Зобов’язальне правовідношення (зобов’язання)

Наприклад, набуття повіреним за договором доручення прав та обов’язків для довірителя не завжди тягне передачу останньому тих чи інших речей, але породжує для нього майнові права і обов’язки як результат дій, здійснених повіреним.

Таким чином, зобов’язання завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Це дозволяє відмежувати їх від особистих немайнових відносин. Крім того на майновий характер зобов’язання вказує характер права вимоги – воно є майновим. Метою права вимоги є задоволення майнових потреб кредитора за допомогою дій, які повинен здійснити боржник. Якщо боржник не виконує відповідну дію добровільно, кредитор може правовими засобами примусити його до виконання. Якщо примусове виконання в натурі виявляється неможливим, кредитор отримує еквівалент виконання за рахунок майна боржника, на яке може бути накладено арешт і звернено стягнення на користь кредитора. Майно відповідає за борги. Нерідко кажуть, що зобов’язальні правовідносини є одним з елементів активу майна кредитора і входять до складу пасиву майна боржника.

Елементи зобов’язання. Зобов’язанню притаманні ті ж елементи, що і будь-яким цивільним правовідносинам. Між тим вони мають і певні особливості, які відображають специфіку самих зобов’язань.

Першим елементом зобов’язання є суб’єкти. Суб’єктамизобов’язань можуть бути як фізичні, такіюридичні особи.Але на відміну від інших правовідносин правомочний учасник зобов’язання, як відзначалось, дістав назву «кредитор», а зобов’язаний – «боржник». У деяких зобов’язаннях одна особа стає лише кредитором, а інша – боржником, наприклад, у зобов’язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа завжди є тільки кредитором, а заподіювач шкоди – завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов’язання є водночас і кредитором, і боржником, наприклад у договорах про надання послуг, виконання робіт.

Якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Такі зобов’язання мають назву двосторонніх. Ст. 510 ЦК безпосередньо закріплює це положення.

Дуже важливо в таких зобов’язаннях встановити, по відношенню до якого саме об’єкта дану особу слід вважати кредитором або боржником. Це необхідно тому, що в законі міститься низка правил, що відносяться до боржників або розповсюджуються на кредиторів, і щоб не помилитися при їх застосуванні потрібно спочатку з’ясувати, в якій якості відносно розглядуваного об’єкта учасник зобов’язання виступає. Наприклад, ЦК визначає як наслідки прострочення боржника, так і наслідки прострочення кредитора.

На стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Треба зазначити, що у зобов’язаннях можуть брати участь і особи, які не є сторонами, їх називають третіми особами. За загальним правилом, що закріплене у ст. 511 ЦК, зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Другим елементом зобов’язання є об’єкт. Існує декілька теорій об’єкта цивільних правовідносин.

Юридичним об’єктом зобов’язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, є певна дія (поведінка) зобов’язаної особи.

Дія припускає точну визначеність її настільки, щоб при виконанні зобов’язання не могло виникати сумнівів відносно того, що повинен зробити боржник. Дія, що становить юридичний об’єкт зобов’язання, може полягати:

– у переданні однією особою іншій речі у власність, наприклад за договором купівлі-продажу;

– у наданні особі права користуватися річчю, що належить іншій, наприклад за договором майнового найму;

– у наданні однією особою послуг на користь іншої, наприклад за договором про надання послуг;

– в утриманні від дій, виключне право на вчинення яких належить боржнику, наприклад за видавничим договором.

Характерною особливістю зобов’язання є те, що на перший план тут виступають позитивні дії боржника, а виключно негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва учасники зобов’язання виступають у якості кредитора і боржника водночас, то в такому зобов’язанні в наявності два юридичних об’єкти – дії кожного із учасників, які вчиняються ними при виконанні функції боржника.

Щодо матеріального об’єкта, то в ряді зобов’язань він взагалі відсутній, наприклад у договорі про надання медичних послуг. Іноді ж за наявності двох юридичних об’єктів існує тільки один матеріальний об’єкт. У деяких зобов’язаннях двом юридичним об’єктам відповідають два матеріальних об’єкти, наприклад у договорі купівлі-продажу, міни.

Третім елементом є зміст зобов’язання. Зміст зобов’язання складають суб’єктивні права і обов’язки його учасників. Правомочність тут виражається у формі права вимоги, а обов’язок – у формі боргу.

Серед елементів зобов’язання особливе місце посідає санкція. Треба зазначити, що термін «санкція» багатозначний. Як структурний підрозділ юридичної норми «санкція» визначає загальні наслідки, які можуть наступити, якщо норму хто-небудь порушить. Як елемент зобов’язання вона повинна ґрунтуватися на юридичній нормі і відповідати їй, втілюючись у конкретних засобах, що застосовуються до порушника зобов’язання. Засоби, що охороняють будь-яке зобов’язання, полягають у тому, що, якщо боржник не виконає свого обов’язку добровільно, кредитор має право вимагати його виконання у примусовому порядку.

Примусові засоби, що охороняють зобов’язання на випадок його порушення, мають назву санкції у зобов’язанні.

Безпосереднім способом приведення в дію санкції, що забезпечує виконання зобов’язання, є цивільний позов, тобто для відновлення порушеного права передбачений судовий порядок.

Види зобов’язань. Зобов’язання можуть бути систематизовані за різними класифікаційними підставами.

Залежно від підстав виникнення зобов’язальні правовідносини поділяються на договірні і недоговірні.

В основі договірних зобов’язань лежить домовленість між сторонами, а в основі недоговірних – або протиправна дія зобов’язаної особи (заподіяння моральної або майнової шкоди), або дозволена не протиправна дія особи по виконанню конституційного обов’язку (наприклад охорона громадського порядку). Недоговірні зобов’язання іноді називаються деліктними, що не зовсім точно, в останній час вони отримали назву охоронних.

Залежно від кількості правових зв’язків між сторонами зобов’язання поділяються на прості та складні.

Якщо сторони пов’язані тільки одним обов’язком і одним правом (позика), то зобов’язання вважається простим. Якщо сторони пов’язані двома та більше правами та обов’язками, зобов’язання є складним.

Залежно від ступеня визначеності предмета зобов’язання на момент виникнення вони поділяються на альтернативні і факультативні.

Альтернативним називається таке зобов’язання, у якому правомочній стороні надано право на свій вибір реалізувати одну з наданих можливостей, наприклад, згідно зі ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачу у випадку продажу йому товару неналежної якості, якщо інше встановлено договором, надано право на свій розсуд вимагати: або заміни неякісної речі на якісну, або безоплатного усунення зобов’язаною особою недоліків, або самому їх усунути і вимагати відшкодування понесених витрат, або вимагати зменшення покупної ціни, або взагалі вимагати розірвання договору.

У факультативному зобов’язанністоронам замість однієї дії при настанні певних обставин надається право вчинення іншої дії. Наприклад, якщо внаслідок загибелі індивідуально визначеної речі, що передана за договором найму, її повернення неможливе, то в такому випадку наймач повинен відшкодувати її вартість.

У класичному вигляді зобов’язання виникають між двома суб’єктами. Але у ряді випадків на стороні одного з учасників зобов’язання водночас виступає декілька осіб. Такі зобов’язання називаються зобов’язаннями з множинністю осіб. Залежно від того, на якій зі сторін існує ця множинність, розрізняють зобов’язання з активною, пасивною і змішаною множинністю.

Зобов’язанням з активною множинністю називаєтьсятаке зобов’язання, в якому на стороні кредитора водночас виступає декілька осіб, що іменуються співкредиторами.

Зобов’язання, в якому на стороні боржника виступає водночас декілька осіб (співборжників) називається зобов’язанням з пасивною множинністю.

Якщо ж на стороні і кредитора, і боржника водночас виступає по декілька осіб, таке зобов’язання отримало назву зобов’язання зі змішаною множинністю.

Залежно від розподілу прав і обов’язків між співкредиторами і співборжниками зобов’язання поділяються на часткові і солідарні, тобто йдеться про зобов’язання з множинністю осіб, а за обов’язками, що покладаються на третіх осіб, які безпосередньо не є учасниками даних зобов’язань, і на субсидіарні.

Зобов’язання, в якому права співкредиторів або обов’язки співборжників чітко розподілені у визначених заздалегідь частках, іменуються частковими.

У частковому зобов’язанні з активною множинністю кожний із співкредиторів має право вимагати його виконання боржником у певній частині. Кожний із співборжників у частковому зобов’язанні з пасивною множинністю повинен виконати свою частину боргу. В часткових зобов’язаннях зі змішаною множинністю кожний зі співкредиторів вправі вимагати виконання зобов’язання в певній частині, а кожний зі співборжників зобов’язаний виконати частину боргу, що на нього припадає. Зобов’язання з множинністю осіб завжди вважається частковим, якщо інше не встановлено законом або договором.

Зобов’язання, в якому будь-хто із співкредиторів може вимагати виконання у повному обсязі або будь-хто зі співборжників зобов’язаний виконати все зобов’язання в цілому, називається солідарним.

Зобов’язаними солідарні боржники вважаються доти, поки зобов’язання не буде погашене в повному обсязі або припинено іншим способом, передбаченим законом. Такий обов’язок існує і для того із солідарних боржників, який вже у пред’явленій йому частині вимог своє зобов’язання виконав. До нього також може бути пред’явлена в будь-який момент до повного припинення зобов’язання вимога про виконання частини зобов’язання, що залишилася.

Повне виконання зобов’язання одним із солідарних боржникові припиняє його для всіх інших. Але таке виконання породжує інше, що з нього випливає, зобов’язання, так зване регресне зобов’язання,, тобто боржник, який повністю виконав зобов’язання, вправі вимагати від інших співборжників повернення йому тієї частини, яку він виконав замість них. Інакше кажучи, він стає кредитором по відношенню до них і має право вимоги.

Таким чином, регресним називається зобов’язання, яке внаслідок повного або часткового виконання пов’язаного з ним попереднього зобов’язання однією особою замість іншої передбачає право особи, яка зробила таке виконання, вимагати від останньої відшкодування понесених замість неї збитків.

Субсидіарним називається таке зобов’язання, в якому третя особа, пов’язана з боржником зобов’язання в силу закону або договору, зобов’язана виконати на користь кредитора частину або все зобов’язання у випадку невиконання боржником свого зобов’язання.

За суб’єктом виконання виділяють зобов’язання особистого характеру (виконання має бути здійснено особисто боржником).

Для виникнення зобов’язання необхідний юридичний факт, з яким закон пов’язував би такий наслідок. Зведені у відомі групи, ці факти отримали назву джерел зобов’язань.

Зобов’язання можуть виникати:

– із правочинів (у тому числі договорів) як передбачених законом, так і не передбачених законом, але таких, що не суперечать йому (договірні зобов’язання та зобов’язання з односторонніх правочинів);

– із неправомірних дій (зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння майнової та немайнової шкоди іншій особі, та зобов’язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх правових підстав);

– внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;

– з інших юридичних фактів (створення небезпеки (загрози) життю і здоров’ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб та ін.);

– у випадках, передбачених актами цивільного законодавства, зобов’язання можуть виникати з рішень суду;

– у випадках, передбачених актами цивільного законодавства, зобов’язання можуть виникати з актів публічної влади (наприклад, рішення про вилучення земельної ділянки для державних потреб є підставою для виникнення зобов’язання про викуп такої ділянки державою).