Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тема 19. Економічна та соціальна політика держави





 

Економічні функції держави

Протягом всієї історії людської цивілізації держава розглядалася як важлива складова економіки й один з основних економічних суб’єктів. Державні інститути споконвічно були покликані забезпечувати стабільність і ефективність господарських процесів. Але в різних економічних системах уявлення про ці категорії, а, отже, форми і методи взаємодії держави й економіки мали істотні відмінності.

Відповідно до найбільш розповсюдженої класифікації економічних систем, заснованої на пануванні тієї чи іншої форми власності і способу координації економічної діяльності, виділяють наступні моделі сучасних економічних систем: ринкова економіка, адміністративно-командна економіка, змішана економіка. Кожна з моделей має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту та пропозиції, ціноутворення, конкуренції. Регулятором адміністративно-командної економіки є жорстке централізоване державне керування всіма сторонами соціально-економічного розвитку країни на основі директивних планів. При тотальному всеосяжному державному регулюванні ефективність функціонування економіки в довгостроковому періоді невелика, тому що відсутність приватної ініціативи, економічної свободи, конкуренції обумовлює диктат виробника і монополізм держави, знищує стимули до ефективної праці й інновацій.

При стихійному ринковому розвитку без державного втручання виникають так звані «провали» ринку, тобто ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального розподілу ресурсів. «Провали» ринку обумовлені недосконалою конкуренцією, неможливістю виробляти суспільні товари в необхідній кількості, існуванням зовнішніх ефектів, неповнотою інформації, економічною нестабільністю. Досягнення максимальної ефективності і підвищення рівня добробуту суспільства можливо тільки при поєднанні ринкових і державних регуляторів. Пошук оптимального співвідношення ринкових і державних регуляторів – складна і важлива задача.

Термін «змішана економіка» не має однозначного тлумачення, але найчастіше під ним розуміють наявність різних секторів економіки (приватного і державного), різноманіття форм власності, а також сполучення ринкового механізму і державного регулювання. Економічним механізмом постіндустріального розвитку стає поєднання ринкового і державного регулювання, при цьому основним регулятором економічних процесів є ринковий механізм, а державне регулювання економіки (ДРЕ ) доповнює ринкові важелі. У процесі еволюції змішаної економіки здійснювався добір найбільш ефективних мір ДРЕ, що відповідають фундаментальним умовам функціонування ринкової економіки – економічній свободі і захисту прав приватної власності.

Історичні особливості, розмаїтість практики господарської діяльності обумовили існування різних теоретичних поглядів на роль держави в економіці. Ніхто з представників основних напрямків розвитку економічної думки не заперечує присутності держави в економіці. Розходження в поглядах полягають у тім наборі функцій, що визнаються за державою.

Економічні функції держави можна розділити на 3 групи. До першої групи відносяться функції, що забезпечують інституційно-правову основу діяльності економічних суб’єктів: законодавча і правоохоронна діяльність по захисту свободи особи і приватної власності, включаючи підтримку контрактної дисципліни; сприяння формуванню інститутів, корисних для розвитку економіки і суспільства, проведення необхідних реформ.

Друга група функцій держави пов’язана з ліквідацією або компенсацією провалів ринку: національна оборона і безпека, захист від зовнішніх погроз; надання інших суспільних благ крім оборони й охорони правопорядку, це – охорона здоров’я, освіта і т.п. з метою розширення кола людей, що користуються цими благами, крім тих, хто в змозі оплачувати їх по реальній вартості; надання соціальних гарантій, захист уразливих шарів населення; захист суспільства від таких негативних побічних ефектів господарської діяльності, як руйнування навколишнього середовища; забезпечення екологічної безпеки.

Третя група поєднує функції держави, спрямовані на підтримку нормального функціонування ринкового механізму (це проведення власне економічної політики у вузькому змісті): забезпечення макроекономічної стабільності (недопущення інфляції, згладжування циклічних коливань економіки), подолання наслідків економічних шоків, сприяння розвитку економіки.

Але варто враховувати, що такий розподіл функцій у значній мірі є умовним. Так, у процесі розвитку ринкової системи, виникають явища, що перешкоджають нормальному функціонуванню ринкового механізму, наприклад, монополії. Держава для підтримки конкурентного середовища повинна займатися антимонопольним регулюванням. Антимонопольне регулювання може здійснюватися як через встановлення певних правових обмежень, так і шляхом прямого контролю над цінами підприємств монополістів. Цю діяльність держави можна віднести і до першої, і до третьої групи функцій. В ринковій економіці економічні суб’єкти одержують доходи від використання у відтворювальному процесі факторів, що належать їм. Але деякі групи економічних суб’єктів (пенсіонери, інваліди, неповнолітні, вимушено безробітні) не можуть забезпечити себе таким шляхом, тому держава для створення сприятливого соціального клімату в суспільстві бере на себе обов’язок підтримувати нормальне існування названих груп. Цю функцію держави можна віднести і до першої, і до другої групи.

У процесі соціально-економічного розвитку змінювалися обсяг і пріоритетність економічних функцій держави. Так протягом 19 ст. діяльність держави в основному обмежувалася гарантією прав власності, проведенням життєво необхідних суспільних робіт, підтримкою законності і правопорядку, обороною країни, організацією грошового обігу. Досвід СРСР і східноєвропейських країн, а також привабливість ідеї централізованого планування привели багато країн до економіки, що характеризувалася більшою роллю держави. Перерозподіл доходів, тобто зниження доходів багатих і підвищення добробуту бідних, став розглядатися як одна з основних функцій держави. У період соціальних криз і економічних потрясінь (шоків) на перший план висувалися функції, пов’язані з забезпеченням макроекономічної стабільності. Це, наприклад, політика «Нового курсу» в США часів Великої депресії та індикативне планування у повоєнній Франції.

Розмір державної участі в економіці визначається принципом: держава повинна робити те, чого не може робити ринок. Очевидно, що ринок у короткостроковому плані ефективніший, але він не взмозі вирішити всіх проблем економіки. Розширення функцій держави в сучасному суспільстві при збереженні ринкових свобод, інститутів, механізмів обумовлюється підвищенням складності процесу соціально – економічного розвитку.

Багато фундаментальних проблем сучасного суспільства не можуть бути ефективно вирішені за допомогою тільки ринкових механізмів. Так, наприклад, соціальна сфера – одне з найважливіших джерел соціально-економічного розвитку: рівень освіти, кваліфікація, наукові дослідження, людський капітал впливають на темпи економічного росту. У свою чергу, якість людського капіталу залежить від охорони здоров’я, соціального забезпечення, стану навколишнього середовища.

За оцінками закордонних фахівців, підвищення тривалості освіти в США на один рік веде до збільшення ВВП на 5–15%. Віддача від вкладень в освіту в країнах, що розвиваються, ще вище: інвестиції в початкову освіту в країнах Центральної Африки забезпечують ріст ВВП на 24%, а в групі країн з низьким доходом у цілому – у середньому на 23%. Ринок недоінвестує в людський капітал: нелегко запозичати гроші під майбутні доходи, оскільки людський капітал не може виступати забезпеченням кредиту. Отже, на державу лягає обов’язок по наданню освітніх послуг; вона повинна робити їх більш доступними.

Об’єктивне підвищення ролі держави пов’язано також з розробкою і впровадженням у виробництво нових технологій. Дослідження проблем віддачі інвестицій у НДДКР у розвинутих країнах показали, що її рівень коливається по країнах у межах 20–30%, а соціальна віддача перевищує 50%, що набагато більше, ніж віддача від вкладень в освіту.

Але не можна бачити в державному регулюванні економіки спосіб вирішення всіх соціально-економічних проблем. Подібно тому, як є провали ринку, існують також провали держави. «Провали» держави – діяльність держави, що не дозволяє налагодити ефективне функціонування економічної системи. Подібна діяльність обумовлена тим, що уряди також користаються недосконалою інформацією, не завжди здатні цілком передбачати наслідки власних дій, можуть приймати рішення і застосовувати неадекватні методи ДРЕ під впливом виборців, груп спеціальних інтересів, політичних маніпуляцій і тім самим проводити неефективну політику.

Державне регулювання економіки спрямоване на реалізацію наступних цілей:

– раціональне використання обмежених ресурсів і досягнення економічної ефективності;

– забезпечення стабільного розвитку національної економіки;

– забезпечення конкурентноздатності вітчизняних товарів на світовому ринку;

– відстоювання державних і суспільних інтересів, досягнення соціальної згоди в суспільстві.

Державне регулювання економіки – складова частина процесу відтворення, об’єктивна необхідність ДРЕ пояснюється потребою подолання недоліків ринкового саморегулювання і виконання економічних функцій держави. З цього погляду ДРЕ – чистий суспільний товар, попит на який формують домашні господарства, фірми, громадські організації, а пропозицію формує держава.

Об’єкти ДРЕ – це сфери, галузі, регіони, соціально-економічні явища, умови функціонування суб’єктів національної економіки. Отже, агрегованим об’єктом ДРЕ є національна економіка. Первинним суб’єктом ДРЕ є громадянин: у демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування, але виборці безпосередньо обирають не форми і методи ДРЕ, а склад органів державної влади. Отже, безпосередні суб’єкти ДРЕ – це органи державної влади (президент, парламент, уряд, місцеві адміністрації).

Державне регулювання економіки являє собою сукупність інститутів, форм, методів і інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення конкурентних умов для їхнього функціонування і рішення соціально-економічних проблем суспільства. У ході такого впливу реалізується економічна політика держави, заснована на певній концепції. Економічна політика держави – це більш конкретний прояв діяльності держави в сфері економіки, спрямований на реалізацію пріоритетних цілей і вибір засобів їхнього досягнення, виходячи з мікро- макро- й інституціональних умов функціонування економіки.

В залежності від кількості й обсягу виконуваних економічних функцій, розмірів державного сектора, співвідношення державних витрат до ВВП, пріоритетного використання певних методів ДРЕ існують два типи державного регулювання:

економічний лібералізм, що визнає безумовну необхідність законодавчої, правоохоронної діяльності держави, забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки, антициклічне регулювання, а також мінімальне регулювання соціальної й екологічної сфер. Цей тип характеризується невеликим розміром державного сектора (до 10% ВВП), державними витратами в межах 35% ВВП, використанням переважно непрямих методів регулювання економіки;

економічний дирижизм, передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни, тобто виконання всіх перерахованих функцій у повному обсязі. Державний сектор при такому типі регулювання економіки перевищує 10%, державні витрати можуть досягати 35–55% ВВП, використовується весь спектр методів ДРЕ.

 

Форми і методи ДРЕ

ДРЕ в широкому змісті включає прогнозування, планування, фінансування, оподатковування, кредитування, адміністрування, облік (фіксація стану економічних процесів і об’єктів, їхніх параметрів, збір, нагромадження зведень про економічні об’єкти і процеси), контроль (спостереження за економічними об’єктами і процесами з метою перевірки відповідності стану, що спостерігається, необхідними, передбаченими нормативно-правовими актами).

Конкретними формами ДРЕ є:

- розробка і реалізація стратегії соціально-економічного розвитку країни. Економічна стратегія – це обраний державою курс економічного розвитку, розрахований на тривалу перспективу, що включає визначення пріоритетних соціально-економічних цілей, шляхів їхнього досягнення, з урахуванням комплексу умов, що склалися в національній економіці і світовому господарстві. Складовими економічної стратегії є соціально-економічне прогнозування і макроекономічне планування;

- структурна політика, спрямована на сприяння здійсненню прогресивних структурних змін в економіці, стимулювання розвитку галузей, що визначають науково-технічний прогрес і забезпечують конкурентноздатність вітчизняної продукції. Складовими даної форми ДРЕ є промислова, аграрна, будівельна політика, тобто ті сфери, у яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів;

- інвестиційна політика сприяє створенню суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення засобів для розширеного відтворення переважно в галузях, розвиток яких є пріоритетним для країни в даний період;

- амортизаційна політика спрямована на створення умов забезпечення процесу відтворення виробничими і невиробничими фондами переважно на якісно новій технологічній основі;

- конкурентна політика спрямована на створення оптимального конкурентного середовища, забезпечення взаємодії суб’єктів господарювання на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими;

- бюджетно-податкова політика здійснює оптимізацію і раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансів, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу, забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження;

- грошово-кредитна політика спрямована на забезпечення економіки необхідним (економічно обґрунтованим) обсягом грошової маси. Складовою грошово-кредитної політики є валютна політика, ціль якої – встановлення і підтримка паритетного курсу національної валюти до іноземних, ефективне використання державних валютних резервів;

- цінова політика спрямована на регулювання державою відносин обміну для забезпечення еквівалентності, дотримання необхідного паритету цін між галузями і видами економічної діяльності, забезпечення стабільності цін;

- зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб’єктів господарювання національної економіки з іноземними суб’єктами господарювання і захист національного ринку;

- екологічна політика покликана забезпечити раціональне використання і повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життя людей;

- політика інституціональних змін може розглядатися як самостійна форма ДРЕ, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформації відносин власності.

Реалізація форм ДРЕ передбачаєвикористання різних методів. Методи ДРЕ – це сукупність способів, прийомів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни. У залежності від обраних критеріїв існує декілька варіантів класифікації методів ДРЕ. Так, у залежності від характеру впливу розрізняються прямі і непрямі методи. Характер впливу визначається специфікою використовуваних інструментів. Прямі методи припускають таке регулювання з боку держави, при якому економічні суб’єкти приймають рішення засновані не на самостійному економічному виборі, а на розпорядженнях держави. Це регулювання відбувається за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру й економічних інструментів прямого впливу. До інструментів прямого впливу відносяться: державне замовлення, субсидії, субвенції, ліцензування, квотування, фіксовані ціни, встановлення державних стандартів і нормативів.

Специфічним інструментом ДРЕ є державний сектор економіки – комплекс господарських об’єктів, які повністю або частково належати центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Прямі методи досить ефективні через оперативне досягнення результату, але їхній недолік – це створення перешкод для функціонування ринкового механізму. Непрямі методи регламентують поведінку економічних суб’єктів опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке спонукує економічних суб’єктів приймати рішення, що відповідають проголошеним цілям соціально-економічного розвитку національної економіки. Інструментами для методів непрямого впливу служать ставки податків, дисконтна ставка, норми обов’язкових резервів, митні тарифи і т. інш.

Існує й інший підхід до класифікації методів ДРЕ, у залежності від сфери застосування інструментів:

правові методи ДРЕ – система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання (визначають правовий простір);

економічні методи ДРЕ пов’язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку. Економічні методи припускають використання інструментів фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної політики держави;

адміністративні методи базуються на використанні сили державної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу. Застосування адміністративних методів необхідне та ефективне в таких сферах: антимонопольне регулювання; охорона навколишнього середовища і здоров’я людей; соціальний захист населення, визначення і гарантування мінімально допустимих життєвих параметрів – встановлення соціальних стандартів (гарантований прожитковий мінімум, регламентація розумів праці тощо); захист національних інтересів у світогосподарських зв’язках (ліцензування, квотування);

пропагандистські (морально-етичні) методи – це звернення держави до гідності, честі і совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т.п.). Вони включають заходи щодо роз’яснення і популяризації цілей, змісту економічної політики, засоби морального заохочення. Ці методи спрямовані на формування і підтримку в людей певних переконань, духовних цінностей, моральної позиції, психологічних установок щодо діяльності держави. Ефективність морально-етичних методів залежить від організації пропагандистських акцій і ступеня довіри людей до держави.

 







Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.