Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Становлення світового господарства. Концепції Імперіалізму як відображення зовнішньополітичної політики країн Західної Європи.





Світове господарство як сукупність національних економік та їхніх господарських відносин (тобто міжнародних економічних відносин) склалося на початок ХХ ст. Історія його становлення невіддільна від історії промислової революції. Якщо до машинної стадії міжнародний поділ праці базувався на своїй природній основі (відмінності у природнокліматичних умовах країн, географічне положення, ресурси й енергія), то, починаючи з машинної стадії, центр ваги світогосподарських зв'язків став переміщатися із сфери обігу до сфери виробництва, і на перший план виходять процеси міжнародної спеціалізації та кооперування, структурний і технологічний фактори. В результаті нині важко знайти велику галузь національного господарства, яка б не залежала від міжнародних форм поділу праці.

Отже, світове господарство як економічна категорія виражає сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно розвинутих країн:

1) підприємницька проста кооперація: від зародження підприємництва у промисловості і до сер. XVI ст.;

2) мануфактурне виробництво: XVI - XVIII ст.;

3) велике машинне виробництво: XVIII - XX ст.;

У період промислового перевороту в економічно розвинутих країнах, починаючи з середини XVIII ст. та розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX - поч. XX ст.), історично завершується формування світового господарства.

Світове господарство кінця XIX — 20-х років XX ст. характеризувалося поєднанням ринкових відносин з позаекономічним примусом у взаємозв'язках між метрополіями і колоніальними та залежними країнами. Воно складалося з двох підсистем:

1) ринкового господарства індустріальне розвинутих країн, які утримували монополію на кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробництва, новітні технології, тощо;

2) мало розвинутого ринкового та доринкового господарства колоніальних і залежних країн.

З 20-х і до кінця 80-х років розвиток світового господарства характеризується історичним протистоянням двох систем:

1) ринкової (капіталістичної);

2) командно-адміністративної (соціалістичної).

На рубежі XIX—XX ст. в економічній літературі для опису змін, що відбувалися, дедалі частіше почав вживатися термін «імперіалізм», переважно у значенні експансіоністської зовнішньо політичної діяльності капіталістичних держав. На початку століття з'являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства. Найпоширенішими підходами до аналізу імперіалізму були економічний та політичний.

Засновником економічної інтерпретації імперіалізму вважають англійського ліберального економіста Дж. А. Гобсона. У 1902 р. в праці «Імперіалізм» він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фінансові інтереси класу капіталістів, що є «керуючим імперського двигуна». Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, що не може бути реалізований у країні через малу місткість внутрішнього ринку, перешкоди, що виникають під час розподілу капіталу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризиків і загрози надвиробництва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за кордоном. Однак за межами своїх країн монополії стикаються з іншими конкурентами. Для усунення конкурентів з ринку фінансова олігархія використовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні авантюри і створюючи загрозу війни. Це був економічний стрижень імперіалізму, але без ризику, агресії, проявів расизму, націоналізму, па думку Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він вважав, що імперіалізм створює надто великі витрати для економічного розвитку, що в подальшому призводить до війни.

Дж. Гобсон був упевнений, що імперіалізм можна перемогти за допомогою суспільних реформ, які б обмежували доходи олігархічних кіл, які були безпосередньо пов'язані з імперіалістичною політикою; перерозподілу доходів у такий спосіб, щоб стимулювати споживання національної продукції широкими верствами населення.

Економічну інтерпретацію імперіалізму розвивали також Р. Гіль-фердинг («Фінансовий капітал»), В. І. Ленін («Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму»), Я. Ріссер, Г. Шульце-Геверніц та ін.

Прихильники неекономічного підходу до аналізу імперіалізму (лідери I Інтернаціоналу К. Каутський, Р. Люксембург, українсь­кий дослідник П. Мигулін та ін.) намагалися обґрунтувати тезу, згідно з якою імперіалізм не є прямим породженням капіталізму.

У такому висвітленні найвідомішою є праця Й. А. Шумпетера «Соціологія імперіалізму» (1919), в якій німецький учений з позицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа людини (а не суспільство) призводить до неминучості виникнення війни, й у цьому Й. Шумпетер бачив «нормальність» перебігу суспільних подій. По-перше, він вважав, що клас воїнів є традиційною структурою суспільства, яке віддає «воїнам» свої цінності та прагнення. По-друге, монополії є викривленням природи капіталізму і породженням успадкованої від феодального порядку системи протекціонізму й тарифів. По-третє, імперіалізм з'являється через наявність егоїзму фінансової олігархії.

Отже, імперіалізм, па його думку, не є нормальним розвитком капіталізму, а являє собою результат випадкового поєднання мілітаризму, монополії та фінансової олігархії. У разі усунення двох останніх шляхом проведення реформ і за умов вільної ринкової економіки капіталізм вийде на магістральний шлях свого розвитку.

 

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. поступово накопичуються й загострюються соціально-економічні суперечності між провідними країнами світу, що призводить до блокового протистояння між ними. Економічні й територіальні претензії країни-Суперниці намагалися розв'язати під час Першої світової війни, яку можна назвати першою кризою світової цивілізації.

Головною причиною розв'язання війни було прагнення монополій різних країн, і передусім Німеччини, здійснити розподіл економічний, територіальний) світових сфер впливу. «Світова політика» Німеччини була німецьким варіантом «загального» імперіалізму, сутність якої полягала в тому, щоб підняти німецьку імперію з рівня континентальної держави до рівня світової наддержави. Німецька «світова політика» мала за мету підрив британського світового панування, що повинно було звільнити колоніальні території «для середньоєвропейських держав, які прагнули розширення». Англо-французька коаліція шляхом воєнних дій намагалася припинити економічне зростання Німеччини, остаточно позбавити ЇЇ колоній, сировини та ринків збуту й тим самим повернути собі позиції лідерів у світі.

Проте хоч як це парадоксально, факт розв'язання світової війни свідчив про певний етап формування світового ринку. Світо-господарські зв'язки пронизували економіку багатьох країн. Розпочався процес взаємопроникнення, інтеграції. Насильницький розрив зв'язків у ході війни був зумовлений прагненням окремих держав перерозподілити сфери економічного впливу у світі, підкорити своїм національним інтересам економіку інших країн, котрі потрапили в колоніальну і напівколоніальну залежність до великих держав.







ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.