Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН В АПК





 

1. Загальні питання ринкових перетворень на селі.

2. Правове регулювання приватизації в АПК.

3. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі.

4. Правове регулювання ринку зерна.

5. Правове регулювання ринку цукру.

6. Правове регулювання ринку алкоголю й тютюну.

 

1. Загальні питання ринкових перетворень на селі.

Ринкові перетворення й аграрна реформа започатковані у зв'язку з тим, що стара радянська адміністративно-командна система господарювання показала свою неефективність. Більшість колгоспів і радгоспів, утворених у ході насильницької колективізації, були збитковими. Практикувався механізм "ножиць цін", тобто завищення цін на продукцію промисловості та заниження – на сільськогосподарську, що призвело до зубожіння села. Внаслідок такого пограбування зростало відчуження селян від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці, сільське господарство значно відставало від передових аграрних технологій розвинених країн, що робило його щораз менш ефективним.

Механізм адміністративно-командної планової економіки передбачав монополію державної власності на засоби виробництва, в тому числі природні ресурси, застосування жорстких методів централізму в управлінні сільським господарством, тобто адміністративних наказів (команд) і примусу; забезпечувалася майже повна зайнятість населення, але розподіл матеріальних благ здійснювався централізовано на плановій основі. Планування відігравало важливу роль, позаяк держава зосереджувала всі трудові й матеріальні ресурси, а тому управляла ними для досягнення своїх цілей.

Що ж було поганим у плановій економіці? Безперечно, вона мала і свої плюси: майже 100% зайнятість населення, єдина централізована воля, яка спрямовувала суспільство на пошуки шляхів розвитку держави.



Але особливо негативним моментом планової економіки було знищення стимулу людини до ефективної творчої праці. Повна зайнятість позбавляла людей страху втратити роботу, індивідуальна ініціатива не заохочувалася: від працівників вимагалося тільки виконувати команди.

Що являє собою ринкова економіка й чому держава взяла курс на перехід до ринку?

Ринкова система господарювання характеризується плюралізмом форм власності, регулюванням ринкових законів попиту і пропозиції. Вона має свої мінуси: певний рівень безробіття; високий рівень лібералізації, який, з огляду на український менталітет, був сприйнятий як вседозволеність; відсутність централізованої системи державного планування, що призвело певною мірою до відсутності ефективного управління господарськими процесами. Однак ринкова система має й свої істотні переваги: вищий рівень свободи і приватна власність на засоби виробництва стимулюють приватну ініціативу, творчу діяльність, інноваційний розвиток господарства, впровадження новітніх технологій, а конкуренція – боротьбу за якість продукції, пошук ринків збуту, що задовольняє насамперед споживача.

Загалом ринкові реформи в Україні на селі поділяються на такі етапи:

І. Деклараційний етап (1990-1994 рр.):

1. проголошення на офіційному рівні курсу на ринкові перетворення,

2. формування багатоукладної ринкової економіки,

3. забезпечення приватної власності на засоби виробництва і на земельні ділянки.

4. приймаються законодавчі акти, які регулюють порядок зайняття підприємницькою діяльністю, встановлюють основні засади приватизації майна і землі, закріплюють право приватної власності, вільного ціноутворення.

Разом з тим, ці норми-декларації не прийняли консервативні селяни. І хоча на цьому етапі починається перетворення колгоспів на колективні сільськогосподарські підприємства, вони й надалі лишаються збитковими. Держава продовжує застосовувати щодо регулювання сільського господарства переважно неринкові методи адміністративно-командної системи господарювання: зберігаються "ножиці цін", сільськогосподарська продукція реалізується переважно державі за її замовленням і за фіксованими державними цінами. Держава централізовано продовжує забезпечувати село машинною технікою, пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, надає дотації і кредити. Незважаючи на це, сільське господарство залишається збитковим, а держава щороку списує борги сільськогосподарських підприємств. Хоча в цей час і виникають окремі фермерські господарства та інші приватні сільськогосподарські формування, це скоріше винятки з правила, ніж загальна тенденція, бо селянам невигідно створювати приватні господарства.

II. Інфраструктурний етап(1995-1998 рр.): зусилля держави спрямовані на поступовий перехід до ринкових важелів управління сільським господарством і формування інфраструктури аграрного ринку.У цей час створюються аграрні біржі, торгові доми, поступово формується аграрна ринкова інфраструктура, відпрацьовуються механізми вільного ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Відтепер держава сама стає учасницею аграрного ринку й купує сільськогосподарську продукцію для державних потреб через ринкові механізми: на біржах, через аукціони тощо. Аграрна реформа прискорюється: провадиться приватизація та паювання землі й майна, зростає кількість приватних господарських формувань на селі. Проте ринкові перетворення не передбачали проведення широкої кампанії просвіти селян, через це вони переважно залишаються в управлінні голів колгоспів і не користуються можливостями створюваного аграрного ринку. Держава продовжує вживати не ринкові, а адміністративні заходи щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою, пально-мастильними матеріалами, а господарства залишаються збитковими і щороку держава змушена їм списувати борги. Вона поки що не має єдиної концепції аграрних реформ, тому провадить аграрні експерименти: виокремлює базові господарства для опрацювання ринкових моделей господарювання, вивчає та узагальнює їх досвід.

III. Концептуальний етап(1998-1999 рр.): у цей час опрацьовуються концепції аграрної реформи. Його початком можна вважати 29 квітня 1998 р., коли Указом Президента України затверджені Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України на 1998-2000 роки. Власне цей документ і був однією з перших комплексних концепцій аграрної реформи й розвитку аграрного ринку. Він охоплював різні царини сільського господарства і був покликаний створити ідеологічне підґрунтя аграрних реформ. У цей час продовжує формуватися інфраструктура аграрного ринку, але вже на концептуальних засадах; запроваджується фіксований сільськогосподарський податок, який істотно зменшив податковий тягар на селян; закладаються основи диференційованого розвитку аграрного ринку. Річ у тому, що право Європейської Спільноти передбачає диференційоване регулювання окремих секторів аграрного ринку: ринку цукру, зерна, олії, молока та ін. Україна, намагаючись застосувати свою правову систему до права ЄС, починає диференційовано регулювати різні сегменти аграрного ринку. В усьому іншому спостерігаються ті самі тенденції, що й за Інфраструктурного етапу.

IV. Радикальний етап(1999-2000 рр.): пов'язується з прийняттям реформаторського Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки". Радикальність реформ полягала в тому, що протягом короткого періоду колективні сільськогосподарські підприємства були реформовані і на їх базі створені приватні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, агрогосподарські товариства, сільськогосподарські кооперативи та інші суб'єкти аграрного права, засновані на приватній власності. Як у роки примусової колективізації селян зганяли в колгоспи, так протягом 1999-2000 рр. відбувався зворотний процес: колективні сільськогосподарські підприємства реформували централізовано. Вони змушені були укладати з власниками земельних часток (паїв) договори їх оренди і виплачувати селянам орендну плату за користування земельними ділянками господарства, які були обтяжені правом членів господарства на земельну частку (пай). Земельна частка (пай) відтепер стала цілком новою правовою категорією, новим об'єктом прав, який можна було здати в оренду, укласти інші господарські договори щодо неї.

V. Закріплюючий етап(2001-2002 рр.): для того, щоб закріпити позитивні результати аграрної реформи, вживаються заходи щодо її моніторингу і подальшого формування інфраструктури аграрного ринку. В цей час приймається Закон України від 18 січня 2001 р. "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років". Він передбачає формування механізму заставних закупок сільськогосподарської продукції (тобто можливості селян одразу продати продукцію державі та отримати кошти, а згодом, у разі її подорожчання на ринку, продати її іншому покупцеві, повернувши державі кошти й відшкодувавши витрати на її зберігання). Передбачається податкове стимулювання сільськогосподарського виробництва, пільгове кредитування та страхування, розвиток лізингу й фондового ринку.

VI. Комплексний етап(2003 – 2004 р.р.). пов'язаний з Комплексною програмою розвитку аграрного ринку України на 2003-2004 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2003 р. № 271. Програма має комплексний характер і передбачає: формування інфраструктури аграрного ринку; розвиток сільськогосподарських дорадчих служб для забезпечення ринкової просвіти селян; забезпечення застосування високих інноваційних технологій у сільському господарстві; розвиток аграрної науки; виставкової та маркетингової діяльності та розв'язання цілої низки інших проблем. Ця програма дійсно має комплексний характер, оскільки грунтується на визначеній концепції аграрного ринку і охоплює різні аспекти його формування. Основні заходи з виконання зазначеної програми затверджені наказом Мінагрополітики України від 7 квітня 2003 р. № 98.

VIІ. Стратегічний етап(з 2004 р. і до сьогодні). Пов'язаний з прийняттям ряду нормативно-правових актів, спрямованих на закріплення принципу пріоритетності розвитку агропромислового комплексу та соціального розвитку села, а саме:

1. Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 року;

2. Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року;

3. Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку аграрного ринку» від 30 серпня 2004 року;

4. Положення про Аграрний фонд, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. N 543;

5. Статуту Аграрної біржі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2005 р. N 1285.

Законом України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» закріплено, що державна аграрна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей:

· гарантування продовольчої безпеки держави; перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави; збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації; комплексний розвиток сільських територій та розв’язання соціальних проблем на селі.

 

Аграрні біржі створюються з метою підвищення рівня продовольчої безпеки країни, надання біржових послуг суб’єктам господарювання з укладення біржових договорів (контрактів) щодо сільськогосподарської продукції, продажу товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення та/або організації розрахунково-клірингової діяльності. Засновником Біржі є Кабінет Міністрів України в особі Аграрного фонду.

Аграрний фонд є державною спеціалізованою бюджетною установою, уповноваженою реалізувати цінову політику в агропромисловому секторі економіки, виконувати від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об’єктів державного цінового регулювання, виконувати бюджетні програми, визначені законом про Державний бюджет України на відповідний рік, формувати державний продовольчий резерв. Фонд належить до сфери управління Мінагрополітики, є підзвітним і підконтрольним йому.

 

 

2. Правове регулювання приватизації в АПК

Закон України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна", визначає приватизацію державного майнаяк відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Тобто – роздержавлення майна.

Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі":

1. Приватизація майна сільськогосподарських підприємств АПК(підприємств харчової промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину, борошномельно-круп'яної та комбікормової промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових торговельних, інших несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, що виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам), незалежно від вартості об'єктів приватизації, здійснюється шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства. При цьому зберігаються профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій. Їх сільськогосподарська спеціалізація має зберігатися не менше 10 років.

2. Працівники сільськогосподарських підприємств, що приватизуються, мають право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні кошти й компенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості приватизаційних майнових сертифікатів).

3. Недержавним сільськогосподарським підприємствам(колективні сільсько-господарські підприємства, спілки селян, колгоспи, спілки кооперативів, акціонерні товариства, фермерські господарства та інші суб'єкти недержавних форм власності) передається безоплатно 51% акцій підприємств, що приватизуються.

4. Приватизація частки державного майна, що залишилася після безоплатної його передачі, здійснюється за приватизаційні майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна за приватизаційні майнові сертифікати мають працівники даного підприємства та прирівняні до них особи.

5. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємствздійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у публічні акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

6. Затверджено Перелік державних підприємств та організацій АПК, приватизація майна яких здійснюється за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Ці підприємства та організації за погодженням з Кабінетом Міністрів України, підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства. При цьому в статутному капіталі товариств першочергово визначається частка акцій, що тимчасово (на 3 роки) залишається у власності держави, а решта – розміщується в загальному порядку (холодильники, об'єкти складського господарства, призначені для постійного розміщення державних резервів: підприємства цукрової та олійно-жирної промисловості; хлібокомбінати, макаронні фабрики, елеватори; машиновипробувальні станції, дослідні заводи сільськогосподарського машинобудування; насінницькі, племінні заводи та підприємства, радгоспи-заводи, а також державні сільськогосподарські підприємства, що виробляють вино та інші готові алкогольні напої, і державні сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних насаджень; кінні заводи, іподроми; радгоспи-технікуми, дослідні господарства навчальних та науково-дослідних закладів, установ та організацій).

7. При приватизації майна сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних насаджень (хміль, ефіроолійні та лікарські рослини), акції на суму вартості зазначених багаторічних насаджень тимчасово залишаються у власності держави у розмірі не менше 25%.

8. При приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств, що виробляють вино та інші алкогольні напої, у власності держави зберігається майна структурних підрозділів із виробництва готових алкогольних напоїв.

9. При приватизації майна дослідних господарств, експериментальних виробництв, проектно-конструкторських та інших підприємств, підпорядкованих навчальним і науково-дослідним установам, радгоспів-технікумів, частка державного майна (акцій) має становити не менше 51% загальної вартості майна.

 

3. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі

Важливим напрямом аграрної реформи і невід'ємною складовою аграрного ринку є забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Зовнішньоекономічна діяльністьвизначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що побудована на взаємовигідних відносинах.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється шляхом встановлення певного режиму оподаткування, зокремаввізним податком на додану вартість, ввізним акцизним збором, митом і митними зборами, а також шляхом встановлення режиму ліцензування і квотування щодо окремих видів сільськогосподарської продукції.

Ліцензуванняособливий порядок видачі дозволівМіністерство економічної торгівлі та розвитку України на експорт або імпорт товарів. Квотування застосовується разом з ліцензуванням і передбачає зазначення в ліцензії переліку товарів, які дозволяється експортувати чи імпортувати.

Найчастіше здійснюваними видами зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі є, безумовно, експорт та імпорт товарів, робіт, послуг, створення спільних підприємств, міжнародна кооперація. Щодо режиму експорту, то держава, як правило, намагається його всіляко заохочувати і підтримувати. Тому експорт, зазвичай, здійснюється без сплати мита з українського боку.

Однак у деяких випадках, якщо на внутрішньому ринку відчувається дефіцит певних видів сільськогосподарської продукції, держава впроваджує вивізні (експортні) мита, встановлює режим ліцензування та квотування. Особливий режим експорту й вивізне мито на живу худобу та шкіряну сировину впроваджені в Україні згідно із Законом України від 7 травня 1996 р. "Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину" (орієнтовно 50 митної вартості), та на насіння олійних культур, згідно із Законом України від 10 вересня 1999 р. "Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур" (16 відсотків).

Аграрно-правовий інститут імпорту сільськогосподарської продукції є більш складним, ніж інститут експорту, позаяк передбачає особливе правове регулювання згідно із Законом України від 17 липня 1997 р. "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції". Останній визначає тарифне й нетарифне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

Відповідно до Закону:

1. При ввезенні сільськогосподарської продукції в Україну не дозволяється відстрочення сплати мита та податку на додану вартість, а також звільнення від сплати мита осіб, які мають пільги щодо його сплати.

2. Впроваджуються сезонні ввізні мита на окремі категорії сільськогосподарської продукції.

3. Їх розмір встановлюється у подвійному розмірі пільгових ставок на цю продукцію згідно з Митним тарифом України.

4. Сезонні мита діють протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної вітчизняної сільськогосподарської продукції.

5. Сезонні мита протягом часу їх дії заміщують ввізні (імпортні) мита, визначені Митним тарифом України.

Кабінет Міністрів України встановлює терміни дії сезонних мит на сільськогосподарську продукцію та оприлюднює свої рішення за 45 днів до дня їх запровадження. Строк сезонних мит не може бути меншим 60 або більшим 120 послідовних календарних днів.

Нетарифне регулювання імпорту продукції тваринництва здійснюється шляхом встановлення щорічних квот на її ввезення. Обсяг квоти стосовно окремого виду (типу, сорту) продукції тваринництва не може перевищувати 10% від обсягу виробництва аналогічної продукції в Україні року, що передує поточному.

Щорічні квоти на ввезення імпортної продукції тваринництва реалізуються за кошти на аукціонах, які провадяться Мінагрополітики України протягом 60 календарних днів з дня оприлюднення статистичних даних щодо фактичних обсягів вітчизняного виробництва продукції тваринництва та обсягів її споживання (в тому числі імпортованої) в році, що передує поточному.

Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться в Україну, підлягає обов'язковій сертифікації, що провадиться згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності", а також санітарно-епідеміологічному, радіологічному, а в разі ввезення продукції тваринництва чи рослин – відповідно ветеринарному чи фітосанітарному контролю. Кабінет Міністрів України може тимчасово обмежувати ввезення сільськогосподарської продукції з країн, де було оголошено карантин, або щодо яких Україна запровадила режим карантину. Сільськогосподарські продукти, що підлягають продажу населенню, можуть бути випущені з-під митного контролю на територію України з країн, вільних від карантину, за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосередньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сертифіката походження таких продуктів. Вони мають бути подані українською мовою.

 

4. Правове регулювання ринку зерна.

Закон України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей;

Зерновий склад - суб’єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов’язань за складськими документами на зерно та одержання сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.

Ринок зерна - система товарно-грошових відносин, що виникають між його суб'єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна на засадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначення цін, а також державного контролю за його якістю та зберіганням.

Суб'єктами ринку зерна є:

суб'єкти виробництва зерна (зерна є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна);

суб'єкти зберігання зерна (зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна);

Аграрний фонд та інші суб'єкти державних заставних закупівель зерна та державної аграрної інтервенції;

акредитовані біржі;

Аграрний страховий пул (є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють страхування відповідно до цього Закон) створений відповідно до Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою";

Гарантійний фонд;

інші суб'єкти господарювання, які діють на ринку зерна.

 

 

Зернові ресурси України складаються із:

· зерна державного продовольчого резерву (здійснюється Аграрним фондом шляхом укладання угод купівлі-продажу на аграрній біржі, а порядок його використання визначається законодавством);

· зерна державного резервного насіннєвого фонду;

· регіональних ресурсів зерна (формуються шляхом укладення угод на акредитованих біржах за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в межах визначених ними обсягів);

· власних ресурсів зерна суб'єктів ринку.

 

Декларування зерна - діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні чи зберігається у власних або орендованих зерносховищах. Інформація про власників зерна є конфіденційною і при декларуванні зерна не розголошується.

Декларації подаються щомісяця:

зерновими складами - щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву, державного резервного насіннєвого фонду, регіональних ресурсів, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву);

суб'єктами виробництва зерна - щодо обсягів власного зерна, що зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах;

іншими суб’єктами господарювання.

 

Порядок зберігання зерна:

1. зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

2. при прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості і вживати усіх заходів для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

3. Зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

4. за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

5. зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

6. зерновий склад, який зобов'язався взяти зерно на зберігання у передбачений договором складського зберігання зерна строк, не має права вимагати передання йому цього зерна на зберігання. Власник зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, зобов'язаний відшкодувати зерновому складу збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив останнього про відмову від договору зберігання.

7.поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.

8. якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

9. зернові склади зобов'язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання.

10. зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію, які виписуються після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

11. зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.

 

5.Правове регулювання ринку цукру.

Закон України від 17 червня 1999 р. "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру".

Бурякоцукровий комплекс - сукупність господарюючих суб'єктів усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор і здійснюють його реалізацію;

Декларування наявності цукру - подання суб'єктами підприємницької діяльності, які виробляють цукор і зберігають його для подальшої реалізації, здійснюють оптову чи роздрібну торгівлю цукром, декларації про обсяг цукру, що перебуває у їх власності;

Квота поставки цукру на внутрішній ринок (квота "А") - максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року для задоволення внутрішніх потреб;

Мінімальна ціна на цукор - нижня межа ціни при укладанні угод купівлі-продажу на внутрішньому ринку України в обсягах квоти "А"

Державне регулювання виробництва та реалізації цукру в Україні полягає в наступному:

1. Обсяги виробництва цукру, що поставляється на внутрішній ринок України, обмежуються квотою "А".

2. Граничні розміри квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України.

3. Обсяги виробництва цукру в межах квоти "А" розподіляються між цукровими заводами органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, на конкурсних умовах. Розподіл обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" здійснюється не пізніше 1 січня поточного року.

4. Порядок та умови розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" визначаються Кабінетом Міністрів України.

5. Обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом і розподіляються обласними та районними органами виконавчої влади на конкурсних умовах.

6. Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися виключно особами, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством України.

7.Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру.

8. Захист вітчизняних виробників від імпорту цукру та продуктів з підвищеним вмістом цукру здійснюється відповідно до законодавства України.

9. Ввезення цукру в Україну фізичними особами здійснюється лише в обсягах, що необхідні для власного споживання, граничні розміри якого визначаються КМУ.

10. Декларування наявності цукру є обов'язковим для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності, які виробляють цукор і зберігають його для подальшої реалізації, здійснюють оптову чи роздрібну торгівлю цукром.

11. Дані про суб'єктів підприємницької діяльності та обсяг цукру, що перебуває у їх власності, зазначені у відповідній декларації, є конфіденційними.

12. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Міністерства агропромислового комплексу України з урахуванням базисної цукристості і встановлюються щорічно до 1 січня поточного року із застосуванням щомісячних індексів інфляції.

13. За порушення норм цього Закону юридичні та фізичні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством України.

у разі поставок цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни, з суб'єкта підприємницької діяльності стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку.

у разі неподання або несвоєчасного подання суб'єктами підприємницької діяльності декларації про обсяг цукру, що перебуває у їх власності, чи зазначення у декларації неповних або недостовірних даних з таких суб'єктів стягується штраф у розмірі від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

 

6. Правове регулювання ринку алкоголю й тютюну.

Специфічним для України є ринок алкоголю й тютюну. Він розвивається надзвичайно швидко і характеризується високою рентабельністю, але пов'язаний з продуктами, які становлять небезпеку для здоров'я людини. Щороку в Україні помирає близько 10 тис. людей від неякісних алкогольних напоїв. Необхідність забезпечення національної безпеки від вживання неякісних алкогольних напоїв і тютюнових виробів спричинила виникнення інституту правового регулювання ринку алкоголю й тютюну.

Важливим законодавчим актом у цій галузі є Закон України від 19 грудня 1995 р. "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів". Він поширюється на обіг слабоалкогольних напоїв, таких як пиво, а також на виробництво вин і алкогольних настоянок, які виготовлені громадянами в домашніх умовах для власного споживання.

Основні засади державної політики у сфері виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів:

1. Виробництво спирту етилового може здійснюватися лише на державних підприємствах за наявності у них ліцензій.

2. Виробництво спирту коньячного і плодового здійснюється на державних підприємствах, а також на підприємствах незалежно від форми власності, які мають:

- відповідну ліцензію, повний технологічний цикл виробництва коньяку та алкогольних напоїв за коньячною технологією, забезпечені спеціальною тарою для витримки спиртів, кваліфікованими фахівцями; виробляють зазначені спирти лише для потреб власного виробництва без права реалізації іншим суб'єктам підприємницької діяльності.

3. Виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності за умови одержання ліцензії.

4. Виробництво спиртів та алкогольних напоїв здійснюється за наявності внесених до Єдиного реєстру місць зберігання спирту. При цьому приміщення, в яких здійснюється виробництво спирту етилового, та місця зберігання спирту, розташовані на державному підприємстві, яке виробляє спирт етиловий, вважаються акцизним складом. На акцизних складах постійно діють представники органу державної податкової служби України за місцем розташування акцизного складу.

5.Ліцензії на виробництво спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів видаються, призупиняються та анулюються Департаментом контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Міністерства доходів і зборів . Ліцензії на виробництво коньяку та алкогольних напоїв за коньячною технологією видаються лише тим суб'єктам підприємницької діяльності, які мають повний технологічний цикл виробництва, включа









Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.