Політична участь та політичне функціонування. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.

ПОЛІТИЧНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ – забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ – добровільна діяльність, завдяки якій члени суспільства беруть участь у виборі правителів і, прямо чи опосередковано, у формуванні державної політики.

Політична позиція – це індивідуальне явище, яке дозволяє зрозуміти мотиви індивідуальної політичної поведінки. Вона не піддається безпосередньому спостереженню. Спостерігати можна лише її зовнішні прояви, зокрема політичну поведінку та політичну діяльність особистості. Носіями політичної діяльності є перш за все політичні організації, об'єднання, а також особи, які отримали владні повноваження від населення в результаті обрання. Участь рядових громадян у політиці зводиться, як правило, до регулярної підтримки повноважень представницьких органів.

Політична позиція особи включає:

1) емоційне ставлення до політичних процесів і явищ;

2) переконання стосовно політичних норм і цінностей;

3) схильність до політичної діяльності відповідного напрямку.

Пасивність в політиці зумовлюється низьким рівнем соціального, інтелектуального, психологічного розвитку людини; діями влади по усуненню людей від участі в політиці; свідомою відмовою внаслідок негативного ставлення до політичної системи, розчаруванням людей у політиці як суспільній сфері, відмовою внаслідок відсутності зв’язку між реалізацією інтересів людини та будь-якою формою політичної участі. Та такі прояви відчуження як конформізм (пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків), соціальна апатія, абсентеїзм (ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах парламенту, президента, місцевих органів влади тощо)

Політична культура суспільства. Сутність, функції, структура.

Поняття «політична культура» уперше ввів у науку відомий мислитель епохи Просвітництва І. Г. Гердер

У світі політики політична культура займає особливе місце, адже без неї неможливі політичне й цивільне життя суспільства, політичні відносини в окремих державах і в усьому світовому співтоваристві. Від рівня й типу політичної культури багато в чому залежать також форми, способи й масштаби політичної участі й політичної поведінки особистостей, характер політичних дій.

Політична культура – один з найважливіших елементів політичної системи суспільства. Вона, віддзеркалюючи політичну компетентність громадян, громадсько-політичних діячів, чинить вкрай важливий вплив на формування й функціонування політичних інститутів. Політична культура – складне й багатогранне явище, що має тривалу історію, але й дотепер точаться дискусії навколо певних його аспектів. Поява терміну зобов’язана німецькому філософу-просвітителю І. Гердеру, який вперше ввів у науковий обіг у ХVIII ст. Концептуалізація ж політичної культури відбулася в 60-і рр. XX ст. американськими політологами Г. Алмондом, С. Вербою, Л. Паєм й ін. Існує два підходи щодо тлумачення політичної культури: 1) політична культура є сукупністю політичних позицій і орієнтацій учасників певної політичної системи; 2) політична культура визначається через політичну поведінку суб’єктів політики.

Абсолютизація обох поглядів страждає однобічністю, тому поєднання обох поглядів дає певний оптимум. Для більш ґрунтовного розуміння політичної культури слід розглянути її структуру, до якої входять передусім: політичні знання та досвід, політична свідомість і політична поведінка.

Елементи політичної свідомості: політичні знання (знання людей про політику, про політичну систему, про різні політичні ідеології, про процедури участі громадян у політичному процесі й т.п.), політичні цінності (етичні й нормативні судження про політичне життя, про політичні цілі, на реалізацію яких спрямована політична діяльність; це законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість й ін.), політичні переконання (формуються на основі знань і цінностей і виражаються в уявленнях людей про те, якою повинна бути політична система), політичні орієнтації й установки.

Функції політичної культури: 1) пізнавальна (формування у громадян необхідних суспільно-політичних знань, поглядів, переконань і політичної компетентності; 2) нормативно-ціннісна (формування й закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поводження; 3) інтегративна (досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей згоди в рамках існуючої політичної системи й обраного суспільством політичного ладу, стабілізуючи тим самим політичне життя й сприяючи підвищенню ефективності керування; 4) комунікативна (дозволяє встановити зв’язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління й накопичувати політичний досвід; 5) виховна (формує в громадян політичну свідомість і навички політичної діяльності, адекватні даній політичній системі.

Типологія політичних культур.

Класифікація політичної культури за типами дуже різноманітна. Серед інших найбільш широковідома типологія Г. Алмонда і С. Верби, які розрізняють три основних типи політичної культури: патріархальна, підданська та активістська (культура участі).

Патріархальний тип. Він притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен).

Підданський тип. Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспільстві).

Активістський тип. Він вирізняється чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

Крім того, американські автори виводять ще й громадянський тип політичної культури, характерний для країн зі стабільним демократичним режимом.

Можна також представити і типологію політичної культури Є. Баталова, який виокремлює два типи залежно від домінування таких механізмів впливу на усі сторони матеріального й духовного життя суспільства як ринок і держава. Їхнє функціонування й структура не можуть не знаходити свій прояв в політичній структурі суспільства. Тож автор визначає «ринкову» політичну культуру і «етатистську» (етатизм – від фр. etat – держава; засилля держави в економічному, соціальному, культурному житті суспільства, у науковій й ін. діяльності). Суттєве пізнавальне значення для усвідомлення сутності політичної культури має типологія згідно геополітичного розмежування світу на Захід і Схід, отже визначають західну і східну політичну культуру

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: