Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Правові наслідки порушення зобов’язань





 

Порушення зобов’язань – це невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

У ст. 611 ЦК зазначені такі правові наслідки порушення зобов’язань:

– припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови, якщо це встановлено договором або законом;

– припинення зобов’язання внаслідок розірвання договору;

– зміна умов зобов’язання;

– сплата неустойки;

– відшкодування збитків та моральної шкоди.

За загальним правилом одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Але у ЦК передбачена можливість односторонньої відмови від договору, зокрема, за такими договірними зобов’язаннями, як: дарування (ст. 724 ЦК); найм (ст.782 ЦК); підряд (ст. 849 ЦК); доручення (ч.2 ст.1008 ЦК) тощо.

У разі порушення зобов’язання однією стороною інша має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором чи законом (ч. 1 ст. 615 ЦК).

Розірвання договору як правовий наслідок має місце лише за згодою сторін (ч. 1 ст. 681 ЦК). Як виняток договором або законом може встановлюватися інший порядок розірвання договору (за рішенням суду). Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК).

Зміна умов зобов’язання має місце, зокрема, при припиненні зобов’язання внаслідок передання відступного (ст. 600 ЦК), коли змінюється предмет виконання зобов’язання, тобто замість визначеного у зобов’язанні предмета (річ, послуга, результат роботи тощо) кредиторові передаються гроші, інше майно тощо. При неналежному виконанні зобов’язання правовим наслідком за згодою сторін може бути не відповідальність, а зміна умов зобов’язання та його припинення.

Правові наслідки невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. У ст.620ЦКпередбачено право кредитора витребувати у боржника річ, визначену індивідуальними ознаками, та право вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання. Це – зобов’язально-правовий спосіб захисту кредитора. Можливість вимагати передання речі, визначеної індивідуальними ознаками, випливає з її юридичної незамінності (ч. 1 ст. 184 ЦК) й, закономірно, породжує спеціальне правило, яке унеможливлює заміну та неустойку.

Виконання зобов’язання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК) забезпечує задоволення потреб кредитора шляхом реального виконання зобов’язання, як правило, третьою особою та відшкодування пов’язаних з таким виконанням збитків кредитора за рахунок боржника. При цьому боржник зобов’язаний відшкодувати кредиторові витрати та збитки, пов’язані з необхідністю пошуку іншого виконавця роботи чи послуги, з виконанням роботи кредитором власними силами тощо.

 

Цивільно-правова відповідальність: поняття, умови

 

Цивільно-правова відповідальність – це санкція за правопорушення, що спричиняє для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб’єктивних цивільних прав, покладання нових або додаткових цивільно-правових обов’язків.

Основні риси (особливості) цивільно-правової відповідальності:

Майновий характер відповідальності. Застосування цивільно-правової відповідальності завжди пов’язане з відшкодуванням збитків, заподіяної шкоди, стягненням неустойки (штрафу, пені). Навіть у разі відшкодування моральної (немайнової) шкоди (фізичні, душевні страждання) несення відповідальності означатиме надання (присудження) потерпілій особі відповідної грошової компенсації.

Це відповідальність одного учасника (суб’єкта) цивільно-правових відносин перед іншим, тобто правопорушника перед потерпілим.

Мета застосування цивільно-правової відповідальності за загальним правилом полягає не в особистому покаранні правопорушника, а у відновленні майнового стану потерпілого. Законодавство містить окремі положення, що встановлюють відповідальність як майнове приватне покарання правопорушника (наприклад штрафна неустойка), проте ці положення мають винятковий та, як правило, додатковий характер.

Обсяг (розмір) цивільно-правової відповідальності за загальним правилом відповідає розміру заподіяної шкоди або збитків.

Підстава та умови виникнення цивільно-правової відповідальності. Оскільки, як відзначалося, цивільно-правова відповідальність – це відповідальність одного учасника цивільно-правових відносин (правопорушника) перед іншою особою, а її метою є відновлення порушеного права, то єдиною підставою цивільно-правової відповідальності (незалежно від характеру існуючих правовідносин між суб’єктами) є порушення діями (бездіяльністю) певної особи суб’єктивних цивільних прав(майнових або особистих немайнових) іншої особи[8].

Але порушення суб’єктивних цивільних прав не завжди має наслідком виникнення цивільно-правової відповідальності. Відповідальність виникає за наявності чотирьох умов:

– протиправності порушення суб’єктивних цивільних прав (протиправності поведінки, результатом якої є порушення суб’єктивних цивільних прав);

– збитків (шкоди);

– причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи і результатом, що настав, тобто майновою шкодою, збитками;

– вини боржника (за загальним правилом).

Протиправним визнається таке порушення суб’єктивних цивільних прав, яке є результатом невиконання або неналежного виконання обов'язків учасником (суб’ктом) цивільних правовідносин, встановлених законом або договором. У випадках, визначених законом або договором, порушення суб’єктивних цивільних прав інших осіб може бути визнане правомірним, тобто бути результатом правомірної поведінки.

Під збитками слід розуміти витрати, понесені особою у зв’язку з порушенням її суб'єктивних цивільних прав, вартість втраченого або пошкодженого майна (реальні збитки), а також доходи, які особа реально могла б отримати, якби її право не було порушене (упущена вигода). Загальним принципом цивільного законодавства є принцип повного відшкодування збитків (ст. 22 ЦК).

Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між протиправною поведінкою особи і збитками, що настали, як об’єктивний і неминучий результат порушення нею суб’єктивних цивільних прав іншої особи. У багатьох випадках встановлення причинного зв’язку не викликає особливих ускладнень. Труднощі виникають тоді, коли збитки (шкода) є результатом ряду причин, що найчастіше і буває. Необхідність аналізу причинного зв’язку виникає і при встановленні розміру збитків, що підлягають відшкодуванню.

Особа вважається винною, якщо вона не виявила необхідної дбайливості та обачливості, що вимагається майновим оборотом, внаслідок чого нею не вжиті всі залежні від неї заходи щодо належного виконання зобов’язання.

Вина – як умова відповідальності – може бути в трьох формах: умисна вина, необережність, груба необережність.

Умисна вина полягає у вчиненні навмисних дій або бездіяльності особи з метою невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків.

Груба необережність має місце у випадках, коли особою не виявляється мінімальний ступінь дбайливості і обачливості, яку можна було б чекати від будь-якого учасника майнового обороту (нерозуміння того, що всі розуміють). З часів римського приватного права прийнято вважати, що груба необережність практично змикається з наміром.

Легка необережність має місце у випадках, коли особою не виявляється той ступінь дбайливості і обачливості, який вимагався від неї за характером зобов’язання і умовами обороту, внаслідок чого нею не здійснені всі необхідні заходи для належного виконання своїх обов'язків.

За загальним правилом форма вини не має значення для виникнення цивільно-правової відповідальності, проте в деяких випадках за наявності тільки легкої вини відповідальність не виникає. Вина також не є мірилом відповідальності, а є тільки її умовою.

У цивільному праві встановлена презумпція вини, тобто правопорушник вважається винним, доки в суді не доведе відсутність своєї вини.

Обставинами, що виключають вину, а відповідно і цивільно-правову відповідальність, є випадок і непереборна сила.

Випадок (casus) – непередбачувана та невідворотна обставина, що виключає можливість належного виконання зобов’язання, за наявності виявлення з боку боржника обов’язкової для нього дбайливості та обачливості. В той же час випадок характеризується лише суб’єктивною невідворотністю (якби особа знала про можливість настання такої обставини, вона могла б запобігти її виникненню). Тобто, якби особа в своїх діях виявила більшу уважність та турботливість (дбайливість та обачливість), ніж ту, до якої вона зобов’язується законом або договором, обставина могла б бути відвернута.

Непереборна сила(кваліфікований випадок) – ценадзвичайна, непередбачувана та невідворотна за даних умов подія. Отже, вина особи також відсутня. На відміну від випадку непереборна сила має ряд додаткових ознак. Вона характеризується, як правило, як зовнішня подіястосовнодо діяльності, що заподіює збитки (наприклад, шторм, землетрус, повінь і тому подібне). Окрім того, непереборна сила – це обставина, що виходить за межі звичайних подій, тобто є надзвичайною.Нарешті, непереборна сила відрізняється своєю об’єктивною невідворотністю.

У випадках, передбачених законом, має місце відповідальність незалежно від вини (без урахування вини) правопорушника.

 


[1] Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – С.6.

[2] Шилохвост О.Ю. Отступное в гражданском праве России. – М.: Статут, 1999. – С.11.

[3] Лідовець Р.А. Змішані договори в цивільному праві України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – Львів, 2005. – С.4.

[4] Винавер А.М., Новицкий И.Б. Неустойка // Гражданский кодекс. Практический комментарий. – М., 1924. – С.10.

[5] Гелевий О.І. Неустойка як вид забезпечення виконання зобов’язання: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003. – С.7.

[6] Ця особливість завдатка споріднює його з авансом. Але на цьому ця спорідненість й припиняється. Аванс не має забезпечувальної функції і в тому разі, коли сторона, яка видала аванс, не отримає належне, вона вправі вимагати його повернення.

[7] Фінансові послуги – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний кошт чи кошт цих осіб, а у передбачених законодавством випадках – за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів (ст.4 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»).

[8] З цього приводу є й інші точки зору. Зокрема, висловлюється думка, що підставою цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення.







ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.