|
Частота дихання в дітей різних вікових груп
Вік
Новонароджені Від 1 до 2 років Від 2 до 6 років Від 6 до 10 років Від 10 до 16 років Від 16 до 18 років
Частота дихання (кількість вдихів за 1 хв)
ЗО 20—25 19—21 17—19 16—18 Під задишкою розуміють зміну частоти, глибини, ритму дихання, порушення співвідношення фаз вдиху й видиху, яке зазвичай супроводжується суб'єктивним відчуттям нестачі повітря. Задишка може супроводжуватися різким прискоренням дихання (тахіпное) і його вповільненням (брадипное) аж до повної зупинки дихання (апное).
Залежно від того, яка фаза дихання стає ускладненою, розрізняють інспіра-торну задишку (проявляється ускладненим вдихом і трапляється, наприклад, при звуженні трахеї та головних (великих) бронхів); експіраторну (ускладнений видих при спазмі часткових (дрібних) бронхів і скупченні в їхньому просвіті в'язкого секрету) та змішану задишку. Ядуха — раптовий напад сильної задишки; унаслідок порушення діяльності дихального центру виникають патологічні типи ядухи: дихання Куссмауля, Чейна—Стокса, Біота (мал. 56). Дуже вповільнене й глибоке дихання ("велике дихання") називають диханням Куссмауля. Супроводжується звучним шумним вдихом і посиленим видихом, після якого настає пауза. Таке дихання є характерним для азоте-мічної уремії та діабетичної коми. Зміну ритму дихання спостерігають при диханні Чейна—Стокса, для якого властиве хвилеподібне збільшення і зменшення амплітуди дихання з наявністю пауз між хвилями (тривалістю 40—50 с). Після паузи настають нечасті дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім глибші й частіші. Потім дихальні рухи знову стають поверхневими і не частинними, що призводить до нової паузи. Таке дихання зазвичай не залежить від легеневого захворювання і має погане прогностичне значення, бо вказує на тяжке захворювання мозку, розлад мозкового кровообігу. Дихання Біота характеризується рівномірним за глибиною диханням із періодичним виникненням тривалих пауз (від кількох секунд до півхвилини). Такі типи дихання часто спостерігають у пацієнта, що в стані агонії. Вони є показником погіршення стану пацієнта. У разі появи патологічного дихання медична сестра має негайно повідомити лікаря. Догляд за пацієнтами з ядухою передбачає постійний контроль за частотою, ритмом та глибиною дихання. Кашель — це складний рефлекторно-захисний акт, під час якого організм звільняється від залишків, що утворилися внаслідок патологічного процесу в легенях (слиз, гній, кров), і сторонніх часточок (пил, їжа тощо), які потрапили туди із зовнішнього середовища. 318
Виникає внаслідок подразнення слизової оболонки гортані, трахеї, бронхів та при ураженні плеври. Кашель може бути постійним, періодичним, нападо-подібним. Виникає зазвичай при захворюваннях органів дихання, але може виникнути і при застої крові в малому колі кровообігу (при вадах серця). Іноді кашель буває центрального походження. Розрізняють кашель сухий і вологий (з виділенням мокротиння). Наприклад, при бронхіальній астмі мокротиння буває слизисте, безбарвне, в'язке, при бронхопневмонії — слизисто-гнійне, при прориві абсцесу легені в просвіт бронха або при бронхоектазах — гнійне. Кровохаркання — це виділення з дихальних шляхів крові або мокротиння із кров'ю при кашлі. Виділення крові може бути незначним, у вигляді прожилок. Значне ж виділення крові спостерігають при легеневій кровотечі, що є загрозою для життя хворого, смерть якого може настати протягом кількох хвилин. Існує декілька причин виникнення кровохаркання — бронхіт, бронхоекта-тична хвороба, абсцес, рак і туберкульоз легень, пневмонія, стеноз мітрально го отвору, тромбоз легеневої артерії, первинна легенева гіпертензія, набряк, травма легень тощо. Біль у грудній клітці пов'язаний із багатьма причинами. Виникає внаслідок розвитку патологічного процесу безпосередньо в грудній стінці, плеврі, серці та аорті, нарешті, внаслідок іррадіації болю при захворюваннях органів черевної порожнини. При захворюваннях органів дихання виникнення болю в грудній клітці залежить від подразнення плеври. Плевральний біль буває колючим, може бути дуже сильним, гострим. Він посилюється при глибокому диханні, кашлі і в положенні хворого лежачи на здоровому боці. такому положенні дихальні рухи клітки частішають, унаслідок чого посилюється тертя запалених жорстких плевральних листків. Гостра дихальна, або легенева, недостатність — це неспроможність легень перетворювати венозну кров на артеріальну. Причини дихальної недостатності різні. Вони можуть бути пов'язані з ураженням центральної нервової системи (кома, зумовлена отруєнням чадним газом, інтоксикаціями, набряком мозку), порушенням бронхіальної прохідності (наявність сторонніх тіл, утеплення, бронхоспазм), ураженням легеневої тканини (запалення легень, емфізема, пневмосклероз тощо). На початку гострої дихальної недостатності у хворого виникають відчуття нестачі повітря, неспокій, ейфорія. При огляді привертає увагу пришвидшене дихання, участь допоміжних м'язів у диханні; надалі шкіра синіє, укривається холодним липким потом. Спостерігають порушення свідомості При, кому. Набряки є одним із головних проявів серцевої недостатності. Підвищення тиску у венах та капілярах, сповільнення течії крові в них та підвищення проникності капілярів слугують причиною посиленої течії крові в тканини. Затримка натрію та води в нирках, а також зниження вмісту білка в крові внаслідок порушення функції нирок та печінки зумовлюють розвиток набряків.
Здійснюючи догляд за пацієнтами із хронічною недостатністю кровообігу, слід пам'ятати, що серцеві набряки на початкових стадіях захворювання можуть бути прихованими. У таких випадках затримка рідини в організмі проявляється в збільшенні маси тіла та зменшенні виділення сечі. Дуже важливо пацієнтам із хронічною недостатністю кровообігу щоденно визначати кількість виділеної за добу сечі (добовий діурез), порівнюючи його з кількістю випитої та введеної парентерально рідини (водний баланс). Добовий діурез має складати не менше як 70—80 % від усієї отриманої пацієнтом за добу рідини. Розрахунок добового діурезу визначають за формулою: Кількість виділеної сечі х 0,8 (80 %) = Кількість сечі, яка має виділитися в нормі. ■■': Якщо пацієнт протягом доби виділяє сечі набагато менше, ніж розраховано (у нормі) + або 5—10 % (від'ємний діурез), то це означає, що частина рідини затримується в організмі, збільшуються набряки і накопичується рідина в порожнинах (водянка порожнин). Якщо пацієнт протягом доби виділяє сечі більше, ніж розраховано, то це позитивний діурез (спостерігають під час приймання сечогінних препаратів). Стан водного балансу організму можна контролювати також шляхом визначення маси тіла пацієнта. При підвищенні температури тіла понад 37° С втрата води через легені та шляхом випаровування з поверхні шкіри на кожен градус становить приблизно 200 мл за добу. На початкових стадіях серцевої недостатності розвиток набряків прихований. Про їх появу в цей період свідчать збільшення маси тіла, зменшення діурезу (утворення та виділення сечі), переважання нічного діурезу над денним (ніктурія). Набряки з'являються на нижніх кінцівках наприкінці дня, а до ранку вони зникають. Згодом нічного відпочинку стає недостатньо для зникнення набряків. Вони з'являються в підшкірному прошарку гомілок, стегон, сідниць, живота, грудей. Якщо пацієнт перебуває в положенні сидячи, набрякають ноги, якщо лежачи на спині — набряки з'являються в ділянці крижів, сідниць, нижньої поверхні стегон, у положенні лежачи на одному боці — відповідно переміщуються й набряки. Слід знати, що шкіра над набряком стає гладенькою, блискучою, температура її й чутливість знижуються, тому внаслідок необережного застосування грілки може з'явитися опік. Так само легко виникають і пролежні. Живлення набряклої шкіри недостатнє, опірність щодо інфекції знижена, тому опіки й пролежні погано лікуються й легко нагноюються. Уводити ліки в набряклий підшкірний прошарок не рекомендують, бо вони погано всмоктуються, з місця проколу шкіри ін'єкційною голкою виділятиметься набрякова рідина й через нього може проникнути інфекція. Спостереження за діурезом пацієнта з ураженням серцево-судинної системи необхідно вести постійно, з першого дня госпіталізації і до виписування із стаціонару.
Дані про кількість ужитої рідини та виділеної сечі заносять до температурного листка або до листка обліку водного балансу. Треба знати, що добова кількість сечі в здорової людини становить у середньому 1200—1800 мл. Зменшення виділення сечі за відсутності захворювань нирок, проносу, посиленого потовиділення свідчить про серцеву недостатність. Про це необхідно повідомити лікаря. У здорової людини протягом дня нирки виділяють сечі більше вдень, ніж уночі. При ослабленні скоротливої діяльності серця кількість сечі, яка виділяється вночі, може переважати кількість, що виділяється вдень. Це зумовлено тим, що під час сну навантаження на міокард зменшується і його діяльність поліпшується. Артеріальний тиск — це сила крові, з якою вона діє на стінки судин. На його рівень впливають величина та швидкість серцевого викиду крові, частота й ритм серцевих скорочень, периферійний опір стінок артеріол. Визначають артеріальний тиск за допомогою аускультативного методу Короткова. Для цього використовують спеціальний апарат — тонометр (ртутний, пружинний, електронний). Для визначення артеріального тиску треба правильно підібрати розмір подушки в манжетці, адже неправильно підібраний може дати неправильні результати. Довжина подушки має відповідати довжині обхвату руки (мал. 57). Якщо необхідного розміру манжетки нема, то найкраще використати довшу подушку, ніж коротшу. Артеріальний тиск, який виникає в артеріях під час максимального підвищення пульсової хвилі після систоли шлуночків, називають систолічним. Тиск, який підтримується в артеріях під час діастоли внаслідок зниження їх тонусу, називають діастолічним. Різниця між систолічним і діастолічним тиском становить пульсовий тиск. Показники артеріального тиску в нормі — у межах від 21,3/9 до 18,3/12 кПа (від 100/60 до 140/90 мм рт. ст.; табл. 31). Таблиця 31. Значення артеріального тиску в дітей різних вікових груп
Дослідження артеріального пульсу Артеріальний пульс — це періодичні коливання стінок артерій, зумовлені викидом крові із серця в артеріальну систему і зміною в ній тиску протягом систоли та діастоли.
З діагностичною метою пульс визначають на різних артеріях — на сонній обережно, щоб запобігти різкому рефлекторному зменшенню частоти серцевих скорочень (мал. 58). Найчастіше його досліджують на променевих артеріях (одночасно на обох руках). Відчувши пульс одночасно на правій і лівій променевих артеріях, порівнюють величини пульсових хвиль на обох руках, які в нормі мають бути однаковими. Величина пульсу на правій і лівій променевих артеріях є різною при аномаліях розвитку, звуженні або здавленні відповідної променевої, плечової або підключичної артерії, а також при однаковому наповненні пульсу, тому далі дослідження продовжують на одній руці. Якщо є різниця в наповненні пульсу, інші його властивості визначають на тій променевій артерії, де пульсові хвилі чіткіші. Ритм пульсу оцінюють за регулярністю пульсових хвиль, які виникають одна за одною. Якщо пульсові хвилі з'являються через однакові проміжки часу, це свідчить про правильний ритм (ритмічний пульс). А при різних інтервалах між пульсовими хвилями ритм пульсу неправильний (неритмічний пульс). Частота пульсу — це кількість пульсових хвиль за 1 хв. При правильному пульсі підрахунок його частоти проводять за ЗО с і одержану цифру помножують на 2. При неправильному — підраховують частоту пульсу за 1 хв. Треба знати, що в здорових осіб частота пульсу коливається в межах від 60 до 90 за 1 хв.
Збільшення частоти серцевих скорочень понад 90 за 1 хв (тахікардія) відмічають при різних фізіологічних та патологічних станах, відповідно виникає ж збільшення частоти пульсу, який називається прискореним. При зменшенні чистоти серцевих скорочень менше 60 за 1 хв (брадикардія) пульс стає вповільненим Напруження пульсу визначають за силою, що застосовують при натисненні жа стінку артерії для припинення її пульсації. Зі ступеня напруження пульсу можна приблизно уявити величину максимального тиску: чим він більший, тим пульс напруженіше (твердий пульс), і чим менший — тим пульс менш наружений (м'який пульс).
Наповнення пульсу визначають за кількістю артеріальної крові, що дає лівий шлуночок за одну систолу, а також за допомогою різниці між і максимальним та мінімальним розтягненням стінки артерій. Так, спочатку визначаю проксимально розміщеним пальцем на стінку артерії так, щоб дистальний розміщений палець зміг визначити характер артерії, коли вона не наповнилась кров'ю. Потім натискати припиняють і отримують пальпаторне відчуттяв момент максимального наповнення артерії кров'ю. За ступенем наповнення визначають повний і пустий пульс. Величина пульсу. Величина пульсового поштовху об'єднує наповнення та напруження пульсу. Залежить від ступеня розширення артерії під час піднімання й від її спадання в момент діастоли. Це, у свою чергу, залежить від наповзай пульсу, величини коливання артеріального тиску під час систоли і діасг:^зе *■■ еластичності судини. При збільшенні ударного об'єму крові, при значному наливанні тиску в артерії, а також при зниженні тонусу стінки артерії вен." пульсової хвилі зростає. Такий пульс називається великим. На сфігмограмі великий пульс характеризується високою амплітудою і вихідними коливань, тому його ще називають високим. Зменшення ударного об’єму амплітуда коливання тиску під час систоли та діастоли, підвищення | стінки артерії призводять до зменшення величини пульсових хвиль | пульс). Іноді при шоку, гострій серцевій недостатності, значній крововтрата наличина пульсових хвиль така незначна, що її ледве можна визначити, тон оподібний пульс. Частоту пульсу визначають щодня й результати заносять до температурного листка у вигляді крапок. Крапки з'єднують між собою червоним олівцем, утворюючи графічне зображення кривої частоти пульсу (табл. 32). Таблиця 32. Частота пульсу в дітей різних вікових груп
Вимірювання температури тіла Людині, як і всім теплокровним, притаманна постійна температура тіла що, не залежить від температури навколишнього середовища. Це забезпечується шляхом складних процесів терморегуляції, що зумовлені рівновагою між теплоутворення та тепловіддачі. Теплоутворення є загалом результатом хімічних процесів. При цьому джерелом утворення тепла є процеси окислення
потових залоз (при цьому утворюється так звана гусяча шкіра), внаслідок чого зменшується віддача тепла шляхом його випромінювання та випаровування. У такий спосіб організм захищає себе від переохолодження. Для вимірювання температури тіла найчастіше застосовують термометр "Термотест". Це полімерна пластинка, вкрита емульсією з рідких кристалів. Для вимірювання температури тіла пластинку накладають на будь-яку частину тіла. При температурі 36—37 °С на пластинці зеленим кольором висвітлюється літера "№' ("]Могта"), а при температурі більше 37 °С — "Г" ("ГеЬгіа" — гарячка) (мал. 61, а). Більш досконалі термометри можуть подавати індикацію в цифровому позначенні (мал. 61, б).
Зазвичай температуру тіла вимірюють двічі на добу — між 7:00 та 9:00, між 17:00 та 19:00. Інколи (для виявлення прихованого ревматизму, туберкульозу тощо) температуру тіла вимірюють через кожні 2—4 год. Найчастіше її вимірюють у пахвовій ямці. На практиці це найзручніше місце, однак дає не дуже точні результати, як при вимірюванні в порожнинах. Вимірювання температури тіла в ротовій порожнині є дуже точним, незалежно від температури навколишнього середовища, вологості шкіри тощо. Кожен пацієнт повинен мати індивідуальний термометр. Ртутний резервуар термометра слід тримати під язиком. Також точними є результати і при вимірюванні температури тіла в прямій кишці. Показане для маленьких дітей, надто виснажених та знесилених хворих (у них термометр у пахвовій ямці м'які тканини охоплюють нещільно, тому результати такого вимірювання є неточними); протипоказане — при затримці випорожнень (закреп), проносі, запаленні прямої кишки (проктит), геморої, що кровоточить, психічних захворюваннях та психічному збудженні пацієнта. У разі закрепу перед вимірюванням температури тіла слід поставити очисну клізму. Вимірювання температури тіла у піхві широко застосовують у гінекологічній практиці для виявлення порушень менструального циклу. Цей метод дає дуже точні результати. У кожної пацієнтки має бути індивідуальний термометр. Заслуговує на увагу співвідношення температури тіла і частоти пульсу (табл. 33). Зазвичай при підвищенні температури тіла на 1 °С частота пульсу прискорюється на 8—10 пульсових коливань за 1 хв (правило Лібермейстера) у дорослих, у дітей — на 15—20.
Таблиця 33. Співвідношення температури тіла та частоти пульсу Температура, °С 36,5 37,0 37,5 38,0 Пульс, за Іхв Температура, °С 72 78 84 90 38,5 39,0 39,5 40,0 Пульс, за Іхв 96 102 108 Температура, °С 38,5 39,0 39,5 40,0 Пульс,. Іхв 120 126 132 138 У медицині використовують вимірювання температури: 1) тіла; 2) повітря в приміщеннях і зовнішнього; 3) повітря, води й пару в різних приладах; 4) води та інших речовин, які використовують для лікувальних процедур.
Температуру тіла вимірюють максимальним термометром (мал. 62, а). Отримав таку назву тому, що місце переходу капілярної трубочки у резервуар для ртуті звужене і трохи скривлене, що ускладнює рух стовпчика ртуті в цьому коліні. Тому при нагріванні ртуть повільно досягає відповідного рівня, а при припиненні нагрівання стовпчик ртуті по собі не опускається, показує максимальну цифру, до якої дійшов. Для вимірювання температури шкіри використовують термометр для шкіри (мал. 62, б). Резервуаром для ртуті тут слугує скривлена спіральна трубка, яка розміщена в площині, що перпендикулярна до шкали. При вимірюванні температури цю трубку кладуть на шкіру по всій нижній поверхні. В Україні прийнято використовувати термометри зі шкалою Цельсія (°С), у багатьох країнах світу — зі шкалою Реомюра (°К), а в Англії — зі шкалою Фарен-гейта (Т) (табл. 34). Мал. 62. Види термометрів: а — максимальний; б — для шкіри Таблиця 34. Перерахування показників температури тіла
Для обліку спостереження за хворими усі показники фіксують у температурному листку (мал. 63). Догляд за пацієнтом у стані гарячки Гарячка — патологічний процес, що характеризується порушенням процесів терморегуляції та підвищенням температури тіла. Спричинює такі патологічні явища в організмі: 1. Серцево-судинна система — прискорення пульсу (правило Лібермейсте-ра), підвищення артеріального тиску на початку гарячки та його падіння в її останній стадії (аж до розвитку колапсу). 2. Система органів дихання — прискорене та поверхневе дихання, погіршення легеневої вентиляції. 3. Система травлення — зменшення секреції слини (язик сухий, обкладений), зниження апетиту, кислотності шлункового соку, секреції різних травних залоз. Це призводить до розвитку ендогенного отруєння організму (у кишках виникають різні бродильні процеси та процеси гниття). 4. Ендокринна система — активація системи "гіпофіз — надниркові залози", викид глюкокортикоїдних гормонів, що гальмують процеси запалення, стимуляція секреції щитоподібної залози, що зумовлює підвищення основного обміну. 5. Центральна нервова система — гальмування функції кори великого мозку, безсоння, відчуття розбитості, втоми, головний біль, можуть спостерігатися непритомність, марення, галюцинації. 6. Підвищення основного обміну за рахунок посилення окислення вуглеводів, а згодом — жирів, особливо, коли резерви вуглеводів уже вичерпані. Це може призвести до їх недоокислення та накопичення в крові отруйних кетонових тіл. 7. Порушення білкового обміну за рахунок збільшеного розпаду білків, накопичення отруйних продуктів розкладу білків, наприклад сечовини. 8. Зміни водно-електролітного балансу. Стадії гарячки: 1)1 стадія — збільшується діурез унаслідок підвищення артеріального тиску та припливу крові до внутрішніх органів, зокрема, нирок; 2) II стадія — унаслідок подразнення надниркових залоз та підвищення продукції мінералокортикоїдного гормону альдостерону в тканинах затримується натрій, виникають набряки, діурез зменшується; 3) III стадія — збільшується виділення хлоридів, вода зникає із тканин, посилюється виділення сечі та поту. Залежно від ступеня підвищення температури тіла розрізняють таку температуру тіла: 1) субфебрильна — від 37 °С до 38 °С; 2) фебрильна — від 38 °С до 39 °С; 3) висока — від 39 °С до 40 °С; 4) надвисока — від 40 °С до 41 °С; 5) гіпер-піретична — понад 41 °С (мал. 64, 65). За тривалістю розрізняють такі види гарячки:
1. Швидкоминуча — триває декілька годин; трапляється при грипі, __ респіраторних вірусних інфекціях. 2. Гостра — триває до 2 тиж.; характерна для гострого бронхіту, пнев- — монії. 3. Підгостра — триває 15—45 днів; характерна для ревматизму в -- стадії загострення, хронічного бронхі- — ту. 4. Хронічна — триває понад 45 днів; характерна для туберкульозу, хронічного тонзиліту, сепсису. За характером температурної кривої розрізняють такі типи гарячки: 0 1. Гарячка постійна, або стала, — рівень температури зазвичай високий, Чал 64 Види гарячки залежно від різниця між ранковою та вечірньою «тпеня підвищення температури тіла температурою тіла коливається в межах 0,5—1 °С, характерна для крупоз- ■сі пневмонії, черевного та висипного тифу, ревматизму (мал. 66, а). 9 Гарячка послаблювальна, ремітивна - різниця між ранковою та вечірні температурою коливається в межах 1-2 °С, а іноді й більше; уранці темне- «-ура тіла падає нижче 38 °С, але не знижується до нормального рівня. Харак- Срна для гноячкових захворювань, вогнищевого запалення легень (мал. 66, б). \3 Гарячка переміжна, інтермітивна - спостерігають періодично, привозно через рівні проміжки часу (від 1 до 3 діб); у більшості випадків різке ■знищення температури тіла (частіше у другій половині дня, іноді вночі) на „яшіька годин із подальшим її зниженням до нормального рівня. Характерна жже малярії (мал. 66, в). 4 Гарячка виснажлива, гектична - це тривала гарячка з добовими коли-шннями температури, що доходять до 4-5 °С з підвищенням температури Сі до 40-41 °С ввечері та вночі, та ранковим її падінням до субфебрильних «ю нормальних величин. Ці коливання температури спричинюють надто тяж-шй стан хворого. Спостерігається при сепсисі, гноячкових захворюваннях, Егтивному туберкульозі з розпадом легеневої тканини (мал. 66, г). 5 Гарячка поворотна - чергування кількаденних гарячкових періодів із без-I иишчковими (періоди апірексії). Характерна для поворотного тифу (мал. 66, Ґ). 6 Гарячка зворотна, збочена, або інвертована, - подібна до гарячки гек-тж-ної але максимум температури спостерігають вранці, а ввечері вона падає І т нормальних або субфебрильних величин. Характерна для сепсису, тяжких форм туберкульозу (мал. 66, д). Заміна натільної та постільної білизни Мал. 65. Деякі прийоми допомоги пацієнтам із високою температурою тіла 7. Гарячка хвилеподібна, або ундуляційна, — спостерігають поступове підвищення температури тіла протягом певного терміну з подальшим її літичним падінням та більш-менш тривалим безгарячковим періодом. Характерна для лімфогранульоматозу, бруцельозу (мал. 66, є). 8. Гарячка нерегулярна, атипова — непевна тривалість із неправильними та різноманітними добовими коливаннями температури тіла у вигляді постійної, послаблювальної, переміжної, поворотної та інших гарячок та їх різних поєднань. Характерна для багатьох захворювань, наприклад, для ревматичної гарячки, хронічного бронхіту, холециститу (мал. 66, є). Пам'ятайте! • Життєві показники подають інформацію про те, як функціонує організм людини. Дуже важливо акуратно вимірювати й записувати ці показники. • Активність і емоції можуть змінити частоту пульсу, частоту дихання й артеріальний тиск. • Точнішого визначення частоти дихання можна досягти, коли пацієнт не здогадується про проведення підрахунку. • Артеріальний тиск у кожної людини різний і день у день може дещо змінюватися. Чинники, що впливають на частоту пульсу: емоції, фізичні вправи, біль, гарячка, втрата крові, сон, деякі лікарські засоби, депресія.
Чинники, що впливають на частоту дихання: фізичні вправи, біль, гарячка, втрата крові, сон, деякі лікарські засоби, депресія. Чинники, що впливають на величину артеріального тиску: дієта, маса тіла, фізичні вправи, куріння, спадковість, вік, стрес, алкоголь. Догляд за тяжкохворими і пацієнтами у стані агонії До тяжкохворих належать категорії пацієнтів з ускладненим перебігом хвороби, яка не піддається ефективному лікуванню або має несприятливий прогноз. Стан таких пацієнтів часто проявляється глибокими порушеннями найважливіших функцій організму — нервової діяльності, дихання, кровообігу, травлення, виділення. Найчастіше тяжкохворі перебувають на ліжковому режимі, однак у деяких випадках, попри тяжкий характер захворювань (злоякісні новоутворення, променева хвороба, хвороби крові, СНІД, деякі органічні хвороби нервової системи), у початковому періоді їх розвитку такі пацієнти можуть перебувати на звичайному режимі. Тяжкий стан пацієнта можуть спричинити різні захворювання, навіть ті, що не є тяжкими, але коли їх перебіг характеризується стійкістю до лікувальних заходів або розвитком різноманітних ускладнень. У тяжкохворих поступово виснажуються захисні сили організму в боротьбі із захворюванням, пригнічується функціональна активність органів і систем, що часто призводить до численних загострень недуги і навіть до смерті. Однак перебіг і наслідки навіть досить складного захворювання значною мірою визначають якість догляду за пацієнтами, своєчасне і добросовісне виконання призначень лікаря. Стан тяжкохворих може змінюватися у будь-який момент, тому вони потребують постійної уваги і мають бути під систематичним медичним наглядом протягом усього періоду тяжкого стану. З метою забезпечення догляду за тяжкохворими організовують індивідуальний пост. Медичний персонал індивідуального поста має регулярно стежити за зовнішнім виглядом пацієнта, його диханням, пульсом, артеріальним тиском, сечовиділенням, спорожненням кишок. Про всі виявлені порушення медична сестра негайно повідомляє лікаря. Особливо ретельного догляду потребують тяжкохворі, які тривало перебувають на ліжковому режимі. У таких пацієнтів довгочасне перебування у ліжку може призвести до порушень функцій серцево-судинної системи, органів дихання і травлення, спричинити зміни психіки, виникнення пролежHiB. Для запобігання цим хворобливим станам слід скрупульозно дотримуватись заходів загального догляду: періодична зміна положення пацієнта^ ліжку, своєчасна заміна натільної і постільної білизни, дотримання особистої гігі-єни, санітарно-гігієнічного і лікувально-охоронного режиму в палаті. Годувати тяжкохворих потрібно 5—6 разів на день, їжу давати невеликими порціями, у межах визначеного лікарем дієтичного раціону. Тяжкохворому їжу необхідно подавати із напувальниці. При непритомному стані застосовують парентеральне або ректальне (за допомогою клізми) уведен-жя харчових продуктів. У зв'язку з частими порушеннями фізіологічних відправлень тяжкохворі потребують допомоги при сечовиділенні і дефекації. При виникненні мимовільних сечовиділень або нетриманні калу пацієнтам допомагають у користуванні гумовим підкладним судном, сечоприймачем або калоприймачем. Систематичного догляду потребують пацієнти, які перебувають у збудженому стані. Вони нерідко проявляють надмірну фізичну і психічну активність, збудливість, намагаються втекти з палати, часто створюють конфліктні ситуа-щії і навіть демонструють наміри до суїцидальних дій. У таких ситуаціях медичний персонал має заспокоїти пацієнта, переконати його у необхідності залишатися у ліжку. При виникненні судом, для того щоб ~ацієнт не випав із ліжка, уздовж вільного краю приладнують сітку або дошку. Біля нього організовують індивідуальний черговий пост. Пацієнтів у стані фізичного і психічного збудження необхідно ізолювати від інших пацієнтів. З цією метою доцільніше розміщувати їх в окремій палаті. Догляд за пацієнтом у стані коми Особливої уваги потребує догляд за пацієнтами, в яких різко пригнічена або втрачена свідомість, наприклад коматозний стан. Кома — особливий патологічний стан організму, який супроводжується пригніченою свідомістю або повною втратою свідомості. У таких пацієнтів сповільнюється активність різноманітних фізіологічних функцій — серцевої діяльності, акту сечовиділення, дефекації, секреції травних соків. Порушується дихання (стає глибоким і шумним), можуть з'явитися судоми, фізичне і психічне збудження. Коматозний стан організму може бути спричинений різноманітними патологічними чинниками — травми, запальні процеси і пухлини головного мозку, психічні захворювання, ниркова недостатність, цукровий хіабет, отруєння наркотичними засобами, алкоголем, барбітуратами, транквілізаторами. Несвоєчасне надання пацієнтові у стані коми необхідної медичної допомоги може призвести до тяжких ускладнень і навіть до смерті. Виняткове значення має також систематичний медичний догляд, здійснення якого в повному обсязі може забезпечити загальний успіх лікування. Найчастіші ускладнення коми — набряк мозку, порушення терморегуляції, розлади дихання, кровообігу, водно-сольового обміну. Тривале перебування пацієнта у малорухливому стані може зумовити появу пролежнів у ділянці попереку, сідциць, лопаток, п'яток, литок. Часто не стулюються повіки, через що висихає рогова оболонка (рогівка) очей. При судомах можуть виникнути травматичні ушкодження язика, м'яких тканин ігнавіть-переломи кісток. Пацієнт у стані коми потребує постійного нагляду. Необхідно враховувати, що кома найчастіше виникає у тяжкохворих, які тривало перебувають на ліж-335
ковому режимі, внаслідок ускладнень їх основного захворювання. Слід пам'ятати, що поява найменших ознак порушення, насамперед, свідомості — грізний симптом, який може свідчити про розвиток коми. Тому про кожний факт таких порушень медичний персонал, який доглядає за пацієнтом, має повідомити лікаря. Пацієнтів у стані коми доцільно розміщувати на функціональних ліжках у відділеннях реанімації або інтенсивної терапії. Для запобігання нудоті і блюванню їх транспортують, не піднімаючи узголів'я ліжка. Слід регулярно стежити за шириною зіниць та їх реакцією на світло, систематично перевіряти наявність рогівкового рефлексу. Про останнє свідчитиме захисна реакція ока у відповідь на легке доторкування ватної пушинки до білкової оболонки ока (склери). Необхідно постійно стежити за частотою і глибиною дихання, частотою, наповненням і ритмом пульсу, рівнем артеріального тиску. Поява глибокого шумного дихання (дихання Куссмауля), зниження його глибини і частоти, різке зниження артеріального тиску, поява неритмічного пульсу і зменшення його наповнення можуть свідчити про розвиток стану коми, особливо коли такі ускладнення супроводжує втрата свідомості. Важливе значення має облік діурезу, а також реалізація визначеного лікарем водного режиму. Слід враховувати, що і перевантаження пацієнта рідиною, і недостатнє її введення в організм однаково небезпечні, насамперед, для функціонального стану серцево-судинної і сечової систем. Особливої складності набуває організація харчування пацієнтів у стані коми. За повної втрати свідомості пацієнта годують через зонд, який вводять у шлунок через нижній носовий хід. Зондове харчування має на меті забезпечити введення в організм продуктів із загальною енергетичною ємністю 2000— 2500 ккал і рідини в кількості 1—1,5 л. Через зонд можуть бути введені 5 % розчин глюкози, препарат емульгованого жиру інтраліпід, амінозол, гідролізат казеїну, розчини вітамінів, насамперед групи В і С, електролітів — калію, натрію, кальцію, магнію. Загальний медичний догляд за пацієнтом у стані коми має тісно поєднуватися зі спеціальним, який вимагає чіткого і своєчасного виконання медичним персоналом маніпуляцій і процедур, визначених лікарем. Особливої уваги потребують заходи з профілактики і лікування трофічних уражень шкіри — пролежнів, які часто з'являються у положистих ділянках тулуба (поперек, сідниці, потилиця, лопатки, литки) унаслідок порушення в них місцевого кровообігу (мікроциркуляції) за умови малорухомого стану організму. З метою профілактики пролежнів хворому необхідно що 2—3 год змінювати положення у ліжку, протирати шкіру спини, сідниць, потилиці, лопаток, п'ят камфорним спиртом, одеколоном, що розведений водою, етиловим спиртом. Для поліпшення венозного кровообігу доцільно систематично проводити масаж шкіри цих ділянок і опромінювати їх суберитемними дозами кварцу. За вимушеного положення лежачи під ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все... ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала... Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|