Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Характеристика функціональних стилів





 

(Л-ХС дуже своєрідний, тому не знаходиться в одному ряду з іншими стилями)

 

Спільні риси книжкових стилів:

- монологічний характер

- попереднє обдумування мовлення (висловлення)

- вибір мовних засобів

- нормування мовлення.

Науковий стиль

Виникнення наукового стилю пов’язане з еволюцією різних областей наукових знань, різноманітних сфер діяльності людини. Спершу стиль наукового викладу був близький до стилю художньої розповіді. Так наукові праці Піфагора, Платона і Лукреція мали особливе емоційне сприйняття явищ. У Олександрійський період НС відділився від ХС, тоді, коли у грецькій мові почала створюватися наукова термінологія. Потім вона поповнилася за рахунок латини, що стала інтернаціональною науковою мовою європейського середньовіччя. У Росії наукова мова і стиль почали складатися у перші десятиліття XVІІ ст., коли почали створювати російську наукову термінологію. У ІІ пол. XVІІІ ст. завдяки Ломоносову і його вченим формування НС зробило крок вперед, але він сформувався у ІІ пол. XІX ст. ( в Україні - Шевченко, Грабовський, Леся Українка, І.Франко.)

 

виробночо-технічний

НС має ряд загальних рис, тобто говорять про специфіку стилю в цілому. Разом з цим цілком природно, що тексти з фізики, математики відрізняються від текстів з філології, історії, філософії – характером викладу.

Стиль наукових робіт визначається їх змістом і метою наукового повідомлення – точно і повно пояснити факти, показати причинно – наукові зв’язки між явищами тощо. Функція пізнавально – інформативна, доповнена функцією доказовості. На лексичному рівні: провідна ознака - термінологічність, тобто наявність термінологічної лексики і фразеології (баланс, ембарго, аналіз). Основний компонент – загальновживана лексика. Її риса – однозначність. Загальновживані слова набувають узагальненого значення. (Автор має на увазі не конкретний предмет, а клас предметів чи явищ).



Широко представлена літературно – книжна лексика, професіоналізми, абстрактна лексика (наука оперує поняттями. а не образами). На граматичному рівні (морфологічному) характерною особливістю є узагальнене, позачасове використання дієслівної категорії часу. Дієслово позначає дію і стан як постійні ознаки предметів. Час представлений теперішнім постійної дії, або абстрактним теперішнім або абстрактнім майбутнім. Іменники, які в загальновживаній мові не мають множини, набувають такого значення в НТ: широти, води, олії. Особливість – відсутність особового займенника Я. Займенникові слова даний, відомий, відповідний забезпечують логічність викладу думки. І такі: наприклад, крім, тобто, за винятком та ін.

На синтаксичному рівні: великі за обсягом складної будови речення. Оскільки мають форму іменників, то переважає іменний характер висловлення.

На структурному рівні науковий виклад містить у собі певним чином оформлені аргументи для обґрунтування положень, тверджень, висунутих автором. Це не лише словесно оформлені автором власні міркування і спостереження, але й різні формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації, висновки. Композиційна особливість – документація тверджень.

Офіційно-діловий стиль

Серед книжних стилів ОДС виділяється стійкістю і замкненістю. З часом ОДС, звичайно, змінюється, але багато рис, що склалися історично: жанри, лексика надають йому консервативного характеру. Характерною особливістю є наявність мовних (мовленнєвих) стандартів – кліше (власні договірні сторони). ОДС – це стиль документів, міжнародних угод, державних актів, юридичних законів, службового листування тощо. Тобто – це різновид спілкування у державному, суспільному, політичному житті, в громадській, управлінській, виробничій діяльності людей. Задовольняє потреби писемного (рідше усного) спілкування. Функція впливу - інформативна.

Спільні риси ОДС: компактність викладу, економне використання мовних засобів; стандартність розміщення матеріалу, обов’язковість форми (використання кліше); використання термінології; “своя” власна, “канцелярська” лексика: вищезазначений, вищезгаданий, пред’явник, постановити; запозичення, інтернаціоналізми; абревіатури.

У дипломатичній сфері використовується титулювання: Пане Посол! Логізація викладу, документальність, аргументованість.

У синтаксисі: прямий порядок слів, тенденція до використання складних речень (логічне підпорядкування одних фактів іншими); пасивні контрструкції (обговорюється питання). Немає (майже немає) індивідуалізації стилю.

Часто використовуються віддієслівні іменники: виконання, вирішення, утворення. Поширені дієприкметники та дієприслівникові звороти. Нормативні стереотипні конструкції: з метою, з огляду на те що, згідно з.

Специфічні підсумкові конструкції: коротко кажучи, одне слово, у зв’язку з тим, що.

Текст членується на абзаци, максимальна стандартизація, трафаретизація документів. Рубрикація, переліки - відмінні риси багатьох документів.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.