Геополітика, її категоріальний апарат та закони.

Джерелами ж геополітики є ідеї географічного детермінізму, цивілізаційні та воєнно-стратегічні концепції, які у підсумку й спричинили інтегральну якість нового наукового знання, «батьком» якого вважають Ф.Ратцеля. Термін же «геополітика» ввів у науковий обіг у 1899 р. Р.Челлен, який розробив засади геополітики – науки про державу як просторовий феномен та географічний організм, втілений у просторі.

Геополітика (грец. geо – земля і роlitika – політика) – наука про закономірності розподілу та перерозподілу сфер впливу та владного контролю різних держав та міждержавних об’єднань у багатомірному геополітичному просторі; з традиційної, дещо застарілої точки зору (класична Г.) є політологічною концепцією, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників (просторове розташування країни, клімат, розмір території, кількість населення, наявність природних ресурсів тощо).

Підходи до визначення геополітики надзвичайно різноманітні: від ототожнення її з мистецтвом управління загальносвітовим процесом, державою чи іншою спільнотою, через твердження, що геополітика є цілісною самостійною наукою, до визнання її світоглядною концепцією майбутнього.

На час становлення геополітики (к.ХІХ – поч. ХХст.) простір розглядали у двох форматах – морський та суходільний (континентальний), що обумовило заснування двох парадигм в традиційній геополітиці – телурократичної («влада Суші», від лат. tellūris «суша, земля, країна» і грец. κράτος «влада») та таласократичної («влада Моря», від грец. θάλασσα «море» і κράτος «влада»). Перша відстоювала тип цивілізації та державного устрою, що пов’язаний з колонізацією великого континентального простору, тому міць країни забезпечується шляхом її контролю над суходолом. Взірцевими телурократичними державами вважаються стародавні Спарта і Рим; до сучасної телурократії відносять, передусім, євразійські держави. Другий геополітичний напрям став апологією морської цивілізації та держави, яка внаслідок досить обмежених земельних ресурсів або особливого географічного положення, розвивається завдяки мореплавству, морської торгівлі та контролю над узбережжями. Типовими таласократіями є стародавні Афіни і Карфаген, наразі такими вважаються атлантистські держави. Однак у чистому вигляді не існує телурократичних та таласократичних держав, адже залежно від історичної кон’юнктури країна може змінювати свою цивілізаційну самоідентифікацію.

Телурократії властиві чітко визначені кордони, фіксований простір, ієрархічність, консерватизм, стабільність, що проявляється в осілості, стійких моральних і юридичних нормах, яким підпорядковується усе населення. Духовною основою суходільної цивілізації є колективізм. Зазвичай, в суходільних державах панує авторитарний, ідеократичний суспільний устрій. Таласократія ж є більш динамічною, прихильною до технічного прогресу, тут моральні і юридичні норми мають відносне значення. За своєю сутністю це демократія, торговельна цивілізація. Індивідуалізм – її вища суспільна цінність та духовне підґрунтя. Суспільству таласократії притаманний дух авантюризму, винахідливість та готовність жити в умовах ризику.

Тож, дві стихії – Земля і Вода – символізують два способи людської життєдіяльності та дві стратегії соціального розвитку. Така дихотомія розуміння світу визначила т. зв. закони геополітики:

· фундаментального дуалізму Суші та Моря, який виявляється у географічній будові планети і в історичній типології цивілізацій. Згідно із цим законом історія людства є протиборством між суходільною і морською цивілізаціями, між державами, які уособлюють їх. Це протистояння відбувається з перемінним успіхом однієї з них в конкретний історичний період. Найбільш масштабного вираження дія цього закону набула за часів холодної війни між США (морською державою) та СРСР (континентальною державою);

· синтезу Суші і Моря, який актуалізує одне з ключових понять геополітики – «берегова зона», або «Rimland» – прикордонна зона між морськими і континентальними державами, складний простір, оскільки в ньому потенційно закладена двоїстість – можливість бути фрагментом таласократії чи телурократії; облямовує Євразію і може мати вирішальне стратегічне значення для світового домінування;

· посилення фактору простору в людській історії (цей закон виводять російські науковці), що обумовлено прогресом техніки, удосконаленням суднобудівництва, озброєнь, суспільного розподілу праці, розвитком торгівлі, врешті-решт зміцненням позицій таласократії, але це не остаточна її перемога. Надалі історична динаміка може привести до формування більш складних просторових моделей світу, адже крім телурократії і таласократії, визначають ще й аерократію (влада у повітрі), ефірократію (влада у космосі), медіакратію (влада у медіапросторі) і т.ін., які самостійної геополітичної ролі не здобули, але їх значна участь у стратегуванні світоустрою не підлягає сумніву.

Закони геополітики були сформульовані ще в минулому столітті, втім карколомні зрушення в сьогоденній геополітичній системі, розширення кількості суб’єктів глобальних політичних процесів, ущільнення просторових комунікацій засвідчують, що класичні закони геополітики недостатньо спроможні виражати динамізм і суперечливість нинішніх геополітичних реалій. Тому не дивно, що на шпальтах сучасних наукових видань ця проблематика активно обговорюється, стимулюючи подальший науковий пошук в царині геополітичної теорії і практики.

Крім того, в ході розвитку геополітики як науки з'являються і специфічні геополітичні категорії. Тут в першу чергу слід назвати термін "геостратегія", під яким розуміють військові аспекти геополітичного аналізу. Геостратегічні дослідження включають аналіз сили і значення держав на міжнародній арені, можливості та перспективи їх територіальної політики.

Геостратегія може бути сухопутної, морської, повітряної і космічної.

Серед інших важливих геополітичних категорій слід назвати вісь світової політики, або Хартленд (англ. Heartland - "серце світу", "серединна земля"), - термін, введений англійським геополітиком Хелфорд Маккиндером (1861 - 1947) і отримав широке поширення в сучасних геополітичних дослідженнях. Він означає євразійський простір, Євразію як гігантську природну фортецю, непроникну для морських імперій, багату природними ресурсами і завдяки цьому виступає справжньою віссю, навколо якої обертається вся система геополітичних інтересів. Іншою категорією, розробленої Маккиндером, стало поняття Римленда (англ. Периферія - "дугова земля", від rim - дуга), або, інакше, берегової зони, що позначає берегові території Євразії, що тяжіють до морського типу існування.

Серед категорій, введених в останні десятиліття, перш за все слід назвати:

- однополярний світ - геополітична модель, що склалася після поразки СРСР у "холодній війні", згідно з якою єдиним домінуючим геополітичним центром є США;

- дисконтинуальный пояс - досить поширене поняття (вперше його використав американський політолог Стівен Коен), що означає розірвані берегові зони з неопредатенной, змінної орієнтацією, здатні обернутися як у бік атлантизму та євразійства;

- -"країна-ворота" (також вперше використана С. Козном) - невелика держава з вигідним географічним положенням на перетині геополітичних інтересів великих блоків, здатне відігравати роль посередника при досягненні балансу сил в регіоні.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: