Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Зародження козацтва. Устрій та військово- політичний організації Запорозької Січі





Зародження українського козацтва було зумовлене трьома головними взаємопов'язаними причинами: природним прагненням українців до волі, посиленням соціального та національно-релігійного гноблення, необхідністю захисту краю від татарських набігів.

Протягом XVI – XVIII ст. Запорозька Січ мала ознаки держави: вона контролювала величезну територію степової України, мала свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.

  • Запорозька Січ відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав. Замість феодального примусу, який ґрунтувався на закріпаченні й примусовій праці, у ній утвердилися принципи найманої праці. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим товариством.
  • Територія козацької держави називалася Землями Війська Запорозького або Вольностями Війська Запорозького й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміусу в Надазов`ї на сході. На півночі її межа пролягала по річках Орелі (на Лівобережжі) та верхів'ях Інгулу й Інгульця (На Правобережжі).

У військовому аспекті Січ та її військо поділялися на курені, які були базовою структурною одиницею адміністративно-політичного устрою Січі. Традиційно на Запорожжі налічувалося 38 куренів. Незмінними впродовж усього існування Січі залишались їхні назви, первісно отримані чи то від імені першого курінного отамана, чи від місця, звідки прийшли за Дніпрові пороги перші козаки - засновники куреня. Більшість із куренів мали назви українських міст, наприклад, Батуринський, Іркліївський, Канівський, Переяславський. У запорозьких козаків слово курінь вживалося у двох, але, водночас, тісно пов'язаних одне з одним значеннях: і як назва певної військово-політичної одиниці, що становила ядро Війська Запорозького, і як спеціальне помешкання для його проживання.

Як спеціальна військово-політична одиниця курінь гуртував запорожців, які мешкали на Січі, й тих, що були до нього приписані, але в мирний час вели своє господарство на зимівниках чи в городовій Україні. Кожного, хто прибув на Січ із бажанням стати козаком, записували до одного з куренів. Замість платні в одній з паланок козак отримував землю для господарювання або право на промисел і, залежно від форми або стадії ведення господарства, перебував на помешканні в бурдюзі, зимівнику, хуторі чи слободі. Частина козаків почережно виконувала обов'язки з прикордонної та гарнізонної служби.

На січневій раді обирали також суддю (розбирав судові справи, але остаточне рішення приймав тільки кошовий отаман), писаря (відав канцелярією і зв’язками Січі з сусідніми державами), обозного (командував артилерією), осавулів (відповідали за порядок і військову виучку козаків), гармаша (відав січовим арсеналом зброї і одночасно в’язницею), толмача (очолював розвідку козаків і був перекладачем) та іншу старшину
Символом влади гетьмана і кошового отамана була булава. Козацькі полковники мали перначі (шестопер) – ребристі булави менших розмірів, які носили за поясом. На круглої печатки, зробленої зі срібла, був зображений озброєний козак. Печаткою розпоряджався військовий суддя. Паланкові і курінні печатки були круглої і трикутної форми з зображеннями левів, оленів, коней, зірок, місяця, шабель, луків та ін. Хоругва переважно була малинового кольору з вишитими зображеннями гербів, святих, хрестів і т. П. Хоругва вручалася всьому війську, і носив її хорунжий. Бунчук вручався кошовому отаману або гетьману, але носив його бунчужний. Литаври – великі мідні казани, обтягнуті шкірою, служили для подачі різних сигналів.

2. Проаналізуйте суперечність великих європейських держав навколо українських земель у Першій світовій війні

Австро-Угорська імперія прагнула в ході війни зміцнити позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші населені українцями території, зокрема Волинь і Поділля. Це дозволило б їй посилити вплив на інші слов'янські народи імперії (поляків, чехів, словаків), претендувати на керівну роль у слов'янському світі. Зі свого боку, Німецька імперія добивалася розширення територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня - найбільш розвинутих в економічному відношенні. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком для розгрому Російської імперії. Крім того, південний схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. Німецьке командування надавало воєнним діям в Україні особливого значення, вважаючи її територію одним із найголовніших театрів світової війни.
У Німеччині не виключали створення на відвойованих від Росії територіях формально самостійної Української держави.

3 .Передумови утворення незалежності України,Акт проголошення незалежності України та його історичне значення

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України,, приймає Акт проголошення незалежності України

зазначалося в цьому Акті

— продовжувати традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

— здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Президентом України було обрано Л.Кравчука

-Утворення Співдружності незалежних держав (СНД)

-Історичне значення проголошення незалежності України |

-Суперечності в політичному і соціально-економічному розвитку України в умовах незалежності.

Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів.

Варіант 20

1. Боротьба українських козаків проти Туреччини і Кримського ханства П.Сагайдачного

Військовий діяч Петро Сагайдачний. Він подбав про посилення та збільшення козацького війська. Будучи талановитим воєнним організатором, П. Сагайдачний особливу увагу приділив забезпеченню козацького війська зброєю, насамперед рушницями, прагнув, щоб у кожного козака, у тому числі й піхотинця, був свій кінь.

Запорозькі флотилії козаків під проводом Сагайдачного ходили на Очаків, Перекоп, Трапезунд, Синоп. Козаки з гетьманом нападали на турецький флот, брали невільницькі ринки і визволяли із полону тисячі невільників.

Особливо Сагайдачний прославився у битві під Хотином у 1621 р, коли 40 тисяч козаків практично врятували від поразки армію Речі Посполитої і примусили відступити турків.

Протягом усієї Хотинської війни 1620-1621 pp. козаки відіграли головну роль у відбитті численних турецьких атак. Жодного разу ворогові не вдалося проникнути за вали Хотинської фортеці. Цілковитий розгром турецької армії змусив султана погодитися на переговори й укладення миру з Польщею. Могутня турецька армія зазнала повної поразки, а османський уряд-краху своїх загарбницьких планів щодо Польщі й України.

2. Труднощі та досягнення перших п’ятирічок (20-30 роки 20 століття)

П'ятирічки — централізовані державні перспективні плани, які були спрямовані на розвиток економіки, техніки, науки, освіти та культури в СРСР на 5 років

1925- на 14 партійному зїзді був проголошений курс індустріалізації за форсованими темпами

Перша п'ятирічка (1928-1933)

Друга п’ятирічка (1933-1938)

Труднощі:

-не вистачання фінансування індустріалізації

-не вистачало кваліфікованих робітників

-низький рівегь економічної освіти та досвіду

Наслідки

-насильницька колективізація (Колективізація – це примусова система заходів, яка спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські союзи)

-посилення диспропорцій між промисловістю й сільським господарством,між містами та селами

-перехід від непу до адміністративнох системи

-репресії(Шахтинський процес 1928)

Побудовано

-ДніпроГЕС

-Азовсталь

-Запоріжсталь

-Криворізьсталь

-Харківський тракторний завод

- краматорський машинобудівний завод

3. Основні напрями соціально-економічного розвитку україни на поч.21 століття

В економічному розвитку сучасної України мають місце як негативні, так і позитивні тенденції. Основними проблемами є реформування промисловості і сільського господарства, забезпечення стабільного зростання виробництва, створення надійної системи соціального захисту, інтеграція в європейське і світове співтовариство.

Нинішні позитивні тенденції в розвитку економіки держави пов'язують з припиненням падіння промислового виробництва. Стабілізація відбувається в основному за рахунок експорт орієнтованих та базових галузей.

2000 р. став переломним, коли в економіці стали спостерігатися тенденції до стійкого зростання.

Єдиними вагомим досягненням економіки України до початку XXI ст. стала певна стабілізація грошової одиниці — гривні і створення приватного сектору економіки.

Дещо уповільнилися темпи падіння валової продукції сільського господарства. Але це відбувається лише за рахунок рослинництва, бо тваринництво переживає значний спад. У 2001 р. був зібраний непоганий урожай. Важливим чинником виходу сільського господарства з кризи стало прийняття нового Земельного кодексу, який закріпив право приватної власності на землю, що в свою чергу прискорило земельну реформу.

Україна здійснює зовнішньоторговельні операції з більшістю країн світу. До останнього часу зберігалась стійка тенденція скорочення обсягів торгівлі з країнами колишнього СРСР і нарощування торговельних зв'язків з іншими державами.

Найбільші торгівельні партнери — Європейський Союз та Російська Федерація. Вироби з Китаю, Туреччини ("човникова" торгівля) теж є помітними на українському ринку.

Становище у соціальній сфері кілька років поспіль залишається напруженим. Хронічною була невиплата заробітної плати. Хоча в цій сфері відбулися вагомі зрушення. Перед працівниками бюджетних організацій у 1999-2001 pp. були погашені заборгованості. Також погашені заборгованості і у виплаті пенсій. Найбільша заборгованість у вугільній промисловості, машинобудуванні, сільському господарстві. В той же час, починаючи з 2000 p., починається зростання заробітної плати..

За роки незалежності стрімко зростало безробіття..

Наслідком соціальної кризи, невирішеності багатьох питань в економіці стало поширення страйкового руху та інших форм протесту. Тяжкої шкоди суспільству і особистості завдає злочинність.

Тривають негативні процеси у відтворенні населення. За кілька останніх років чисельність населення в Україні скоротилась з 52 млн. до 49 млн. чоловік. Від 5 до 7 млн. українців вимушені виїздити на роботи за кордон

2000 р. — початок економічного зростання в Україні

Варіант 21

1. Політичне і соціальне становище українських земель у складі Речі Посполитої Українські землі у складі Речі Посполитої були розподілені на 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське та Брацлавське.

З приєднанням до Польщі нових українських земель різко посилили на ці землі експансію польські феодали, до яких приєдналися й українські магнати Волині.(Експансія (поширення, розширення) — Одна з форм зовнішньої політики, спрямованої на розширення території країни))

Експансія на українські землі мала своїм наслідком утворення фільварків. Завдяки розширенню фільваркового господарства набагато зросла площа оброблюваних земель. Сільське господарство поширювалося на нові місцевості, зокрема, на Східне Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя, на Слобожанщину. Район найбільш розвиненого землеробства становили Белзьке, частково Руське воєводство, Холмська земля, Західне Поділля і Волинь. Тут домінувало трипілля, застосовувалося природне добриво. У степових районах панував переліг, а в Поліссі і Лівобережжі – вирубне землеробство.

спішно розвиваються промисли. Зокрема, на Поділлі, Галичині, Волині і Південній Київщині – рибальство, будуються рибні ставки, на Поліссі і в Карпатах успішно розвивається разом з бортництвом пасічне бджільництво, не втратило свого значення і мисливство.

Значну верству українського суспільства складало міщанство, яке було соціально неоднорідним і поділялося на міську аристократію (патриціат), бюргерство (заможне міщанство) – цехові майстри і торговці середньої категорії і безправну міську бідноту (плебс) – збіднілі майстри, підмайстри, учні, партачі тощо. Міська біднота була тією радикальною силою, яка активно виступала проти будь-якого гніту.

Таким чином, з переходом українських земель під владу Польщі, відбуваються зміни, як у політичному становищі, так і в соціально-економічному розвитку. Польща проводить колоніальну політику, посилюється експансія польських феодалів на українські землі. Зростає феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт. Відбуваються важливі процеси в соціальній сфері: остаточно сформувалися шляхетський і міщанський стани, православне духовенство втратило свої привілеї, переважна більшість селянства закріпачена і виникла нова специфічна верства – козацтва. Водночас активно розвивається економіка України: формується єдиний внутрішній ринок, збільшуються міста та містечка, з’являються перші мануфактури, українські землі перетворюються на основного постачальника зерна до країн Західної Європи. У південному регіоні розвивається фермерський тип господарства. В подальшому це призведе до зіткнення інтересів українського козацтва та польських феодалів.

 

2 .Доведіть нерівномірність розвитку капіталістичних відносин на українські землі у другій половині 19 століття

Розвиток промисловості й ринкових відносин у різних областях Австро-Угорщини проходив нерівномірно. Найбільшого промислового розвитку досягли Чехія й Австрія, а Галичина, Буковина, Закарпаття, а також Словаччина, Боснія і Герцеговина та деякі інші області відчутно відставали у своєму соціально-економічному розвитку.

Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття зберігали аграрний характер економіки, більшість населення була зайнята в сільському господарстві. Розвиток економіки на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої фабричної промисловості західних і центральних провінцій імперії.

Промисловість західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини в останній третинні XIX ст. майже цілком перебувала в руках іноземних капіталістів (німецьких, австрійських, канадських). Протягом 70-х - 80-х pp. XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості, головним чином нафтовидобувної, борошномельної, спиртогорілчаної, лісопереробної, лісопереробної галузей.Але в економічній структурі Австро-Угорщини західноукраїнським землям відводилася роль ринку збуту готових товарів і джерела надходження сировини та робочої сили до індустріально розвинутих провінцій. Західноукраїнська промисловість не могла витримати конкуренції дешевих товарів і почала занепадати. Імперський уряд фактично не вживав заходів для розвитку промисловості в Західній Україні. Західноукраїнським підприємцям не надавалися податкові пільги, якими користувалися у західних провінціях. Доступ західноукраїнським товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був фактично закритий. Водночас існували пільги для вивезення з краю сировини і напівфабрикатів.

Проголошена у 1848 p. селянська реформа, головним положенням якої було скасування кріпацтва, була здійснена в 50-х pp. Уряд зробив все, щоб втрати поміщиків були мінімальними і щоб вони отримали все необхідне для пристосування до нових умов господарювання.

Після реформи Західна Україна залишалася краєм - великим землевласникам. Незважаючи на великі залишки кріпацтва, сільське господарство Західної України у другій половині XIX ст. поступово розвивалося по-ринковому: у поміщицьких і багатих селянських господарствах працювали вільнонаймані робітники

3. Україна в загарбницьких планах нацистської Німеччини.Трагічні наслідки бойових дій на території України у 1941-1942рр

Головною метою зовнішньої політики Німеччини з приходом нацистів до влади стало метою здобуття нового життєвого простору для німців як народу вищої раси.

Особливо привабливою Україна з її сировиними і продовольчими запасами,коли власні ресурси Німечини були вичерпані

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина.

План "Барбаросса" передбачав " - блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному - на Ленінград, центральному - на Москву, південному - на Київ.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. 30 червня німці окупували Львів.

До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р.) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (30 жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р.)

5-6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ, розгромивши німців і відкинувши їх на захід на 100-250 км.

22 липня 1942 р. після захоплення м.Свердловська Ворошилоградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української PCP.

 

Вариант 22

1.Під владою Речі Посполитої українські землі перебували у складному становищі: занепад українських міст, сільське господарство розвивалося однобоко, привілеї шляхти зростали, життя селян погіршувалося, обмеження національних прав українців, утиски православ'я. Це привело до готовності українського народу до протистояння. Визвольна боротьба українського народу 1648-1686 рр. Причини: соціальне гноблення (кріпацтво, податки), національний та релігійний гніт. На початку протистояння метою було створення козацької автономії, а згодом - створення української незалежної держави. Привід: події на хуторі Суботів. Цілі: ліквідація польського панування, панщини, завоювання особистої свободи і права на землю селян, міщан та козаків. Характер: національно-визвольна боротьба. Воюючи сторони: українські козаки, шляхта, селяни (союзики - татари) з поляками.

2.Під час Другої світової війни на українських землях виникли сприятливі умови для активізації українського національно-визвольного руху, метою якого було створення на етнічних землях суверенної Української держави. Цей рух у 1930-их рр. очолила Організація українських націоналістів. У середині вересня внаслідок поразки польської армії на фронті та деморалізації суспільства виникли сприятливі умови для збройного повстання українських націоналістів. Активну участь в антипольських повстаннях, які охопили більшу частину Галичини та Волині, взяли близько 8 тис. повстанців. Бої та сутички повстанських бойових груп ОУН із польською поліцією та армійськими частинами виникали майже у кожному повіті Західної України. Однак це повстання не призвело навіть до короткотривалого проголошення самостійності. Вже 17 вересня 1939 р. розпочалась радянська окупація краю. Після окупації у 1939 р. Західної України більшовики розпочали арешти діячів політичних партій і громадських організацій. Єдиною організованою політичною силою, яка вистояла проти більшовицького терору, була ОУН. Провід ОУН, що перебував у Кракові, намагався не допустити встановлення сталінського тоталітарного режиму на Західній Україні. З 1939 по 1941 рік НКВС провів 5 спецоперацій проти ОУН, під час яких було заарештовано майже 5,4 тис. членів і симпатиків організації. Крайова екзекутива була двічі розгромлена, провідних діячів підпілля заарештовано. Відразу після першого арешту крайової екзекутиви в березні 1940 р. до Львова скерували досвідчених підпільників Д. Мирона і Л. Зацного, які сформували нову крайовий осередок на Західній Україні. Новий провід запровадив сувору конспірацію та розпочав підготовку до антирадянського повстання. З цією метою був створений спеціальний штаб. У вересні 1940 р. НКВС завдало чергового удару по українському підпіллю. Під час була розгромлена Львівська крайова екзекутива, Станіславський, Коломийський і Стрийський окружні проводи. Однак радянським спецслужбам не вдалось остаточно ліквідувати українське націоналістичне підпілля на території Західної України. Ті провідники, що уникнули арешту, незабаром відродили організацію, посилили конспірацію, припинили співпрацю з Юнацтвом ОУН і відсторонили від роботи всіх осіб, яких запідозрило НКВС. У листопаді 1940 р. чисельність ОУН у західних областях становила близько 7 тис. осіб. Окрім арештів для боротьби з підпіллям НКВС застосовував метод показових судів. Найвідомішим судовим процесом став "процес 59-ти" у Львові. Незважаючи на рішення суду розстріляти 42-ох молодих людей, підсудні не відмовились від своїх поглядів та переконань. Незважаючи на більшовицькі репресії 1939-1941 рр., організація змогла зберегти основне кадрове ядро для подальшої боротьби в нових умовах.

Варіант 23.

1.Занепад українських земель, ослаблення Києва, монголо-татари, відсутність митрополіта, без князя 80 років. Литва: 60-ті роки 14 в. - захоплення литовцями (Гедімінос, Ольгердт) Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини, Волині, Поділля, завдали поразки Золотій Орді, лояльне відношення до українського населення: литовці об'єднувались з місцевими боярськими родами, зберегали давньоруську культуру. Польща: 1320 р.- встановлення польської монархії, захоплення Галичини; причини захоплення: землі, торгівельні шляхти, поширення козацтва; протистояли галицькі бояри та литовці; 1366 р. - польська окупація Галичини та Волині; 1385р. - кревська унія (союз Польщі та Литви) - Литва пішла на союз через своє ослаблення, українські землі ввійшли до Польщі; наступ на все українське: на православ'я, мову, традиції, привілеї, офіційна мова - латина, почаок розповсюдження католицтва. Молдавське князівство: 1359 р. - Північна Буковина і Придунайські землі захоплені об'єднаним Молдавським господарством. Угорщина: захоплення Закарпаття угорськими феодалами.

2.У першій половині XIX ст. майже всі українські землі увійшли до складу Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії. Україна в складі Росії офіційно називалася "Малоросія", окремі її частини мали свої назви. Зокрема за Лівобережною Україною утвердилась назва Гетьманщина, а південна (степова) Україна отримала назву "Новороссия". Господарство України в досліджуваний період стало невід'ємною частиною економіки Росії. Перша половина XIX ст. і для Росії, і для України характеризується розпадом феодально-кріпосницького устрою і формуванням капіталістичних відносин.. У середині XIX ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза. В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру. На середину XIX ст. у поміщицьких володіннях вироблялося 90% товарного хліба. Поряд із виробництвом товарного хліба розширювались посівні площі під технічні культури, які користувались попитом з боку зростаючої промисловості. Найбільш характерним було вирощування конопель і тютюну в Полтавській та Чернігівській губерніях, льону — в Катеринославській та Херсонській, цукрових буряків - на Правобережжі та Лівобережжі. Отже, спостерігаємо певну спеціалізацію районів на виробництві тих чи інших культур. Вирощуванням їх займались у різному обсязі як поміщицькі маєтки, так і селянські господарства. Зрозуміло, що ступінь товаризації поміщицьких і селянських господарств був різним. Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягувалися й державні селяни. Внаслідок особистої свободи, сплати грошового оброку вони мали більше можливостей для підприємницької діяльності. Грошова рента, яка змінює натуральну, вже є свідченням певного ступеня розвитку торгівлі, промисловості, грошового обігу взагалі. Вона була важливим стимулятором товаризації господарства. Зростаюча роль грошей в соціально-економічному житті змушувала виробників перетворювати частину продуктів у товар, розширювати своє підприємство, шукати нові форми діяльності для задоволення зростаючих потреб у коштах. Пристосовуючись до умов товарного господарства, поміщики прагнули збільшувати виробництво хліба на продаж. Це відбувалося за рахунок скорочення надільної землі. Аналогічні процеси були сільськогосподарського виробництва спостерігалися у садівництві, городництві та тваринництві. Вони були яскравим проявом пристосування виробників до нових потреб внутрішнього ринку країни. Переважаючою формою експлуатації кріпосних селян була панщина. На Правобережжі, де одна шоста, а на Лівобережжі - третина поміщицьких селян не мали надільних земель. Офіційно панщина обмежувалась трьома днями на тиждень. Проте поміщики вдавалися до урочної системи, тобто давали селянину такі завдання, які не під силу було виконати за три дні. Щоб ширше використати працю малоземельних і безземельних селян, поміщики переводили їх до розряду дворових, на місячину. По суті, це була форма примусового найму селян. Панщина доповнювалася різноманітними натуральними і грошовими поборами. Надзвичайно тяжким її видом була праця на поміщицьких промислових підприємствах. Експлуатація кріпаків супроводжувалася повним соціальним безправ'ям. Свідченням нездатності кріпосного господарства до дальшого саморозвитку була низька продуктивність праці. Задавлений малоземеллям, злиденністю існування, селянин не мав стимулів для підвищення врожайності землі. Весь прибуток, який вдавалося отримати від господарства, у переважної більшості селян йшов у казну або ж поміщикові. Лише певній частині поміщицьких і селянських господарств, які тісніше були пов'язані з ринком, вдавалося запроваджувати більш досконалі знаряддя праці, поширювати кращі сорти сільськогосподарських культур, передову технологію обробітку ґрунту. Капіталістична організація сільського господарства успішніше здійснювалась на Півдні України. Наявність великих земельних площ, сприятливих умов для збуту сільськогосподарських продуктів, незначне поширення кріпосницьких відносин, використання вільнонайманої праці створювали умови для поступової заміни примітивної техніки машинною. Проте це були лише поодинокі зрушення, дальший розвиток яких гальмувався феодальною системою господарювання. Недостатню продуктивність праці переважна більшість поміщиків надолужувала посиленням експлуатації селян, що вкрай підривало їх господарства, і з рештою, всю систему, засновану на примусовій праці. Промисловість періоду розкладу феодально-кріпосницької системи була представлена розгалуженою мережею кустарних закладів (дрібні селянські промисли та ремесла в містах), вотчинними і капіталістичними мануфактурами, першими фабрично-заводськими підприємствами. Протягом першої половини XIX ст. йшло кількісне зростання промислових підприємств. Значну перевагу мала обробна промисловість, що було зумовлене сільськогосподарською спеціалізацією України в загальноросійському масштабі, але розвивалися й галузі з видобутку корисних копалин, засновувалися перші машинобудівні заводи, механічні та металообробні підприємства. Провідного значення у промисловості України набули дві галузі: харчова і обробка тваринницької сировини. До їх розвитку залучалися різні соціальні стани: поміщики, купці, заможні селяни та міщани. Засновником промислових закладів виступала також і казна. Монополію цукроварінні захопили поміщицькі капітали. Починаючи з 30-40-х років XIX ст. у промисловому розвитку відбуваються якісні зміни. Вони насамперед були пов'язані з початком технічного перевороту у промисловості, переростанням мануфактури в фабрично-заводське виробництво. Капіталістичні мануфактури і перші фабрики, що ґрунтувалися на вільнонайманій праці, починають витісняти посесійні, казенні та вотчинні. Переважно це були підприємства, засновані на купецькі капітали. Купці-підприємці виборюють позиції в обробній галузі, поступово проникають в скляну, паперову, металообробну, полотняну. В їхніх руках зосередилися підприємства по обробці тютюну і виготовленню канатів, значна частина вовномиєнь, олійниць, здійснюються перші спроби по оволодінню цукровою промисловістю. Занепад кріпосної мануфактури був значною мірою спричинений непродуктивністю праці підневільних селян. Переваги по використанню вільнонайманої робочої сили на купецьких, селянських та міщанських підприємствах були незаперечними. В деяких галузях промисловості продуктивність вільнонайманої праці була майже в чотири рази вищою за кріпосну. Це починали розуміти навіть поміщики. На час реформи 1861 р. капіталістичні підприємства одержали повну перемогу над поміщицькими. Отже, на кінець доби поміщицьке підприємство занепадає, і це з усією ясністю відображає кризу феодальної системи. Протягом останніх передреформних десятиліть виросла питома вага вільнонайманої праці у промисловості. Вже у 30-50-х роках у ряді галузей промисловості спостерігається використання удосконаленої техніки і технології виробництва. У текстильній промисловості, яка була дуже розвиненою у Росії, впроваджувалися нові моделі прядильних, ткацьких, шовкомотальних машин, у паперовій - машинне устаткування, в гірничозаводській - гаряче дуття. Відчутні зрушення відбулися в суконній та цукровій промисловості, зокрема в останній утверджується паровий спосіб виробництва замість менш продуктивного вогневого. Зростання потреби в машинах прискорили розвиток машинобудівної промисловості. До 1853 р. на Україні з'явилося до двох десятків механічних заводів. Машинобудування, для якого були потрібні метали, спричинило розвиток металургійної промисловості. чавунно-ливарні та залізоробні підприємства на Чернігівщині, Луганщині, Київщині, Одещині. розпочадося видобуток вугілля. До 1860 р. на Донбасі. За кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в країні. Таким чином, із заснуванням базових галузей промисловості - машинобудівної, металургійної і вугільної - закладалися основи майбутнього індустріального розвитку. Важливим кроком на цьому шляху було запровадження машин і парових двигунів, що дало могутній поштовх зростанню продуктивності праці. Особливо помітним був прогрес у промисловості Півдня України, де торговельна буржуазія, маючи достатні кошти, займала сильні позиції в економіці. Одночасно з мануфактурним та фабрично-заводським виробництвом продовжувала діяти значна кількість ремісничих закладів, що зосереджувались у містах і містечках. Протягом першої половини XIX ст. ремісники витіснялися більш крупними формами виробництва, але продовжували зберігати провідне місце в ряді галузей — кравецькій, шевській, ткацькій, фарбувальній тощо. Збут і купівля товарів здійснювались через мережу ярмарків, торгів та базарів. За умови відсутності постійних шляхів сполучення, при наявності примітивних транспортних засобів, ярмарки відігравали виняткову роль в економічному зв'язку різних районів країни. Це, зокрема, Нижньоновгородський, Корінний (під Курськом), Ірбітський (Сибір), три Харківських ярмарки, Іллінський (у Ромнах, а з 1852 р. у Полтаві), Введенський (Суми), Масляний (Ромни) і т. д. В 1842 р. відмінені закони, за якими промисловцям заборонялось займатись роздрібною торгівлею. Помітну роль в торговому обороті займали Франція і Німеччина. Західні країни купували в Росії хліб, сільськогосподарську сировину, а сюди відправляли машини, бавовну-сирець, фарби і таке інше. Але якщо для західних країн Росія була споживачем сировини і напівфабрикатів, то у відносинах з країнами Сходу, і перш за все Середньої Азії, Росія виступала як експортер промислової продукції, в основному тканин і продукції металообробної промисловості. Зовнішня торгівля України здійснювалася через чорноморсько-азовські порти. Основною статтею експорту були товари сільськогосподарського виробництва, зокрема пшениця, яка становила загальної кількості продуктів, що експортувалися. Таким шляхом відбувалося формування торгово-промислового прошарку буржуазії. Політичне місце у промисловому розвитку України посідали російські купецькі капітали; з'являються в цей час і перші капіталісти - іноземці. Майнове розшарування, яке спостерігалося у XVIII ст., в період дальшого розвитку товарно-грошових відносин поглиблюється, набуваючи класової диференціації. Серед селянства виділяються: заможна верхівка - сільська і торгово-промислова буржуазія; середня група, яка була досить чисельною; малоземельні та безземельні виробники, які складали армію найманої робочої сили.Так складалася українська буржуазія, що формувалася з середовища купецтва, капіталізованих поміщиків, міщан, заможних селян. Вона ставала все активнішою суспільною силою. На початку XIX ст. в містах України з'являється нова суспільна група. Сформувалася заможна верхівка, так звана сільська буржуазія. Основний обов'язок солдатів - військова служба. Хазяї забезпечували військові поселення засобами існування, а також виконували обов'язки військовослужбовців. Розвиток капіталістичних відносин вплинув і на становище державних селян. У 1837 -1841 рр. було проведено реформу управління ними. Реформа управління державними селянами дещо полегшила економічне становище селян: збільшилися їх земельні наділи, феодальні платежі - перш за все подушне обкладання - замінялися поземельним промисловим податком. Заборонялося в майбутньому віддавати державні землі в оренду.

3.Передумови: перемога у Сталінградській і Курській битвах. Фронти: Центральний, Воронезький, Степний, Південно-Західний, Південний. Чернігово-Прип'ятська операція, серпень-вересень 1943, центральний, Воронезький. Результати: Форсування Десни, 900 населених пунктів, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Сумська, частина Київської області. Донбаська операція - Південний і південно-західний фронти, вересень-жовтень. Результати: Визволення Донбасу, Запоріжжя. Київська операція - Воронезький фронт, 3-6 листопада. Результат: визволення Києва. Створення у 1944 р. 4х українських фронтів. 1 укр. фронт, середина січня 1944. Результати: Житомирська, Київська, Вінницька, Рівненська обл. Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська операція, 2 фронт, січень-лютий 1944. Результати: відкинули ворога від Дніпра, оточили німецьку групировку, Кіровоградська, Чернігівська. Рівненсько-Луцька операція - 1 укр фронт. Результат: Рівно, Луцьк, вийшли на оперативний простір. Весняний наступ на південь від Луцька до Дунаю - 1, 2, 3 укр фронти березень-квітень 1944. Результати: Визволення півдня України (Херсон, Миколаїв, Одеса) і частина ЗУ (частина Вінницької та Хмельницької областей). Кримська - 2, 3 укр фронт, квітень-травень 1944. Резльтат: Визволення Криму. Львівсько-Сандамирська - 1, 2 укр фронти липень-серпень 1944. Результати: визволення Тернопольської, Станіславської, Львівської обл, Львів - 27 серпня. Східно-Карпатська - 2 укр. фронти вересень-жовтень 1944. Результати: Визволення Карп







Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.