ВІДННОСИНИ ЛИТОВСЬКІ В 1-Й ПОЛ. ХІІІ СТ., СОЮЗ МІНДОВГОМ, ОКУПАЦІЯ ЯТВЯЖСКОЇ ЗЕМЛІ

Особливою специфікою були позначені галицько-волинські відносини з Литвою і ятвягами. Ні Литва, ні Ятвязька земля не додержувались бодай приблизних норм і правил середньовічної дипломатії, тому договори Русі з ними повністю стояли на військовій перевазі Данила. При тому всі ті угоди були недовговічними.

Чим далі зміцнювались князі-Романовичі, тим більшою територією вони оволодівали, тим більше набували сталого договірного характеру їхні відносини з литовськими і ятвязькими князями.

З Галицько-Волинського літопису відомо, що 1219 р. литовські князі (серед яких був і Мендовг, котрому пощастило двума десятиліттями пізніше об’єднати литовські землі в державу) запропонували мирну угоду Данилові й Василькові Романовичам та їхній матері Анні, яка незабаром була укладена. [22, с. 84]. Ця угода діяла протягом 20-х р.р., а в 30-50-і рр., із зосередженням влади в Литві в руках Мендовга, цей князь став головним дипломатичним партнером Романоичів. Мендовг підтримував Данила і Василька в боротьбі з Угорщиною, приславши допомогу для участі в Ярославській битві 1245 р. Щоб зміцнити союз Данило Романович 1252 р. одружився з небогою Мендовга.

Особливо зблизилось Галицько-Волинське князівство по сметрі Мендовга (1263 р.). Його наступник Войшелк встановив дуже тісні відносини з сином Данила Шварном.

Стосунки галицько-волинських князів з землею ятвягів у ХІІІ ст. Розвивались за стандартною і невибагливою схемою. Здебільшого війну починали ятвязьку племінні вожді (літописці звуть їх князями): наїзджали на містечка на північно-західному волинському порубіжжі, грабували і палили їх. Тоді наставала відплата. Данило входив з сильним військом до ятвязької землі, легко розбивали розрізненні загони їхніх не навченних військової справи воїнів, а потім з полоном і багатою добиччю поверталися додому. Налякані ятвязькі «князі» по тому присилали послів, приниженно вимолювали мир і давали запевнення у повній своїй покірності. Через рік-два все повторвалось.

Спочатку угоди Данила з ятвягами мали усний характер. Та вже в середині 40-х років ХІІІ ст. Переможений ворог запропонував Данилу скласти мирну угоду. Данило не побажав зрадити польського союзника і продовжив війну.

У 1253 р. Данило Романович разом з сином Левом вдерлисядо Ятвязької землі, розігнав і частково винищив їх військові загони, вбив головного вождя Стикинта. На це ятвяги визнали повну покірність, васалітет, обіцяли сплачувати данину й виконувати повинності. Через два роки Ятвязька земля знову була завойована Романовичами. Тоді ятвязькі князьки дали заручників, велику данину і пообіцяли виконувати всі повинності й навіть будувати для Данила замки на своїй землі.

Так була на довгі роки усунена ятвязька загроза для Галицько-Волинської Русі. Але для цього знадобилося жорсткими воєнними методами поставити ятвягів на межу загибелі.

Чергове напруження з Литвою настало через вимушений похід князя Василька Романовича з татарським темником Бурундаєм на Литву. 1258 року присланий золотоординський темник Бурундай поставив перед Данилом умову піти з ним на Литву. Наступного року Бурундай несподівано з’явився знову, вимагаючи зруйнувати всі укріплення в галицьких і волинських містах. Руські князі були змушені виконати і цей наказ. Після цього Бурундай залучив галицько-волинські полки до свого походу на польські землі — Люблін, Сандомир та Краків. Вимушена участь у походах Бурундая зруйнувала плани Данила Галицького звільнитися від татарської залежності і зіпсувала відносини з Литвою, Польщею та Угорщиною.

ВИСНОВКИ

Причини, з яких Данило брав активну участь у справах Середньої Європи, ще повністю не з’ясовані. Можливо, він захопився планом посадити одного з синів на австрійському престолі, щоб в час загрози від ординців мати тут резерв для князівської сім’ї. Одночасно, беручи участь у воєнних і політичних справах Угорщини, Австрії, Чехії і Польщі, Данило прагнув ознайомитись з силами цих країн та оцінити, наскільки вони можуть служити допомогою у майбутній боротьбі проти кочівників-завойовників.

Стосунки галицько-волинських князя Данила Галицького з Чехією в XIII ст. залишались, як і в попередньому столітті, спорадичними й млявими. Джерела майже не згадують про них. Адже Галицько-Волинська Русь не мала спільних рубежів із Чехією, отже, не існувало й спільних політичних інтересів. Отокар-Пшемисл потрапив на сторінки літопису лише завдяки його участі у війні за австрійську спадщину, в якій він виявився суперником Романа Даниловича. А далі, згадок про русько-чеські відносини в Галицько-Волинському літописі немає. За винятком його останньої сторінки, де зафіксована русько-чеська угода 1289 р. між сином Данила Львом і королем Вацлавом II. Вони зустрілись у чеському місті Опаві й уклали союз, спрямований проти вроцлавського князя Генріха IV, що докучав Чехії. Лев же втрутився тоді в суперництво за головний у Польщі краківський престол і хотів здихатися вроцлавського конкурента. Одна германська хроніка стверджує, що русько-чеський союз діяв і в 1299 р., коли Лев Данилович знову зустрівся з Вацлавом II. Та в перші роки XIV ст. галицький князь змінив політичну орієнтацію й вступив у союз із польським королем Владиславом Локетком.

Раніше дуже інтенсивні, відносини Галицько-Волинської Русі з Польщею після відновлення Данилом Галицько-Волинського князівства в 1245 р. були спорадичними й в основному дружніми. Данило мирив польських князів, що сперечалися за загальнопольську владу та Краків. Скориставшись своїм становищем верховного арбітра, він у кінці 40-х pp. приєднав до свого князівства Люблінську землю, населену тоді переважно русинами. На початок 60-х pp. XIII ст. й до того нерегулярні, договірні відносини між Галичем і Краковом зовсім ослабли, вони майже не відбиті в джерелах.[24, с. 88]

Данило Романович розумів важливість дружніх стосунків з найближчим сусідом і, вже будучи тяжко хворим, 1262 р. зробив спробу встановити союз із Польщею. Галицько-Волинський літопис відзначив, що в тому році "був з'їзд князів руських з польським князем Болеславом, і зустрілися вони в Тернаві. Вони уклали договір між собою про землі Руську та Польську й затвердили його хресним цілуванням і так роз'їхались кожний до себе" [22, с. 123]. Історики вважають, що той з'їзд у волинському порубіжному замку Тернава намагався об'єднати сили двох країн проти литовського князя Мендовга, який воював із ними, а також для відбиття нападів ятвягів, що почастішали тими роками[5, c. 35].

Данило помер 1264 р. В історії Галицько-Волинського князівства він займав видатне місце. Його історичною заслугою було об’єднання в одне князівство земель Галичини і Волині, роз’єднаних після смерті Романа. Виконуючи це завдання, Данило спирався на широкі маси населення, які вели боротьбу проти іноземної агресії і влади великих бояр. З’єднавши територію Галичини і Волині в одне князівство, Данило сприяв його економічному розвитку та політичній стабільності. Данилові не вдалося здійснити свого найголовнішого наміру — визволити західні землі з-під ординського ярма. Але державна організація, яку він створив, була настільки сильна, що ханські орди не змогли її зруйнувати, і Галицько-Волинське князівство знову підвелося із занепаду і набрало нової сили.

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: