Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Облік основних виробничих фондів здійснюється в натуральній і вартісній (грошовій) формах.





Облік основних фондів у натуральному вираженні необхідний для:

– визначення технічного складу основних фондів;

– розрахунку виробничих потужностей;

– розроблення балансів обладнання і визначення ступеня його використання тощо.

Можна навести такі приклади натуральних одиниць основних фондів:

– наявні одиниці (шт.),

– одиниці потужності або продуктивності (м, кг, г, л, погонний м, м2, м3, байт тощо; за одиницю часу: с, хв., год., добу, місяць, рік);

– одиниці, що характеризують розмір основних фондів (габарити, вага, об'єм/обсяг);

– одиниці, що характеризують величину негативної роботи, пов'язаної з порушенням природного середовища (викиди шкідливих речовин в атмосферу, воду або ґрунт, кількість порушених земель тощо).

Облік основних фондів у вартісному (грошовому) вираженні називається оцінкою.

Грошова (вартісна) оцінка основних фондів необхідна для розв'язання таких завдань:

– формування єдиної критеріальної основи порівняння різних форм основних фондів;

– визначення їх загального обсягу, динамки і структури;

– оцінки розміру вартості, що переноситься на вартість готової продукції (амортизаційних відрахувань);

– визначення зміни розміру основних фондів в окремих галузях і підприємствах за певний період.

Використовуються такі види вартісної оцінки основних виробничих фондів.

1. Оцінка за первісною (початковою, фактичною) вартістю, тобто за фактичними витратами, що зазнало підприємство у зв'язку зі створенням (купівлею) основних виробничих фондів, їх доставкою і монтажем, у цінах того року, в якому ці витрати були зроблені. До первісної вартості необоротних активів входять такі витрати:

 

– суми (без непрямих податків), що сплачують постачальникам активів;

– суми, що сплачують підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;

– реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;

– суми ввізного мита;

– суми непрямих податків, сплачені у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів, які не відшкодовуються підприємству;

– витрати на страхування ризиків, пов'язаних з доставкою основних засобів;

– інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не входять до первісної вартості необоротних активів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Оцінка за відновною вартістю, тобто за вартістю відтворення основних виробничих фондів у сучасних умовах. Необхідність оцінки за відновною вартістю викликана тим, що у зв'язку з науково-технічним прогресом або інфляційними факторами ті самі види засобів праці (верстати, печі тощо), виготовлені в різні роки, мають різну вартісну оцінку. Це вимагає періодичного переоцінювання основних фондів.

За базу для визначення відновної вартості, як правило, використовують ринкові ціни на ті чи інші елементи основних фондів.

Цей вид оцінки враховує вплив таких основних груп факторів:

– морального зношення основних фондів;

– зміни масштабу діючої грошової одиниці (наприклад, унаслідок інфляції);

– кон'юнктурного коливання цін на основні фонди (наприклад, унаслідок ажіотажного попиту або митної політики, яка застосовується державою).

Відновна вартість використовується в таких ситуаціях:

– при купівлі/продажу раніше придбаних основних фондів;

– при оцінці реальної вартості основних фондів, яка визначається під час інвентаризації; це може знадобитися при зміні форм власності, ліквідації підприємства або визначенні заставної вартості.

Оцінка за залишковою вартістю, тобто за існуючою вартістю, що ще не перенесена на готову продукцію.

Цей вид оцінки використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань.

Залишкова вартість визначається як різниця між первісною (відновною) вартістю та сумою зносу, накопиченою за весь термін експлуатації об’єкта. Обчислюється залишкова вартість(Фз) за формулою:

 

Фз = Фп(в) – Сзн, (2.27)

де Фп – первісна (відновна) вартість основних фондів, грн.;

Сзн – сума накопиченого зносу (амортизації) об’єкта основних фондів, грн.

Залишкова вартість ще називається балансовою вартістю основних фондів.

Ліквідаційна вартість – вартість реалізації об'єкта після закінчення терміну його корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з його ліквідацією. Вона визначається за формулою

 

Фл = Фр – Зл, (2.28)

де Фл – ліквідаційна вартість;

Фр – ринкова ціна об'єкта;

Зл – витрати, пов'язані з ліквідацією об'єкта.

Амортизація основних фондів

Амортизація – це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію для накопичення коштів для повного їх відновлення (реновації).

Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних фондів.

З часом частка неусувного або повного зношення збільшується і призводить до неможливості подальшої експлуатації об’єкта основних фондів, в результаті настає момент його повного спрацювання. Єдиним шляхом відтворення споживчих властивостей такого об’єкта основних фондів є його заміна.

Підтримання та оновлення основних фондів пов’язані з різними формами їх відтворення.

Розрізняють просте та розширене відтворення основних фондів. Просте відтворення передбачає відновлення капіталу в незмінних розмірах, а розширене – у постійно зростаючих масштабах (підвищення обсягу і/або номенклатури виробів, випуск більш якісної продукції, тобто з вищою продуктивністю, новими властивостями чи функціями та ін.). Форми простого відтворення – заміна застарілих засобів праці на аналогічні та капітальний ремонт. Грошовим джерелом простого відтворення є амортизаційні відрахування.

Розширене відтворення основних фондів здійснюється шляхом реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих і будівництва нових підприємств та цехів. Усі роботи, пов'язані зі створенням основних фондів, називаються капітальним будівництвом.

Капітальне будівництво є особливою сферою матеріального виробництва, що поєднує будівельну індустрію, діяльність замовників, які створюють умови для інвестування, проектно-дослідні організації, наукові інститути. Ця сфера забезпечує впровадження в дію основних фондів і виробничих потужностей, а також окремих об'єктів будівництва.

Капітальне будівництво є головним джерелом розширеного відтворення основних фондів, а також сферою практичного здійснення капітальних, вкладень або інвестування.

У сучасних умовах інвестиції є найважливішим засобом забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці, поліпшення якісних показників діяльності на мікро- та макрорівнях. Чим більші обсяги і ефективність інвестицій, тим швидше відбувається відтворювальний процес.

До нового будівництва належить створення комплексу об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначень, яке здійснюється для створення нових виробничих потужностей. Після введення в експлуатацію нові підприємства перебуватимуть на самостійному балансі.

До розширення належить будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і збільшення потужностей існуючих окремих цехів і об'єктів на території діючих підприємств або майданчиках, що приєднані до них.

У період переходу до ринкової економіки, коли відбувається спад економіки і багато підприємств припиняє свою діяльність через нестачу коштів, перевага віддається реконструкції і технічному переозброєнню діючих підприємств.

Реконструкція діючих підприємств – це перебудова існуючих цехів і об'єктів, як правило, без розширення будівель і споруд основного призначення. Вона пов'язується з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу. Реконструкція здійснюється за комплексним проектом розвитку підприємства в цілому, її завдання – збільшити виробничі потужності, поліпшити якість і змінити номенклатуру продукції. При цьому чисельність працюючих звичайно не збільшується, проте поліпшуються умови їх праці і передбачаються заходи щодо охорони навколишнього середовища.

При реконструкції виробнича потужність підприємства збільшується насамперед унаслідок усунення диспропорцій у технологічних ланках; упроваджуються маловідходна і безвідходна технології, гнучкі виробництва; скорочується кількість робочих місць; підвищується продуктивність праці; знижуються матеріаломісткість виробництва і собівартість продукції; підвищується фондовіддача і поліпшуються інші техніко-економічні показники діючого підприємства.

Технічне переозброєння – комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та ділянок на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним. Сюди ж належать також заходи щодо удосконалення загальнозаводського господарства і допоміжних служб. Вони здійснюються за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт. Останні розробляються на основі єдиного комплексу заходів техніко-економічного переоснащення, як правило, без розширення виробничих площ.

Метою технічного переозброєння діючих підприємств є повна інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, зростання випуску продукції і поліпшення її якості завдяки продуктивності праці та поліпшення інших техніко-економічних показників роботи підприємства.

Амортизаційні відрахування є важливою частиною поточних витрат на виробництво продукції (вони вносяться у собівартість) і фінансових ресурсів народного господарства. Система амортизації відіграє важливу роль в економічному механізмі, виконуючи такі функції:

– формування фондів для повного відновлення основних фондів, що вибувають, після закінчення терміну їх придатності (забезпечення простого відтворення);

– накопичення коштів для розширеного відтворення;

– створення системи планово-фінансових нормативів, необхідних для планування відтворення основних фондів;

– створення системи госпрозрахункових нормативів, які використовуються у розрахунках собівартості, прибутку і рентабельності;

– створення фонду розвитку виробництва, науки і техніки;

– стимулювання більш швидкого відновлення основних фондів.

Якщо раніше амортизаційні відрахування складалися з двох частин (повне відновлення і капітальний ремонт), то тепер капітальний ремонт, як і інші види ремонту, здійснюється за рахунок поточних витрат виробництва. Відповідно до чинного законодавства у випадку, якщо витрати на ремонт перевищують 5% балансової вартості всіх основних фондів, то їх відносять на збільшення балансової вартості основних фондів.

Амортизація здійснюється на основі річних норм амортизаційних відрахувань. Під нормою амортизаційних відрахувань розуміють частку вартості основних фондів, що має бути перенесена на готову продукцію протягом року. Норми амортизації встановлюються державою у відсотках від вартості основних фондів.

Амортизація основних фондів є важливою складовою фінансової політики держави. Справа в тому, що амортизаційні відрахування входять до собівартості продукції, знижуючи прибуток, тобто оподатковувану частину виручки підприємства. Таким чином, підприємства, які успішно господарюють, зацікавлені в збільшенні норм амортизації. У цьому випадку знижується оподаткування тієї частини фінансових надходжень підприємства, що йде на технічне переозброєння підприємства. До того ж скорочується термін амортизації, тобто період, протягом якого підприємство може обновити свої засоби виробництва. Норма амор­тизації є своєрідним компромісом між державою і підприємством щодо податкових виплат.

Встановлюючи норми амортизації, держава змушена знаходити доцільний оптимум з урахуванням двох протилежних тенденцій:

– зниження норм підвищує можливості податкових надходжень у даний момент часу і зменшує їх у майбутньому, адже це погіршує умови для відновлення технічного потенціалу (засобів виробництва) підприємств, що неминуче призведе в майбутньому до зниження доходів підприємств і податкових надходжень відповідно;

– збільшення норм амортизації погіршує можливості збирання податків у даний момент і створює передумови для їх збільшення в майбутньому; підприємствам створюються умови для прискореного відновлення основних фондів і посилення їх технічного потенціалу, модернізації засобів виробництва.

Загалом говоримо про амортизаційні відрахування трьох видів:

– амортизаційні відрахування на основні виробничі фонди;

– амортизаційні відрахування на надані в операційну оренду основні фонди;

– витрати, пов’язані зі зношенням нематеріальних активів.

Згідно положень Податкового кодексу України[1] основні фонди підлягають розподілу за відповідними групами (табл. 2.7).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено базово і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

– очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

– фізичний та моральний знос, що передбачається;

– правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Таблиця 2.7

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимі строки їх амортизування

 

Групи Мінімально допустимі строки корисного використання, роки
група 1 – земельні ділянки -
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом    
група 3 – будівлі    
– споруди    
– передавальні пристрої    
група 4 – машини та обладнання з них:   електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень      
група 5 – транспортні засоби    
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)        
група 7 – тварини    
група 8 – багаторічні насадження    
група 9 – інші основні засоби    
група 10 – бібліотечні фонди   -
група 11 – малоцінні необоротні і матеріальні активи   -
група 12 – тимчасові і (нетитульні) споруди    
група 13 – природні ресурси   -
група 14 – інвентарна тара    
група 15 – предмети прокату    
група 16 – довгострокові і біологічні активи    

Таблиця 2.8

Класифікація груп нематеріальних активів і мінімально допустимі строки їх амортизування

Групи Строк дії права користування
група 1 – права користування природними ресурсами(право користування надрами,іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище) відповідно до правовстановлюючого документа
група 2 – права користування майном (право користування земельною ділянкою,крім права постійного користування земельною ділянкою,відповідно до закону,право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо)
група 3– права на комерційні позначення(права на торговельні марки(знаки для товарів і послуг),комерційні (фірмові) найменування тощо),крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті
група 4 – права на об'єкти промислової власності(право на винаходи,корисні моделі, промислові зразки,сорти рослин,породи тварин, компонування(топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці,в тому числі ноу-хау,захист від недобросовісної конкуренції тощо)крім тих,витрати на придбання яких визнаються роялті відповіднодо правовстановлюючогодокумента,але не менш як 5 років
група 5 – авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для ЕОМ, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми), організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 2 роки
група 6 – інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) відповідно до правовстановлюючого документа

 

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено базово.

Амортизація основних засобів триває до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.

 

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у %) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Амортизація об'єктів груп 9, 12, 14, 15 нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з наступного місяця після прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Кругообіг вартості основних фондів – це безперервний і послідовний рух вартості у сфері матеріального виробництва.

На першій стадії основні фонди як носії споживчої вартості у створенні продукції беруть участь повністю, а у формуванні її вартості частково, у міру того як основні фонди втрачають споживчі властивості.

Друга стадія – вартість основних фондів, яка через амортизаційні відрахування входить до собівартості новоствореної продукції, поступово повертається на підприємство в міру реалізації випущеної продукції. На підприємстві починає накопичуватися амортизаційний фонд для реновації основних фондів, тобто придбання нового обладнання в майбутньому замість зношеного.

Третя стадія – після повної амортизації купуються нові засоби виробництва і вилучаються старі.

Прямолінійна амортизація (амортизація рівними сумами за рік): вартість, що амортизується, списується рівномірно, виходячи з очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів. При цьому норма і сума амортизаційних відрахувань залишаються незмінними протягом періоду амортизації. Норма річних амортизаційних відрахувань (На) розраховується за формулою

Сб-Слік/Тн=На (2.29)

 

де Сб – балансова вартість основних фондів, грн.;

Слік – ліквідаційна вартість основних фондів, грн.;

Тн – нормативний термін використання основних фондів, років.

Сума річної амортизації (Ар) при використанніі цього методу буде однакова впродовж усього нормативного терміну і визначається за формулою

 

або, (2.30)

 

де Спер – первісна вартість основних фондів, грн

Дегресивна амортизація (амортизація зі зменшенням сум за рік): у перші роки використання об'єкта на витрати списуються більш вагомі суми, ніж у наступні роки. Розрізняють такі форми дегресивної амортизації: геометрично-дегресивний метод (зменшення залишкової вартості), арифметично-дегресивний (кумулятивний) метод, методи зменшуваного залишку, прискореного зменшення залишкової вартості й амортизація на основі ступеневих знижуваних ставок.

 

При геометрично-дегресивному методі амортизація розраховується за допомогою застосування твердої відсоткової ставки амортизації до останньої залишкової вартості об'єкта (амортизація на основі залишкової вартості). У даному випадку амортизаційні відрахування поступово зменшуються, повне списання вартості основних фондів не відбувається ніколи. Відрахування завжди менші від залишкової вартості (навіть вартості металобрухту).

Згідно з арифметично-дегресивним (кумулятивним) методом річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується як відношення кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, до суми кількості років його корисного використання. Для цього методу характерно, що величина річних відрахувань зменшується, і до кінця терміну використання відбувається повне списання вартості.

Метод зменшуваного залишку полягає в тому, що застосовується тверда норма амортизації, а база розрахунку амортизації прив'язується до балансової вартості, однак балансовою вартістю вважається не повна первісна вартість на початок звітного періоду, а залишкова вартість. Зокрема, елементи даного методу використовуються сьогодні в Україні.

У податковому обліку балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду визначається за формулою

 

Ба =Ба-1+Па-1-Вв-1-Аа-1, (2.31)

де Ба – балансова вартість груп на початок звітного періоду, грн.;

Ба-1 – балансова вартість груп на початок попереднього періоду, грн.;

Па-1 – сума витрат на придбання основних фондів, проведення капітального ремонту, реконструкцію й інші поліпшення основних фондів протягом попереднього періоду, грн.;

Ba-1 – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього періоду, грн.;

Аа-1 – сума амортизаційних відрахувань за попередній період, грн.

Амортизація окремого об'єкта основних фондів 1-ї групи здійснюється до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта належить до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Амортизація основних фондів груп 2,3,4 здійснюється до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Відповідно до методу прискореного зменшення залишкової вартості річна норма амортизації розраховується виходячи з терміну корисного використання об'єкта і подвоюється. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року і річної норми амортизації.

Поряд із вищезгаданими методами до дегресивної амортизації можна віднести метод на основі ступеневих ставок, що знижуються. Даний спосіб передбачає тверді амортизаційні ставки, що знижуються дегресивно при збільшенні терміну корисної служби об'єкта.

Прогресивна амортизація (амортизація в зростаючих сумах за рік): на початку використання об'єкта на витрати списується менша сума, ніж наприкінці терміну корисної служби. Нарахування амортизації здійснюється за аналогією до дегресивної амортизації, але зі зростанням регулярної суми амортизації.

Виробнича амортизація (амортизація залежно від виробітку і ступеня експлуатації об'єкта) – на відміну від розглянутих методів амортизації, пов'язаних із фактором часу, при застосуванні даного методу для вихідної величини розраховується квота амортизації, що залежить від продуктивності. Списання на основі цього методу перш за все наближається до фактичного технічного зменшення вартості об'єкта. Застосування цього методу економічно виправдане у випадку значних коливань у виробітку, а також у випадку можливості визначення обсягу виробітку за рік (рис. 2.5).

Запропоновані вище методи можна поділити на неприскорені і прискорені.







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.