Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Сталі та сплави для різального інструменту





В процесі експлуатації різальний інструмент, що працює в умовах тривалого контакту і тертя, повинен зберігати незмінними конфігурацію та властивості різальної кромки. Тому матеріал для виготовлення різального інструменту повинен мати високу твердість понад HRC 60-62 і зносостійкість, тобто здатність тривалий час зберігати різальні властивості кромки.

Механічна енергія, яка затрачується на процес обробки різанням, переходить у теплову. Тепло, що виділяється, нагріває різець, деталь, стружку і частково розсіюється. Тому основною вимогою до інструментальних матеріалів є висока теплостійкість, тобто здатність зберігати твердість і різальні властивості при тривалому нагріванні в процесі роботи. За теплостійкістю інструментальні сталі розділяють на три групи: не теплостійкі, напівтеплостійкі і теплостійкі.

При нагріванні до 200-300 ºС нетеплостійких сталей у процесі різання вуглець виділяється з мартенситу гартування і відбувається коагуляція карбідів цементитного типу. Це призводить до втрати твердості і зносостійкості інструменту. До нетеплостійких відносяться вуглецеві і низьколеговані сталі, що містять 3-4 % легуючих елементів. Напівтеплостійкими сталями є деякі леговані сталі, що містять понад 4 % Cr та інших карбідотвірних елементів і зберігають твердість до температури 400ºС − 9Х5ВФ. Теплостійкі сталі зберігають твердість і зносостійкість при нагріванні до температур дещо вище 600 ºС.

Вуглецеві і низьколеговані сталі мають порівняно низьку теплостійкість і невелику прогартовуваність, тому їх використовують для легких умов роботи при малих швидкостях різання. Швидкорізальні сталі, що мають вищу теплостійкість і прогартовуваність, застосовують для важких умов роботи. Ще більш високі швидкості різання допускають тверді сплави і керамічні матеріали. Із промислових матеріалів найвищу теплостійкість має нітрид бору − ельбор. Його використання дозволяє обробляти матеріали високої твердості, наприклад загартовану сталь, при великих швидкостях різання.



Різальний інструмент різного призначення виготовляють із різних сталей:

Різці і різцеві головки − Р18, Р12Ф3; довбальні, строгальні, відрізні − Р6М5, Р12, Р9.

Свердла: для обробки металів, твердістю до НВ 260 − Р6М5, Р6М3; для металів більшої твердості − Р12Ф3; для металів, що важко обробляються − Р12Ф3, Р12Ф4К5.

Фрези: різьбові − Р6М5, Р12, Р8М3, Р18; черв’ячні − Р6М5, Р12Ф3, Р12, Р8М3; те саме, для різання з підвищеною швидкістю − Р12Ф4К5, Р8М3К6С; для різання важкооброблюваних сплавів − Р12Ф4К5, Р8М3К6С, Р9М4К8Ф, Р12М3Ф2К8, Р6М5, Р12, Р8М3.

Протяжки діаметром до 100-80 мм − Р12, Р6М5, Р12Ф3, Р8М3, більше 100 мм − ХВСГ, Р6М5.

Мітчики: машинні − Р6М5, Р18; ручні − 11ХФ, У11А, У12А.

Плашки круглі: для нарізання м’яких металів − ХВГС; для нарізання твердих металів − Р6М5, Р8М3.

Розгортки: машинні − Р6М5, Р8М3, Р12Ф3, Р12; для важкогабаритних сплавів − Р8М3К6С; ручні − ХВСГ, Р6М5, Р8М3.

Зенкери: для обробки м’яких металів − Р6М5, Р12, Р8М3; для обробки твердих металів − Р8М3К6С, Р9М4К8Ф.

Пили: сегменти до круглих пил і консовочні полотна машинні і ручні − Р6М5; для оброби деревини − Х6ВФ, 9ХФ, У10А.

Напилки: для м’яких металів − Х, У13А; для твердих металів − Р6М5, Р8М3.

Стамески, долота, сокири для обробки деревини − 7ХФ, У7А.

Леговані сталі для різального інструменту

Низьколеговані сталі для різального інструменту 13Х6, 9ХС використовують для роботи при температурах не більше 200-250 ºС. Середньолеговані сталі типу 9Х5ВФ, 3Х4В3М3Ф2 мають більш високу теплостійкість 300-500 ºС.

Леговані інструментальні сталі мають вищу прогартовуваність і зносостійкість ніж прості вуглецеві сталі. Їх гартують у мастилі, що дозволяє зменшити деформацію інструменту. Він може мати більший переріз і більшу довжину.

Низьколегована сталь 13Х використовується для виготовлення інструменту діаметром до 15 мм у зв’язку з її недостатньою прогартовуваністю. Із цієї сталі виготовляють хірургічний і гравірувальний інструменти, леза бритв.

Сталі 9ХС, ХВГ, ХВГС використовують для виготовлення інструментів великого перерізу − свердл, розгорток, діаметром 60-80 мм. Сталь 9ХС схильна до зневуглецювання при нагріванні, а у відпаленому стані має підвищену твердість, що погіршує обробку різанням і тиском.

Термічна обробка легованих інструментальних сталей включає гартування від 830-870 ºС в мастилі, або ступеневе гартування і відпуск при температурі 200 ºС. Твердість після термообробки складає HRC 61-65.

Швидкорізальні сталі

Швидкорізальні сталі мають високу теплостійкість (червоностійкість), тобто здатність зберігати мартенситну структуру і відповідно високу твердість, міцність і зносостійкість при підвищених температурах, що виникають у ріжучому крайку при різанні з великими швидкостями. Мартенситна структура у цих сталях зберігається до температур 600-620 ºС, в зв’язку з чим використання їх дозволяє збільшити швидкість різання в 2-4 рази і збільшити стійкість інструменту в 10-30 разів порівняно з іншими інструментальними сталями, що не володіють теплостійкістю.

Найбільш поширеними у застосуванні є такі марки швидкорізальних сталей: Р18, Р9, Р6М5, Р6М3, Р12. Основними легуючими елементами, які забезпечують високу теплостійкість − вольфрам та молібден. Сильно підвищують теплостійкість до 645-650 ºС і твердість після термічної обробки (HRC 67-70) кобальт і ванадій.

Р18: 0,7-0,8 % C; 3,8-4,4 % Cr; 17,5-19 % W; 1,0-1,4 % V; 0,5-1,0 % Mo.

Р12: 0,8-0,9 % C; 3,1-3,6 % Cr; 12-13 % W; 1,5-1,9 % V; 1,0 % Mo.

Р6М3: 0,85-0,95 %C; 3,0-3,5 %Cr; 5,5-6,5 %W; 2,0-2,5 %V; 3,0-3,6 %Mo.

Р6М5: 0,8-0,88 % C; 3,8-4,4 % Cr; 5,5-6,5 %W; 1,7-2,1 %V; 5,0-5,5 %Mo.

Швидкорізальні сталі відносяться по структурі до ледебуритного класу. При затвердінні литої швидкорізальної сталі утворюється евтектика, яка нагадує ледебурит і розміщується по межах зерен. Кування або прокатування використовують для усунення сітки евтектики, подрібнення карбідів, що входять в її склад, і їх рівномірного розподілу в основній матриці.

Після обробки тиском для швидкорізальної сталі проводять ізотермічний відпал, що забезпечує зменшення твердості і полегшення механічної обробки. Сталь витримують при 740 ºС для повного перетворення аустеніту в ферито-цементитну суміш сорбіт або перліт (високолегований з карбідами Ме6С, Ме23С6, МеС, Ме3С).

Високу теплостійкість інструмент із швидкорізальних сталей набуває після гартування і багаторазового відпуску. При нагріванні під гартування необхідно забезпечити максимальне розчинення карбідів і отримання високолегованого аустеніту. Така структура збільшує прогартовуваність і дозволяє отримати після гартування мартенсит з високою теплостійкістю. Температура гартування складає для сталі Р18 − 1270-1290 ºС, Р9 − 1220-1240 ºС, Р6М5 − 1210-1230 ºС. Для уникнення тріщин і деформації інструменту за рахунок низької теплопровідності сталей застосовують ступеневий нагрів (450, 850, 127 ºС) під гартування в розплавлених солях, а гартування проводять у мастилі. Ізотермічна витримка при температурі нагріву під гартування повинна забезпечити розчинення у аустеніті певної частини карбідів − в межах можливої їх розчинності (30-60 %). Для зменшення деформації інструменту використовують ступеневе гартування у розплавах (500-630 ºС).

Після гартування структура швидкорізальної сталі складається з високолегованого мартенситу, що містить 0,3-0,4 % С, нерозчинених при нагріванні надлишкових карбідів і біля 30 % залишкового аустеніту. Залишковий аустеніт знижує твердість, різальні властивості сталі, погіршує її здатність до шліфування і його присутність у структурі є небажаною.

Після гартування проводиться відпуск, багаторазовий при температурі 550-570 ºС. При багаторазовому відпуску із залишкового аустеніту виділяються дисперсні карбіди, легованість аустеніту зменшується і він перетворюється в мартенсит. Окрім цього проходить дисперсійне твердіння в результаті часткового розпаду мартенситу і виділення дисперсних карбідів, головним чином Ме6С. Це супроводжується підвищенням твердості (вторинна твердість). В процесі однократного відпуску тільки частина залишкового аустеніту перетворюється в мартенсит. Для того, щоб весь залишковий аустеніт перетворився в мартенсит і пройшов відпуск нового утвореного мартенситу, застосовують багаторазовий, частіше трьохкратний відпуск. Такий відпуск підвищує міцність і знімає напруження, які утворилися в результаті гартування та перетворення залишкового аустеніту в мартенсит. Число відпусків може бути скорочено при обробці холодом після гартування, у результаті якої зменшується вміст залишкового аустеніту. Твердість після гартування HRC 62-63, а після відпуску вона збільшується до HRC 63-65.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.