ТЕМИ ТА ПОГОДИННИЙ РОЗКЛАД СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Вступ………………………………………………………………………………….4

1 Теми та погодинний розклад семінарських занять і самостійної роботи…………………………………………………………...................................6

2 Перелік семінарських занять……………………………………………………...7

3 Рекомендації щодо написання рефератів студентами........................................28

4 Питання до іспиту…………………………………………………………….......29

5 Критерії оцінювання знань студентів..………………………………………….31

Список літератури ……………………………………………………....................32

Навчальна дисципліна «Соціальні та політичні конфлікти» є новою в навчальних планах підготовки психологів. Вона базується на вивченні таких навчальних дисциплін, як соціальна психологія, соціологія, теорія масової комунікації, політична психологія.

У методичних вказівках відповідно до навчальної програми з дисципліни «Соціальні та політичні конфлікти» розкрито актуальні питання, пов’язані з такими масовими феноменами, як: соціальний конфлікт, політичний конфлікт, масові соціально-психологічні явища тощо. Систематизовано виклад загальних відомостей щодо їх ґенези, структури, динаміки, подаються найбільш поширені в соціально-психологічній, політичній науці теоретичні уявлення про означені феномени та супутні їм процеси. Також вивчення даної дисципліни полягає в засвоєнні студентами знань стосовно природи, причин і механізмів появи соціальних і політичних конфліктів; причин та особливостей розгортання (функціонування) конфліктів, поведінки людей, інших суб’єктів у соціальних і політичних конфліктах.

Опанування дисципліни передбачає застосування системного підходу до організації самостійної пізнавальної діяльності відповідно до вимог державного стандарту освіти та сучасної парадигми навчання.

Використання даних методичних рекомендацій сприятиме досягненню студентами таких результатів: набуття знань щодо теоретичних основ соціально-політичної конфліктології, які передбачені робочою програмою; вироблення вмінь застосовувати теоретичний матеріал для виконання завдань за темами шляхом вияву самостійності та творчої ініціативи.

Методичні матеріали містять завдання для семінарських занять з курсу «Соціальні та політичні конфлікти», які відповідно до програми вивчення навчальної дисципліни передбачають самостійне опрацювання тем і термінів з кожної теми, підготовку відповідей на контрольні питання та завдання.

Мета семінарських занять – закріплення теоретичних знань студентів у рамках змісту тем, для яких заплановане самостійне опрацювання.

Семінарські заняття розвивають уміння застосовувати здобуті знання при аналізі специфіки виникнення та розвитку політичних і етнополітичних конфліктів, застосовувати на практиці теоретичні знання з урегулювання конфліктів, розробляти прийоми посередницького втручання в конфлікти.

Питання для самоконтролю передбачають активізацію у студентів знань із попередніх тем курсу.

Знання та вміння слухачів оцінюються за допомогою:

– презентації на семінарському занятті (кожному студенту відведено 15 хвилин на презентацію та 5 – на запитання), критеріями оцінювання є: зміст, спосіб подачі матеріалу, оригінальність та інноваційність методів аналізу процесів, що розглядаються;

– написання реферату (критеріями оцінювання є: актуальність змісту, самостійність виконання, аналітичні здібності, ступінь і форма узагальнення матеріалу, глибина критичних зауважень, різноманітність та обґрунтованість пропозицій щодо вдосконалення визначеної соціальної програми);

ТЕМИ ТА ПОГОДИННИЙ РОЗКЛАД СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Змістовий модуль 1. Соціальна природа конфліктів

Мета: проаналізувати причини виникнення конфліктів і стадії їх розвитку відповідно до типів.

1. Поняття та функції соціального конфлікту.

2. Виникнення конфлікту та стадії його розвитку.

Тема. Моделі розвитку соціальних конфліктів

Мета: ознайомитись із основними видами вияву соціальних конфліктів.

1. Основні моделі розвитку соціальних конфліктів:

г) залучення до розв’язання конфлікту посередників (третьої сторони);

Змістовий модуль 2 Політичні конфлікти: розвиток і шляхи подолання

Тема. Політичні конфлікти та політичні кризи

Мета: з’ясувати природу та сутність політичного конфлікту, вивчити технології розв’язання політичних конфліктів.

1. Природа та сутність політичного конфлікту.

3. Технології розв’язання політичних конфліктів.

Основні поняття: політичний конфлікт, політична криза, медіатор, переговори.

Політичні конфлікти – це особливий вид суспільних відносин, котрі здійснюються стосовно політичної влади та її функціонування.

Найбільш істотна відмінність політичного конфлікту від інших соціальних полягає в тому, що задіяні в ньому суб’єкти (особи, групи, еліти, держави) протистоять одне одному з головного базового приводу – влади, її поділу чи оволодіння нею.

Дослідження в галузі функціональних можливостей конфліктів уперше були проведені Л. Козером і Р. Дарендорфом.

Так, Р. Дарендорф стверджував, що суспільство, народжуючи нерівність, породжує конфлікти, насамперед політичні. При цьому, наголошував він, предметом політичного конфлікту є життєві блага, точніше – їх нерівномірний розподіл.

Причиною політичних конфліктів є зіткнення ціннісних орієнтацій: ліві – праві, ліберали – консерватори, інтервенціоністи – ізоляціоністи й ін. Є підстави стверджувати, що розбіжності в цінностях – одна із основних причин і передумов політичного конфлікту. Коли ці розбіжності виходять за певні межі, виникає конфлікт, або навіть і криза.

Більшість авторів західної політичної науки виходять із того, що в кінцевому рахунку конфлікти визначаються свідомістю людей. Причинами, які викликають політичні конфлікти, називають розбіжність індивідуальних і суспільних цінностей, розлад між сподіваннями, практичними намірами та вчинками осіб, нерозуміння своїх дій стосовно один до одного, логічні помилки та семантичні труднощі в процесі комунікації, недостатність і неякісність інформації. У цьому плані соціально-політичні зіткнення трактуються як зіткнення «конфліктуючих свідомостей», а їх головні причини – недосконалість людської психіки, невідповідність між реальністю й уявленням про неї.

Джерело політичного конфлікту – в почуттях та емоціях, які псують взаємовідносини сторін, це у природі цих взаємовідносин (Л. Козер).

З точки зору зон і галузей конфлікти поділяють на зовнішньо- і внутрішньополітичні. Згідно з якісною характеристикою, що відображає ступінь радикалізації соціально-політичних змін, виділяють обмежені та радикальні конфлікти. Політичні конфлікти відрізняються один від одного ще за одним критерієм – на якому політичному підґрунті вони виникають і розгортаються:

– на вищому рівні організації влади чи регіональному або місцевому;

– у центрі політичної системи чи на периферії.

За часовими характеристиками вирізняють довготривалі та короткострокові конфлікти.

Політична криза – це переломний стан політичної системи суспільства, який полягає у поглибленні та загостренні конфліктів, які мають місце, у різкому посиленні політичного напруження та нестабільності.

Основою політичної кризи є зміни у співвідношенні сил в уряді або парламенті навколо балансу інтересів. Криза може відображати відповідну дезорганізацію, дестабілізацію політичної системи, та виявляти нове співвідношення сил, інтересів. Розв’язання кризи буде означати не що інше, як початок нового етапу суспільного розвитку. Внутрішньополітичні кризи можливо вибудувати за ступенем їх глибини та безпеки для суспільної стабільності: урядова криза, парламентська та конституційна кризи. Особливою формою політичних криз є революція, контрреволюція, повстання, путч, війна тощо.

Для розв’язання конфлікту, як правило, доводиться прикладати більш чи менш значні зусилля. Було б безнадійною справою сподіватися на «самовирі-шення» конфлікту. Можна намагатися його не помічати, ігнорувати, у кращому випадку пояснювати. Але, якщо він буде розв’язуватися стихійно, то буде загострюватися, виявлятися більш агресивно та може зруйнувати політичну систему.

Для урегулювання та завершення конфлікту необхідно:

– встановити точну діагностику протиборства, включаючи з’ясування його мотивів, причин;

– прогнозувати хід і наслідки конфлікту. Головне – змусити сторони усвідомити необхідність виробити спільне рішення виходу із ситуації. Чим чіткіше визначено предмет непорозумінь і наслідків, тим більше шансів на ефективність вирішення.

Можливі два варіанти розв’язання конфлікту:

– розв’язання самими учасниками конфліктуючих сторін. Переговори дозволяють дійти згоди, коли відкривають шлях до співробітництва між протилежними сторонами. Цей метод використовувався з часу виникнення конфліктів узагалі, тобто з виникненням людського суспільства. Однією з найважливіших вимог під час проведення переговорів є відмова від позиційних торгів. Коли сторони стоять твердо на позиціях, не вдаючись до інтересів один одного, згоди, звичайно, не досягають. Щоб дійти розумного вирішення, необхідно примирити інтереси, а не позиції. Основна проблема переговорів полягає не в конфліктних позиціях, а в конфліктах між потребами, бажаннями, турботами та побоюваннями кожної із сторін, а такі потреби та бажання і є інтересами;

– зближення позицій та інтересів протилежних сторін через посередника – медіатора (лат. «mediatio» – посередництво, посередництво у суперечці третьої сторони, третьої держави, що не бере участі у суперечці). Завдання медіатора – запропонувати сторонам готове рішення, яке сторони готові та повинні виконувати, домовитись, дійти згоди.

Медіація не є чимось відмінним від переговорів, це лише особливий вид переговорного процесу. Однією з форм вирішення політичних конфліктів є референдуми із правовими наслідками – наприклад, прийняття конституції, визначення статусу території й ін. Другою формою є вибори. У ролі арбітра як у першому, так і в другому випадках виступають самі громадяни.

1. Підготуйте реферат на одну з наступних тем:

б) «Прогнозування та діагностика політичних конфліктів»;

в) «Внутрішньополітична криза: стани виникнення та прояви».

2. Наведіть приклад парламентської, конституційної кризи.

3. Проаналізуйте політичне становище в Україні.

4. Дайте характеристику політичним засобам подолання конфліктів.

5. Проаналізуйте тенденції трансформації конфліктів.

6. Проаналізуйте основні типи конфліктів в Україні.

2. Які причини породжують політичні конфлікти та сприяють їх розв’язанню?

3. Які основні функції політичного конфлікту?

Мета: дати визначення міжнародного конфлікту, з’ясувати механізм його утворення й управління.

3. Методи врегулювання міжнародних конфліктів.

Основні поняття: міжнародний конфлікт, суб’єкт міжнародного конфлікту, міжнародна криза, міждержавний конфлікт, національна війна.

Міжнародний конфлікт – це зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації цілей та інтересів в умовах протидії.

Суб’єктами міжнародного конфлікту можуть бути держави, міждержавні об’єднання, міжнародні організації, організаційно оформлені суспільно-політичні сили всередині держави або на міжнародній арені.

Міжнародна криза – це конфліктна ситуація, за якої:

– зачіпаються життєво важливі цілі діючих суб’єктів міжнародної політики;

– для прийняття рішення суб’єкти мають украй обмежений час;

– події зазвичай розвиваються непередбачуване;

– ситуація, однак, не переростає у збройний конфлікт.

У міжнародних конфліктах основними суб’єктами є переважно держави. Виходячи з цього виділяють:

– національно-визвольні війни (одна зі сторін – держава), антиколоніальні, війни народів, проти расизму, проти урядів;

– внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти (держава – помічник однієї зі сторін на території іншої держави).

Існує декілька типологій міжнародних конфліктів:

– залежно від кількості учасників – двосторонні і багатосторонні;

– за географією охоплення – регіональні і глобальні;

– за часом перебігу – короткострокові і тривалі;

– за рівнем прояву ворожості – збройні і без застосування зброї й ін.

Серед особливостей міжнародних конфліктів слід відзначити їх подвійний характер. Навіть за умов найжорстокішого збройного конфлікту існують елементи співробітництва (наприклад, обмін військовополоненими). Міжнародні конфлікти є ситуацією зі змішаними інтересами, у яких інтереси сторін водночас і збігаються, і різняться.

– конфлікт через політичне панування; територіальний конфлікт;

Міждержавний конфлікт часто реалізується у формі війни. Необхідно проводити чітку межу між війною і державним конфліктом.

Військові конфлікти менш масштабні. Цілі – обмежені. Причини – спірні питання. Причина війни – глибинні економічні й ідеологічні суперечності між державами. Війни більш масштабні. Війна – стан усього суспільства, що бере участь у ній, військовий конфлікт – стан соціальної групи. Війна частково змінює подальший розвиток держави, військовий конфлікт може призвести лише до незначних змін.

Урегулювання, у тому числі усунення конфлікту, може відбуватися із застосуванням таких традиційних методів:

– інших або змішаних, зі складною структурою.

Перевага зазвичай надається застосуванню мирного способу врегулювання конфліктів. Під час мирного розв’язання відсутнє застосування примусу в будь-якій формі.

Розв’язання конфліктів, особливо між державами, у силовий спосіб не дозволено. Силовий метод полягає у тому, що більш сильна держава примушує слабку сторону конфлікту прийняти свою позицію зі спірного питання. У разі зміни співвідношення сил на міжнародній арені нерозв’язаний конфлікт з латентної фази переходить у реальну та породжує нові конфлікти.

До інших способів розв’язання (урегулювання) конфліктів учені відносять засоби, у яких силу безпосередньо не застосовують, але використовують для залякування супротивника. Трапляються випадки, коли одночасно використовують і мирні, і насильницькі засоби розв’язання спору:

1) змішані, без застосування сили – наприклад, приведення збройних сил у бойову готовність, переміщення їх до кордону з державою та ведення одночасно з цим переговорів;

2) тиск без використання збройних сил – застосування економічних санкцій;

3) мілітаризовані акції без застосування сили – маневри, переміщення військ, за допомогою письмових чи усних заяв повноважних представників держави про можливе застосування сили у разі невиконання вимог;

4) змішані акції, що включають застосування сили – розгортання активних військових дій та одночасне застосування економічних санкцій.

За загальним визнанням учених і політиків, найбільш оптимальним та ефективним засобом урегулювання міжнародних конфліктів за обсягом витрачених ресурсів і стійкістю позитивного результату є мирні засоби.

У XXI ст. у зовнішній політиці має закріпитися прагматичний підхід у дусі дипломатії згоди, закріплення в міжнародних відносинах принципу безпеки для всіх. Побудовані на такій основі міжнародні зв’язки спроможні запобігти новій «холодній війні», відчутно оздоровити обстановку у світі.

1. Що ви розумієте під поняттям «національні інтереси»?

2. Чому наші сусіди – країни Центрально-Східної Європи – мають значні переваги над Україною у реформуванні суспільства?

3. Чи може бути розвинутою державою Україна, якщо вона надасть перевагу інтеграції лише в якомусь одному напрямі (східному, західному тощо)?

4. Яким документом Україну вперше внесено в міжнародні відносини як повноцінного та рівноправного суб’єкта?

5. Які ознаки, на вашу думку, визначають міжнародну суб’єктність України як суверенної держави?

6. Назвіть головні напрями української зовнішньої політики.

1. Які причини спричиняють виникнення суперечностей у міжнародних відносинах?

2. Назвіть найважливіші виміри сили суб’єкта міжнародних відносин.

3. Назвіть джерела суперечностей сучасних міжнародних конфліктів.

4. Чому на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин військова сила не є істотним параметром вимірювання сили?

4. Шляхи врегулювання етнополітичних конфліктів.

1. Особливості зародження соціальних конфліктів.

2. Сутність демократичного контролю над конфліктними ситуаціями, його процедури.

3. Внутрішньополітична криза, етапи її розвитку та вияв.

4. Способи виходу з кризового стану, їх специфіка.

5. Конфлікти в етнічному середовищі й їх особливості.

6. Проблема насильства та ненасильницької боротьби в суспільному житті.

7. Ненасильницькі засоби впливу та примусу в практиці світової політики.

8. Миротворча діяльність української держави.

9. Соціально-політичні конфлікти та модернізація.

10. Система «безконфліктної» внутрішньої модернізації.

2. Соціальна природа конфліктів очима політологів: історичний контекст.

4. Основні структурні елементи конфліктів та їх класифікація.

5. Особливості вияву суб’єктивних та об’єктивних чинників конфлікту.

7. Соціальний конфлікт: суть і специфічні ознаки.

8. Джерела соціальних конфліктів у суспільстві.

9. Класифікація та типи соціальних конфліктів.

10. Основні функції та концепції соціальних конфліктів.

11. Теорії соціальних конфліктів та їх відмінності.

12. Особливості та моделі розвитку соціальних конфліктів.

13. Політичний конфлікт: суть і специфічні ознаки.

14. Політичні конфлікти як засіб врегулювання соціальних відносин.

15. Джерела та суб’єкти політичних конфліктів.

16. Політичні конфлікти як засіб боротьби за владу.

18. Особливості розвитку та розв’язання політичних конфліктів.

19. Теоретичні основи «конфліктної моделі суспільства».

20. Суспільна злагода та конфліктогенні чинники сучасного суспільного розвитку.

21. Політичні конфлікти та політичні кризи під час демократичної трансформації політичної системи.

22. Шляхи виходу з політичної кризи як проблема політичної конфліктології.

23. Причини виникнення та характеристики інституційних конфліктів.

24. Особливості міждержавних політичних конфліктів: юридичний і політологічний аспекти.

25. Політичні передумови, генезис та сутність міжнаціональних конфліктів.

26. Проблема управління соціальними конфліктами.

27. Методики розв’язання політичних конфліктів на різних стадіях розвитку.

28. Війна як наслідок етнополітичного конфлікту.

30. Основні шляхи досягнення національної та соціальної злагоди в сучасному українському суспільстві.

31. Транснаціональні конфлікти в умовах глобалізації.

32. Фази та стратегії урегулювання етнонаціональних конфліктів.

33. Нормативні механізми попередження конфлікту.

36. Медіація як ефективна технологія вирішення конфліктів.

37. Маніпулятивні технології в переговорному процесі.

Основою для визначення оцінки з курсу «Соціальні та політичні конфлікти» є рівень засвоєння студентами матеріалу, передбаченого навчальною програмою.

1. Безпальча Р. Ф. Технологія попередження конфліктів / Р. Ф. Безпальча. – К.: Главник, 2007. – 128 с.

2. Берлач А. І. Конфліктологія / А. І. Берлач, В. В. Кондрюкова.– К.: Університет «Україна», 2007. – 204 с.

3. Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основами психології управління / Т. В. Дуткевич. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 456 с.

4. Кибанов А. Я. Конфликтология / А. Я. Кибанов, И. Е. Ворожейкин, Д. К. Захаров, В. Г. Коновалова. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 301с.

5. Кіржнер Л. О. Конфліктологія / Л. О. Кіржнер, М. В. Мартиненко, О. В. Мангольд. – Х.: ХНЕУ, 2007. – 144 с.

6. Козер Льюис. Функции социального конфликта / Льюис Козер; под ред. Л. Г. Ионина. – М.: Идея–Пресс: Дом интеллектуальной книги, 2000. – 208 с.

7. Козлов В. В. Управление конфликтом / В. В. Козлов, А. А. Козлова. – М.: Эксмо, 2006. – 222 с.

8. Ложкин Г. В. Практическая психология конфликта: учеб. пособие / Г. В. Ложкин, Н. И. Повякель. – Киев: МАУП, 2002. – 256 с.

9. Орлянський В. С. Конфліктологія: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 160 с.

10. Пирен М. І. Конфліктологія: підручник / М. І. Пирен. – К.: МАУП, 2003. – 360 с.

11. Примуш М. В. Конфліктологія: навчальний посібник / М. В. Примуш. – К.: Професіонал, 2006. – 288 с.

12. Рубин Д. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение / Д. Рубин, Д. Пруйт, СунгХе Ким. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – 352 с.

13. Скотт Дж Г. Способы разрешения конфликтов / Дж. Г. Скотт. – СПб.: ВИК, 1994. – 210 с.

Вступ………………………………………………………………………………….4

2 Перелік семінарських занять……………………………………………………...7

3 Рекомендації щодо написання рефератів студентами........................................28

4 Питання до іспиту…………………………………………………………….......29

5 Критерії оцінювання знань студентів..………………………………………….31

Список літератури ……………………………………………………....................32

Питання для самоконтролю передбачають активізацію у студентів знань із попередніх тем курсу.

Знання та вміння слухачів оцінюються за допомогою:

ТЕМИ ТА ПОГОДИННИЙ РОЗКЛАД СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: