Едмунд Гуссерль «Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії»

36. Інтенціональне переживання. Переживання як таке

«...» Те, що переживання — це переживання чогось, наприклад, вигадка —
це вигадка кентавра, а сприйняття — сприйняття "реального" предмета, судження — судження про відповідний стан справ і т. ін. — усе це має стосунок не до переживання факту у світі, зокрема у фактичному психологічному взаємозв'язку, а має стосунок до чистої сутності, яка осягається за допомогою ідеації просто як ідея. До сутності переживання належить не лише те, що воно є свідомістю, а й те, що саме усвідомлюється, а також у якому визначеному чи невизначеному смислі воно є щось... Під переживаннями у найбільш широкому значенні слова ми розуміємо все і кожне, що тільки знаходиться у потоці переживання, отже, не самі інтенціональні переживання, актуальні й потенціальні cogitationes, узяті у всій їхній конкретизації, а й взагалі будь-які реальні моменти, які містяться у цьому потоці та його окремих частинах.

«...» У переживанні сприйняття ось цього аркуша білого паперу ми за допомогою належного руху наших очей отримуємо дане у відчутті "біле". Це біле є невід'ємним від сутності конкретного сприйняття — належить (йому) як реальна конкретна складова... постає носієм інтенціональності, однак само по собі воно не є свідомістю чого-небудь. Так само стосовно інших даних переживання, наприклад, стосовно так званих чуттєвих емоцій.

Не маючи наразі можливості глибше зануритися в описовий аналіз сутності чистих переживань, виокремимо деякі моменти, на які слід звернути увагу для наступного викладу. Якщо інтенціональне переживання актуальне, тобто здійснюється за способом cogito (осмислення), то в ньому суб'єкт
"спрямовує" себе на інтенціональний об'єкт. Від самого cogito є невід'ємним
іманентний йому "погляд-на" об'єкт, погляд, який, з іншого боку, випромінюється з "Я", так що неможливо заперечувати його існування. Такий погляд Я на що-небудь є, залежно від акту, чи то такий, що сприймає у сприйнятті, чи то такий, що вигадує у вигадці, чи то такий, що симпатизує тому, що подобається, чи то такий, що бажає у бажанні і т. ін. Отже, це означає, що це невід'ємне від сутності cogito... не є особливим актом і, почасти, не може бути змішаним ні зі сприйняттям (навіть у будь-якому широкому значенні), ні з іншими різновидами актів, які властиві сприйняттю. Необхідно звернути увагу на те, що інтенціональний об'єкт свідомості, — якщо взяти його як повний корелят останньої, — аж ніяк не є тим самим, що і схоплений (у сприйнятті) об'єкт... Якщо говорити про річ, то до неї ми можемо звернутися не інакше як через "схоплювання її", — і так до всіх інших "просто уявних" предметностей... Однак в акті оцінювання ми звертаємося до цінності, в акті радості — до радісного, в акті любові — до улюбленого, в діянні — до дії, і все це ми ніколи не схоплюємо. Інтенціональний об'єкт — цінне, радісне, улюблене, очікуване як таке, діяння як діяння — усе це перетворюються на схоплений предмет лише в особливому "опредметненому" повороті. Звернутися до чого-небудь в оцінюванні — у цьому і полягає схоплювання нього щось, проте не це щось, а цінне або цінність — ось що є тут повним інтенціональним корелятом акту оцінювання. Звідси, "звертатися до чого-небудь в оцінюванні" ще не означає "отримати цінність як предмет" у тому особливому смислі схоплювання, в якому ми повинні отримати предмет, для того, щоб робити предикативні висловлювання про нього; і так само щодо всіх логічних актів, які мають відношення до цінностей.

Отже, в усіх актах, подібних до оцінювання, ми маємо інтенціональний об'єкт у двоякому значенні: нам необхідно розрізняти просто "щось" і повний інтенціональний об'єкт і відповідно до цього подвійну інтенцію, як подвійну спрямованість-на. Якщо в акті оцінювання ми спрямовані на щось,
то це спрямування на щось є увагою до нього і схоплюванням його; при цьому ми спрямованні також і на цінність — проте на за способом схоплювання. Модус "актуальність" притаманний не лише сприйняттю чогось, а й оцінюванню його. Однак до цього ми маємо негайно додати, що лише в простих актах оцінювання ситуація є настільки простою. Загалом акти душевного ладу та волі фундуються вищою мірою, і відповідно множиться інтенціональна об'єктивність... У кожному акті панує один із модусів уваги. Однак, якщо така не зводиться до простого споглядання чого-небудь, якщо в такій свідомості фундується ще інше, яке "виражає своє ставлення" до цього щось свідомості, це щось та повний інтенціональний об'єкт (наприклад "щось" і "цінність"), так само як і увага та володіння в духовному погляді, розходяться між собою «...»

39. Свідомість та природна дійсність. "Наївна" людина з її осягненням

Усі ці набуті нами сутнісні характеристики переживання і свідомості — необхідні попередні кроки до досягнення мети, яка постійно нас скеровує, а саме до осягнення сутності тієї "чистої свідомості", якою визначається феноменологічне поле... Індивідуальна свідомість двояко переплітається з природним світом — це свідомість якої-небудь людини або тварини і це... усвідомлення цього світу. Проте, що може тоді означати, внаслідок такого переплетення з реальним світом, те, що у свідомості — власна сутність, вона утворює з іншою свідомістю замкнений у собі, визначений виключно цими власними сутностями взаємозв'язок, взаємозв'язок потоку свідомості? Питання — оскільки свідомість ми можемо тлумачити в якому завгодно широкому значенні, який урешті-решт перекривається поняттям переживання смислу — торкається власної сутності потоку переживань і всіх його компонентів. Якою мірою спочатку матеріальний світ має бути принципово чимось однорідним, який виключено з власної сутності самих переживань? І якщо це так, то матеріальний світ є — відносно будь-якої свідомості та її власної сутності — "чужим", "інобуттям", то як може сплітатися з ним свідомість — з ним, отже, з усім чужим свідомості світом? Адже не важко переконатися, що матеріальний світ — не який-небудь випадковий шматок природного світу, а його фундаментальна структура, з якою сутнісно пов'язане будь-яке реальне буття. Чого йому не вистачає, так це душі — людей чи тварин, нове, що несуть із собою ці останні, — це насамперед їхні "переживання", які пов'язують їх, у міру свідомості з навколишнім їх світом... Для того щоб досягти тут ясності, звернемося до того крайнього джерела, яким живиться генеральна теза світу, яку я здійснюю у своїй природній установці, — саме вона уможливлює те, що я, в міру свідомості, набуваю, як існуючого переді мною, сущого тут світу речей, приписую собі у цьому світі тіло і можу вписувати себе у цей світ. Очевидно, це крайнє джерело — чуттєвий досвід. Проте для досягнення наших цілей досить розглянути чуттєве сприйняття, — серед усіх актів, які утворюють досвід, воно найкраще відіграє роль одвічного досвіду... Будь-якій свідомості, яка сприймає, притаманна та особливість, що вона є усвідомленням живої тілесної співприсутності індивідуального об'єкта, який у суто логічному сенсі є індивідом або логіко-категоріальною модифікацією такого. У нашому випадку — випадку чуттєвого сприйняття, точніше сприйняття речі, логічний індивід — це річ; і буде досить, якщо ми будемо оперувати сприйняттям речі як з прикладом усіх інших сприйнять (сприйняттям властивостей, процесів тощо).

Звичайне бадьоре життя нашого Я — це постійне актуальне чи неактуальне сприйняття. Постійний і світ речей, і в ньому наше тіло суть існуючі, у міру (їх) сприйняття. Як же виокремити і як може бути виокремлена звідси сама свідомість — сама свідомість як конкретне буття у собі, як — усвідомлене ним, те, що сприймається як те, що "напроти" свідомості, як "у собі і для себе"?

...Я постійно споглядаю ось цей стіл. Я ходжу навколо нього, весь час змінюючи своє місцезнаходження у просторі, — при цьому мені безперервне притаманне усвідомлення живої речовинної присутності тут ось цього одного і того самого стола, причому того самого, який залишається в самому собі незмінним. Однак сприйняття стола постійно змінюється, воно є безперервністю мінливих сприймань. Затулюю очі. Усі інші мої почуття ніяк не пов'язані зі столом. Тепер я його зовсім не сприймаю. Відкрию очі — і маю знову сприйняття стола. Те саме сприйняття? Будемо точними. Повторюючись, сприйняття ніколи, за жодних обставин не залишається, як індивідуальне, одним і тим самим. Лише стіл — той самий; як тотожний, він усвідомлюється синтетичною свідомістю, яка поєднує нове сприйняття з пригадуванням... Самосприйняття, будучи тим, чим воно є, перебуває у постійному потоці свідомості, є постійним потоком: безперервно "за раз" сприйняття відходить до свідомості, яка поєднується з ним ось тільки що минулого і разом із тим вже спалахує нове "тепер" і т. д. Як і сама сприйнята річ узагалі, як і все та будь-що, що йому належить — частини, сторони, моменти. — згідно з усюди однаковими засадами сприйняття необхідно є трансцендентними — не має значення, називаються вони первинними чи вторинними, якостями. Колір побаченої речі — це принципово нереальний момент усвідомлення кольору, — він являється. Однак допоки він являється, явище, яке підтверджує досвід, може і повинно безперервно змінюватися. Один і той самий колір являється у безперервному розмаїтті кольорових нюансів... Один і той самий образ (як один і той самий тілесно даний) безперервно являється все "новим і новим чином", у нових проекціях свого образу... У той час річ — це інтенціональна єдність: те, що усвідомлюється як тотожноєднне у безперервно упорядкованому протіканні багатоманітних сприйнять, що переходять одне в одне, — і цим останнім, багатоманітним сприйняттям постійно притаманний свій певний дескриптивний склад, який у міру сутності наданий такій єдності. Так, наприклад, до кожної фази сприйняття необхідно належить конкретне наповнення кольоровими нюансами, проекціями образу і т. ін. Останні відносять до "даних відчуття", до даних особливого регіону з певними родами, у межах кожного такого роду дані сходяться в конкретні єдності (синтези) переживання... поряд із тим такі дані...одухотворюються у кожній конкретній єдності сприйняття через "осягнення", отже, будучи одухотвореними, виконують "репрезентативну функцію", або разом із нею утворюють те, що ми називаємо "явищем" кольору, образу і т. ін. Усе це, сплітаючись також з іншими характеристиками, вичерпує реальний склад сприйняття — сприйняття яке є усвідомленням однієї й тієї самої речі... Необхідно весь час чітко бачити, що ті дані відчуття, які виконують функцію нюансування кольору, нюансування фактури, проектування образу і т. д. — функцію "репрезентування", найпринциповіше відрізняються від кольору як такого, фактури як такої, образу як такого, інакше кажучи — від будь-яких різновидів моментів речі. Нюанс — хоча йому терміново знаходиться ім'я — має відношення до принципово іншого роду, ніж нюансоване. Нюанс — це переживання. Переживання є можливим лише як іереймання чимось, а не як дещо просторове. А нюансоване принципово можливе лише як просторове (воно за своєю сутністю і є просторовим), однак воно не можливе як переживання...

42. Буття як свідомість та буття як реальність. Принципова відмінність способів споглядання

Підсумком здійснених нами міркувань стала трансцендентність речі у відношенні до її сприйняття, а надалі у відношенні до будь-якого її усвідомлення як такого — не просто в тому розумінні, що річ не можлива як реальна [285] складова свідомості, однак цей стан речей у цілому споглядається ейдетично: в абсолютно безумовній всезагальності, або необхідності, річ не може бути дана реально-іманентно у жодному сприйнятті, у жодній свідомості як такій. Таким чином, постає фундаментальна істотна відмінність між буттям як переживанням та буттям як річчю. Принципово до регіональної сутності "переживання" (особливо до регіональної специфікації cogitatio) належить те, що воно сприймається в іманентному сприйнятті, до сутності просторово-речового (буття), що воно не сприймається подібним чином... До речі як такої, до кожної реальності у справжньому сенсі... у сутності цілком "принципово" належить нездатність бути іманентно-сприйнятою, а тим самим бути взагалі отриманою у взаємозв'язку переживань. Отже річ сама по собі називається трансцендентною. Саме в цьому полягає принципова відмінність способів буття, яка взагалі існує у світі — відмінність між свідомістю та буттям.

До такої протилежності між іманентним та трансцендентним належить
надалі... принципова відмінність різновидів даності. Сприйняття іманентне та трансцендентне відрізняються взагалі не тим, що інтенціональний предмет перебуває тут як жива тілесна самість, в одному випадку реально іманентний сприйняттю, а в іншому ні, — вони відрізняються, скоріше, способами даності... Річ ми сприймаємо завдяки тому, що вона "нюансується" —"проектується" згідно з усіма своїми визначеннями, які лише "дійсно", по-справжньому "потрапляють" у сприйняття. Переживання ж не нюансується.
Те, що "наше" сприйняття речей не здатне досягати самих речей інакше,
ніж через проекції-нюанси таких, — це не випадкова забаганка речей і невипадкова обставина "нашої людської конституції". Навпаки, очевидно, у
цьому полягає сама сутність просторово-речового (буття), причому навіть у
найбільш широкому розумінні, яке охоплює всі "речі споглядання", — що
так влаштоване буття принципово може бути даним у сприйнятті лише завдяки нюансуванню; так само в самій сутності cogitationes, переживань як
таких, має відношення те, що вони взагалі виключають подібне. Для сущого
в регіоні цих останніх, інакше кажучи, взагалі не мають сенсу ні "явище",
ні "репрезентація" за допомогою нюансів-проекцій. Де просторове буття,
там немає сенсу говорити про бачення під різними кутами зору зі зміною
орієнтації, під різними кутами зору, які б тут надавалися у різних перспективах, згідно з різними проекціями та нюансами... Річ, що існує у просторі, яку ми споглядаємо, — це, за умови всієї її трансцендентності, сприйнята, дана в усій своїй живій тілесності. У жодному разі замість такої нам не дається певний образ або знак. Ні, не потрібно замість сприйняття підсовувати якусь свідомість знаків чи образів... У сприйнятті таке ще специфічно характеризується як "жива тілесність" — на противагу модифікованому характеру того, що лише "мріється", того, що лише "наочно уявляється" у пригадуванні чи вільній фантазії...

1) Що таке, за Гуссерлем «інтенціональне переживання»?

2) Як феноменологія розуміє поняття «свідомість»?

3) Яким чином Гуссерль пояснює категорію «буття»?

1. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Книга первая. – М.: Академический проект, 2009. – 489 с.

2. Гуссерль Э. Идея феноменологии: Пять лекций. – СПб.: ИЦ «Гуманитарная Академия», 2008. – 224 с.

3. Гуссерль Э. Избранные работы. / Сост. В.А. Куренной. – М.: ИД «Территория будущего», 2005. – 464 с.

4. Зотов А.Ф. Современная западная философия. – М.: Высш. шк., 2005. – 781 с.

5. История философии: Учебник для вузов / под. ред. В.В. Васильева, А.А. Кротова, Д.В. Бугая. – М.: Академический проект, 2005. – 680 с.

6. Хайдеггер М. Основные проблемы феноменологии. – М.: Высшая Религиозно-философская школа, 2001. – 257 с.

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: