.

Держава і право, згідно розумінню марксизму, не є вічними і незмінними явищами. У міру розвитку класового суспільства і поступового відмирання

класів держава і право як класові інститути і явища також відмирають, прихильники марксизму вказують перш за все на необхідність створення відповідних матеріальних, соціальних і інших умов, що ведуть до стирання класових відмінностей, а також — до формування високого рівня суспільної свідомості. Вельми важливим є, зокрема, навчити людей працювати на суспільство "без жодних норм права", без жодних примушень; створити всі необхідні умови для

того, щоб "основні правила людського гуртожитку" з часом стали для всіх

людей звичкою. Розвинуте соціалістичне суспільство оголошувалося "закономірним етапом" на шляху побудови безкласового суспільства, а загальнонародна держава і

право, згідно теоретичним розробкам марксистів, вважались важливими віхами на шляху відмирання держави і права.

Принцип верховенства (панування) права отримав доктринальне тлумачення як центральний елемент британської Конституції завдяки Альберту В. Дайсі.

Верховенство права – не лише те, що жодна людина не може бути над законом, але й те (і це важливий момент), що до кожної людини, незалежно від посади або умов застосовуватиметься один (загальний, звичайний) закон, а справа підлягає розгляду в одному (загальному, звичайному) суді.

Г. Єллінек запропонував, по суті, цілісну теорію державних органів. Відзначаючи «багаточисельність» органів сучасної йому держави, він сформулював своєрідний постулат, за яким «необхідність державних органів випливає вже із самої суті держави як єдиного організованого союзу»‘. Тим самим непрямо засвідчувалося формальне поняття державного органу – структурний елемент «єдиного організованого союзу». При цьому вчений зазначав, що не існує «двох осіб – особи держави і особи органу, які б перебували між собою у правових відносинах; держава і орган, навпаки, утворюють єдине ціле»2. На його думку, держава може існувати лише опосередковано, через існування своїх органів, поза якими вона є «юридичним ніщо». Проте органи виражають не свою волю, а волю держави. Тому вони практично не є самодостатніми суб’єктами права.

Вчення М.Вебера про типи легітимного панування.

Панування при легальному типі відбувається на основі віри в обов'язковість легального встановлення влади (Satzung) та ділової “компетентності”, яка обумовлена раціонально створеними правилами. Управління відбувається не в ім'я особистого авторитету, а в ім'я безособової норми. Авторитет при цьому типі панування є безособовим. Законність панування спирається на віру в легальність встановленого порядку.

Лібералі́зм - соціальна філософія та політична концепція (ідеологія), яка проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості ("особа важливіша за державу") та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення ("пом'якшення") різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), відстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.Лібералізм почав формуватися наприкінці 17 століття, його джерелом була філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва головним чином стосовно того, що кожна людина наділена певними правами та ідей гуманізму; розквіт "класичного" лібералізму припав на 1-шу половину 19 століття.Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).Сучасні ліберальні доктрини: неолібералізм, ордолібералізм, лібертаріанізм.

Головні представники лібералізму: І. Бентам, Б. Констан, Д.С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гаєк.

Соціологічна теорія держави Л.Гумпловича.

Теорія насильства також виникла в XIX ст. Її представниками були Л. Гумплович, К.Каутсткий, Е. Дюрінг і інші. Вони пояснювали виникнення держави і пра ва факторами військово-політичного характеру: завоюванням одним плем'ям (союзом племен) іншого. Для придушення поневоленого племені і створювався державний апарат, приймалися закони. Виникнення держави, таким чином, розглядається як реалізація закономірності підпорядкування слабкого сильному. Історія не пред'являє нам жодного прикладу, — міркував у зв'язку з цим Л.Гумплович у своїй фундаментальній роботі “Загальне навчання про державу”, — де б держава виникала не за допомогою акта насильства, а якось інакше. Крім того, це завжди було насильством одного племені над іншим, воно виражалося в завоюванні і поневоленні більш сильним чужим плем'ям більш слабкого, вже осілого населення.

Герберт Спенсер – продовжувач справи Конта. Центральним поняттям висуває поняття еволюції. Еволюція – інтеграція матеріх, переводить матерію з невизначеної незв*язаної однорідності у визначену зв*язану. Проходить скрізь однаково, але має три етапи: 1)неорганічний; 2)органічний; 3)надорганічний. Це цикл. Два типи еволюції – проста і складна. Проста – кількісна інтеграція елементів, а за складної відбуваються певні перетворення.Порівнює суспільство з організмом. Одна з основних робіт його називається “Суспільство є організмом”. Аналогії та відмінності: 1)Як і біологічний організм, суспільство росте, збільшується в об*ємі, з маленьких держав виростають великі імперії; 2)По мірі росту суспільства його структура ускладнюється, таксамо й структура організму; 3)по мірі росту суспільства відбувається диференціація його структур та функцій. Відмінності між Контом та Спенсером у розумінні соціології та питання: що було перше – індивід чи соціум?У Конта першим був соціум, а вторинним – індивід, у Спенсера ж навпаки, з індивідів утворюється ціле.

Вчення Р. Ієрінга про державу і право висвітлено в його праці “Юриспруденція інтересів”.

Ієрінг передбачав право як юридично захищений інтерес всього суспільства. Ідея Ієрінга про боротьбу за право соціальних сил і про право як нестійкий компроміс у боротьбі ін-ересів. Ієрінг передбачав взаємозумовленість держави і права.

Консервати́зм (фр. conservatisme, от лат. conservo — сохраняю) — идеологическая приверженность к традиционным ценностям и порядкам, социальным или религиозным доктринам. В политике — направление, отстаивающее ценность государственного и общественного порядка, неприятия «радикальных» реформ и экстремизма. Во внешней политике ставка на укрепление безопасности, применение военной силы, поддержку традиционных союзников, во внешнеэкономических отношениях — протекционизм.В консерватизме главной ценностью принимается сохранение традиций общества, его институтов, верований и даже «предрассудков», хотя при этом не отвергается развитие общества, если оно является постепенным, эволюционным. Допускает неравенство, как свойство общества. Одна из главных черт консерватизма — неприятие революционных изменений.В качестве идеологии сформировалось как реакция на «ужасы Французской революции» (памфлеты Эдмунда Бёрка). Противостоит либерализму, требующему экономических свобод и социализму, требующему социального равенства.Следует отличать от ретроградства, как от стремления вспять и враждебности к нововведениям и от традиционализма. Современный консерватизм (неоконсерватизм) иногда оказывается даже более гибким и подвижным чем другие политические течения. Реформы Рейгана в США, реформы Тетчер в Великобритании.

Консерватизм (франц. conservatism от лат. conservo охраняю, сохраняю), совокупность разнородных идейно-политических и культурных течений, опирающихся на идею традиции и преемственности в социальной и культурной жизни. В ходе истории консерватизм приобретал различные формы, но в целом для него характерны приверженность к существующим и устоявшимся социальным системам и нормам, неприятие революций и радикальных реформ, отстаивание эволюционного, самобытного развития общества и государства. В условиях социальных перемен консерватизм проявляется в осторожном отношении к слому старых порядков, восстановления утраченных позиций, в признании ценности идеалов прошлого. Впервые термин «консерватизм» употреблен Ф. Шатобрианом; обозначал концепции, выражающие идеологию аристократии периода Французской революции кон. 18 в. (Э. Берк, Ж. де Местер, Л. Бональд). В период утверждения капитализма консерватизм на Западе противостоял либерализму и социализму.

Народницький рух в Україні визначався насамперед «складовою», «невід’ємною частиною загальноросійського визвольного руху». Зважаючи на особливості України, революціонери-народники, щоб мати успіх серед селян повинні були «знати українську мову, побут і звичаї місцевого населення». Практично вся історія народницького руху в Україні зводилася до вивчення його російського різновиду, що знайшло відображення в практиці «ходіння в народ», діяльності «Київської комуни», Чигиринській змові. Історію народництва в Україні другої половини 70-х рр. ХІХ ст. пов’язували з російськими народницькими організаціями «Земля і Воля» та «Народна воля». У 60-ті рр. ХІХ ст. існувало 5 українських громад. Найбільш потужною за впливом і характером діяльності була Петербурзька українська громада. Щодо часу її виникнення у дослідників практично немає розбіжностей. На думку найбільш відомого американо-українського дослідника громадівського руху М.Антоновича (онука В.Антоновича – лідера громадівського руху в Україні), Петербурзька громада, постала у 1858 р.

Национали́зм (фр. nationalisme) — идеология и направление политики, базовым принципом которых является тезис о высшей ценности нации и её первичности в государствообразующем процессе. Отличается многообразием течений, некоторые из них противоречат друг другу[1]. Как политическое движение, национализм стремится к защите интересов национальной общности в отношениях с государственной властью.В своей основе национализм проповедует верность и преданность своей нации, политическую независимость и работу на благо собственного народа, объединение национального самосознания для практической защиты условий жизни нации, её территории проживания, экономических ресурсов и духовных ценностей[2]. Он опирается на национальное чувство, которое родственно патриотизму. Эта идеология стремится к объединению различных слоёв общества, не взирая на противоположные классовые интересы. Она оказалась способной обеспечить мобилизацию населения ради общих политических целей в период перехода к капиталистической экономике.В силу того, что многие современные радикальные движения подчёркивают свою националистическую окраску, национализм часто ассоциируется с этнической, культурной и религиозной нетерпимостью. Такая нетерпимость осуждается сторонниками умеренных течений в национализме.

того, щоб "основні правила людського гуртожитку" з часом стали для всіх

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: